НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ПСИХІЧНИХ ТА ПОВЕДІНКОВИХ РОЗЛАДІВ У НЕПОВНОЛІТНІХ

Методичні рекомендації

В. Б. Первомайський, В. Р. Ілейко, А. В. Каніщев

* Публікується за виданням:
Первомайський В. Б., Ілейко В. Р., Каніщев А. В. Судово-психіатрична експертна оцінка психічних та поведінкових розладів у неповнолітніх: Методичні рекомендації. — Київ, 2010. — 24 с.

ВСТУП

Необхідність та важливість наукових досліджень щодо здоров’я неповнолітніх взагалі та їх психічного здоров’я зокрема, враховуючи увагу держави (як і більшості розвинутих світових держав), що спрямована на цей віковий період, є аксіоматичною. Підлітковий вік є вкрай складним та відповідальним для клініко-діагностичної оцінки, що обумовлено наявністю спільного впливу на психічний стан, початок, розвиток та перебіг психічних розладів багатьох факторів — пубертатних (сомато-ендокринних), вікових (розвитку), соціальних (формування особистості), церебрально-органічних та соматичних (якщо такі були в пренатальний, натальний та постнатальний періоди), у поєднанні з переважанням неспецифічної психопатологічної симптоматики непсихотичного рівня при порушенні психічної діяльності у цей віковий період. Зацікавленість правових та виховних державних інститутів (судово-слідчих органів, навчально-виховних установ тощо) щодо неповнолітніх пов’язана зі специфікою їх правового положення; особливостями їх кримінальної відповідальності, необхідністю її індивідуалізації; увагою, що приділяється судово-слідчими органами до урахування факторів, які впливають на психічне ставлення неповнолітнього до скоюваного ним злочину та його наслідків, тобто факторів, які впливають на вину неповнолітнього; переважанням виховних заходів покарання. Більшість цих питань має судово-психіатричний аспект і їх розв’язання потребує відповідних наукових досліджень.

Основну клінічну групу підекспертних серед неповнолітніх, які скоїли СНД та були направлені на СПЕ, складають особи з непсихотичними психічними розладами. Труднощі експертної оцінки таких розладів пов’язані з необхідністю урахування багатьох факторів (клінічних, динамічних, соціальних, адаптивних, ситуаційних тощо) при розробці та наданні пропозицій щодо експертної оцінки таких розладів. Для неповнолітніх сукупність факторів впливу на психічний стан доповнюється наявністю дизонтогенезу; неспецифічністю психічних розладів в підлітковому віці і змін в психічному стані, які виникають у зв’язку з різними видами хімічної та нехімічної залежності; факторами депривації; особливостями даного етапу розвитку українського суспільства з його впливом на формування світосприйняття та особистісної спрямованості підлітка тощо.

На сьогодні в Україні є відсутнім окремий науковий напрямок, що стосується СПЕ неповнолітніх, у зв’язку з чим в експертній практиці бракує сучасних методичних розробок щодо принципів та алгоритму експертного дослідження неповнолітнього, обґрунтування критеріїв експертної оцінки і, в першу чергу, критеріїв обмеженої осудності.

Методичні рекомендації, що пропонуються, основані на узагальненні існуючих теоретичних поглядів щодо СПЕ неповнолітніх; дослідженні та аналізі експертних випадків у відношенні неповнолітніх, що проходили стаціонарну СПЕ у Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи за період 2004–2008 років; досвіді, що накопичений у відділі наукових проблем судово-психіатричних експертиз Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології при проведенні експертиз та обґрунтуванні експертних висновків стосовно даного контингенту підекспертних.

Призначені для лікарів — судово-психіатричних експертів, лікарів-психіатрів, психологів — судових експертів.

1. ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Особлива увага, яку законодавець приділяє неповнолітнім, знаходить відображення у спеціальних розділах КК (розділ XV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх») і КПК України (розділ 8 «Провадження в справах про злочини неповнолітніх»). Це обумовлено особливостями вікового і соціально-психологічного розвитку осіб, що скоюють злочини у віці від 14 до 18 років. Обставини, які підлягають з’ясуванню у справах про злочини неповнолітніх, перераховані у ст.ст. 64, 433 КПК України. Згідно зі ст. 64 («Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі»), при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Згідно зі ст. 433 («Обставини, що підлягають встановленню в справах про злочини неповнолітніх»), при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у ст. 64 цього Кодексу, необхідно також з’ясувати: 1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження); 2) стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними; 3) характеристику особи неповнолітнього; 4) умови життя та виховання неповнолітнього; 5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього; 6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Якщо з цього переліку виключити суто юридичні обставини (винність і мотиви, шкода, наявність підмовників), то залишаються сім з них, які мають істотне значення для визначення психічного стану неповнолітнього і вирішення експертних питань. З цього приводу наведена норма містить конкретні вказівки, що «у необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з’ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра».

