НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

СТРАТЕГІЧНІ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

Б. В. Михайлов, С. І. Табачніков, Н. О. Марута, В. В. Кришталь, О. І. Сердюк

* Публікується за виданням:
Михайлов Б. В., Табачніков С. І., Марута Н. О., Кришталь В. В., Сердюк О. І. Стратегічні шляхи розвитку психотерапії та медичної психології в Україні // Українській медичний альманах. — 2004. — Т. 7, № 4 (додаток). — С. 99–102.

Високий динамізм соціально-технократичного розвитку сучасного загальносвітового суспільства та перехідний період суспільно-політичного устрою України обумовлюють погіршення соматичного та психічного здоров’я населення.

Нажаль, просліджується тенденція до погіршення стану психічного здоров’ я населення України. Негативний вплив на психіку людини спричиняють погіршення екологічної ситуації, збільшення кількості соціальнозумовлених стресогенних чинників, а також зростання й розширення масштабів техногенних аварій та природних катастроф, які мають серйозні віддалені медико-соціальні наслідки.

За останні п’ять років психотерапевтична мережа України зазнала певної реконструкції у структурі надання психотерапевтичної допомоги населенню, оптимізації мережі, підготовки кадрів, науково-методичного забезпечення.

Ґрунтовною організаційною одиницею психотерапевтичної допомоги є кабінет психотерапії, загальна чисельність котрих на 01.01.2004 року була 218, з них в психіатричній мережі 133 (приблизно 60%) в загальносоматичній — 85 (що складає біля 40%).

Найбільш розвинутою залишається психотерапевтична мережа Дніпропетровської, Донецької, Харківської областей, республіки Крим, м. Києва, на долю котрих з усіх 27 областей України припадає 91 кабінет, або 41,7% загальної чисельності.

Нажаль продовжується тенденція що до скорочення психотерапевтичної мережі: порівняно з рівнем на 01.01.2002 року кількість психотерапевтичних кабінетів зменшилася на 3 (з 221 до 218).

На 01.01.2003 року в України налічувалось біля 480 фізичних осіб лікарів-психотерапевтів.

Щорічно проводяться всеукраїнські науково-практичні конференції з міжнародною участю у м. Харкові та обласні і регіональні конференції.

Розроблені і затверджені МОЗ України у 2000 році програми з спеціалізації та тестового комп’ютерного контролю, у 2002 — програма передатестаційного циклу.

Видано біля 10 методичних рекомендацій, посібників та монографій [1–9], а у 2002 року видано перший вітчизняній підручник з психотерапії [10], затверджений МОЗ України.

Але негативні тенденції у стані здоров’я населення вимагають кардинального перегляду ролі і місця психотерапії в сучасній медицині.

Психогенії і фактори невротизації населення України фактично обіймають всі прошарки популяції.

Зміни структури захворюваності відбуваються з випереджаючим зростанням психогенно-невротичних та психосоматичних захворювань: за даними світових та вітчизняних досліджень до 50–60% пацієнтів загальносоматичної мережі мають недіагностовані невротичні та депресивні розлади [11–13].

Ригідність більшості професійних доктрин і організаційних форм надання медичної допомоги продовжує орієнтувати психотерапію як досить вузьку спеціальність, зосереджену в психіатричній мережі. Таким чином, у рамках клінічної медицини психотерапія сприймається як деяка допоміжна, параклінічна («терапевтична») спеціальність.

Але психотерапія є самостійною, дуже розвинутою і структурованою клінічною медичною дисципліною.

Сьогодні прийняті наступні дефініція та характеристика предмету психотерапії.

Психотерапія визначається як система теоретичних концепцій і відповідних практичних заходів, спрямованих на лікування і/або корекцію психічних та психосоматичних розладів, а також кризових станів за допомогою опосередкованого впливу через психічну сферу. Таке визначення відповідає як прийнятим в Україні концептуальним положенням, так і, зокрема, формулюванню, затвердженому 11.02.2004 р. Європарламентом у Поправці 128 до Додатку V, пункту 5а («Психотерапевти»), яке стосується визнання психотерапії як окремої дисципліни.

Предмет психотерапії має складнокомпонентну структуру — психотерапевтична феноменологія (у тому числі асоціації між методами психотерапії й саногенними феноменами), клінічні психотерапевтичні ефект-синдроми з корелят-механізмами й психотехнічні шляхи їх досягнення (загальна психотерапія), патонозологічні форми й взагалі патологія психічної сфери, що підлягають переважно психотерапевтичному лікуванню (клінічна психотерапія), вторинні нозосиндромальні психопатологічні форми при непсихічних захворюваннях (психотерапія в клініці) та ряд спеціальних і соціальних застосувань (спеціальна й соціальна психотерапії).

