НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

ДЕПРЕСИВНІ РОЗЛАДИ У МЕШКАНЦІВ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ: КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ДІАГНОСТИКА ТА ТЕРАПІЯ

Н. О. Марута, Ж. І. Білостоцька

* Публікується за виданням:
Марута Н. О., Білостоцька Ж. І. Депресивні розлади у мешканців сільської місцевості: клініко-психопатологічна характеристика, діагностика та терапія // Архів психіатрії. — 2008. — Т. 14, № 3. — С. 14–19.

Проблема депресивних розладів є однією з основних у сучасній психіатрії. Це зумовлено значним ростом розповсюдженості захворюваності на депресії, інвалідизацією населення працездатного віку, зростанням поширеності суїцидів [1, 2, 6, 9, 12, 23].

Питома вага депресивних розладів у структурі загальної патології збільшується в різних країнах світу. В Україні за останні десятиріччя кількість випадків депресивних розладів збільшилася з 2,27% до 3,8% [5, 8, 13, 15].

У 2–5% усього населення світу діагностуються депресивні розлади, що потребують кваліфікованої медичної допомоги. Суїцидальні спроби здійснюють близько 15% депресивних хворих [2, 4, 20].

Серед усіх видів психічних розладів, що призводять до інвалідизації, депресії належить провідне місце: на її долю припадає більше 12%. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), до 2020 року ця доля збільшиться до 20%, депресія посідатиме друге місце після ішемічної хвороби серця серед захворювань, що інвалідизують [7, 18, 19].

Дані сучасних досліджень свідчать, що більшість з людей, що страждають на депресивні розлади, не звертаються за кваліфікованою допомогою, а з тих, що звернулися, більша частина не приймає антидепресанти амбулаторно або не завершує призначене лікування. Особливо ця проблема загострюється у сільській місцевості, де недостатність забезпечення необхідною медичною допомогою зумовлена нераціональною інфраструктурою, віддаленістю закладів медичної допомоги від місця проживання населення та недостатністю кадрового забезпечення [3, 6, 10, 11].

На сучасному етапі встановлено фактори розвитку депресій (соціальні, психологічні, конституціонально-біологічні, нейрохімічні), вивчено клініко-психопатологічну структуру та динаміку депресивних розладів, розроблено стандарти та принципи їх терапії. Однак усі ці дослідження проводились без урахування характеру праці та впливу особливостей місця проживання хворих. Дані щодо депресивних розладів ґрунтуються, в основному, на аналізі міської популяції [12, 14, 16, 17].

Поглибленого вивчення депресивних розладів в сільській місцевості України не проводилося, в той же час результати дослідження депресій у мешканців сільської місцевості за кордоном свідчать про певні особливості клініки цих розладів [21, 23, 25].

Вищевикладене вказує не лише на медичну, але й на соціальну значущість проблеми депресії у мешканців сільської місцевості й необхідність її розробки.

Метою нашого дослідження стало вивчення клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей формування депресій у мешканців сільської місцевості та розробка на цій основі принципів їх діагностики, диференціальної діагностики та терапії.

Для досягнення поставленої мети та задач дослідження ми обстежили 209 хворих на депресивні розлади (113 мешканців сільської місцевості та 96 мешканців міста). В основну групу обстежених увійшли 38 (33,63%) сільських жителів з діагнозом «біполярний афективний розлад», «поточний депресивний епізод» (F31.3 та F31.4); 35 (30,97%) пацієнтів з діагнозом «депресивний епізод» (F32); 40 (35,40%) осіб з діагнозом «рекурентний депресивний розлад» (F33). Середній вік обстежених — 36±2,89 року, співвідношення чоловік/жінка — 0,43. У групу порівняння увійшли 32 (33,33%) мешканці міста з діагнозом «біполярний афективний розлад», «поточний депресивний епізод» (F31.3 та F31.4); 30 (31,25%) осіб з діагнозом «депресивний епізод» (F32); 34 (35,42%) особи з діагнозом «рекурентний депресивний розлад» (F33). Середній вік обстежених — 42±3,12 року, співвідношення чоловік/жінка — 0,52.

