НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЕКСПЕРТНОЇ ДІАГНОСТИКИ КОРОТКОЧАСНИХ АФЕКТИВНИХ СТАНІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Методичні рекомендації

В. Б. Первомайський, В. Р. Ілейко, А. В. Каніщев

* Публікується за виданням:
Первомайський В. Б., Ілейко В. Р., Каніщев А. В. Методичні засади експертної діагностики короткочасних афективних станів у кримінальному процесі: Методичні рекомендації. — Київ, 2010. — 28 с.

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку судової експертизи в психіатрії проблема судово-психіатричної оцінки афективних станів у кримінальному процесі є однією з найактуальніших. Це визначається кількома обставинами: по-перше, змінами вітчизняного законодавства, до якого введено категорію обмеженої осудності; по-друге, певними змінами психіатричної парадигми з поступовим відходом від нозологічних поглядів, поняття хвороби та включенням до МКХ-10 так званих психічних та поведінкових розладів; по-третє, останніми надбаннями вітчизняної судової експертології щодо питань методології та методики експертних досліджень, у тому числі і в галузі судово-психіатричної експертизи.

Більша частина наукових робіт із зазначеної проблеми, виконаних в останні 10 років, належить російським вченим і спрямована на клінічне та психологічне дослідження афективних станів у судово-експертній практиці, їх розмежування за зовнішніми ознаками. Однак цим розробкам бракує суто експертного підходу до аналізу матеріалу, який виходить з конкретних умов дослідження наданих об’єктів експертизи з метою ретроспективного визначення здатності особи усвідомлювати свої дії та керувати ними. Загальними недоліками наукових розробок з проблеми є переважно апріорне визнання за цілою низкою афективних станів їх суттєвого впливу на здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними, відсутність чітко виділених критеріїв оцінки афективних станів, плутанина у визначеннях, несформованість зручного для практичного застосування понятійного апарату, зокрема, та певні вади теоретичного осмислення шляхів вирішення проблеми, в цілому. Відсутність встановленого зв’язку між клінічною формою афективного стану і ступенем здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними унеможливлює виконання процесуальних вимог щодо наукового обґрунтування висновків експерта. За таких умов акт експертизи не може розглядатись як джерело судових доказів, а висновки експерта втрачають сутність доказу. Багато дослідників вказують на невизначеність методичних принципів судово-психолого-психіатричної експертизи та умов їх застосування щодо афективних станів. Невирішеним є питання щодо розмежування компетенції психолога і психіатра при експертизі афективних станів.

В Україні наукова розробка методологічних і методичних аспектів експертної діагностики станів, що визначають обмежену осудність, неосудність, обмежену дієздатність, здійснюється в останнє десятиріччя у відділі судово-психіатричної експертизи. Вони свідчать про плідність запропонованих підходів до вирішення експертних питань при різних видах психічної патології. Афективні стани у цьому плані становлять поки що певне виключення. Перш за все, через те, що афективний компонент психічної діяльності, який відсутній у формулах обмеженої осудності, неосудності, обмеженої дієздатності, може суттєвим чином впливати на здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними. По-друге, всі експертні питання щодо афективних станів вирішуються ретроспективно. Це потребує розробки методологічних і методичних засад ситуаційного аналізу як невід’ємної складової частини експертного дослідження разом з діагностикою та експертною ідентифікацією. Відповідні наукові розробки у російськомовній літературі та досліджених іншомовних джерелах відсутні.

На сьогодні судово-психіатричними, судово-психологічними чи комплексними судовими психолого-психіатричними експертними комісіями в різних регіонах України в осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за скоєння так званих афектогенних злочинів на період інкримінованого їм діяння, діагностуються різноманітні емоційні та афективні стани: емоційна напруга, емоційне збудження, стрес, фрустрація, гострі афективні реакції, фізіологічний афект, аномальний афект, патологічний афект, «інші емоційні стани, які суттєво впливають на свідомість та поведінку» тощо.

Аналіз таких матеріалів виявляє суттєві недоліки проведених експертиз, а саме: а) недоліки аналізу психічного стану підекспертного до, на період ситуації злочину і після злочину, тобто в процесі слідства; б) недоліки формування експертного висновку, тобто безпосередньо структури акту експертизи; в) невідповідність мотивувальної частини (якщо така взагалі мала місце) дослідницькій частині акту СПЕ, тобто викладеним в акті експертизи фактам, на яких базується обґрунтування висновків; г) недоліки формулювання діагностичного та експертного висновків з відсутністю як їх обґрунтування, так і доказового розмежування станів, що суттєво впливають на здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними та виключають таку здатність; д) неузгодженість з діагностичними рубриками та критеріями МКХ-10; е) недотримання меж компетенції психологів та психіатрів-експертів при дослідженні об’єктів експертизи, включаючи підекспертного, та формулюванні висновків. Виявлена у переважній більшості експертних випадків їх повна або часткова невідповідність чинним методичним та нормативно-правовим документам відображає стан підготовки та кваліфікації психіатрів і психологів-експертів, певний розрив між сучасними науковими розробками та експертною практикою.