Фундаментальні і прикладні наукові дослідження щодо психогенних механізмів розвитку хворобливих станів та психотерапевтичних методів їх лікування та запобігання є явно недостатніми. Це обумовлює недостатність масового методичного забезпечення застосування психотерапії в лікувальному процесі та невиправдану некеровану експансію у психотерапію осіб без медичної освіти.

Негативною тенденцією розвитку самої психотерапії поки що є екстенсивний характер, що призводить до існування великої кількості форм і методів психотерапії (більш 600), що дезорієнтує професійну громаду і створює можливість для прикриття непрофесійних та відверто шарлатанських напрямків освітньої та лікувальної діяльності. Одночасно поняття психотерапії трактується зайво широко: у число її «методів» включаються далекі від клінічного і медико-соціального, у тому числі психопрофілактичного і психогігієнічного застосування психотехніки релігійної і езотеричної орієнтації.

У наслідок цього явища психотерапія в цілому з’ являється як медико-орієнтована сукупність практик, характерною рисою яких є приналежність ряду парадигм, доктрин або концепцій, найбільш відомими з яких є нейродинамічна і психодинамічна парадигми. Одночасно іншим парадигмам психотерапії — поведінковій, раціональній та мнестологічній — не приділяється належної уваги.

Серйозні проблеми існують і з дисциплінарною ідентичністю психотерапії: з одного боку, невірно ототожнена з вітчизняною фізіологічно-орієнтованою гіпнологією першої третини XX століття, вона нібито знаходиться під вираженим патронатом клінічної психіатрії, будучи її прикладною практикою, з іншої — нібито асимілюється то з медичною психологією, яка стрімко розвивається, то з психоаналізом, що повернувся у вітчизняний медичний простір.

В Україні психотерапія відноситься виключно до медичної діяльності. Відповідна медична спеціальність «Психотерапія» за № 88 міститься у «Номенклатурі лікарських спеціальностей» затвердженій наказом МОЗ від 19.12.1997 р. № 359. Підготовка кадрів психотерапевтів проводиться шляхом спеціалізації за фахом «Психотерапія» осіб, які у порядку, що передбачений наказом МОЗ від 25.12.1992 р. № 195, допущені до лікарської діяльності. Після закінчення курсів спеціалізації проводиться атестація з присвоєнням кваліфікації «лікар-спеціаліст» за означеною спеціальністю (наказ МОЗ від 19.12.1997 р. № 359).

Протилежної точки зору дотримуються деякі закордонні асоціації. Так, згідно «Декларації по психотерапії», яка була прийнята Європейською асоціацією психотерапії (EAP) 21.10.1990 р. у Страсбурзі, «психотерапія є особливою дисципліною з області гуманітарних наук … одержання … освіти можливе при умовах попередньої підготовки … в галузі гуманітарних і суспільних наук».

Але, не дивлячись на це і в Україні є спроби трактувати психотерапію не виключно як медичну спеціальність і запровадити підготовку фахівців поза вищими медичними закладами освіти.

Ще більш проблемним є невизначеність ролі і місця медичної психології.

Сучасна медична психологія — галузь психології, яка є системою міждисциплінарних наукових знань і практичної діяльності, об’єднаних загальною метою вивчення психологічних аспектів здоров’я особистості і міжособистісних відношень як здорової, так і хворої людини, причин та умов розвитку їх порушень і девіацій. До задач медичної психології входять розробка ефективних методів психодіагностики, психотерапії, психокорекції, психопрофілактики, судово-психологічної експертизи, деонтології і психогігієни, а також організація медико-психологічної допомоги.

Медична психологія базується на медичних, психологічних, соціологічних та біологічних знаннях і відповідно пов’язана як із клінічними медичними дисциплінами (психіатрією, неврологією, наркологією, терапією, хірургією, педіатрією та ін.), так і з медичною соціологією і судовою медициною.

Проблеми медичної психології розробляються різними спеціалістами, медиками та психологами, і це слід рахувати безумовно позитивним явищем, однак у той же час необхідно визначити теоретичні основи, загальні принципи і підходи до вивчення психічного здоров’я людини. Різні підходи привели до недостатньої уніфікації медико-психологічної термінології, до певного роз’єднування понять, зокрема до неоднозначного формулювання навіть основних з них, таких як медична психологія і клінічна психологія, патопсихологія і психопатологія, соціальна психологія. Не вирішене питання про те, хто повинен бути медичним психологом — лікар або психолог. Між тим, чітке розмежування цих понять, виділення частин і розділів медичної психології — необхідна умова успішного рішення не лише теоретичних, але і важливіших практичних її задач — підвищення ефективності психодіагностичних, психотерапевтичних, психогігієнічних, психопрофілактичних та реабілітаційних заходів, психологічної експертизи і, в кінцевому рахунку — завдання збереження психічного здоров’я та формування гармонійної особистості з високим рівнем адаптації в соціумі.

