НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

АНАЛІЗ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТНОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ СКОЇЛИ СУСПІЛЬНО-НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ

В. Б. Первомайський, В. Р. Ілейко, А. В. Каніщев

* Публікується за виданням:
Первомайський В. Б., Ілейко В. Р., Каніщев А. В. Аналіз судово-психіатричної експертної практики щодо неповнолітніх, які скоїли суспільно-небезпечні діяння // Архів психіатрії. — 2009. — Т. 15, № 4. — С. 70–73.

Проблема судово-психіатричної експертизи неповнолітніх (тобто осіб віком від 14 до 18 років) включає соціальні, психіатричні та безпосередньо експертні аспекти. Соціальні аспекти визначаються криміногенністю та дезадаптованістю значного відсотку сучасної молоді, негативною динамікою розповсюдження залежної, деструктивної, саморуйнуючої поведінки неповнолітніх, поширеністю скоюваних ними надзвичайно жорстоких злочинів. Ці обставини досить часто викликають у судово-слідчих органів сумніви щодо психічного здоров’я неповнолітніх та визначають необхідність експертної оцінки психічного стану таких осіб [3, 8].

Сучасний стан теоретичних розробок у галузі діагностики та судово-психіатричної експертної оцінки психічних розладів неповнолітніх [1, 2, 5, 7] характеризується низкою спірних питань, які стосуються:

а) систематики психічних розладів у підлітків, їх взаємовідношень та взаємовпливу з проявами дизонтогенезу, асинхроній розвитку, тобто специфічними динамічними феноменами підліткового віку;

б) співставлення діагностичних розділів чинної Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) [6] та вітчизняних діагностичних підходів щодо психічних розладів у неповнолітніх, з необхідністю усунення термінологічних та клінічних розбіжностей;

в) діагностичної та експертної оцінки психічних та поведінкових розладів неповнолітніх, як стосовно загального алгоритму експертного дослідження, так і стандартизованого підходу щодо окремих клінічних симптомокомплексів.

Наукове дослідження, що виконується у відділі наукових проблем судово-психіатричних експертиз, на одному з його етапів було присвячено аналізу експертної практики щодо неповнолітніх підекспертних. Деякі його результати і пропонуються у цій публікації. Слід зазначити, що, на жаль, ми не змогли отримати для дослідження експертні дані з різних регіонів України, що зробило б його результати та висновки більш вірогідними та об’єктивними, і скористалися даними лише однієї, базової експертної установи.

Проведено аналіз суцільної вибірки зі 132 підекспертних, у відношенні яких були проведені стаціонарні судово-психіатричні експертизи: однорідні судово-психіатричні (54 спостереження), комплексні психолого-психіатричні (58 спостережень), нарколого-психіатричні (7 спостережень), психолого-нарколого-психіатричні (13 спостережень). Окремі запитання викликає правомірність призначення комплексних нарколого-психіатричних та психолого-нарколого-психіатричних експертиз, у той час як судово-наркологічна експертиза не існує як окрема експертна спеціальність, а діагностика та експертна оцінка різноманітних психічних розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин, здійснюється в рамках судово-психіатричної експертизи. У вибірці переважали юнаки — 122 (92,4%). За віком на момент скоєння злочину підекспертні розподілялись наступним чином: 14 років — 16 (12,1%) осіб, 15 років — 17 (12,9%), 16 років — 40 (30,3%), 17 років — 59 (44,7%). Більшість підекспертних на момент проведення експертизи навчалися або у школі (48 осіб — 36,3%), або у професійно-технічному навчальному закладі (19 осіб — 14,3%), 32 (24,2%) підекспертних на момент скоєння правопорушення не працювали та не навчались, будучи працездатними (близько половини з них встигли закінчити лише 5–7 класів, після чого взагалі припинили відвідування школи), 10 (7,6%) — працювали постійно, інші — працювали періодично.

Уперше притягалися до кримінальної відповідальності 92 (69,7%) неповнолітніх, для 33 (25,0%) це — було вже друге притягнення до кримінальної відповідальності, а у 7 (5,3%) — третє або четверте. Тобто майже третина підекспертних вже мала в анамнезі однократне або повторне притягнення до кримінальної відповідальності і, як правило, судимість.