Комплекс обстеження проводили за допомогою клініко-психопатологічного, психометричного та психодіагностичного методів. Клініко-психопатологічне дослідження включало вивчення анамнезу, архівної та поточної медичної документації, стандартного структурованого клінічного опитування пацієнтів, вивчення динаміки депресивних симптомокомплексів. Оцінювали преморбідні та психогенні фактори, тривалість догоспітального перебігу депресії, проводили синдромологічний аналіз депресивних розладів та аналіз коморбідності.

Психометричний підхід був реалізований за допомогою шкали Гамільтона (HDRS) для оцінки депресії (M. Hamilton, 1967), шкали Монтгомері–Асберг (MADRS) для оцінки депресії (S. A. Montgomery, M. Asberg, 1979) та Госпітальної шкали тривоги та депресії (HADS), запропонованої A. S. Zigmond і R. P. Snaith у 1983 р. Оцінку якості життя визначали за шкалою оцінки якості життя (J. Mezzich, N. Cohen, M. Ruiperez et al., 1999).

При вивченні особливостей особистості серед обстежених, системи їх життєвих відносин використовували комплекс психодіагностичних методик: самооціночну пробу Дембо–Рубінштейн; метод колірних виборів (МКВ) (Л. М. Собчик, 2003; Л. Ф. Бурлачук, 2003); колірний тест стосунків (КТС) за А. М. Еткіндом та Є. Ф. Бажиним (1985); стандартизований метод вивчення особистості (СМВО) — адаптована версія MMPI (S. R. Hathaway, J. C. McKinley, 1940).

Результати дослідження аналізувались за допомогою математичної обробки на комп’ютері, їхня статистична достовірність встановлювалась за допомогою критерію t Стьюдента (Л. Ф. Бурлачук, 2003) та непараметричних методів з використанням критеріїв φ* Фішера, Н Крускала–Уоліса, χ2 Пірсона (Є. В. Сидоренко, 2001). У всіх випадках порівнянь визначали ймовірність випадку розходжень «p». Розходження враховували як статистично значимі при p < 0,05. Для визначення ступеня схожості–відмінності між двома ієрархічно упорядкованими послідовностями або рангованими профілями використовували метод рангової кореляції Спірмена. Для встановлення ступеня сполученості, синхронності у змінюванні двох чисельно вимірюваних змінних виміряли коефіцієнт їхньої лінійної кореляції (добутки моментів за Пірсоном).

В результаті проведених досліджень встановлено: в основній групі середню спеціальну освіту мали 38,94% обстежених, середню — 34,52%, неповну середню — 18,58%, вищу — 7,96%; у групі порівняння вищу освіту мали 35,42% обстежених, середню спеціальну — 32,29%, середню — 30,21%, неповну середню — 2,08%. Тобто, в основній групі депресивні розлади достовірно частіше зустрічалися серед осіб з неповною середньою освітою та достовірно рідше серед осіб з вищою освітою.

Щодо сімейного стану достовірних розходжень в обстежених групах не виявилося: в основній групі одружених було 57,52% обстежених, неодружених — 23,89%, розлучених — 10,62%, вдових — 4,42%. У групі порівняння одружених було 46,88% пацієнтів, неодружених — 29,17%, розлучених — 15,63%, вдових — 8,33%.

Аналіз працевлаштованості виявив, що в основній групі не мали постійної роботи 52,21% хворих, фізичною працею займалися 41,59% обстежених, розумовою — 6,19%. У групі порівняння не мали постійної роботи 39,58% пацієнтів, фізичною працею займалися 33,33% обстежених, розумовою — 27,08%. Результати дослідження свідчать про те, що депресивні розлади у мешканців сільської місцевості достовірно частіше, ніж серед мешканців міста, зустрічаються у зайнятих фізичною працею та серед тих, хто не має постійної роботи, і достовірно рідше — серед осіб, зайнятих розумовою діяльністю.