Уявляється доцільним виділити 4 основні частини медичної психології.

  1. Загальна психологія. Вона вивчає психічні функції людини; біоритми її психічної активності; психічний та психосексуальний розвиток; особистість і здоров’я; свідоме та несвідоме у нормі; психічне здоров’я; психологію статевих відмінностей; вікову психологію; міжособистісні відносини (мікро- і макрогрупи); сім’ю та її функціонування (здоров’я сім’ї); адаптацію, психогігієну.
  2. Клінічна психологія. Її розділи: загальна та окрема психопатологія, що включає семіологію і синдромологію; патопсихологія, що вивчає психологічні механізми порушень психічної діяльності; нейропсихологія, що вивчає морфофункціональні кореляти порушень психічної діяльності; психоідентифікація (в позахворобливій сфері) і психодіагностика (у сфері хворобливих змін психіки) за допомогою експериментально-психологічних методик.
  3. Психокорекція — корекція за допомогою психотехнік нехворобливих змін психічної сфери.
  4. Медична етика і деонтологія.

В системі адекватного формування спеціалістів в галузі медичної психології слід вважати принциповим правильне смислове наповнення основних дефініцій її розділів. В багаточисельних сучасних посібниках, що посягають на висвітлення предмету медичної психології, відбувається стихійне, невиправдане, позбавлене реального смислового навантаження змішування термінів і понять «психопатологія», «патопсихологія», «психодіагностика» і «психокорекція». Без чіткої смислової ідентифікації цих понять неможливо говорити про дійсне становлення медичної психології як самостійної галузі знань і, відповідно, науково-практичної дисципліни.

Саме психотерапія і медична психологія є підґрунтям до розвитку соціального напрямку психіатрії — тобто соціальної психіатрії. Прогноз основних тенденцій розвитку соціальної психіатрії дозволяє виділити наступні задачі.

Найближчі задачі: вивчення впливу соціальних стресів на психічне здоров’я та розробка методів підвищення стресостійкості населення і попередження психічних стресових розладів; створення концепції соціально-психіатричної допомоги (насамперед, це адаптація існуючих теоретичних основ вітчизняної концепції реабілітації та розробка нових організаційних форм соціального захисту психічно хворих).

Довгостроковою тенденцією розвитку психотерапії і медичної психології буде їх подальше зближення з іншими клінічними дисциплінами. Реалізація цієї задачі пов’язана з поступовим перенесенням акцентів у лікуванні психічно хворих з психофармакотерапії на психо- та соціотерапевтичні види допомоги. Психофармакотерапія, не втрачаючи свого базисного значення, буде виконувати переважно купіруючі функції, створюючи оптимальні умови для проведення соціотерапевтичних і реабілітаційних заходів. Психіатричні стаціонари у перспективі будуть вирішувати окреслене коло задач, як-то: лікування гострих станів, психіатрична експертиза, терапія і реабілітація хворих з дефектними станами.

Основне навантаження має відбуватись в установах амбулаторної мережі.

Ресоціалізація хворих має бути визначена як ґрунтовна кінцева мета лікувального процесу. Психотерапія має провідну роль і в розвитку та вдосконаленні всієї системи надання медичної допомоги населенню.

Для розвитку саме психотерапії і її адекватного становлення у сучасній системі надання медичної допомоги населенню потрібно вирішення наступних питань.