Клінічна структура дослідженого контингенту неповнолітніх визначалась наступними групами підекспертних:

  1. Без психічних розладів (включаючи акцентуацію особистісних рис) — 25 (18,9%) осіб.
  2. Розумова відсталість — 16 (12,1%).
  3. Органічні психічні розлади — 44 (33,3%).
  4. Розлади особистості та поведінки — 42 (31,8%).
  5. Інші психічні розлади — 5 (3,8%).

У структурі суспільно-небезпечних дій дослідженого контингенту неповнолітніх найбільший відсоток становили суспільно небезпечні дії, спрямовані проти власності (72,0%, 95 спостережень). Інші суспільно небезпечні дії були представлені злочинами проти життя та здоров’я особи (22,0%, 29 спостережень); незаконним заволодінням транспортним засобом, зґвалтуванням, хуліганством тощо.

Переважна більшість дослідженого контингенту неповнолітніх (92,4%) визнавалась такими, що були здатними усвідомлювати свої дії та керувати ними на період скоєння суспільно-небезпечного діяння, тобто осудними. Неосудними було визнано 6,1% осіб (8 випадків), серед них із шизофренією — 1, з розумовою відсталістю — 4, з органічними психічними розладами — 2, з порушенням психологічного розвитку (у вигляді психічного інфантилізму) — 1. Обмежено осудними було визнано 2 (1,5%) особи, обидві — з органічними психічними розладами.

Примусові заходи медичного характеру було рекомендовано всім особам, визнаним неосудними, з них госпіталізація до лікарні з суворим наглядом — 2 (1,5%), госпіталізація до лікарні з посиленим наглядом — 1 (0,8%), госпіталізація до лікарні зі звичайним наглядом — 4 (3,0%), амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку — 4 (3,0%) особам. Неповнолітнім, що були визнані обмежено осудними, були рекомендовані примусові заходи медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Загальними характеристиками, що об’єднували більшість підекспертних усіх клінічних груп, були:

а) зростання та виховання в несприятливих мікросоціальних умовах (неповна сім’я внаслідок відбування покарання одним з батьків, зловживання батьками спиртними напоями, виховання родичами внаслідок позбавлення батьків батьківських прав, виховання по типу гіпоопіки з ранніх дитячих років, виховання в умовах державних соціальних (або спеціалізованих) закладів, «виховання» в умовах вулиці, в асоціальній групи дітей та підлітків тощо);

б) несформованість (і відсутність тенденцій та можливостей формування) пізнавальних, соціально позитивних інтересів та настанов, а точніше, будь-яких інтересів, окрім розважальних, ігрових, спрямованих на отримання швидкого задоволення (часто в межах залежних станів на етапах їх формування);

в) наявність характерологічних особливостей (незважаючи на клінічні розбіжності по групах), що включали до себе такі риси, як надмірна збудливість, запальність, емоційна нестійкість зі схильністю до агресії, неврівноваженість, незрілість, нездатність до тривалої, цілеспрямованої діяльності, егоцентричність, брехливість тощо. Тобто мала місце несформованість вольових якостей та навичок, відсутність інтересів до пізнавальної діяльності (для розумово відсталих — несформованість інтересу до праці, відсутність трудових, професійних навичок).

Тобто практично в усіх досліджених випадках спостерігалось поєднання наявних психічних розладів різного ступеня вираженості, розладів особистості, що формуються, індивідуальних особливостей особистості (в осіб без психічного розладу) із соціальними чинниками (особливості виховання, оточення, родинних взаємовідношень тощо), які впливали на психічний стан, були складовими його патопластики та патокінезу. Практично у всіх досліджених випадках спостерігалась девіантна та докримінальна, а потім і кримінальна делінквентна поведінка на фоні несформованості будь-яких моральних принципів та заборон, соціально спрямованого світосприйняття.

Діагностика психічних розладів у підекспертних базувалась на традиційних клінічних підходах (анамнез, наявність відповідного психопатологічного симптомокомплексу, його статичних і динамічних характеристик тощо). Труднощі виникали при необхідності розмежування крайніх варіантів норми та легких проявів психічного розладу — недостатності (недорозвинення) переважно інтелектуальної, емоційно-вольової психічних сфер, що знаходили відображення в дефіциті пізнавальних здібностей, порушеннях поведінки, адаптації, формуванні особистості. Це у першу чергу стосувалося затримки розвитку, інтелектуального недорозвинення, зумовленого соціальною та педагогічною занедбаністю та інтелектуальною недостатністю в межах розумової відсталості; акцентуації особистісних рис та патохарактерологічного розвитку як етапу формування розладу особистості (психопатії) з урахуванням вікових його особливостей.