Вивчення спадкової обтяженості показало, що в основній групі серед спадкових виявлялися соматичні захворювання у 76,10% обстежених, алкогольна залежність — у 37,17%, неврологічні захворювання — у 15,93%, особистісні аномалії — у 12,39%, психічні розлади — у 9,73% хворих, у групі порівняння — відповідно соматичні захворювання — у 84,38% обстежених, неврологічні захворювання — у 25,00%, алкогольна залежність — у 21,88%, особистісні аномалії — у 9,38%, психічні розлади — у 5,21%, з них депресії — 4,17% пацієнтів. Серед екзогенно-органічних уражень в анамнезі в основній групі було виявлено наявність інфекцій (28,32%), інтоксикацій (14,16%), патології вагітності (11,50%), патології пологів (9,73%), черепно-мозкові травми (4,42%). У групі порівняння було виявлено інфекції (36,46%), патології пологів (10,42%), патології вагітності (9,38%), черепно-мозкові травми (7,29%) та інтоксикації (6,25%). Узагальнюючи представлені дані, слід відзначити, що в основній групі достовірно частіше, ніж у групі порівняння, зустрічалися алкогольна залежність у спадковості (37,17% проти 21,88%) та інтоксикації в анамнезі (14,16% проти 6,25%).

Результати клініко-психопатологічного дослідження свідчать про те, що в преморбіді у хворих на депресії мешканців села зустрічалися астенічний (19,47%), психастенічний (18,58%), мозаїчний (18,58%), сенситивний (15,93%), лабільний (10,62%), дистимічний (10,62%), застрягаючий (2,65%), істероїдний (1,77%), нестійкий (0,88%) та конформний (0,88%) типи характеру. У хворих на депресії мешканців міста в преморбіді зустрічалися психастенічний (24,96%), астенічний (17,79%), невизначений, або мозаїчний (16,67%), істероїдний (10,42%), застрягаючий (7,29%), дистимічний (7,29%), нестійкий (6,25%), сенситивний (5,21%), лабільний (2,08%) та циклоїдний (1,04%) типи характеру. Таким чином, в основній групі достовірно частіше зустрічалися лабільний та сенситивний типи, достовірно рідше — нестійкий та істероїдний типи характеру.

Серед різноманітних психогенних факторів у мешканців сільської місцевості, хворих на депресії, виділені такі: тяжка хвороба або смерть близьких (16,81%), тривале психічне перенапруження (13,27%), соціальна неадаптованість (8,85%), смерть домашньої худоби (6,19%), сімейні конфлікти (6,19%), хірургічні втручання (5,31%), різка зміна життєвого стереотипу (4,42%) та ситуації підвищеної відповідальності (1,77%). В обстежених групи порівняння розвитку депресій передували тяжка хвороба або смерть близьких (20,83%), сімейні конфлікти (8,33%), тривале психічне перенапруження (6,25%), хірургічні втручання (4,17%), ситуації підвищеної відповідальності (3,13%), різка зміна життєвого стереотипу (2,08%), смерть домашньої худоби (1,04%) та соціальна неадаптованість (1,04%). Отже, серед психогенних в основній групі достовірно частіше, ніж у групі порівняння, зустрічалися смерть домашніх тварин, тривале психічне перенапруження та соціальне неблагополуччя.

Виявлено, що у мешканців сільської місцевості, хворих на депресії, догоспітальний перебіг захворювання втричі довший (в середньому 1,31±0,29 року), ніж у мешканців міста (в середньому 0,4±0,19 років) (табл. 1).

Таблиця 1

Тривалість догоспітального перебігу депресивних розладів у мешканців сільської місцевості, %±m%

Тривалість перебігу депресії Основна група
(n = 113)
Група порівняння
(n = 96)
Достовірність розходжень за φ*-критерієм
До 1 місяця 0,88±0,88 5,21±2,27 p < 0,05
До 2 місяців 2,65±1,51 9,38±2,98 p < 0,05
До 3 місяців 3,54±1,74 30,21±4,69 p < 0,001
До 6 місяців 6,19±2,27 33,33±4,81 p < 0,01
До 1 року 38,94±4,59 15,63±3,71 p < 0,01
Більше 1 року 47,79±4,70 6,25±2,47 p < 0,001

