Проблемі комплексної реабілітації хворих на хронічні алкогольні синдром та гострі психотичні алкогольні розлади відводиться певна, але ще недостатня увага при виконанні реабілітаційних програм в сучасних умовах [1]. Як свідчать дослідження, які проводились в декількох регіонах України, в т. ч. в Харківській області і в м. Харкові [2–4], реабілітаційні заходи залишаються недостатньо ефективними, оскільки вони не охоплюють достатнє за кількістю число пацієнтів. У зв’язку з цим говорити про повноту охоплення и можемо лише на підґрунті даних епідеміологічного аналізу.

Вивчення літературних даних щодо поширення захворюваності на хронічні алкогольні синдроми та на гострі психотичні алкогольні розлади [5, 6] дозволяє зробити висновок, що реальні, дійсні цифри цих показників невідомі, тому що хворі з початковими формами залежності в більшості випадків не попадають в коло зору фахівців, а на заключних етапах — випадають з нього внаслідок втрати цими хворими соціального статусу та різного роду ускладнень внаслідок зловживань спиртними напоями з проявами соматоневрологічної патології. Хворі на гострі психотичні алкогольні розлади, як правило, і лікуються не тільки в спеціалізованих стаціонарах та закладах, і тому реальна розповсюдженість цих захворювань практично невідома.

Разом з тим гострі психотичні алкогольні розлади являють собою абсолютний та беззаперечний прояв алкогольної залежності і тому детальне вивчення їх дійсного розповсюдження дозволило б уточнити реальну кількість хворих у популяції.

Проведений нами статистичний та кореляційний аналіз за 1992–2001 рр. показав, що до 1995 року інтенсивні показники зареєстрованих хворих на хронічні алкогольні синдроми зростали, а з 1996 року — почали різко «падати».

Так, за 1995 рік популяція хворих на алкоголізм зросла чисельно на 7,2%, а вже в 2001 році — приріст становив 6,2%. За станом на 01.01.2002 року кількість цих хворих в Україні становила 135,2 на 10 тисяч населення. Таким чином, епідемія захворюваності продовжується, а приріст кількості хворих знижується і це вже стало останні п’ять років тенденцією (відповідно до офіційних державних статистичних звітів).

Щодо дуки деяких авторів [4–6], реальне співвідношення частоти гострих психотичних алкогольних розладів і хронічних алкогольних синдромів в популяції становить від 1:35 до 1:12. Відповідні офіційні статистичні показники по Харківській області та по Україні за період з 1992 року по 2001 рік наведені в табл. 1. Відповідні показники за аналогічний період серед зареєстрованих хворих по харківській області та Україні наведені в табл. 2.

Таблиця 1

Співвідношення частоти гострих психотичних алкогольних розладів та хронічних алкогольних синдромів серед тих, хто вперше захворів, по Україні та по Харківській області

Таблиця 2

Співвідношення частоти гострих психотичних алкогольних розладів та хронічних алкогольних синдромів серед зареєстрованих хворих по Україні та по Харківській області

Епідеміологічні дослідження, які проведені нами в Харківській області, показали, що в деяких групах населення реальна розповсюдженість хронічних алкогольних синдромів на порядок вища, ніж про це свідчать офіційні дані диспансерного обліку [2].

У даний час не існує переконливих критеріїв предикторів розвитку залежності від алкоголю. Багатофакторні прояви хвороби дозволили б розробити скринінги, які б розмежовували осіб з потенційними алкогольними проблемами і без них. Це, в свою чергу, дозволило б певним чином планувати та впроваджувати відповідні ефективні реабілітаційні програми.

У стані ремісії можуть розвиватися декомпенсації та зниження функціональних можливостей [7]. Тому створення ефективних програм медико-психологічної та медико-соціальної допомоги хворим в стані ремісії на сучасному етапі є дуже актуальним. З цією метою ми плануємо продовжити вивчення по віддаленому катамнезу осіб, які перенесли гострі психотичні алкогольні розлади. Ми передбачаємо, що на прогноз буде мати вплив не тільки сам факт наявності алкогольної залежності і темп її прогредієнтності, але й інші біологічні відхилення, які призвели до розвитку саме психотичних алкогольних розладів. Ця предиспозиція, вірогідніше всього, повинна відобразитися на рівні соціальної адаптації. Є й інші точка зору, відповідно до якої особи, які перенесли гострі психотичні алкогольні розлади, знаходяться під трохи більшим контролем наркологічної та соціально-психологічної служб, ніж хворі з непсихотичними формами алкогольної залежності.

Для закріплення стабільності в ремісії потребують вирішення, на наш погляд, такі завдання:

1. Подолання психологічних конфліктів, притаманних хворим у період ремісії.
2. Допомога хворим у вирішенні проблем, які виникли внаслідок періоду останньої алкоголізації.
3. Вчасне розпізнавання і комплексний терапевтичний вплив на симптоматику, яка передувала рецидивові алкоголізації.

Відповідно до наших пропозиції щодо нової комплексної організації лікувально-реабілітаційних заходів головне полягає в тому, що необхідно проводити суто індивідуальний підхід до кожного хворого. Такий підхід, така тактика повинні бути направлені комплексно на всі основні рівні реабілітації (клініко-психологічні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні). В такому разі, ми думаємо, що вдасться відпрацювати адекватну тактику роботи з хворими, які знаходяться в стані ремісії, і це дасть змогу знизити кількість частоти алкогольних ексцесів та значно поліпшить соціальний прогноз, що в свою чергу буде відповідати комплексній реабілітації хворих з алкогольною залежністю в сучасних складних соціально-економічних умовах.

Література

1. Волошин П. В. Рішення пленуму науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України щодо проведення в країні реформи психіатричної, наркологічної та неврологічної допомоги населенню // Український вісник психоневрології. — 1998. — Т. 6, вип. 3. — С. 6–8.
2. Мусиенко Г. А. Дисфункции сексуальной сферы у лиц мужского пола как один из факторов формирования риска развития аддиктивного поведения (клинико-эпидемиологическое исследование) // Український вісник психоневрології. — 2001. — Т. 9, вип. 2. — С. 71–74.
3. Задорожный П. В., Задорожный А. П. Стратегия и тактика харьковской наркологической службы // Український вісник психоневрології. — 2002. — Т. 10, вип. 1 (додаток). — С. 255–256.
4. Волошин П. В., Мінко О. І., Лінський І. В., Волошина Н. П., Гапонов К. Д. Епідеміологічна ситуація, що склалася внаслідок розповсюдження залежності від психоактивних речовин в Україні // Український вісник психоневрології. — 2001. — Т. 9, вип. 3. — С. 7–9.
5. Артемчук А. Ф. Фактическая распространённость состояний алкогольной зависимости в Украине в 1978–1999 гг. // Український вісник психоневрології. — 2001. — Т. 9, вип. 3. — С. 71–75.
6. Денеко М. А. Эпидемиология острых алкогольных психозов и влияние циркадных ритмов на их клинику // Вісник проблем біології і медицини. — 1999. — № 4. — С. 111–117.
7. McIntosh J., McKeganey N. Addicts’ narratives of recovery from drug use: constructing a non-addict identity // Social Science and Medicine. — 2000. — Vol. 50, № 10. — P. 1501–1510.