НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Русская версия статьи »

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНЕ ТА ПСИХОГІГІЄНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ЛІКУВАННІ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ

А. В. Каніщев

* Публікується за виданням:
Каніщев А. В. Психотерапевтичне та психогігієнічне забезпечення в лікуванні вірусних гепатитів // Український медичний альманах. — 2000. — Т. 3, № 6. — С. 102–104.

Необхідність застосування психотерапевтичних та психокорекційних заходів при соматичних хворобах є все більш очевидною. Було відмічено, що соматична медицина досягла тієї межи, коли її подальший розвиток є неможливим без широкого впровадження психопрофілактичних, психогігієнічних та психотерапевтичних методів в соматичну клініку [3]. При цьому виявляється, що в клініці кожного соматичного захворювання особливості як соматопсихічних, так і суто психогенних та соціогенних складових патогенезу поведінкових порушень обумовлюватимуть унікальну психотерапевтичну «рецептуру» та розстановку пріоритетів в виборі психотерапевтичних заходів. При визначенні таких заходів треба мати чітке уявлення про особливості психопатологічної симптоматики та характер психологічних реакцій на хворобу. Окрім того, вибір психотерапевтичних методик залежить також від організаційних умов, в яких така психотерапія має проводитись [1].

В літературі відзначено, що в клініці вірусних гепатитів (ВГ) можуть мати місце психологічні реакції та окремі психопатологічні прояви, які потребують психотерапевтичної корекції [4–6]. Однак в невеликій кількості досліджень, присвячених цьому питанню, ще не розкрито всіх аспектів проблеми.

В ході дослідження межових психопатологічних розладів та різноманітних непатологічних поведінкових реакцій у хворих на гострі вірусні гепатити, яке проводилось нами в 1998–2000 рр. в обласній клінічній інфекційній лікарні м. Харкова, були виділені специфічні риси цих проявів та пов’язаних із ними психологічних проблем лікувального процесу. Це дозволило запропонувати основні напрямки проведення психотерапевтичних та психогігієнічних заходів при даних захворюваннях.

За нашою думкою, основною мішенню психотерапії в клініці вірусних гепатитів має бути відношення хворих до своєї хвороби та до лікування. Психопатологічні феномени, які спостерігались при вірусних гепатитах, не досягали клінічно завершених станів, залишаючись на рівні доклінічних розладів, але безпосередньо впливали на внутрішню картину хвороби та поведінку пацієнта під час перебування в стаціонарі. Як показали наші спостереження, неадекватні варіанти цієї поведінки обумовлюють найбільш гострі та драматичні проблеми в проведенні лікувального процесу; в той же час психотерапевтичний вплив в цьому напрямку може мати найвищу значимість та продуктивність.

В значному ступені відношення хворих до лікування обумовлене субклінічними астенічними, депресивними та тривожними розладами. Спостерігаючи такі прояви, слід пам’ятати, що в більшості випадків вони зникають досить швидко та їх вплив на самопочуття не є суттєвим. Окрім того, ці прояви, як правило, є цілком адекватними реакціями хворого і сприяють спрямуванню його поведінки на лікування та співробітництво із лікарем. Звісно, у деяких пацієнтів зниження настрою, пригнічення, диссомнічні прояви потребують психотерапевтичної корекції, яка в цих випадках повинна бути націленою на заспокоєння хворого, корекцію масштабу переживань, пов’язаних із хворобою, дезактуалізацію їх, сприяння активності хворого в процесі лікування. Майже завжди потребують особливої психотерапевтичної уваги іпохондричні реакції – передусім через те, що пов’язана із ними неупорядкована активність в лікуванні часто обертається недовірою до наявних діагностичних та терапевтичних заходів, пошуком альтернативного лікування у екстрасенсів та народних цілителів.

В тих випадках, коли пацієнт виявляє недостатнє занепокоєння через хворобу та ігнорування лікарських рекомендацій, слід додатково підкреслити можливість та підвищену небезпеку розвитку ускладнень та затягування термінів лікування. Таке «залякування» слід вважати виправданим та доцільним в даній ситуації. Суттєвим для проведення корекції такого відношення до хвороби є виявлення тих її аспектів, які залишаються значущими для пацієнта (наприклад, «заразливість» захворювання, можливість зниження працездатності).

В багатьох випадках сумніви, побоювання, необґрунтовані переконання щодо доцільності тих чи інших лікувальних заходів, а також легковажне відношення до хвороби були обумовлені саме браком інформованості хворого щодо механізмів розвитку ВГ, шляхів його передачі, дії лікувальних заходів, можливих ускладнень та ін. Надання повної, вичерпної інформації про захворювання взагалі та про стан пацієнта зокрема має бути необхідним елементом, обов’язковою складовою частиною спілкування лікаря-інфекціоніста із хворим. Це є найміцнішим психогігієнічним фактором. Навколо такого інформування вже можуть будуватись власне психотерапевтичні заходи. Так, в одних випадках є необхідним зосередити увагу на впевненості у сприятливому перебізі хвороби, в інших — навпаки, спеціально підкреслити її небезпеку та певний ризик виникнення ускладнень. В будь-якому випадку необхідно сприяти активності хворого, спрямованої на лікування. Лікарю слід поступово «підводити» пацієнта до самостійного усвідомлення необхідності терапії та, в особливості, дієтичних та режимних обмежень. Треба максимально уникати ситуацій, коли пацієнт повинен слідувати порадам лікаря тільки внаслідок визнання його авторитету. І навіть в тих випадках, коли пацієнт зовні здається готовим на будь-яке лікування, цінність продовження інформування ані трохи не зменшується.