Наявність такої ситуації унеможливлює існування єдиних, загальноприйнятих діагностичних, експертних підходів, а спекулювання «різними точками зору» у даній галузі знань може бути причиною введення в оману працівників слідчих та судових органів при вирішенні питань оцінки стану особи, яка скоїла правопорушення у тому чи іншому афективному стані.

Дані методичні рекомендації видаються вперше в Україні, призначені для використання працівниками судово-психіатричних експертних установ та підрозділів при проведенні комплексної судової психолого-психіатричної експертизи короткочасних афективних станів, а також для використання слідчими та судовими органами при призначенні судово-психіатричної експертизи щодо афектогенних злочинів.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

Емоційний стан — це узагальнене поняття, що об’єднує емоції, емоційні переживання внаслідок реагування особистості на зовнішні та внутрішні подразники. Його об’єм охоплює особистість і різні види емоцій у відповідь на зазначені подразники. Зміст цього поняття — це вплив емоцій, емоційних переживань на поведінку і діяльність особи у відповідь на подразники. Стрес та фрустрація (як приклад термінів, що найбільш часто використовуються при проведенні психологічної експертизи емоційних станів) — стани психічного напруження, що виникають у відповідь і в умовах впливу (дії) стресора, яким може виступати будь-який подразник, чи фрустратора, тобто при виникненні перешкоди на шляху до задоволення життєвої потреби. Ці стани не мають самостійного експертного значення, але можуть бути підґрунтям, передумовою афекту при дії додаткового подразника на особу, що перебуває у стресогенній ситуації, або визначають формування кумулятивного афекту. Продовження перебування у стресогенній чи фрустраційній ситуації, без впливу додаткового (сильного) подразника, може призвести до декомпенсації адаптивних механізмів особи з розвитком психічних порушень у вигляді реактивних станів невротичного і психотичного рівня. Стрижневою клінічною характеристикою станів, що позначаються поняттями «стрес» та «фрустрація», є так зване психічне напруження, основною складовою якого є розлади в емоційній сфері. Тому поняття «психоемоційне напруження» може використовуватися як узагальнююче для цих термінів в експертній практиці (тим більш, що в афективно зумовлених кримінальних діях часто поєднується дія стресора і наявність фрустратора).

Афективний стан — це узагальнене поняття, яке об’єднує психічні розлади внаслідок реагування особистості на зовнішні та внутрішні подразники. Його обсяг охоплює особистість і психічні розлади (непсихотичні та психотичні) у відповідь на зазначені подразники. Зміст цього поняття — це обмеження здатності (у тому числі суттєве) через непсихотичні розлади або позбавлення особи такої здатності внаслідок психотичних розладів психіки у відповідь на актуальні подразники.

Емоційні та афективні стани різняться між собою за перебігом і клінічними проявами. Так, емоційні стани мають переважно довготривалий перебіг (тижні, місяці, іноді роки), майже незмінну структуру при відсутності додаткового подразника, інтенсивність проявів, що не перевищує адаптаційні можливості організму. Афективні стани мають короткотривалий (секунди, хвилини) перебіг (лише афективна реакція може бути більш подовженою в часі), специфічну структуру (дво–трьохфазну) та клінічні прояви, що передбачають наявність сукупності психопатологічних симптомів.

Виникнення афективного стану зумовлено взаємодією різних факторів, основними з яких є сила подразника, особливості психотравмуючої ситуації (ситуації психоемоційного напруження), що передувала афекту (афективній реакції) та існувала безпосередньо при її виникненні, особистісні особливості індивіда, який здійснив кримінальні дії, зумовлені афектом, та індивідуальна значущість подразника для особистості як взагалі, так і безпосередньо в межах психологічної ситуації його реалізації.

У межах поняття «афективний стан» є наявними психотичні (патологічний афект) та непсихотичні розлади психічної діяльності (афективна реакція, афект, у тому числі фізіологічний) у континуумі: афективна реакція — афекти (простий, аномальний, фізіологічний) — афект патологічний.

Афективна реакція — непсихотичний психічний розлад, який виникає у відповідь на дію подразника (зовнішнього або внутрішнього), може бути як короткочасним (хвилини), так і подовженим (години), проявляється емоційними, вегетативними, моторними порушеннями як в межах окремих симптомів, так і їх сукупністю. Такі реакції слід відрізняти від тривалих реакцій психотичного рівня (депресивних, паранойяльних, параноїдних тощо). У виникненні та проявах афективних реакцій важливе місце займають особливості особистості в межах психічної норми або психічні розлади, а саме специфічні розлади особистості. Виходячи з визначення, при афектогенних злочинах актуальними є короткочасні (гострі) афективні реакції.

