НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОМОТОРНОГО ЗБУДЖЕННЯ У ХВОРИХ ІЗ ЗАЛЕЖНІСТЮ ВІД АЛКОГОЛЮ У ГОСТРОМУ ПСИХОТИЧНОМУ СТАНІ

В. Н. Кузьмінов

* Публікується за виданням:
Кузьмінов В. Н. Особливості психомоторного збудження у хворих із залежністю від алкоголю у гострому психотичному стані // Український медичний альманах. — 2005. — Т. 8, № 4 (додаток). — С. 87–89.

Вступ. Розповсюдженість алкогольних психозів становить 22,37 на 100 000 населення в Україні (2004 рік). Більшість з них визначаються як стан відміни з делірієм (F10.4 згідно МКХ-10). Але у хворих із залежністю від алкоголю деліріозний синдром часто виникає внаслідок тяжких соматичних та неврологічних захворювань, які є етіологічними чинниками психотичного стану у цих випадках.

Це стає причиною певних діагностичних труднощів, що виникають при визначенні стану відміни алкоголю з делірієм (F10.4), який має місце у хворих із соматичною та неврологічною патологією та деліріїв, що не зумовлені зловживанням алкоголю (F05). В деяких випадках психотична патологія у хворих із залежністю від психоактивних речовин обумовлена декількома чинниками: соматичною патологією та інтоксикацією або станом відміни психоактивних речовин. Наприклад, таким розладом є делірії змішаної етіології, що трактуються МКХ-10 в рубриці F 05.8 [3]. Визначення етіологічного чинника психозу є важливим для організаційних медичних заходів та для терапевтичної тактики стосовно кожного хворого. Для хворих у гострому психотичному стані є типовим наявність психомоторного збудження [4]. При несвоєчасній корекції психомоторного збудження у хворих спостерігається ауто- або гетероагресивна поведінка. При виразному психомоторному збудженні має місце виснаження нейромедіаторних систем, що супроводжується поглибленням порушення свідомості, явищами набряку головного мозку, серцево-судинною недостатністю [1, 2].

Мета дослідження. Визначення клінічної типології психомоторного збудження у хворих із залежністю від алкоголю у психотичному стані різної етіології, розробка диференційованих принципів його лікування.

Об’єкт та методи дослідження. Методи дослідження: клінічний, клініко-лабораторний, статистичний. Було досліджено 110 хворих, що були госпіталізовані до Центру інтенсивної терапії та реанімації психозів Харківської міської клінічної психіатричної лікарні № 15 з діагнозом «алкогольний делірій». Пацієнти згідно МКХ-10 були розподілені на 3 групи.

1 група — пацієнти зі станом відміни алкоголю з делірієм — 30 пацієнтів.

2 група — пацієнти з делірієм, що не був обумовлений станом відміни алкоголю (F05) — 40 пацієнтів. Чинником делірію була соматична патологія.

3 група — пацієнти з делірієм змішаної етіології (F05.8) — 40 пацієнтів. Чинником делірію була соматична патологія та стан відміни алкоголю.

Усі досліджені — чоловіки. Вік хворих першої групи становив 37–53 років. Стаж синдрому залежності від алкоголю становив 10–15 років. У всіх досліджених хворих мала місце різноманітна соматична патологія. Найчастіше у хворих діагностувалися кардіоміопатії, хронічні панкреатити, поліневрити. У всіх досліджених хворих відмічалася різноманітна патологія печінки. Але супутня соматична патологія була компенсована на час госпіталізації. Хворі другої та третьої групи переводились із соматичних стаціонарів у 40% випадків, в 60% випадків госпіталізувалися з домівки за направленням лікаря-психіатра швидкої допомоги. У хворих мала місце різноманітна соматична патологія. На відміну від хворих першої групи соматична (загострення хронічного панкреатиту, цироз печінки, пневмонії) та неврологічна патологія мала декомпенсований характер. Вік хворих становив 49–65 років. Стаж синдрому залежності від алкоголю становив 10–15 років. У 12 хворих психотичний стан мав ознаки судинного делірію, що розпочався на фоні стану відміни алкоголю. 6 хворих було переведено із соматичного стаціонару, де вони лікувалися в зв’язку з гіпертонічною хворобою. Перед розвитком психотичної симптоматики мав місце гіпертензійний синдром (систолічний артеріальний тиск становив 176±38). Після купірування психотичної симптоматики у хворих виявлялися достовірні ознаки дисциркуляторної енцефалопатії. 8 хворих в стані відміни алкоголю перенесли черепно-мозкову травму, яка самостійно могла бути чинником деліріозного синдрому. У 6 хворих була діагностована субарахноїдальна кровотеча, субдуральна гематома. У всіх хворих цієї групи з лікувально-діагностичною метою проводилась люмбальна пункція, комп’ютерна томографія головного мозку.