Враховуючи низку подібних предиспозиційних чинників, що існують та мають вплив на етапах розвитку психічних розладів та крайніх варіантів норми, імовірний та дещо суб’єктивний характер діагностичного висновку у таких випадках, відсутність його суттєвого значення для експертного висновку, подібне розмежування має суто науковий інтерес для пошуку більш чітких критеріїв, а перевірка його достовірності можлива при довгостроковому катамнестичному дослідженні.

Аналіз діагностичних висновків виявив наступні підходи до формування діагнозу:

а) на основі традиційних вітчизняних клінічних поглядів та розробок, з наведенням поряд з таким діагнозом відповідного йому діагнозу з МКХ-10;

б) змішаного, еклектичного поєднання клінічних психіатричних термінів, прийнятих у вітчизняній підлітковій психіатрії, та окремих термінів з МКХ-10;

в) використання лише термінів МКХ-10, іноді без зазначення ступеня вираженості, динамічних характеристик психічного розладу (у відношенні багатьох психічних розладів, що спостерігаються у неповнолітніх, такі характеристики відсутні у МКХ-10).

При цьому недосконалість деяких категорій МКХ-10 при їх формальному використанні в експертній практиці можна проілюструвати на прикладі розумової відсталості. Так, при одному і тому ж діагностичному висновку за МКХ-10 — «легка розумова відсталість» серед досліджених випадків ми спостерігали діаметрально протилежні експертні висновки: як щодо нездатності особи усвідомлювати свої дії та керувати ними (наприклад, при олігофренії у ступені вираженої дебільності), так і про збережену здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними (при олігофренії у ступені легкої та помірно вираженої дебільності). Незважаючи на наявність деяких висловлювань та переконань щодо стигматизуючого змісту термінів «дебільність», «олігофренія» та більш «коректного» терміну «розумова відсталість», вважаємо за доцільне збереження і використання зрозумілих та відпрацьованих десятиріччями діагностичних висновків про ступінь олігофренії, варіантів динаміки, ускладнень з обов’язковим співвідношенням з категоріями МКХ-10 у мотивувальній частині та висновках акту експертизи (це стосується також і інших психічних розладів та відповідних рубрик МКХ-10).

Група підекспертних з органічними психічними розладами характеризувалась значною гетерогенністю в плані провідних психопатологічних синдромів. Так, у 21 (47,7%) підекспертного з цієї групи спостерігались переважно порушення поведінки та особистості, у 12 (27,3%) — церебрастенічний синдром, у 7 (15,9%) — розумове недорозвинення, у 4 (9,0%) — прояви психічного інфантилізму. Зазначене свідчить про не завжди обґрунтоване та спірне віднесення виявлених у цих підекспертних психічних розладів до діагностичного підрозділу F0 («Органічні та симптоматичні психічні розлади»), а також про складність віднесення психопатологічного симптомокомплексу до відповідної нозологічної (синдромологічної) категорії у підлітковому віці, коли наявні психічні розлади можуть бути підґрунтям формування органічного розладу особистості, проявленням розумової відсталості, що внаслідок різних об’єктивних та суб’єктивних обставин діагностовано як органічний психічний розлад тощо.

Експертні висновки відносно неповнолітніх, що були визнані нездатними усвідомлювати свої дії та керувати ними на період скоєння суспільно-небезпечного діяння (тобто неосудними), визначались наявністю тяжкого психічного розладу (у дефініції Закону України «Про психіатричну допомогу») — процесуального захворювання з відповідним перебігом, вродженого дефекту психіки (розумова відсталість), вираженого інфантилізму (психічної незрілості) органічного походження з викривленням та затримкою психічного розвитку.

Незначна кількість неповнолітніх, визнаних обмежено осудними, а також аналіз усієї групи неповнолітніх, визнаних осудними, свідчать про намагання експертів уникнути винесення висновку про обмежену осудність. Причинами цього, на нашу думку, є наступне:

а) відсутність більш-менш чітких та зрозумілих критеріїв експертної діагностики обмеженої осудності;

б) розпливчастість, нерозробленість та, взагалі, сумнівна доцільність застосування примусових заходів медичного характеру для такої категорії підекспертних [4].

Здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними є презюмованою. Тому необхідність її обґрунтування є зайвою при відсутності у особи психічних розладів в анамнезі та при експертному дослідженні. Потреба в обґрунтуванні стану такої здатності виникає лише при наявності психічних розладів та оцінці істотності їх впливу на означену здатність. Основні феномени (діагностичні «мішені»), що потребують аналізу при визначенні та обґрунтуванні нездатності, обмеженої здатності особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, — особистість (з урахуванням вікового етапу її формування), наявний психічний розлад (синдром), ситуація: докримінальна (особливо, для неповнолітніх, період, що безпосередньо передував події злочину), кримінальна (безпосередньо подія злочину) та посткримінальна. Основна увага експертами приділялась оцінці психічного розладу без аналізу впливу, відображення, заломлення психічного розладу у події правопорушення та зміни суттєвих ознак, викривлення змісту таких понять, як вина (психічне ставлення особи до вчинюваної нею дії чи бездіяльності, та її наслідків у формі умислу та необережності), вольовий акт з його складовими тощо. Науковий пошук та аналіз в межах зазначених понять і є, на нашу думку, перспективним для обґрунтування та усвідомленого експертного рішення щодо обмеженої осудності взагалі, і у неповнолітніх зокрема (з урахуванням для неповнолітніх таких додаткових факторів впливу, як затримка розвитку різного походження, формування особистості тощо).

Таким чином, вивчення експертної практики неповнолітніх, що скоїли суспільно небезпечні діяння, підтверджує результати раніше проведеного теоретичного дослідження проблеми судово-психіатричної експертизи неповнолітніх у частині наявності низки невирішених питань щодо діагностичних, класифікаційних та безпосередньо експертних аспектів проблеми та визначає напрямок подальших досліджень у цій важливій галузі судово-психіатричної експертизи.

Література

  1. Вандыш-Бубко В. В., Дугова Н. В., Заярная И. И., Леонова Т. В., Музыченко Е. Н. К вопросу постпубертатной динамики органических психических расстройств // Российский психиатрический журнал. — 2006. — № 4. — С. 26–29.
  2. Гурьева В. А., Макушкин Е. В. Судебно-психиатрическая экспертиза несовершеннолетних // Гурьева В. А., Дмитриева Т. Б., Макушкин Е. В., Гиндикин В. Я., Бадмаева В. Д. Клиническая и судебная подростковая психиатрия / Под ред. В. А. Гурьевой. — М.: Медицинское информационное агентство, 2007. — С. 281–320.
  3. Ілейко В. Р., Первомайський В. Б. Сучасні проблеми експертної оцінки психічного стану неповнолітніх у кримінальному процесі // Сучасний стан та перспективи розвитку доказової медицини у вітчизняній охороні здоров’я: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Тернопіль, 2009. — С. 33–36.
  4. Каніщев А. В. Обмежена осудність та примусові заходи медичного характеру // Архів психіатрії. — 2007. — Т. 13, № 1–2. — С. 42–50.
  5. Лазарева И. И. Судебно-психиатрические критерии применения положений ст. 22 УК РФ к несовершеннолетним с церебрально-органической патологией // Российский психиатрический журнал. — 2005. — № 3. — С. 38–44.
  6. Международная классификация болезней (10-й пересмотр). Классификация психических и поведенческих расстройств. Клинические описания и указания по диагностике / Пер. под. ред. Ю. Л. Нуллера, С. Ю. Циркина. — Киев: Факт, 1999. — 272 с.
  7. Мохонько А. Р., Щукина Е. Я., Берсенев А. В. Некоторые аспекты судебно-психиатрической экспертизы несовершеннолетних // Российский психиатрический журнал. — 2003. — № 4. — С. 54–56.
  8. Первомайский В. Б., Илейко В. Р. Некоторые аспекты судебно-психиатрической экспертизы несовершеннолетних // Сучасні проблеми клініки, терапії та реабілітації станів залежності від психоактивних речовин: Матеріали української науково-практичної конференції з міжнародною участю / За заг. ред. Ю. Ф. Чуєва. — Харків: Колегіум, 2008. — С. 97–99.

Консультації з питань судово-психіатричної експертизи
Висновки фахівця з судової психіатрії у кримінальних та цивільних справах


© «Новости украинской психиатрии», 2010
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211