Всі перераховані у ст.ст. 64, 433 КПК обставини мають бути здобуті та представлені експерту слідством. Без їх дослідження експертиза може бути визнана такою, що проведена на неповному матеріалі.

Законодавець, розуміючи, що неповнолітній через незавершеність нервово-психічного розвитку, формування свідомості та самосвідомості не може нести однакову з дорослою особою відповідальність за однакові злочини, використовував два чинники: вік і осудність. У сукупності вони визначають суб’єкт злочину згідно зі ст. 18 УК.

Ст. 22 КК встановлює два вікових кордони — 14 і 16 років. До досягнення суб’єктом 14-літнього віку законодавець презюмує його нездатність усвідомлювати свої дії та керувати ними і звільняє від кримінальної відповідальності за віковою ознакою. За вичерпним переліком злочинів кримінальна відповідальність настає з 14 років і повна відповідальність — з 16 років. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 5 в п. 6 вказано: «вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження. За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 5 ст. 76 КПК). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку». Керуючись принципом гуманізму, суд прагне мінімізувати відповідальність неповнолітнього. Але тим самим фактично соматичний вік, як критерій кримінальної відповідальності, дезавуюється і замінюється віком психічним. Вік соматичний і психічний далеко не завжди збігаються в силу дизонтогенеза, найважливішим компонентом якого є порушення психічного розвитку. Основні типи або механізми дизонтогенезу — це ретардація (відставання розвитку психіки), асинхронія (дисбаланс у формуванні психічних функцій, коли одні характеризуються відставанням, а інші — випередженням розвитку). Законодавець у своїй підвищеній увазі до неповнолітніх виходить лише з ретардації, залишаючи поза увагою асинхронії. Тим часом в останнє десятиріччя для судової психіатрії дедалі більшого значення набуває саме викривлений психічний розвиток, що характеризується дисбалансом між випереджаючим формуванням ratio, психічною акселерацією і певним відставанням, незрілістю емоцій і особливо вищих почуттів. Широкодоступна високотехнологічна інформація у сенситивні періоди розвитку неповнолітнього стимулює розвиток когнітивних функцій у відриві від морально-етичних настанов або на тлі їх викривлення. Звідси формування дисоціальних розладів особистості з високою криміногенністю. Усі ці аспекти дитячо-підліткової психіатрії створюють значні труднощі для судової психіатрії при вирішенні питань осудності–неосудності і потребують серйозної наукової розробки.

Осудність — це другий чинник, який визначає суб’єкта злочину. У формулі обмеженої осудності вона (обмежена осудність) пов’язується з психічним розладом, через який особа «не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними». А в п. 2 ст. 433 КПК говориться про розумову відсталість, не пов’язану з душевним захворюванням, при якій повинно бути з’ясовано, чи міг неповнолітній «повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними». За змістом цитовані формулювання практично ідентичні. Це означає, що в обох випадках йдеться про обмежену осудність. Але якщо в дорослого вона пов’язується з психічним розладом, як причинним чинником, то в неповнолітнього ще і з відставанням у розвитку. Оскільки найбільш суттєвою, юридично значущою ознакою психічного віку є стан здатності усвідомлювати свої дії та усвідомлено керувати ними, то з експертної точки зору за своїми змістовними характеристиками психічний розлад і відставання у психічному розвитку співпадають.

Таким чином, при вирішенні питань відповідальності неповнолітнього фізичний вік має лише формальне значення і використовується лише як критерій притягнення до відповідальності. Фактично ж при визначенні відповідальності враховується вік психічний. При встановленні психічного віку повинні враховуватися не лише ретардація психічних функцій і сфер, але і випередження у їх розвитку. Визначальною ознакою психічного віку є стан здатності особи усвідомлювати свої дії та усвідомлено керувати ними. По причині цього експертне значення має психічний стан неповнолітнього, актуальний на момент здійснення протиправного діяння, а не його природа (розлад, недорозвинення) або закладені в ньому тенденції (затримка, випередження, тип перебігу розладу).

2. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Аналіз та узагальнення різних (психіатричних, судово-психіатричних, нормативно-правових, законодавчих) аспектів проблеми свідчить про відмінності, що стосуються СПЕ неповнолітніх, при наявності базових, загальних вимог та методичних підходів, що притаманні судово-психіатричній експертній оцінці будь-яких вікових контингентів підекспертних. З урахуванням цього, в узагальненому вигляді, основні принципи щодо СПЕ неповнолітніх може бути викладено наступним чином.

