НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Русская версия статьи »

ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТА ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ НА ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ

В. М. Козько, Б. В. Михайлов, А. В. Каніщев, Н. О. Нікітіна

* Публікується за виданням:
Козько В. М., Михайлов Б. В., Каніщев А. В., Нікітіна Н. О. Принципи організації психологічної та психотерапевтичної допомоги хворим на вірусні гепатити // Інфекційні хвороби. — 2001. — № 2. — С. 82–83.

Інфекційна лікарня за своєю організацією та особливостями контингенту хворих якісно відрізняється від усіх інших лікувальних закладів, передусім внаслідок контагіозності інфекційних захворювань. Найбільшу частину від госпіталізованих в інфекційний стаціонар пацієнтів складають хворі на вірусні гепатити (ВГ). Незважаючи на тенденцію до збільшення питомої ваги хворих на ВГ, що лікуються амбулаторно, найчастіше ВГ вимагає стаціонарного лікування — як з клінічних, так і з епідеміологічних міркувань.

Більшість хворих на ВГ становлять особи молодого віку. Окрім того, хвороба триває відносно короткочасно; переважають легкі форми її перебігу. У багатьох випадках відновлення самопочуття передує клінічному одужанню [1]. Усе це обумовлює певну специфіку психологічних труднощів, з якими все частіше доводиться стикатися лікарю-інфекціоністу при лікуванні хворих на ВГ.

Досить поширеними явищами є різноманітні варіанти неадекватного ставлення пацієнтів до своєї хвороби та до лікування. Іноді при цьому спостерігаються невротичні реакції, схильність до перебільшення тяжкості хвороби, побоювання через її «заразність». Але більш поширеною є зворотна картина — недооцінка небезпеки хвороби, відмова від терапії та від перебування в стаціонарі. Мають місце і досить своєрідні погляди пацієнтів на лікування — впевненість щодо необхідності якомога більшого застосування медикаментів [2], або навпаки, — думки про нібито згубну побічну дію деяких ліків. У будь-якому випадку, коли сприйняття хворим ситуації, пов’язаної із хворобою, не відповідає реальності, існує загроза взаєморозумінню між лікарем і пацієнтом, що, зрештою, негативно впливає на повноту лікування та підвищує ризик виникнення ускладнень та несприятливих вислідів.

Дослідження поведінкових та психологічних змін у хворих на ВГ, що проводилось нами в обласній клінічній інфекційній лікарні м. Харкова, дозволило викласти деякі міркування з приводу вирішення цих питань.

Ми вважаємо, що в гепатитних відділеннях інфекційної лікарні існує перманентна необхідність в психологічному «забезпеченні» лікувального процесу і потреба в здійсненні кваліфікованої психокорекційної роботи. Відмова хворих від певних терапевтичних і діагностичних заходів, порушення лікувального режиму, різноманітні конфліктні ситуації у відділенні — це далеко не повний перелік проблем, вирішення яких потребує професійного підходу. Особливої уваги потребують особи з психічними та поведінковими порушеннями внаслідок вживання психоактивних речовин, питома вага яких серед хворих на ВГ в останній час значно зросла.

Однак, незважаючи на це, в практичній роботі інфекціоніста психологічні фактори лікувальної роботи досі здаються малосуттєвими. У той же час компетенцією психіатра-консультанта в інфекційній лікарні традиційно були лише гострі психотичні стани. Як наслідок, межові психічні порушення, а також широкий спектр психологічних реакцій пацієнта на хворобу найчастіше залишаються поза увагою клініцистів.

Яким же чином має здійснюватись консультативна психологічна допомога в інфекційній лікарні? За нашою думкою, в стаціонарах із значною кількістю хворих на ВГ є необхідність у впровадженні штатної посади медичного психолога або психотерапевта (при здійсненні планової консультативної роботи доведеться мати справу переважно із доклінічними розладами психічної сфери і застосовувати майже виключно психотерапевтичні засоби корекції цих розладів).

Найбільшою частиною консультативної роботи має бути надання порад та рекомендацій лікарям-інфекціоністам щодо побудови тактики ведення «проблемних» в психологічному плані хворих. В тих випадках, коли наявні поведінкові реакції змістовно пов’язані із захворюванням на ВГ та із ситуацією лікування (наприклад, підвищене занепокоєння через можливі наслідки або навпаки, відмова від лікування після зникнення жовтяниці та покращання самопочуття), інфекціоніст повинен проводити психокорекційні заходи самостійно. Консультативна допомога психотерапевта або психолога в такому разі має здійснюватись непрямим способом, за принципом нагляду (супервізії).

Консультант повинен працювати із хворим безпосередньо лише в тій ситуації, коли психічний розлад (передусім, порушення невротичного рівня) носить характер супутньої психоневрологічної патології; до цього ж має бути позитивна настанова пацієнта на проведення психологічного консультування. Але і в таких випадках терапевтичним завданням консультанта має бути не стільки лікування власне психічного розладу і тим більше не довгострокові психотерапевтичні заходи, а допомога хворому завершити найважливіше на даний момент — лікування інфекційного захворювання, та протистояти перешкодам, які на цьому шляху можуть бути спричинені психологічними та поведінковими порушеннями.

Таким чином, слід підкреслити основну мету психокорекційних заходів в гепатитних відділеннях — це максимальне сприяння лікуванню основного (інфекційного) захворювання, першочергове виявлення та корекція саме тих розладів, які ставлять під загрозу адекватність позиції хворого щодо лікування й дотримання дієтично-режимних обмежень.

Треба зазначити, що в разі виникнення психотичних розладів у хворих психотерапевт також може своєчасно їх розпізнати (у ході рутинної консультативної роботи) та поставити питання про необхідність госпіталізації в психіатричний стаціонар.

Отже, необхідність забезпечення в гепатитних відділеннях психологічної та психотерапевтичної допомоги професійного рівня є очевидною. І це має не тільки розв’язати широку низку практичних повсякденних питань, але й сприятиме розвитку інтегративного, системного підходу [3], який стає дедалі необхіднішим в широкій мережі загальносоматичних лікувальних закладів.

Література

  1. Андрейчин М. А. Вопросы деонтологии в работе инфекциониста // Терапевтический архив. — 1984. — Т. 56, № 9. — С. 112–114.
  2. Шкурба А. В. Деякі питання тактики лікування хворих на вірусні гепатити // Актуальні питання клінічної інфектології: Матеріали V з’їзду інфекціоністів України. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. — С. 81.
  3. Раас Б. К. М. Консультативная психиатрия: вклад психиатрии в диагностику и лечение пациентов больницы общего профиля // Социальная и клиническая психиатрия. — 1997. — Т. 7, № 2. — С. 42–46.

Адреса для листування:
editor@psychiatry.ua


© «Новости украинской психиатрии», 2001
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211