Афект простий — також, як і інші афекти, є короткочасним розладом психічної діяльності непсихотичного рівня, що виникає раптово під впливом зовнішніх факторів, виявляється емоціями гніву, страху, звуженням свідомості, руховим збудженням і діями, спрямованими проти подразника. Основними відмінностями, які, до речі, свідчать про меншу вираженість (глибину) афективного стану, є: а) збереженість здатності особою, що перенесла афективний стан, описати, ідентифікувати емоцію, яку вона зазнала (пережила) на висоті афекту (тобто констатацію у себе на той час емоції гніву, страху, злості, ненависті тощо); б) відсутність окресленої 3-ї фази афективного стану, тобто відсутність вираженого психофізичного виснаження.

Афект фізіологічний — короткочасний хворобливий розлад психічної діяльності непсихотичного рівня, що виникає раптово під впливом зовнішніх факторів, виявляється недиференційованою емоцією, звуженням свідомості, руховим збудженням і діями, спрямованими проти подразника. Характерними ознаками фізіологічного афекту є: надзвичайність реакції особи, фазність перебігу близька до патологічного афекту, раптовість виникнення (несподіваність для суб’єкта), типові судинно-вегетативні вияви, звуження свідомості з розладом цілісності сприймання, специфічні зміни комунікативної функції, спрощення та відрив від ситуації, невідповідність характеру і результату дій причині, що їх викликала, зв’язок дій і афективних переживань із психотравмуючим фактором, раптовість виходу внаслідок психічного виснаження, часткова амнезія вчиненого. Відповідно до сучасних наукових поглядів, фізіологічний афект за клінікою відповідає критеріям психічного розладу і значно ближчий до патологічного афекту, ніж до нормальних емоційних реакцій. Наявність в особи на період скоєння злочину стану фізіологічного афекту за його основними змістовними ознаками передбачає суттєве обмеження її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Цей стан є психічною передумовою констатації юридичного поняття «сильне душевне хвилювання», що визначено окремими статтями КК України і значно зменшує відповідальність особи за скоєні кримінальні дії.

Афект аномальний — афективний стан, що виникає в особи з наявним непсихотичним психічним розладом. Введення у наукову літературу поняття — «аномальний афект» передбачало звуження меж визначення фізіологічного афекту із виключенням з нього афективних реакцій, що характеризуються зміненими закономірностями розвитку та аномальними механізмами перебігу залежно від біологічного та психологічного «ґрунту», на якому виникає афективна реакція, тобто урахуванням впливу непсихотичних психічних розладів — органічного ураження головного мозку, розладу особистості тощо — на клініку та перебіг афективної реакції, коли вона виникає в особи з таким розладом. За отриманими нами даними, група «аномального афекту» за своїми клінічними проявами наближалася до групи «фізіологічного афекту», хоча перебіг і симптоматика афективного стану мали деякі відмінності, зумовлені наявністю в його структурі фонових психічних розладів (проявів їх загострення та декомпенсації); тобто, прояви афективного стану відображали взаємодію і взаємовплив психогенно зумовленої афективної реакції та ґрунту, на якому вона виникла. Таке поєднання при менш вираженому по глибині афективному реагуванні у порівнянні з реагуванням при фізіологічному афекті, зумовлювало суттєвість впливу на здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто наявність психіатричної передумови для визнання особи обмежено осудною.

Афект патологічний — короткочасний хворобливий розлад психіки (гострий афективний психоз), що виникає раптово під впливом зовнішніх факторів і виявляється у глибокому затьмаренні свідомості, бурхливому руховому збудженні та діях, спрямованих проти подразника, і має певну фазність перебігу (підготовчу, вибухову та заключну стадії афективного стану). Наявність в особи на період скоєння злочину стану патологічного афекту, тобто гострого психотичного розладу, який віднесено до виключних станів, виключає здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ АФЕКТИВНИХ СТАНІВ ВІДПОВІДНО ДО МКХ-10

Із 1998 р. в Україні введено обов’язкове використання діагностичних категорій МКХ-10 при проведенні як наукових досліджень, так і в загальній та експертній психіатричній практиці, тобто при клінічній оцінці психічних розладів.

Розмивання поняття «хвороба» не є досягненням МКХ-10, а скоріше вимушеним кроком, обумовленим певною дискредитацією нозологічного принципу в психіатрії з переорієнтацією на синдромальний підхід. Зрозуміло, що поняття «хвороба» і «розлад», що за суттю є синонімами (тому, що розлад — це є ненормальне функціонування), не можуть бути викреслені з лікарського лексикону, як не можна викреслити з життя себто хвороби. Судово-психіатрична експертиза не може відмовитися від поняття «хвороба» ще і з тієї причини, що законодавець використовує це поняття за змістом у відповідних статтях щодо визначення осудності, обмеженої осудності та неосудності.