Серед факторів, що призводять до трикратного збільшення догоспітального перебігу депресій у мешканців сільської місцевості, виділені соціальні, медичні та ментальні. Соціальні фактори: відсутність анонімно- та амбулаторно-консультативної служб (91,15%), відсутність психотерапевтичної допомоги (91,15%), менша можливість швидко отримати допомогу висококваліфікованого спеціаліста, труднощі у транспортному сполученні, віддаленість населеного пункту (84,96%), низький рівень освіти сільського населення, менша інформованість про причини, прояви, закономірності перебігу захворювання, вірогідні прогнози, сучасні медикаментозні та альтернативні засоби терапії (64,60%), недоступність застосування антидепресантів останніх поколінь (41,59%). Серед медичних факторів відзначено низький рівень діагностики депресивних розладів дільничними психіатрами та лікарями первинного ланцюга (64,60%), труднощі у вербалізації скарг мешканцями сільської місцевості, зумовлені низьким рівнем освіти, недостатня інформованість населення (39,82%), соматизація скарг, схильність сільських мешканців приділяти більше уваги своєму соматичному стану (37,17%). Серед ментальних факторів слід зазначити такі: відповідальність, пов’язана з веденням домашнього господарства (97,35%), стигматизація (76,11%), особливості менталітету, завдяки якому хворі звертаються до знахарів, цілителів та священнослужителів (40,71%), недовіра лікарям у зв’язку з негативним власним досвідом або досвідом односільчан (23,89%).

Серед ініціальних проявів депресій у мешканців сільської місцевості встановлено наявність соматовегетативних симптомів (90,27%), загальної слабкості (87,61%), порушення сну (84,96%), поганий настрій (84,96%), підвищену стомлюваність (82,30%), дратівливість (76,11%), відсутність задоволення від діяльності, яка раніше задовольняла (76,11%), емоційну лабільність (64,60%), психомоторну загальмованість (64,60%), тривогу (41,59%), зниження самооцінки, невпевненість у собі (41,59%), втрату емоційної реактивності на раніше приємні події (40,71%), вегетативні пароксизми (39,82%), відчуття страху (37,17%), порушення апетиту (23,89%). Серед ініціальних проявів депресій у мешканців міста відзначалися порушення сну (96,88%), зниження настрою (96,88%), підвищена стомлюваність (85,42%), соматовегетативні симптоми (85,42%), дратівливість (80,21%), загальна слабкість (79,17%), відсутність задоволення від діяльності, яка раніше задовольняла (79,17%), емоційна лабільність (70,83%), психомоторна загальмованість (59,38%), відчуття страху (50,00%), втрата емоційної реактивності на раніш приємні події (42,71%), зниження самооцінки та почуття впевненості у собі (42,71%), тривога (29,17%), вегетативні пароксизми (28,13%) та порушення апетиту (22,92%). Таким чином, в основній групі достовірно частіше, ніж у групі порівняння, депресивні розлади розпочиналися із загальної слабкості, тривоги та вегетативних пароксизмів, достовірно рідше — з відчуття страху та втрати задоволення від діяльності, яка раніше задовольняла.

Серед депресивних синдромів у обстежених основної групи були виділені такі: тривожний (ажитований) — у 40,71% випадків, тужливий (меланхолійний) — у 32,74%, сенесто-іпохондричний — у 20,35%, апатико-адинамічний — у 3,54%, астено-анергічний — у 1,77% та обсесивно-депресивний — у 0,88% хворих. У групі порівняння тужливий (меланхолійний) депресивний синдром зустрічався у 42,71%, тривожний (ажитований) — у 29,17%, сенесто-іпохондричний — у 10,42%, апатико-адинамічний — у 5,21%, астено-анергічний — у 4,17% та обсесивно-депресивний — у 0,88% обстежених. Тобто, у хворих основної групи реєструвалося достовірне домінування тривожного (ажитованого) та сенесто-іпохондричного депресивних синдромів, достовірно меншою була кількість хворих з обсесивно-депресивним синдромом.