  1. Розширення психотерапевтичної мережі, особливо у загальносоматичних лікувально-профілактичних установах.
    Необхідно значно розширити кількість кабінетів в загальносоматичній мережі відповідно до Додатку 26 та Додатку 2 до Наказу № 33 МОЗ України, а також прискорити створення психосоматичних відділень у структурі обласних загальносоматичних лікарень, що передбачено Додатком 1 до Наказу № 33 МОЗ України.
  2. Необхідне проведення масової короткотермінової інтенсивної підготовки з питань діагностики та сполученого медикаментозного та психотерапевтичного лікування граничних нервово-психічних розладів для лікарів загальносоматичної мережі силами кафедр психотерапії ХМАПО та ФПО Донецького та Львівського медичного університетів, Кримського медичного університету за програмами, які розроблені на кафедрі психотерапії ХМАПО.
  3. Потребує негайного організаційно-кадрового укріплення психотерапевтична допомога в структурі спеціалізованих лікувально-профілактичних ланок: установ акушерсько-гінекологічного профілю, педіатричної та геронтологічної мереж, диспансерів радіаційного захисту населення, підрозділів медицини катастроф тощо.
    Необхідне введення медичної спеціальності «Дитяча психотерапія».
  4. Потребує розширення науково-практичних досліджень в галузі психотерапії з подальшою розробкою інтрадисциплінарної моделі психотерапії (яка містить необхідну медичну атрибутику) та належних організаційних форм її впровадження.
    Необхідне введення шифру наукової спеціальності «Психотерапія» у відповідному переліку ВАК України.
  5. Необхідне введення в навчальні програми вищих медичних закладів освіти психотерапії як основного, а не факультативного курсу.
  6. Необхідна подальша розробка відомчої нормативно-правової бази з надання психотерапевтичної допомоги населенню. Особливо це стосується підготовки Проекту Закону про психотерапевтичну допомогу.
    Це стосується і розробки концепції психологічної моделі психотерапії і визначення кола психотерапевтичних і психокорекційних заходів для медичних психологів.

Література

  1. Суггестивная психотерапия: Методические рекомендации / Б. В. Михайлов, А. А. Мартыненко, А. И. Сердюк, Г. П. Андрух, В. А. Федосеев, М. В. Маркова, И. Н. Сарвир, Т. В. Серик, В. В. Чугунов. — Харьков: ХМАПО, 2000. — 38 с.
  2. Экспериментально-психологическое исследование в клинике соматических заболеваний: Методические рекомендации / А. И. Сердюк, Б. В. Михайлов, В. В. Чугунов. — Харьков: ХИУВ, 1997. — 41 с.
  3. Методика объективизации эффективности психотерапии соматических больных: Методические рекомендации / Сост. А. И. Сердюк, Б. В. Михайлов, А. Ф. Короп, В. В. Чугунов. — Харьков: ХИУВ, 1998. — 28 с.
  4. Система психотерапевтичної корекції непсихотичних порушень психічної сфери та особистісних реакцій у хворих на хронічні соматичні захворювання: Методичні рекомендації / А. Т. Філатов, Б. В. Михайлов, О. І. Сердюк, В. В. Чугунов, І. В. Здесенко. — Харків: ХІУЛ, 1998. — 29 с.
  5. Психотерапия в санаторно-курортных учреждениях: Методические рекомендации / Б. В. Михайлов, В. В. Чугунов, А. И. Сердюк, А. А. Мартыненко. — Харьков: ХМАПО, 2002. — 36 с.
  6. Нормативні документи, які регламентують діяльність психотерапевтичної мережі України: Методичні рекомендації / Уклад. Б. В. Михайлов, О. І. Сердюк, В. А. Федосєєв. — Харків: ХМАПО, 2002. — 11 с.
  7. Михайлов Б. В., Сердюк А. И., Федосеев В. А. Психотерапия в общесоматической медицине: Клиническое руководство / Под общ. ред. Б. В. Михайлова. — Харьков: Прапор, 2002. — 128 с.
  8. Психотерапия и медицинская психология в реабилитации женщин: Клиническое руководство / И. А. Бабюк, Б. В. Михайлов, Г. А. Селезнёва и др.; Под ред. Б. В. Михайлова, И. А. Бабюка. — Донецк–Харьков: ПРОФИ-Донетчина, 2003. — 284 с.
  9. Чугунов В. В. Клиника и дисциплинарная история психотерапии. — Киев: Здоров’я; Харьков: Око; Академия сексологии, медицинской психологии и психотерапии, 2002. — 708 с.
  10. Михайлов Б. В., Табачников С. И., Витенко И. С., Чугунов В. В. Психотерапия: Учебник для врачей-интернов высших медицинских учебных заведений III–IV уровней аккредитации. — Харьков: Око, 2002. — 768 с.
  11. Сарториус Н. Понимание МКБ-10. Классификация психических расстройств. — Киев, 1997. — 104 с.
  12. Психіатрія: Підручник / О. К. Напрєєнко, І. Й. Влох, О. З. Голубков та ін.; За ред. О. К. Напрєєнка. — Київ: Здоров’я, 2001. — 584 с.
  13. Марута Н. А. Соматические проявления при неврозах, их диагностика и психотерапия // Український вісник психоневрології. — 1996. — Т. 4, вип. 5. — С. 240–241.


© «Новости украинской психиатрии», 2005
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211