Виходячи з цього, при експертизі емоційних і афективних станів доцільно керуватися визначенням хвороби, яке надається «Енциклопедичним словником медичних термінів»: «Хвороба — це життя, порушене в своєму перебігу пошкодженням структури і функцій організму під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів при реактивній мобілізації в якісно своєрідних формах його компенсаторно пристосовуючих механізмів». При цьому хвороба характеризується загальним або частковим зниженням пристосування до оточуючого середовища і обмеженням життєдіяльності хворого. Це визначення має принципове значення як для кваліфікації емоційних та афективних станів, так і для чіткого розмежування компетенцій судового психіатра-експерта і психолога. Адже в ньому йдеться (застосовуючи до психіатрії) про порушення психіки та свідомості, які є функцією мозку, і, як відомо, можуть виникати психогенно або через пошкодження його структури. Тому експерт має постійно пам’ятати критерії ВООЗ психічного здоров’я та хвороби і при дослідженні об’єктів експертизи в обов’язковому порядку встановлювати у підекспертного стан наступних функцій на період вчинення протиправного діяння:

Порушення як мінімум двох з зазначених функцій свідчить про розлад психічної діяльності.

Загальними методологічними засадами судової експертизи при «афективних» злочинах є принцип презумпції та принцип доведення висновків. Згідно з першим, особа, яка вчиняє протиправне діяння, здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними у повному обсязі, доки зворотне не буде доведено. Згідно з другим, оскільки акт експертизи є джерелом доказів, а висновки — доказами у справі, вони мають бути належним чином доведені. Тобто кожний висновок має ґрунтуватися на конкретних фактичних даних, зафіксованих у матеріалах справи, а не на довільних умовиводах експерта.

При співставленні клініко-діагностичних характеристик афективних станів з критеріями рубрик МКХ-10 повної відповідності цих станів певним рубрикам МКХ-10 не виявлено. Клінічні прояви афективних станів більш за все відповідали діагностичним критеріям рубрики F43.0 «Гостра реакція на стрес». Між тим така відповідність є дещо умовною і цілком не відображає клінічну суть поняття «афект», що пояснюється недосконалістю МКХ-10 щодо діагностичної оцінки деяких психічних розладів, що існують у судово-психіатричній практиці. Це стосується у першу чергу такої суто специфічної для судово-психіатричної експертизи групи психічних розладів, як виключні стани, окрім стану патологічного сп’яніння (цей психічний розлад включений у розділ F1, рубрику F1x.0 «Гостра інтоксикація», підрубрика F1x.07).

У додатку кодування розладів, що відносяться до інших класів МКХ-10, зазначено, що він вміщує перелік розладів з інших класів МКХ-10, які часто поєднуються з розладами з класу V (F), і наведені для того, щоб психіатри використовували найбільш розповсюджені у звичайній клінічній практиці терміни і коди МКХ-10, що є супутніми психічним розладам. Вищезазначене, на нашу думку, дозволяє використовувати щодо патологічного афекту — короткочасного афективного стану психотичного рівня — рубрики R41 «Інші симптоми і ознаки, що відносяться до пізнавальної здатності та усвідомлення», R41.0 «Порушення орієнтування неуточнене», що включає «потьмарення свідомості БДУ».

Щодо інших короткочасних афективних станів (гостра афективна реакція, афекти — простий, аномальний, фізіологічний), то, як зазначено вище, з певною мірою умовності, їх можна співставити з діагностичними критеріями рубрики F43.0 «Гостра реакція на стрес», відповідно легкого, помірного чи тяжкого рівня (ступеня).

МЕЖІ КОМПЕТЕНЦІЇ ПСИХІАТРА-ЕКСПЕРТА ТА ПСИХОЛОГА-ЕКСПЕРТА

Емоційні й афективні стани вміщують у собі складові, що можуть стати предметом дослідження й оцінки як психіатра-експерта (афективна реакція, афекти — простий, аномальний, фізіологічний, патологічний), так і психолога-експерта (різні види емоційних проявів особистості, що не сягають ступеня психічного розладу, та відповідні емоційні реакції в межах психічної норми). В основі розподілення цього предмету дослідження є наявність або відсутність психопатологічних симптомів (відповідно до наявних глосаріїв і діагностичних критеріїв МКХ-10) в структурі цих складових, і, в свою чергу, наявність або відсутність обмеження (суттєвого обмеження), виключення здатності особи усвідомлювати свої дії та керувати ними. При цьому різні емоції (їх поєднання) можуть впливати на вчинки, поведінку, діяльність особи; ступінь цього впливу пов’язана з поєднаною дією різних факторів, що включають до себе особливості особистості, кількісні та динамічні характеристики емоційного переживання і повинні знаходити підтвердження конкретними фактичними даними в ситуації правопорушення, зафіксованими в об’єктах експертизи.

За отриманими даними емоційні прояви, які передували події злочину і визначали психічний стан особи та кваліфікувалися в актах СПЕ як «стрес», «фрустрація», «емоційна напруга», «емоційне збудження», у багатьох випадках за своїм клінічним описанням, наявністю психопатологічних симптомів відповідали діагностичним критеріям розділів МКХ-10 (наприклад, рубрикам «порушення адаптації, реакція на стрес» з відповідними симптомами та синдромами). Тому вони повинні діагностуватися відповідно до діючої класифікації, що є компетенцією психіатра-експерта.

