НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

СПОЖИВАННЯ НАРКОТИКІВ ХАРКІВСЬКОЮ МОЛОДДЮ: МОДА ТА ЗВИЧКА

І. П. Рущенко, О. О. Сердюк

* Публікується за виданням:
Рущенко І. П., Сердюк О. О. Споживання наркотиків харківською молоддю: мода та звичка // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2008. — С. 538–542.

З 1990-х рр. в Україні починає формуватися соціологія наркотизму. Конкретно-соціологічному аналізу наркотизму присвячені роботи харківських соціологів В. О. Соболева, І. П. Рущенка, О. М. Поступного, праці одеських соціологів В. М. Подшивалкіної, Т. Г. Каменської, Н. В. Левинського, М. А. Мірошніченко, праці київських соціологів О. М. Балакіревої, О. О. Яременко та багатьох інших (більш докладно див. [1, 2]). Вже сьогодні можна підводити деякі підсумки і формулювати певні емпіричні закономірності. Саме останньому і присвячена дана стаття, яка містить тринадцятирічний досвід спостережень за поширенням нелегальних наркотиків серед харківської молоді, що здійснювалися групою соціологів Харківського національного університету внутрішніх справ в рамках ініціативного проекту «Моніторинг поширення наркотиків серед молоді м. Харкова» [3].

Попередні соціологічні виміри за даною методикою проводилися в 1995, 1997, 1999, 2001, 2004 і 2005 роках. Результати опитувань доступні у мережі Інтернет [4]. Чергове опитування було здійснено у лютому–березні 2008 року (N = 1000). Необхідно зазначити, що протягом 13 років не змінювався як об’єкт дослідження (учні старших класів, ПТУ і студенти різного виду вищих навчальних закладів), так і предмет — процес розповсюдження наркотичних, психоактивних речовин в середовищі учнівської молоді м. Харкова. В цілому залишається стабільною і методика проведення опитувань. Це складає підґрунтя для виявлення емпіричних закономірностей та теоретичних узагальнень.

Перші виміри здійснювалися на тлі доволі бурхливого процесу входження нелегальних наркотиків у молодіжну субкультуру, мода на заборонений «кайф» збільшувалася у арифметичній прогресії і значення відповідних індикаторів прогнозовано перевищували попередні значення. Здавалося, що протягом кількох років показники вживання сягнуть свого природного максимуму, тобто практично кожна молода людина буде знайома зі смаком наркотичних речовин. Але цього не сталося, і сьогодні ми з певним стриманим оптимізмом можемо говорити про зворотні тенденції. Отже, звернемося до емпіричних даних.

Важливо підкреслити: загальна кількість споживачів адиктивних речовин, за даними нашого моніторингу (рис. 1), в останні роки стабілізувалася і навіть має тенденцію до зменшення. Цей факт фіксують й інші дослідження, певним аргументом є і наркологічна статистика [2]. Отже, пік споживання наркотиків припадає на 1999–2000 роки, а в наступні роки відбувалося поступове зменшення інтересу молодих юдей до наркотичного зілля. Але поряд з вказаною тенденцією не можна не помітити й іншу закономірність: процентна доля тих, для кого наркотики стають звичкою, не зменшується. Якщо проаналізувати частоту проб найбільш масової адиктивної речовини — канабісу, то стає зрозумілим: кількість регулярних споживачів має навіть тенденцію до зростання (табл. 1). Одночасно, частка тих, хто робить одиничні проби і потім не повертається до вживання конопель, залишається відносно стабільною. А кількість епізодичних споживачів знижується. Це говорить про те, що хвиля наркотизму, що на нашу думку була обумовлена своєрідною «модою» на споживання наркотиків у молодіжному середовищі, йде на спад. А споживання наркотиків, що обумовлено «звичкою» і має, на нашу думку, в своїй основі комплекс біопсихосоціальний патогенетичних факторів, повільно зростає. Це опосередковано підтверджує і останній Всесвітній доклад по наркотикам ООН, за даними якого в Україні спостерігається повільне зростання нелегального ринку наркотиків [5].