Серед обстежених основної групи було виділено такі види коморбідної патології: захворювання серцево-судинної системи — у 68,14%, в тому числі ішемічна хвороба серця — у 38,05%, гіпертонічна хвороба — у 30,97%, атеросклероз — у 38,05%, серцево-судинна недостатність — у 45,13%; захворювання травної системи — у 42,48%, в тому числі хронічний гастрит — у 26,55%, виразкова хвороба — у 10,62%, хронічний холецистит — у 18,58% та хронічний панкреатит — у 12,39% пацієнтів; обмінно-ендокринні захворювання — у 41,59% хворих, в тому числі тиреотоксикоз — у 15,04%, гіперплазія щитовидної залози — у 17,70%, цукровий діабет — у 9,73%; алкогольну залежність виявлено у 30,09% обстежених; захворювання сечостатевої системи у 23,01%, у тому числі хронічний простатит у чоловіків — 5,31%, хронічний аднексит у жінок — 10,62%, хронічний пієлонефрит — 7,08%; захворювання дихальної системи — у 19,47% були представлені хронічним бронхітом. Наведені дані свідчать про те, що серед мешканців сільської місцевості достовірно частіше, ніж у мешканців міста, серед коморбідної патології зустрічалася алкогольна залежність (30,09% — в основній групі та 13,54% — в групі порівняння).

Психометричне дослідження за шкалою HADS виявило у більшості хворих основної групи клінічно виражену тривогу (90,27%) та депресію (80,53%), у групі порівняння клінічно виражена тривога реєструвалася достовірно рідше (78,13%). Відсутність тривоги відзначалася в основній групі достовірно рідше (1,77% проти 10,62% у групі порівняння).

За шкалою HDRS у 79,65% обстежених основної групи діагностовано тяжкий ступінь депресії, легкий — у 20,35% пацієнтів. У порівнянні з групою мешканців міста достовірних розходжень виявлено не було.

Оцінка депресії за шкалою MADRS в основній групі показала, що тяжкий (великий) депресивний епізод було виявлено у 87,61% обстежених, помірний депресивний епізод — у 8,85% і легкий депресивний епізод — у 3,54% обстежених. Дані за шкалою MADRS свідчать, що у групі порівняння було достовірно менше хворих з тяжким (великим) депресивним епізодом (75,0%) та достовірно більше — з легким депресивним епізодом (10,62%).

Вивчення суб’єктивної якості життя хворих основної групи до лікування показало більш низький її рівень (37,52±0,50), ніж серед мешканців міста (41,06±0,21), що було обумовлено достовірним розходженням за показниками «суспільна та службова підтримка» (1,81 — в основній та 4,00 — у групі порівняння), «фізичне благополуччя» (1,24 в основній та 3,20 — у групі порівняння) та «психологічне благополуччя» (3,19 і 3,87 відповідно). Родичі хворих оцінювали якість життя пацієнтів вище, ніж вони самі, а оцінки лікарів були вищими за оцінки родичів (табл. 2).

Таблиця 2

Розходження суб’єктивних та об’єктивних оцінок якості життя, M±m

Пункт анкети Основна група
(n = 113)
Група порівняння
(n = 96)
Хворі Родичі Лікарі Хворі Родичі Лікарі
Фізичне благополуччя 1,24±0,12 4,81±0,31 5,14±0,10 3,20±0,26 4,93±0,28 5,20±0,11
Психологічне благополуччя 3,19±0,24 3,71±0,25 3,90±0,19 3,87±0,19 3,93±0,25 4,00±0,10
Самообслуговування 4,48±0,39 5,19±0,22 5,90±0,25 4,60±0,16 5,53±0,19 6,13±0,22
Працездатність 3,90±0,39 4,90±0,30 5,19±0,25 4,33±0,19 5,20±0,14 5,40±0,13
Міжособистісна взаємодія 5,19±0,42 5,52±0,24 6,05±0,11 5,40±0,19 5,93±0,21 6,13±0,24
Соціоемоційна підтримка 3,81±0,31 6,00±0,17 6,52±0,18 3,93±0,23 6,40±0,13 6,73±0,21
Суспільна підтримка 1,81±0,21 3,00±0,25 3,90±0,15 4,00±0,10 5,53±0,27 5,80±0,22
Особистісна реалізація 4,14±0,28 4,19±0,22 4,43±0,11 4,20±0,17 4,80±0,22 4,60±0,24
Духовна реалізація 6,76±0,28 4,71±0,29 5,19±0,13 4,33±0,21 5,00±0,17 4,93±0,12
Загальне сприйняття якості життя 3,00±0,25 4,24±0,25 4,90±0,19 3,20±0,26 4,53±0,17 4,93±0,12