Клінічна психопатологічна структура афективних станів, їх відповідність діагностичним критеріям МКХ-10 свідчать, що діагностична та експертна оцінка таких станів є компетенцією психіатра-експерта. В межах комплексної судової психолого-психіатричної експертизи компетенцією експерта-психолога є дослідження та оцінка індивідуально-психологічних особливостей підекспертного, періоду психоемоційної напруги (накопичення афекту), якщо такий передував виникненню афективного стану. При відсутності, за висновком психіатра-експерта, афективного стану на період правопорушення експерт-психолог оцінює емоційний стан, якщо такий мав місце при скоєнні злочину, та його вплив на поведінку підекспертного.

ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ СУДОВОЇ ПСИХОЛОГО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ КОРОТКОЧАСНИХ АФЕКТИВНИХ СТАНІВ

Для попередження необхідності самостійної попередньої «діагностики», «спеціальної оцінки» можливого емоційного чи афективного стану на період правопорушення органом, що призначає експертизу, при її призначенні (і наявності підстав для цього), доцільно: а) призначення комплексної судової психолого-психіатричної експертизі (а не первинно судово-психологічної та судово-психіатричної експертиз); б) формулювання експертних питань з урахуванням компетенції психіатра-експерта і психолога-експерта.

Для забезпечення повноти експертного дослідження та відповіді на діагностичні та експертні питання, в матеріалах справи, з пояснень, свідчень суб’єкта злочину, потерпілого, свідків (безпосередніх, якщо такі були), або таких, що обізнані щодо суб’єкта злочину, потерпілого та їх відношень, повинні бути присутніми наступні дані:

  1. Що передувало кримінальній події (тривала конфліктна ситуація, раптовий гострий конфлікт).

  2. Тривалість кримінальної події (з зазначенням, по-можливості, конкретного часу).

  3. Характеристика емоційного стану:

    3.1. розвиток емоційного стану (раптовий, поступовий);
    3.2. його тривалість (секунди, хвилини, години, дні);
    3.3. поведінка потерпілого — його висловлювання, дії по відношенню до суб’єкта злочину, психічний стан, включаючи наявність сп’яніння (алкогольного, наркотичного, токсикоманічного);
    3.4. характеристика психічного стану та поведінки суб’єкта злочину в період кримінальної події:
    3.4.1. міміка (застигла, жива);
    3.4.2. вегетативні прояви (почервоніння, збліднення обличчя, тремтіння м’язів);
    3.4.3. погляд (відсторонений, усунутий, зосереджений, виразний);
    3.4.4. моторика (рухи — координовані, послідовні розмірні, стереотипні, автоматизовані);
    3.5. мова суб’єкта злочину — членороздільна, зрозуміла — окремі викрики, слова, що відповідали ситуації, чи нечленороздільна — малозрозумілі викрики, що не мали відношення до ситуації (рик, стогін, зойк тощо), відсутність мовної продукції;
    3.6. чи було переміщення сторін кримінальної події у просторі; знаряддя злочину — перше, яке попало під руки чи пошук певного, чи була заміна знаряддя злочину;
    3.7. характеристика психічного стану та поведінки суб’єкта злочину безпосередньо після кримінальної події:
    3.7.1. залишився на місці злочину, покинув місце злочину, приховував сліди злочину, надавав допомогу потерпілому, викликав співробітників правоохоронних органів, був спокійним, відстороненим, розгубленим, схвильованим, засмученим, висловлював жаль у зв’язку з тим, що трапилося, плакав;
    3.7.2. моторика — сидів, стояв, лежав; був рухово активним, енергійним чи виснаженим, сповільненим;
    3.7.3. описував події, що трапились — повністю і послідовно, частково, лише окремі епізоди, посилався на забуття періоду злочину.

Окрім того, для оцінки індивідуально-особистісних особливостей суб’єкта злочину необхідно надати відомості, що його характеризують (офіційні характеристики, свідчення близьких, знайомих).

Первинна оцінка психічного стану підекспертного за наданими об’єктами експертизи проводиться психіатром-експертом.

У разі наявності у підекспертного афективного стану (афективна реакція, простий, аномальний, фізіологічний, патологічний афекти, коморбідні стани, що включають до себе емоційне реагування особистості у поєднанні з тими чи іншими психічними розладами непсихотичного рівня) його дослідження, описання, аналіз, діагностичну та експертну оцінку проводить експерт-психіатр з урахуванням і використовуванням клініко-діагностичних та методичних вимог, що існують; а дослідження й оцінку інших (додаткових) питань експертизи (якщо такі цікавлять судово-слідчі органи), наприклад індивідуально-особистісні особливості підекспертного тощо проводить експерт-психолог.

У разі наявності у підекспертного емоційного стану його дослідження, описання, аналіз, кваліфікацію, виявлення впливу на його поведінку проводить експерт-психолог (при цьому висновок про ступінь подібного впливу підтверджується конкретними фактами, тобто доводиться).