Розподіл позитивних відповідей на питання «Чи доводилося Вам пробувати «смак» наркотиків?» і об’єктивної оцінки проб будь-яких наркотиків (у %)

Рис. 1. Розподіл позитивних відповідей на питання «Чи доводилося Вам пробувати «смак» наркотиків?» і об’єктивної оцінки проб будь-яких наркотиків (у %)


Таблиця 1

Частота проб канабісу: порівняльні дані

  Пробував 1–2 рази Пробував кілька разів Вживав більше 10 разів, але не регулярно Вживаю регулярно
1999 р. 9,3 17,9 9,7 1,0
2001 р. 9,9 19,4 8,9 1,4
2005 р. 13,7 9,6 4,8 1,7
2008 р. 12 8,6 3,6 1,8

Зробимо стислий огляд структури нелегальних наркотиків та психоактивних речовин, вживання яких фіксується нашим моніторингом. Вже багато років «перше місце» зі значним відривом займає вживання канабісу, тобто препаратів коноплі. Близько 25,9% від кількості тих, хто відповів (24,8% від загальної кількості) опитаних мають досвід вживання «слабких» наркотиків, хоча більша частина з цієї групи «зізнається» в обмеженій кількості проб.

Друге місце в списку впевнено займає так званий «чіфір» — 9,4% опитаних мають досвід його вживання, хоча більшість молодих людей наркотиком його не вважають. Свого часу «культура чіфіра» прийшла з місць позбавлення волі разом із звільненням великої кількості осіб, які відбували покарання. В місцях позбавлення волі він відіграє роль доступного та практично легального психостимулятора. Гарною звісткою є те, що й тут ми спостерігаємо негативну динаміку: в 1995 р. відповідна частка опитаних дорівнювала 14%, в 1997 р. становила рекордні 17%, а в попередньому вимірі — вже впала до 10%.

Третю і четверту позицію займають лікарські засоби трамалгін (трамадол) і димедрол, які певна частка молоді (6,7% та 6,8% відповідно), використовує не з медичними цілями. Димедрол, зокрема, може вживатися для посилення дії інших наркотиків чи алкоголю. Трамадол і трамалгін як обезболюючі препарати широкого вжитку містять опіати і при прийомі одночасно декількох таблеток викликають стан наркотичного сп’яніння. Проблема з трамадолом порівняно нова, вона з’явилась в 1990-х рр. у зв’язку із швидким і неконтрольованим зростанням його продажу через аптечну мережу. Можна припустити, що швидкому зростанню масштабів реалізації трамадолу посприяли лобістські дії зацікавлених структур, які домоглися, аби препарат опіоїдної групи було віднесено до списку сильнодіючих, а не наркотичних препаратів. В цілому доступність цих лікарських засобів до останнього залишалася високою, і вони постійно перебували в нелегальному обігу.

Доволі стабільним є процент молодих людей, які пробували «гриби» — галюциногени місцевого походження та препарат «екстазі» (4,3%). Вживання цих речовин можна віднести до так званої «клубної культури». Екстазі — типовий молодіжний, «клубний» наркотик — в Харкові не отримав широкого розповсюдження, ймовірно, через велику ціну, труднощі і ризики контрабанди. Хоча з кінця 90-х рр. його присутність стабільно фіксується в опитуваннях, а 1999 р. відповідний показник вже сягав 4%. Молоді люди більше вдаються до експериментів з речовинами, що можуть викликати галюцинації (тарен — 2,8%, ЛСД — 2,3%). Тарен — це виключно вітчизняне явище, таблетки, що входили до складу індивідуальних медичних пакетів для цілей самооборони в умовах ядерного забруднення. В 90-х рр. тарен потрапив до незаконного обігу наркотиків і до цих пір фіксується серед інших психоактивних речовин.

Досить високим залишається процент споживачів наркотиків, що кустарно виготовляються з лікарських засобів «Ефект», «Колдакт», «Трайфед» та ін., він становить 4,2%. Зростає вживання препарату «оксібутират натрію», на сленгу «бутират», його вживали 3,2% респондентів.

3,2% молодих людей використовували інгалянти хімічного виробництва. Слід зауважити, що в навчальних закладах нюхання клею чи ацетону не отримало широкого розповсюдження — це невід’ємна складова побуту безпритульних, «дітей вулиці». І, таким чином, загальний відсоток тих, хто експериментує з інгалянтами, від дослідження до дослідження, змінюється незначно. Свого піку він сягав у 1999 р., коли близько 5% респондентів вказали на відповідний досвід.