  1. СПЕ неповнолітніх проводиться відповідно до загальних норм, встановлених чинним законодавством (ЦК, ЦПК, КК, КПК, Закон України «Про судову експертизу»), нормативно-правовими документами (Порядок проведення судово-психіатричної експертизи, Порядок проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи в психіатричних закладах осіб, які утримуються під вартою») та методичними документами, включаючи спеціальну наукову літературу, що регламентують, роз’яснюють та науково обґрунтовують питання проведення СПЕ у цивільному та кримінальному процесах.
  2. СПЕ неповнолітнього не має суттєвих та принципових розбіжностей від судово-психіатричної експертної оцінки осіб інших вікових періодів, але має деяку специфіку, що стосується особливостей перебігу психічних розладів у підлітковому віці, а також наявності сукупності чинників (сомато-ендокринних, психологічних, соціальних), що впливають на формування особистості, її системи цінностей, світосприйняття, мотивування вчинків, дій та їх прогнозу.
  3. Основними завданнями СПЕ неповнолітнього є оцінка його психічного стану: а) на період кримінальної події, б) на період експертного дослідження — оцінка «актуального психічного стану», тобто психічного стану, що є в наявності на певний юридично значущий проміжок часу.
  4. «Актуальний психічний стан» — це інтегральна складова психічної діяльності неповнолітнього на певний проміжок часу, що вміщує в собі прояви наявного психічного розладу (якщо такий є), особливості особистості, особливості психічного розвитку (затримка, викривлення тощо) та психічного визрівання в межах плинного пубертатного періоду.
  5. Особливості перебігу психічних розладів у підлітковому віці (неспецифічність психопатологічної симптоматики, прояви психічних розладів на непсихотичному рівні, формування та невизначеність подальшої динаміки психічного розладу в залежності від впливу зовнішніх та внутрішніх чинників тощо) зумовлюють їх діагностичну кваліфікацію на синдромальному рівні, з урахуванням особливостей проявів, можливості зворотного розвитку, трансформації, нівелювання.
  6. Згідно зі ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Наявність у неповнолітнього, що вчинив злочин до 16-річного віку, синдромально окресленого психічного розладу, переважне співпадіння вікового періоду 14–16 років, з якого наступає кримінальна відповідальність за деякі СНД, з негативною фазою пубертатної кризи, взаємовплив психічного розладу (якщо такий є) з проявами цієї негативної фази, визначає можливість визнання такого неповнолітнього особою, що не в повній мірі усвідомлювала свої дії та (або) керувала ними, тобто обмежено осудним. Такий підхід не є обов’язковим, але, на нашу думку є доцільним, враховуючи його клінічний (взаємовплив психопатологічних, пубертатних, особистісних факторів) та соціальний (захист прав неповнолітнього з психічним розладом, що не досяг віку повної кримінальної відповідальності) аспекти.
  7. Невизначеність, дискусійність, суперечливість наукових поглядів щодо понять «затримка психічного розвитку», «викривлення психічного розвитку», «дизонтогенез», «патологічний пубертатний криз», неможливість та суб’єктивність окремого урахування проявів цих феноменів окремо від наявного психічного розладу (або поряд з ним), неможливість співставлення цих феноменів зі здатністю особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, не дає науково обґрунтованої можливості окремого виділення (в експертних висновках) та окремого урахування цих понять щодо здатності особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Тому, на нашу думку, ці терміни та їх змістовні характеристики слід ураховувати як патопластичний та патогенетичний фактори у відношенні до психічного розладу у неповнолітнього (якщо такий можливо діагностувати у відповідності з чинними міжнародними та вітчизняними класифікаційними критеріями).
  8. Одним з основних неспецифічних складових психічних розладів (включаючи розлади особистості, їх формування та розвиток) є порушення поведінки — в соціумі (школа, «вулиця», місце роботи, професійного та спеціального навчання тощо), мікросоціумі (місце проживання, родина, групування однолітків тощо), що може бути як безпосередньо проявом психічного розладу (розлад особистості), так і опосередкованим проявом (фасадом, наслідком, варіантом динаміки, ускладнень) інших психічних розладів (органічний психічний розлад, розумова відсталість, етап процесуального захворювання тощо). Про це потрібно пам’ятати та відповідним чином ураховувати при експертній оцінці психічного стану неповнолітнього. Імовірність того, що СНД є поведінковим симптомом психічного захворювання, його ініціального періоду, маніфестації, визначає необхідність відповідного аналізу події злочину, включаючи особливості мотивування, структури, виконання, прогнозування наслідків тощо.
  9. Надмірна жорстокість, цинічність, «холодність», демонстративність при здійсненні правопорушень неповнолітніми самі по собі не свідчать про наявність будь-якого психічного розладу. Перераховані характеристики (поза поєднанням з психопатологічними симптомами в їх статиці та динаміці) вказують лише на несформованість, недорозвинення (скоріше нерозвинення) вищих соціальних складових індивідуальності в умовах ідеологічного, виховального вакууму з його заповненням сурогатними похідними, що культивуються так званою масовою культурою.
  10. Вплив негативних складових соціуму, що посилюється, у вигляді розповсюдження наркотичних речовин, пропаганди жорстокості, насильства, сексуальної нестриманості, а в останній час елементів кримінальної культури, формує специфічну підліткову субкультуру. Її прояви значно ускладнюють експертну оцінку психічного стану неповнолітнього. Це потребує комплексного підходу до виявлення, аналізу й оцінки максимально можливої кількості факторів, що визначають вплив діагностованого симптомокомплексу на здатність неповнолітнього усвідомлювати свої дії та керувати ними з урахуванням: а) психолого-психіатричної характеристики психічного стану в період, що передував правопорушенню, б) ситуаційного аналізу події правопорушення зі співставленням особливостей взаємодії, взаємовпливу психічного стану з іншими складовими цієї події і цього періоду часу, в) психолого-психіатричної оцінки психічного стану на період експертизи.