На етапі формування експертного висновку в акті комплексної психолого-психіатричної експертизи окремо представляються результати досліджень (психіатричного, психологічного), мотивуються (доводяться) висновки і формулюються відповіді на питання судово-слідчих органів в межах компетенції експертів, що брали участь у проведенні експертизи.

АЛГОРИТМ ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИПАДКІВ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ЧЕРЕЗ АФЕКТИВНІ СТАНИ

Слід зазначити, що КСППЕ повинна бути останньою у низці інших експертиз, що проводяться в процесі слідства, тому що вона використовує дані цих експертиз для формулювання своїх діагностичних та експертних висновків. При цьому в матеріалах справи обов’язково повинні бути:

  1. Експертиза алкогольного (наркотичного, токсикоманічного) сп’яніння — проводиться безпосередньо після кримінальної події стосовно як підозрюваного, так і потерпілого, з обов’язковим визначенням алкоголю, наркотиків, інших токсикоманічних речовин у біологічних середовищах організму (крові, сечі).
  2. Судово-медична експертиза — для отримання інформації про характер ушкоджень, кількість ударів, знаряддя та спосіб їх нанесення тощо.

Експертиза афективних станів пов’язана з ретроспективною оцінкою психічного стану особи на певний період часу — період скоєння злочину — і передбачає реконструювання цього стану та його діагностичну й експертну оцінку.

При цьому слід додержуватися певних вимог:

  1. Щодо матеріалів справи.

    1.1. Вивчення і аналіз усіх фактичних даних щодо психічного стану особи з наданням переваги не узагальненням, а описанню його конкретних особливостей та характеристик.
    1.2. Порівняльний аналіз досліджуваних свідчень суб’єкта злочину, свідчень свідків і потерпілого (якщо такі є) у динаміці, з приділенням найбільшої уваги тим з них, що надані безпосередньо чи через короткий термін після події злочину, оскільки при віддаленні у часі від будь-якої події інформація щодо її змісту стає менш детальною і менш точною через природні особливості психофізіологічних механізмів пам’яті (утримання та відтворювання). Крім того, на точність інформації щодо психічного стану на період злочину можуть мати вплив: для суб’єкта злочину — механізми психологічного та активного захисту; для свідків і потерпілого — обмін інформацією. При аналізі суперечливих, взаємовиключних свідчень їх оцінка повинна проводитися з використанням способів щодо усунення протиріч.
    1.3. Дослідження інших даних, що характеризують психічний стан, поведінку суб’єкта злочину через оточуюче (мається на увазі відображення проявів його дій на оточуючих місце злочину предметах, потерпілому).

  2. Щодо суб’єкта злочину (підекспертного).

    2.1. Безпосереднє клінічне дослідження підекспертного передбачає діагностичну та експертну оцінку його психічного стану на період проведення експертизи.
    2.2. Діагностична та експертна оцінка психічного стану підекспертного на період часу, що цікавить суд (період події злочину), передбачає аналіз, співставлення всіх даних, які отримані при дослідженні об’єктів експертизи (тобто матеріалів справи та підекспертного), їх систематизацію та обґрунтування висновків.

ФОРМУЛЮВАННЯ ДІАГНОСТИЧНОГО ТА ЕКСПЕРТНОГО ВИСНОВКІВ

При дослідженні об’єктів експертизи насамперед вирішується питання щодо наявності у підекспертного будь-якого психічного розладу на період проведення експертизи, а також на період події злочину, а також наявності у нього на період події злочину різновиду афективного стану у поєднанні із психічним розладом, тобто на його «ґрунті», чи тільки афективного стану, якщо психічний розлад відсутній. Оцінка вищенаведеного є компетенцією психіатра-експерта. У разі відсутності у підекспертного психічного розладу на період проведення експертизи, на період події злочину, а також при відсутності у нього на цей період ознак афективного стану і наявності ознак емоційного стану оцінку здійснює психолог-експерт.

Для діагностики психіатром-експертом у підекспертного афективного стану на період часу, до якого відносяться інкриміновані йому дії, тобто на період події злочину у континуумі афективна реакція — афект (простий, аномальний, фізіологічний) — афект патологічний слід дотримуватись діагностичних стандартів, що базуються на результатах наукових досліджень і якими запропоновані ознаки певних різновидів афективних станів.

Загальні діагностичні критерії афективних станів

  1. Наявність конфліктогенної ситуації, яка виникає раптово (або на фоні довготривалої конфліктогенної ситуації має місце дія додаткового інтенсивного подразника) та зачіпає найбільш індивідуально значущі для особистості потреби (загроза життю, здоров’ю, самоповазі, соціальному престижу тощо).
  2. Розвиток афективного стану безпосередньо після виникнення конфліктогенної ситуації.
  3. Наявність емоційних проявів у вигляді гніву, страху, розпачу, відчуттів ненависті, образи, невдоволення, люті тощо.
  4. Наявність вегетативних проявів у вигляді почервоніння або збліднення обличчя, тремтіння рук, сухості у роті, перебоїв у роботі серця, відчуття нестачі повітря тощо.
  5. Наявність моторних проявів (рухове збудження різного ступеня інтенсивності).
  6. Розлад комунікативних (мовної, міміко-пантомімічної тощо) функцій.
  7. Тривалість: для афектів — до декількох хвилин, для афективної реакції — до декількох годин.