«Традиційні» для нашого регіону наркотичні речовини — опіоїди є важкодоступними для населення, їх показник в моніторингу ніколи не перевищував 1–2 відсотків. Так, медичні опіоїди, за даними останнього виміру, вживали 2,2%, а показники кустарно виготовлених препаратів і героїну дорівнювали 1,2%. Навіть стимулятори виявляються більш розповсюдженими серед молоді, ніж опіоїди: наприклад, амфетаміни вживали 2,8% опитаних, а первітин — 2,1%. Щоправда, вживання опіоїдів, як важких наркотиків, є характерною ознакою наркозалежних осіб, а методика дослідження була орієнтована на групи учнівської молоді, де наркотики є здебільшого модою, експериментом, «пошуковою» девіацією. На питання «Якщо Ви вживали наркотики, то які шляхи Ви для цього використовували?» 23,1% опитаних відповіли, що це було «куріння травки»; 7,2% респондентів вживали таблетки та капсули; 2,1% — робили інгаляції випарювань токсичних речовин (вдихали хімічні препарати); 1,5% — робили інтраназальні інгаляції, тобто нюхали порошок; і тільки 1,2% респондентів «зізналися» в тому, що робили ін’єкції у вену.

Ще раз підкреслимо головний підсумок спостережень — негативну динаміку наркотизації практично в усіх основних позиціях списку психоактивних речовин, яка фіксується з початку 2000-х рр. Це дає нам право стверджувати, що мода на наркотики в молодіжному середовищі зменшується. Тим більше, що сьогодні доступність наркотичних речовин на чорному ринку аж ніяк не менша від того, що спостерігалося 10 років тому, і з боку держави додаткових санкцій до споживачів також не вводилося. Але поволі виявляється інша, доволі тривожна, тенденція. Помірно збільшується частка тих, для кого експерименти з наркотичними речовинами перетворюється на згубну звичку, непереборну пристрасть. Остання тенденція є джерелом для поповнення лав наркоманів та клієнтів відповідних медичних установ.

Якщо проаналізувати, коли саме вживали наркотики респонденти, то виявляється, що робили це «рік тому і більше» — 56,3%, «протягом року» — 24,5%, «протягом місяця» — 9,6%, «протягом тижня» — 3,8% опитаних; нарешті, «вчора або сьогодні» — 5,8% респондентів. Останні 5,8% респондентів найбільш вірогідно і складають частку регулярних споживачів наркотиків.

Існує суттєве об’єктивне підґрунтя для вживання нелегальних наркотиків у вигляді тютюнопаління. Дехто з дослідників вважає, що в молодіжному середовищі складається причинно-наслідковий ланцюжок: тютюнопаління — слабкі наркотики — важкі наркотики. Статистично він нагадує піраміду, де чим значущими є нижчі страти, тим більшим є у підсумку обсяг хворих на наркоманію. Статистика тут не є втішною. Тютюнопаління залишається досить розповсюдженою формою адиктивної поведінки в Україні. Так, за нашими спостереженнями, у 1999 р. палили 59,2% молодих харків’ян, у 2001 р. — 64,3%, у 2005 р. — 66,4%, у 2008 р. — 64,8%. Жодних ознак падіння моди на «сигаретний дим» не спостерігається. Це є прикрим фактом на тлі загального послаблення позицій сигарет у молодіжній субкультури розвинутих країн. Ці спостереження показують, що куріння не є самодостатнім фактором подальшої наркотизації і, наприклад, переходу певного прошарку молоді до вживання «травки». Очевидно, існує система факторів, які спонукають молодих людей до вибору на користь наркотиків. Мода є соціокультурним феноменом, станом масової свідомості, і дуже добре, що зробивши свій постріл, вона може кардинально змінитися і вивільнити тисячі молодих душ від сліпого копіювання кумирів або вчинків представників референтних груп.

Стосовно наркотиків цілковито виправданим є застосування теорії диференційної асоціації, що її свого часу розробив американський кримінолог Едвін Сазерленд. Стисло сутність теорії можна передати так: шанси людини на кримінальну кар’єру визначаються тим, з якими соціальними колами вона спілкується. Ми включили в програму дослідження показники, які відображають потенційний вплив середовища на респондентів, у т. ч. так званих «ближніх» і «далеких» соціальних кіл. Зокрема «ближнє коло» — це наявність споживачів наркотиків в сім’ях респондентів та серед близьких їм людей, друзів тощо. Принциповим є те, що за даними моніторингу відбувається зменшення значень відповідного показника (табл. 2).