Вивчення самооцінки показало, що хворі на депресивні розлади в сільській місцевості відчувають себе більш комунікабельними (p < 0,01) та менш нещасними (p < 0,05), але при цьому більш хворими, ніж пацієнти групи порівняння (табл. 3).

Таблиця 3

Середні показники самооцінки мешканців сільської місцевості, хворих на депресивні розлади, M±m

Шкала самооцінки Основна група
(n = 113)
Група порівняння
(n = 96)
Достовірність розходжень за t-критерієм
Дурний–розумний 4,01±0,98 3,43±1,08
Хворий–здоровий 2,13±0,39 3,84±0,45 p < 0,01
Нещасний–щасливий 3,95±0,57 2,61±0,33 p < 0,05
Характер поганий–добрий 4,52±1,30 4,18±0,88
Замкнутий–товариський 5,27±0,82 2,03±0,43 p < 0,01
Сумний–веселий 2,06±1,01 2,74±1,16
Запальний–спокійний 6,63±1,44 5,97±0,95

Результати методу колірного вибору свідчать, що у пацієнтів із сільської місцевості домінантними є такі якості, як відкрита тривожність та зміщення на перші позиції ряду тих якостей, що найбільш пригнічені хворобою: висока потреба в активності та діяльності, у турботливому ставленні до себе, у соціальній адаптованості, а також інтравертованість, ригідність та схильність до застрягань (табл. 4).

Таблиця 4

Основні тенденції надання переваги кольору у залежності від депресивного синдрому, що домінує

Синдром Основна група Група порівняння
Тужливий (меланхолійний) n = 37 4 3 1 5 6 0 7 2 n = 41 3 5 1 0 6 4 7 2
А = 3 А = 4
КВБ = 2,143 КВБ = 1,571
Тривожний (ажитований) n = 46 1 3 0 4 5 7 2 6 n = 28 5 4 2 1 6 0 7 3
А = 3 А = 3
КВБ = 1,2 КВБ = 0,727
Апатико-адинамічний n = 4 1 2 0 4 3 6 5 7 n = 5 4 0 5 1 6 3 2 7
А = 1 А = 5
КВБ = 0,6 КВБ = 1,571
Обсесивно-депресивний n = 1 1 3 2 5 6 4 0 7 n = 8 5 2 6 1 4 7 0 3
А = 1 А = 4
КВБ = 0,714 КВБ = 0,417
Сенесто-іпохондричний n = 23 6 3 2 0 1 4 7 5 n = 10 4 5 3 6 1 7 2 0
А = 4 А = 2
КВБ = 1 КВБ = 2,333
Астено-анергічний n = 2 1 0 2 5 6 3 4 7 n = 4 0 1 2 5 7 6 4 3
А = 5 А = 8
КВБ = 0,357 КВБ = 0,231

Вивчення емоційних компонентів відношень щодо стимульних понять показало нижчу значущість за такими: «я» (p < 0,05), «діти» (p < 0,05), «здоров’я» (p < 0,05), та більш високу значущість щодо понять «батько» (p < 0,01), «робота» (p < 0,01) та «домашня худоба» (p < 0,05).

Згідно з результатами стандартизованого методу вивчення особистості (MMPI) усереднений профіль СМВО в основній групі хворих віддзеркалює підвищену тривожність, депресивність та наявність високого суїцидального ризику. В основній групі достовірно більший (p < 0,05) рівень іпохондричності, фіксованості на проблемах здоров’я, а також рівень ригідності (паранояльності). В основній групі виявляється також менший (p < 0,05) рівень істероїдності та соціальної інтроверсії (p < 0,01).