Загальні критерії виключення

  1. Будь-який інший тяжкий психічний розлад.
  2. Гостра інтоксикація внаслідок вживання психоактивних речовин (за винятком тютюну).

Діагностичні критерії для окремих афективних станів

Афективна реакція

  1. Відповідність загальним критеріям діагностики афективних станів.
  2. Відсутність чіткої фазності перебігу.

Афекти

Простий афект

Основні діагностичні критерії

  1. Відповідність загальним діагностичним критеріям афективних станів.
  2. Наявність ознак афективного звуження свідомості.
  3. Наявність часткової амнезії.
  4. Фазний перебіг (редукований), обов’язкова наявність 1-ї та 2-ї стадій — підготовчої та афективного вибуху (тип «плато»). Можлива наявність окремих елементів стадії виснаження.
  5. Здатність до самоописання (ідентифікації) емоційних проявів (страх, гнів тощо), що мали місце у стадії афективного вибуху (тобто безпосередньо на період правопорушення).
  6. Наявність мовного контакту, який відображає конфліктну ситуацію.

Додаткові діагностичні критерії

  1. Відповідність характеру домінуючої емоції подразнику, через який виник афект.
  2. Можливість зміни знаряддя нанесення ушкоджень.
  3. Узгодженість ступеня емоційних проявів із об’єктивною значущістю подразника.
  4. Можливість вжиття заходів по приховуванню та знищенню слідів скоєного.
  5. Змістовна єдність емоційних переживань на докримінальній, кримінальній і посткримінальній стадіях.
  6. На постафективній стадії — збереження вегетативних проявів (лакрімація).
  7. Можлива відсутність відчуття провини та каяття.
  8. Здатність до модифікування поведінки відповідно до обставин.

Аномальний афект

Основні діагностичні критерії

  1. Відповідність загальним діагностичним критеріям афективних станів.
  2. Наявність ознак афективного звуження свідомості.
  3. Наявність часткової амнезії.
  4. Фазний перебіг (редукований), обов’язкова наявність 1-ї та 2-ї стадій — підготовчої та афективного вибуху (тип «плато»). Можлива наявність окремих елементів стадії виснаження.
  5. Здатність до самоописання (ідентифікації) емоційних проявів (страх, гнів тощо), що мали місце у стадії афективного вибуху (тобто безпосередньо на період правопорушення).
  6. Наявність психопатологічного «ґрунту».
  7. Наявність мовного контакту, який відображає конфліктну ситуацію.

Додаткові діагностичні критерії

  1. Відповідність характеру домінуючої емоції подразнику, через який виник афект.
  2. Можливість зміни знаряддя нанесення ушкоджень.
  3. Узгодженість ступеня емоційних проявів із об’єктивною значущістю подразника.
  4. Можливість вжиття заходів по приховуванню та знищенню слідів скоєного.
  5. Змістовна єдність емоційних переживань на докримінальній, кримінальній і посткримінальній стадіях.
  6. Здатність до модифікування поведінки відповідно до обставин.
  7. Можлива відсутність відчуття провини та каяття.

Фізіологічний афект

Основні діагностичні критерії

  1. Відповідність загальним діагностичним критеріям афективних станів.
  2. Наявність проявів афективного звуження свідомості з фрагментарністю сприйняття оточуючого.
  3. Прояви дереалізації та (або) деперсоналізації.
  4. Рухове збудження із автоматизованими, стереотипними діями, великою кількістю та надзвичайною силою нанесення ушкоджень.
  5. Неповнота, вибірковість спогадів щодо обставин скоєного, пригадування лише окремих, найбільш значущих елементів конфлікту.
  6. Чіткий фазний перебіг з обов’язковою наявністю всіх трьох стадій: підготовчої, афективного вибуху та виснаження (піковий тип).
  7. Об’єктивна раптовість, суб’єктивна мимовільність афективного вибуху.
  8. У стадії виснаження — надзвичайна втома, прострація, спустошеність, відсутність дій, спрямованих на приховування злочину.
  9. Неможливість чіткого самоописання (ідентифікації) емоційних проявів, що мали місце у стадії афективного вибуху (тобто безпосередньо на період правопорушення).
  10. Парадоксальність, чужість кримінальних дій для особистості.

Додаткові діагностичні критерії

  1. Відсутність зміни знаряддя нанесення ушкоджень.
  2. Відсутність відчуття провини та каяття.
  3. Відсутність спроб приховати або знищити сліди правопорушення.
  4. Обмеження, фрагментарність мовної продукції, яка втрачає зв’язок з афектогенною ситуацією.
  5. Перевищення ступеня емоційних проявів порівняно з об’єктивною значущістю подразника.