Таблиця 2

Вживання наркотиків у соціальному оточенні респондентів

  1995 р. 1997 р. 1999 р. 2001 р. 2005 р. 2008 р.
Є споживач наркотиків серед близьких людей 28,3 32,8 26,2 28,0 17,2 13,9
Знайомі з людиною, що вживає наркотики 59,1 62,1 68,7 68,5 54,6 55
Бачили людину в стані наркотичного сп’яніння 64,8 73,3 78,9 79,4 72,2 69,7

Дослідження соціальних умов наркотизації відкриває ефект «снігового кому», коли значно зростає ризик втягування молодої людини до наркотичної субкультури через збільшення прошарків тих, хто вже має відповідний досвід і є носієм наркотичної субкультури. Падіння інтересу до наркотиків і скорочення відповідної моди відбувається за аналогічним сценарієм, але вже у інший бік. Мало змінюється структура способів вживання (так, як її бачать респонденти). Позитивним моментом є певне скорочення частки респондентів, які «своїми очима» бачили укол у вену. Ця тенденція спостерігається протягом усіх опитувань. Крім того, виявляється і негативна тенденція — поступове збільшення частки респондентів, які бачили нюхання порошку. Очевидно, цей спосіб вживання тісно пов’язаний з окремою групою наркотиків — стимуляторами (кокаїн, амфетамін), що набуває розповсюдження серед молоді.

Предметом моніторингу також є суб’єктивне емоційне відношення до споживачів наркотиків, що одночасно може свідчити про різні речі. Наприклад, негативний стереотип наркомана відіграє певну стримуючу роль, але одночасно є проявом забобон щодо «чужих», «небезпечних», тобто не таких як усі. Вимірювання цієї складової будується на основі інтерпретації шкали соціальної дистанції Богардуса. Індекс соціальної дистанції за час спостережень в цілому зріс (чим вищий індекс — тим менша толерантність до споживачів наркотиків), хоча відсоток молодих людей, готових прийняти наркомана на «близькій» соціальній дистанції, залишається відносно стабільним. Це, очевидно, пояснюється тим, що частка молодих людей, котрі мають членів сімей, близьких друзів, сусідів, які вживають наркотики, є доволі сталою величиною, і відповідно їх відношення до наркоманів залишається також без суттєвих змін. Молоді харків’яни в цілому прагнуть обмежити контакти з наркоманами, не схильні до спілкування з ними. Одночасно відсоток тих, хто прагне до спілкування зі споживачами наркотиків та вибирає за цією ознакою собі друзів, збільшився. Це підтверджує наше спостереження про загальну стабілізацію ситуації і паралельно деяке зростання групи регулярних споживачів наркотиків.

Ми також виявили важливі закономірності, що стосуються уявлень молодих харків’ян про вживання наркотиків і алкоголю, які проявляються в «звуженні» його допустимих меж. Зменшується відсоток молодих харків’ян, які вважають, що іноді можна вживати наркотики. Але й тут ми стикаємося з протилежною тенденцією. Є невелика частка респондентів, що мислять протилежно і вважають, що наркотики можна вживати завжди, коли трапляється нагода. І ця частка має тенденцію до зростання. Таким чином, ґрунтуючись на вищевикладеному, можна зробити загальний висновок: на фоні загального зменшення споживання наркотиків серед молоді сформувалась стабільна група регулярних споживачів наркотиків, і її кількість має тенденцію до збільшення.

В цілому відкриті емпіричні закономірності не є чимось непередбаченим. Щось подібне відбувалося в розвинутих країнах, але там мода на наркотики припадала на 1960–1970-і рр., а в наступні десятиліття відбувався зворотній процес. Одночасно з рецесією наркотиків в моду увійшов здоровий спосіб життя, відмова від тютюнопаління, спортивні вправи, тренажерні зали, бодібілдинг тощо. Чи зникла проблема наркоманії? Ні, треба бути готовими до того, що процент регулярних споживачів і наркоманів надалі буде доволі стабільною величиною. Цікавими будуть і соціокультурні координати прошарку наркоманів. Якщо в період сплеску моди на наркотики з ними «бавилися» представники практично усіх соціальних прошарків, вихідці з буржуазних сімей, студенти, то тепер відбувається звуження соціального підґрунтя. І це, до речі, може бути темою наступних соціологічних розвідок.

Література

  1. Сердюк О. О. Еволюція соціологічних поглядів на наркотизм // Український соціум. — 2005. — № 2–3. — С. 68–78.
  2. Профілактика поширення наркозалежності серед молоді: Навчально-методичний посібник / Під ред. В. В. Бурлаки. — Київ: Герб, 2008. — 224 с.
  3. Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) / Под ред. В. А. Соболева, И. П. Рущенко. — Харьков: Торсинг, 2000. — 432 с.
  4. Новини української психіатрії [Електронний ресурс]. — Київ–Харків, 2001–2008. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua.
  5. The World Drug Report 2008 [Electronic resource]. — UNODC, 2008. — Mode of access: http://www.unodc.org/unodc/en/frontpage/unodc-launches-2008-world-drug-report.html

Адреса для листування:
aserdyuk@mail.ru


© «Новости украинской психиатрии», 2009
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211