На основі порівняння депресій у мешканців сільської місцевості і депресій мешканців міста було розроблено дві групи диференціально-діагностичних критеріїв: клініко-психопатологічні (характер скарг, преморбідні особливості, психогенні фактори, догоспітальна тривалість хвороби, особливості клінічної картини, особливості якості життя) та клініко-патопсихологічні (особливості самооцінки, оцінка особливостей надання переваги кольору, особливості емоційних компонентів відношень та структура особистості).

Проведене дослідження дозволило розробити принципи терапії та організації допомоги мешканцям сільської місцевості.

Допомога хворим на депресію у сільській місцевості надається амбулаторно або стаціонарно залежно від клінічного перебігу захворювання бригадою фахівців (сімейний лікар, психіатр, нарколог, медичний психолог та психотерапевт). Мета проведеної терапії спрямована на такі аспекти: зниження вираженості та повне усунення всіх проявів депресивного розладу, відновлення соціального функціонування на дохворобливому рівні, зниження ризиків загострення та розвитку наступного депресивного епізоду. Процес лікування складається з таких етапів: активна терапія, стабілізуюча терапія, підтримуюча терапія. Основу лікування складають фармако- та психотерапія. Фармакотерапія включає: використання антидепресантів, антиконвульсантів, стабілізаторів настрою, бензодіазепінів, нейролептиків, ноотропів, засобів, що впливають на мікроциркуляцію та метаболічні процеси. Враховуючи клініко-психопатологічні особливості депресій у мешканців сільської місцевості, застосовувалися препарати груп селективних інгібіторів зворотного захвату серотоніну (СІЗЗС), норадренергічні та специфічні серотонінергічні антидепресанти.

Принципами терапії у хворих на депресії мешканців сільської місцевості слід вважати: надання допомоги за місцем проживання (при відсутності необхідності госпіталізації), надання допомоги мультидисциплінарною бригадою (сімейний лікар, психіатр, нарколог, медичний психолог та психотерапевт), застосування політерапії (антидепресанти у поєднанні з антиконвульсантами або нейролептиками); обов’язковим є використання раціональної психотерапії, спрямованої на розуміння хвороби.

Оцінювання ефективності лікування депресивних розладів здійснювали на основі комплексного підходу. При цьому використовувались клінічний, психометричний критерій та критерій якості життя. При оцінюванні ефективності лікування використовували такі градації стану хворих: видужання, значне покращання, покращання, відсутність позитивної динаміки.

Отримані в ході дослідження результати свідчать, що після проведеного комплексного лікування за розробленою схемою для мешканців сільської місцевості видужання реєструвалося у 77 (68,14%), значне покращання — у 23 (20,35%), покращання — у 13 (11,50%) пацієнтів. Відсутності позитивної динаміки та погіршення стану не відзначено. Результати ефективності лікування без урахування розробленої схеми для хворих на депресії мешканців міста розподілено наступним чином: видужання — 43 (44,79%) пацієнтів, значне покращання — у 24 (25,00%), покращання — у 15 (15,63%), відсутність позитивної динаміки — у 14 (14,58%). Погіршення стану не відзначено.

Наведені дані переконливо свідчать про те, що система терапевтичних заходів серед хворих на депресивні розлади мешканців сільської місцевості, розроблена й апробована у медичній практиці, має високу ефективність.