Результати дослідження та їх обговорення. Психомоторне збудження у обстежений хворих можна було розподілити по патогенетичним механізмам розвитку на два типи: психопатологічне, вегетативне (діенцефальне, гіперкінетичне). В першому випадку пусковим механізмом психомоторного збудження були жах, тривога, галюцинаторно-маячні переживання, які повністю або частково охоплювали психіку та поведінку хворого. В ряді випадків психопатоподібне збудження маскувало початок гострого психозу, було предиктором психотичних порушень в стані відміни алкоголю або мало місце у світлих періодах при хвилеподібному перебізі психозу. У другому випадку первинною була вегетативна буря, що супроводжувала стан відміни. Проявами були немотивована тривожність, загальний руховий неспокій, непосидючість, метушня, говірливість звичайно без руйнуючих дій та ауто-або гетероагресивної поведінки.

По психопатологічній структурі психомоторне збудження можна було розподілити на психопатоподібне, тривожно-депресивне, галюцинаторно-маячне збудження, деліріозне, аментивне. Безумовно, у хворих при переважній виразності одного типу збудження, завжди спостерігалися ознаки іншого типу. У багатьох хворих один тип психомоторного збудження змінював інший. Наприклад, галюцинаторно-маячний синдром, що супроводжувався значним психомоторним збудженням, змінював психопатоподібний, або аментивне збудження змінювало деліріозне. Безумовно, тривожно-депресивний та деліріозний завжди мали ознаки вегетативного (гіперкінетичного), всі інші в деякій мірі також мали в своїй структурі ознаки вегетативного збудження. Прояви вегетативного збудження у хворих 2-ї та 3-ї груп в цілому були значно менше, ніж у 1-й групі. В ряді випадків саме вегетативне (гіперкінетичне) збудження потребує найбільших доз психотропних засобів для корекції [2]. Але все ж таки означені типи психомоторного збудження мали феноменологічні межі.

За перевагою типу психомоторного збудження групи хворих суттєво відрізнялися одна від одної. Це подано у табл. 1.

Таблиця 1

Розподіл хворих по типу психомоторного збудження на початку психозу

Тип збудження 1 група хворих 2 група хворих 3 група хворих
абсолютна кількість, n % абсолютна кількість, n % абсолютна кількість, n %
Вегетативне 30 100 24 60 27 67,5
Психопатоподібне 6 20 2 5 1 2,5
Тривожно-депресивне 14 46,7 16 40 13 33
Галюцинаторно-маячне 7 23,3 0 0 1 2,5
Деліріозне 3 10 12 30 8 20
аментивне 1 3,3 10 25 15 37,5

Примітка:
сума % в стовпцях не дорівнює в сумі 100 в зв’язку з тим, що один і той же хворий мав ознаки різних за патогенетичними механізмами типів збудження.

У першій групі значно частіше та більш виразним було вегетативне збудження, що є характерним для стану відміни психоактивних речовин в цілому. У другій та третій групах частіше спостерігався аментивний синдром, що був ознакою тяжкого перебігу психозу. Успішне лікування психомоторного збудження визначало прогноз терапії делірія в цілому [1, 4].

Лікування хворих у стані психомоторного збудження потребує ретельного нагляду для профілактики ауто- та гетероагресивних дій та можливої соматичної декомпенсації. Акцент терапії надається медикаментозному лікуванню. При перевазі вегетативного збудження препаратами вибору є транквілізатори бензодіазепінового ряду, хлорметіазол (геміневрин), карбамазепін, піроксан. При галюцинаторно-параноїдному — клопіксол, галоперидол, при тривожно-депресивному — труксал, тизерцин (при відсутності протипоказань для застосування). При психопатоподібному збудженні ефективними є клопіксол-акуфаз, труксал. Загальним правилом є призначення препаратів з урахуванням соматичного стану хворого. При тяжкому стані пацієнта (наявності аментивного синдрому) препаратами вибору є транквілізатори бензодіазепінового ряду (геміневрин), оксибутірат-тіопенталова суміш (потребує нагляду анестезіолога), в деяких випадках потребують сполучного призначення з невеликими дозами галоперидола або клопіксола.

Висновки

  1. Психомоторне збудження у хворих із залежністю від алкоголю у гострому психотичному стані є поліетіологічним та різноманітним за проявами.
  2. Лікування психомоторного збудження має проводитись в залежності від домінуючого етіологічного чинника та психопатологічної структури феномена.
  3. При виборі лікувальної тактики необхідно враховувати соматичний стан хворого.

Література

  1. Волошин П. В., Протасевич Н. П., Игнатов М. Ю., Юрченко Н. П. Дифференцированное применение психотропных средств у больных психотическими формами алкоголизма: Методические рекомендации. — Харьков, 1992. — 15 с.
  2. Кекелидзе З. Н., Земсков А. П., Филимонов Б. А. Тяжёлый алкогольный делирий // Русский медицинский журнал. — 1998. — № 2. — С. 103–108.
  3. Классификация психических и поведенческих расстройств. Клинические описания и указания по диагностике. — Киев: Факт, 1999. — 272 с.
  4. Морозов Г. В. Алкоголизм. — М.: Медицина, 1983. — 432 с.
  5. Пятницкая И. Н. Клиническая наркология. — М.: Медицина, 1975. — 333 с.


© «Новости украинской психиатрии», 2005
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211