Ми вважаємо доцільним використання різноманітних наочних засобів — схем, малюнків, табличок тощо, які б у доступній формі викладали основні моменти патогенезу хвороби та принципи лікування. Так, слід відмітити позитивний досвід застосування інфекціоністами в деяких відділеннях друкованих табличок, які видавались кожному хворому і містили список дозволених та заборонених дієтою продуктів харчування. Звісно, такі засоби не зменшують необхідності безпосереднього роз’яснення лікарем цих питань і можуть мати лише допоміжне значення.

Ще один важливий момент, який слід відмітити — це відношення хворих та лікарів до застосування медикаментозного лікування. Вважається, що при ВГ необхідне мінімальне застосування медикаментів і що гасло сучасності «чим більше крапельниць, уколів, таблеток — тим краще» не підходить в відношенні ВГ [2]. Це питання потребує особливого роз’яснення для кожного пацієнта. Але практика показує, що стереотипи щодо якомога більшого застосування медикаментозної терапії є дуже стійкими та в цілому досить складно піддаються корекції. Це призводить інколи до самовільного застосування хворими деяких препаратів, або до сумнівів щодо доцільності перебування в стаціонарі та лікування взагалі. В той же час хворі, які одержують такі «необов’язкові», але в цілому повністю безпечні препарати, як вітаміни, гепатопротектори, імуномодулятори, виявляють більшу схильність до дотримання всіх лікарських порад. Отже, однозначно негативне відношення лікаря до призначення «зайвих» ліків не завжди виправдовує себе. Прийом вищезгаданих препаратів може бути рекомендований і після виписки із стаціонару, оскільки це може являтись важливим дисциплінуючим фактором і створюватиме «стрижень» для подальшого дотримання лікувальної дієти та режиму (при відсутності постійного лікарського нагляду) та перешкоджатиме край небажаному передчасному їх припиненню.

Суттєву роль у створенні перешкод для лікування відіграє наявність у хворих побутових чи виробничих проблем, вирішення яких несумісне із продовженням стаціонарного лікування та інколи пов’язане із відмовою від режимних обмежень. Такими проблемами можуть бути необхідність завершити важливу справу на роботі, загроза втратити роботу; екзаменаційна сесія у студентів, різноманітні домашні та сімейні проблеми. Слід відмітити, що в цих випадках психотерапевтичні можливості є досить обмеженими. Така поведінка пацієнтів часто не залежить від адекватності оцінки стану свого здоров’я та обізнаності в відношенні своєї хвороби. Тому в таких випадках слід уникати зайвої директивності та «залякування» пацієнтів щодо несприятливих наслідків. Лікар має проявити максимум гнучкості; його «непохитна позиція» може тільки скласти у хворого враження повного нерозуміння його проблем та настроїти проти будь-якого лікування. Спроби лікаря розібратись разом із пацієнтом в складній ситуації та дезактуалізувати певні негативні тенденції мають бути дуже обережними; доцільне продовження роз’яснення необхідності лікування та пошук компромісного рішення в конкретному випадку. Навіть тоді, коли припинення пацієнтом стаціонарного лікування є неминучим, слід зорієнтувати його на те, що, незважаючи на складну виробничу чи побутову ситуацію, він матиме змогу продовжити обстеження та лікування в амбулаторних умовах.

Отже, психотерапевтичні та психогігієнічні заходи в клініці вірусних гепатитів є вкрай необхідними, передусім як фактор забезпечення повноти та адекватності лікування. Їх втілення не є простим: вони мають бути спланованими та застосованими в обмежені відрізки часу, але із врахуванням особливостей сприйняття хвороби кожним пацієнтом. Втім, це є цілком можливим, якщо психотерапевтичний підхід щільно переплітатиметься із суто організаційними та тактичними моментами стаціонарного лікування, а психогігієнічного змісту набудуть всі діагностичні процедури, лікарські призначення та поради.

Література

  1. Сердюк О. І. Принципи побудови системи психотерапії соматично хворих // Український вісник психоневрології. — 1998. — Т. 6, вип. 8. — С. 56–59.
  2. Шкурба А. В. Деякі питання тактики лікування хворих на вірусні гепатити // Актуальні питання клінічної інфектології: Матеріали V з’їзду інфекціоністів України. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. — С. 81.
  3. Ворошилин С. И., Трифонов Б. А., Карнаух И. И., Успенский Б. А. Пути развития соматопсихиатрии в современной системе здравоохранения // Актуальные проблемы соматопсихиатрии и психосоматики: Тезисы докладов. — М., 1990. — С. 59–61.
  4. Канищев А. В. О психологических причинах формирования неадекватного отношения к лечению у больных вирусными гепатитами // Актуальные вопросы современной психиатрии: Сборник студенческих научных работ. — Харьков, 1998. — Вып. 1. — С. 23–26.
  5. Фицова С. В. Психотерапия в комплексном лечении вирусных гепатитов // Вирусные гепатиты и другие актуальные инфекции. — СПб, 1997. — С. 154–160.
  6. Элькин В. М. Индивидуальная арттерапия шедеврами искусства у больных вирусным гепатитом // Вирусные гепатиты и другие актуальные инфекции. — СПб, 1997. — С. 160–167.

Адреса для листування:
editor@psychiatry.ua


© «Новости украинской психиатрии», 2001
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211