Література

  1. Абрамов В. А., Васильева А. Ю. Соматоспецифические особенности депрессивных расстройств в сети первичной медицинской помощи // Архів психіатрії. — 2003. — Т. 9, № 1. — С. 71–73.
  2. Агарков А. А. Общественно опасные действия психически больных из сельской местности. — Автореф. дис. … канд. мед. наук. — Томск, 2003. — 27 с.
  3. Бітенський В. С., Мельник Є. В. Нові можливості терапії тривожно-депресивних розладів // Український вісник психоневрології. — 2002. — Т. 10, вип. 3. — С. 60–62.
  4. Вертоградова О. П., Ваксман А. В. Агрессивное поведение и депрессия // Психическое здоровье и безопасность в обществе: Научные материалы Первого национального конгресса по социальной психиатрии (Москва, 2–3 декабря 2004 г.). — М.: Геос, 2004. — С. 29–30.
  5. Волошин П. В., Марута Н. О., Явдак І. О. Клініко-психопатологічна структура депресій невротичного спектру // Архів психіатрії. — 2004. — Т. 10, № 1. — С. 80–84.
  6. Депрессия в неврологической практике (клиника, диагностика, лечение) / А. М. Вейн, Т. Г. Вознесенская, В. Л. Голубев, Г. М. Докова. — М.: Медицинское информационное агентство, 2002. — 160 с.
  7. Доклад о состоянии здоровья в мире: 2001. — Женева: ВОЗ, 2001. — 215 с.
  8. Концепція формування невротичних депресій у сучасному соціумі / Н. О. Марута, І. О. Явдак, Г. Ю. Каленська, С. М. Альохіна // Архів психіатрії. — 2003. — Т. 9, № 1. — С. 17–20.
  9. Краснов В. Н. Организационные вопросы помощи больным депрессией // Психиатрия и психофармакотерапия. — 2001. — № 5. — С. 152–154.
  10. Крестьяноведение. Теория. История. Современность. Ежегодник 1996 / Под ред. В. Данилова, Т. Шанина. — М.: Аспект Пресс, 1996. — С. 3–5.
  11. Критерий качества жизни в психиатрической практике: Монография / Н. А. Марута, Т. В. Панько, И. А. Явдак и др.; Под ред. Н. А. Маруты. — Харьков: Арсис, 2004. — 240 с.
  12. Марута Н. А., Мишиев В. Д. Современные формы депрессивных расстройств (клинико-психопатологические закономерности формирования) // Архів психіатрії. — 2001. — № 4. — С. 182–190.
  13. Михайлов Б. В. Депрессии как междисциплинарная проблема современной медицины // Архів психіатрії. — 2004. — Т. 10, № 1. — С. 182–190.
  14. Мішиєв В. Д. Сучасні депресивні розлади: Керівництво для лікарів. — Львів: Мс, 2004. — 208 с.
  15. Напрєєнко О. К., Латчман Н. Депресивні розлади в амбулаторній загально соматичній практиці // Український вісник психоневрології. — 2002. — Т. 10, вип. 3. — С. 46–48.
  16. Подкорытов В. С., Чайка Ю. Ю. Депрессии. Современная терапия: Руководство для врачей. — Харьков: Торнадо, 2003. — 352 с.
  17. Ромасенко Л. В., Хлебникова Л. Ю. Типология депрессии у пациентов терапевтического стационара // Российский психиатрический журнал. — 2003. — № 3. — С. 30–34.
  18. Сарториус Н. Значение депрессивных расстройств для уровня здоровья населения // Международный медицинский журнал. — 2001. — Т. 7, № 3. — С. 20–21.
  19. Смулевич А. Б. Депрессии при соматических и психических заболеваниях. — М.: Медицинское информационное агентство, 2003. — 432 с.
  20. Юрьева Л. Н. Клиническая суицидология: Монография. — Днепропетровск: Пороги, 2006. — 472 с.
  21. Friedman B., Conwell Y., Delavan R. L. Correlates of late-life major depression: a comparison of urban and rural primary care patients // American Journal of Geriatric Psychiatry. — 2007. — Vol. 15, № 1. — P. 28–41.
  22. Lambert D., Agger M., Harley D. Service use of rural and urban Medicaid beneficiaries suffering from depression: the role of supply // Journal of Rural Health. — 1999. — Vol. 15, № 3. — P. 344–355.
  23. Life stress and depression in a trivial area of Pakistan / N. Husain, I. B. Chaudhry, M. A. Afridi et al. // British Journal of Psychiatry. — 2007. — Vol. 190. — P. 36–41.
  24. Mattisson C. Low recurrence and suicide rates in community depression patients // Psychological Medicine. — 2007. — Vol. 37. — P. 883–891.
  25. Rural-urban differences in hospitalization rates of primary care patients with depression / K. Rost, S. Adams, S. Xu, F. Dong // Psychiatric Services. — 2007. — Vol. 58. — P. 471.


© «Новости украинской психиатрии», 2008
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211