Патологічний афект

Основні діагностичні критерії

  1. Відповідність загальним діагностичним критеріям афективних станів.
  2. Потьмарення свідомості (синдром сутінкового потьмарення свідомості), повне дезорієнтування, спотворене сприйняття оточуючого.
  3. Різке, надзвичайне психомоторне збудження із автоматизованими, стереотипними діями, великою кількістю та надзвичайною силою нанесення ушкоджень, безглузда жорстокість.
  4. Повна відсутність спогадів щодо скоєного.
  5. Уривчасті галюцинаторні та маячні розлади.
  6. Чіткий фазний перебіг з обов’язковою наявністю всіх трьох стадій (підготовчої, афективного вибуху та виснаження).
  7. Раптовість афективного вибуху.
  8. У стадії виснаження — глибокий сон із наступною розгубленістю, відсутністю дій, спрямованих на приховування злочину.
  9. Парадоксальність, чужість кримінальних дій для особистості.

Додаткові діагностичні критерії

  1. Відсутність реагування на зміни обставин і оточення.
  2. Відсутність спроб приховати або знищити сліди правопорушення.
  3. Відсутність зміни засобів знаряддя нанесення ушкоджень.
  4. Відсутність відчуття провини або каяття.
  5. Повна відсутність мовної продукції або промова окремих звуків; вигуки, які можуть відображати хворобливий розлад свідомості.

Експертна оцінки визначених короткочасних афективних станів передбачає низку загальних методичних підходів.

  1. Наявність в особи діагностичних ознак патологічного афекту на період скоєння злочину виключає її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на цей період часу.
  2. Наявність в особи діагностичних ознак фізіологічного афекту на період скоєння злочину суттєво обмежує її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на цей період часу.
  3. Наявність в особи діагностичних ознак простого та аномального афектів на період скоєння злочину може суттєво обмежувати її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на цей період часу.
  4. Наявність в особи діагностичних ознак гострої афективної реакції на період скоєння злочину не позбавляє здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними на цей період часу, а також суттєво її не обмежує.

ВИСНОВОК

Короткочасні афективні стани вміщують в себе психотичні та непсихотичні психічні розлади у континуумі: афективна реакція — афекти (простий, аномальний, фізіологічний) — афект патологічний. Психотичні та непсихотичні психічні розлади мають якісні відмінності, в основі яких є стан свідомості особи. При афективних станах із непсихотичними психічними розладами свідомість особи є непотьмареною і може варіювати від звичайної (незміненої) до афективно звуженої. При афективному стані із психотичними психічними розладами, тобто стані патологічного афекту, свідомість особи є потьмареною, що проявляється синдромом сутінкового розладу свідомості.

Дослідження короткочасних афективних станів проводять за допомогою комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. При цьому компетенцією психіатра-експерта є аналіз, діагностична та експертна оцінка короткочасного афективного стану з урахуванням і використовуванням клініко-діагностичних та методичних вимог, що існують, а компетенцією експерта-психолога є аналіз та оцінка індивідуально-психологічних особливостей підекспертного, періоду психоемоційної напруги (накопичення афекту), якщо такий передував виникненню афективного стану, а у разі відсутності, за висновком психіатра-експерта, афективного стану — оцінка емоційного стану, якщо такий мав місце при скоєнні злочину, та його впливу на поведінку підекспертного.

Виконання експертного дослідження короткочасних афективних станів передбачає наявність певного об’єму й алгоритму оцінки фактичних даних щодо психічної діяльності та поведінки особи до, на період та безпосередньо після події афектогенного злочину з подальшим співставленням виявлених ознак афективного стану із запропонованими стандартами.

Наведені методичні підходи та уніфіковані діагностичні критерії дозволять оптимізувати експертну діагностику афективних станів у кримінальному процесі у відповідно до вимог доказової медицини.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Первомайский В. Б. Исключительные состояния: различия и сходство // Архів психіатрії. — 2004. — Т. 10, № 3. — С. 100–108.
  2. Первомайский В. Б., Литвинов В. Б. К патогенезу исключительных состояний (первое сообщение) // Архів психіатрії. — 2004. — Т. 10, № 3. — С. 109–116.
  3. Первомайский В. Б., Илейко В. Р., Литвинов В. Б. К патогенезу исключительных состояний (второе сообщение) // Архів психіатрії. — 2004. — Т. 10, № 4. — С. 72–79.
  4. Первомайский В. Б., Канищев А. В. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза: заблуждения и реальность // Архів психіатрії. — 2006. — Т. 12, № 1–4. — С. 175–179.
  5. Судебно-психологические экспертные критерии диагностики аффекта у обвиняемого: Пособие для врачей и психологов / Ф. С. Сафуанов, Е. Г. Дозорцева, Т. П. Печерникова и др.; Под ред. Т. Б. Дмитриевой, Е. В. Макушкина. — М., 2007. — 43 с.

Консультації з питань судово-психіатричної експертизи
Висновки фахівця з судової психіатрії у кримінальних та цивільних справах


© «Новости украинской психиатрии», 2011
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211