3. АЛГОРИТМ ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ СКОЇЛИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ

Ураховуючи дані, що отримано при аналізі експертної практики (актів СПЕ) та безпосередньому експертному дослідженні неповнолітніх при СПЕ цього контингенту підекспертних, є доцільним наступне.

  1. Надання переваги стаціонарній СПЕ.
  2. Участь в експертному дослідженні експерта-психолога — у якості консультанта, члена експертної комісії, якщо вона є комплексною. Слід зазначити, що участь експерта-психолога з метою більш поглибленого дослідження психічного стану, особистості, мотивування вчинків неповнолітнього тощо, не визначає необхідність призначення та проведення комплексної СПЕ; у більшості випадків цілком достатнім є консультативне психодіагностичне дослідження. При цьому має значення професійна підготовка експерта-психолога, що стосується як підбору та використання валідного комплексу експериментально-психологічних методик, так і наявності відповідних знань щодо питань судово-слідчих органів для даного контингенту підекспертних — відповідності розвитку фактичному віку, особливостей розвитку, впливу індивідуально-психологічних особливостей на поведінку, у тому числі при скоєнні злочину тощо. Нерідко питання як до експерта-психіатра, так, особливо, і до експерта-психолога, виходять за межі їх компетенції, про що слід пам’ятати і обмежувати відповіді суцільно своєю компетенцією, виключаючи припущення, фантазування, імовірність тощо.
  3. Фіксування рівня та особливостей фізичного (соматичного, сомато-ендокринного, статевого тощо) розвитку неповнолітнього. В окремих випадках, при необхідності (та при можливості) — залучення до експертизи лікарів-консультантів відповідного фаху та відповідних інструментальних методів дослідження такого стану.
  4. Забезпечення (через відповідні запити до судово-слідчих органів, що призначили СПЕ у відношенні неповнолітнього) максимальної кількості даних, що стосуються:
    а) особливостей розвитку і поведінки неповнолітнього (у дошкільному, шкільному віці, у сім’ї, серед однолітків, тобто у мікросоціальному та соціальному середовищі;
    б) ставлення до вживання психоактивних речовин (епізодичне вживання, формування стану залежності); наявність (формування) станів іншої (нехімічної) залежності — ігрової, комп’ютерної тощо;
    в) особливостей поведінки, емоційного стану в період, що передував кримінальній події та особливостей цього періоду ( тривала конфліктна ситуація, гострий конфлікт тощо);
    г) особливостей психічного стану та поведінки в період кримінальної події (самостійність–підпорядковуваність, активність–пасивність, виконання (підтримання) дій членів групи та оточення — або керування діями інших тощо; висловлювання, реагування на висловлювання інших — потерпілих, співучасників;
    д) особливостей психічного стану та поведінки після кримінальної події (як покинув місце злочину, чи приховував сліди, як розпорядився зі злочинно отриманими речами).

Реалізація зазначених даних можлива з різних джерел інформації: офіційні медичні документи, довідки, характеристики, свідчення близьких, друзів, знайомих, педагогів, працівників державних служб — дільничного інспектора, робітників сільради, опікунської ради тощо.

4. КРИТЕРІЇ ОСУДНОСТІ, НЕОСУДНОСТІ ТА ОБМЕЖЕНОЇ ОСУДНОСТІ У НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ СКОЇЛИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ

Контингент неповнолітніх підекспертних, що направляються на СПЕ, має наступну структуру:

  1. Підекспертні з непсихотичними психічними розладами, діагностованими до призначення експертизи (тобто з психіатричним анамнезом), наявність яких є головною причиною призначення експертизи (основна частина контингенту).
  2. Неповнолітні з девіантною та делінквентною поведінкою, жорстокими кримінальними діями тощо, без психіатричного анамнезу, психічний стан яких потребує диференціювання між «психічною нормою сьогодення» і проявом (ініціальним, плинним) тих чи інших психічних розладів (значна частина контингенту).
  3. Особи з тяжкими, тобто психотичними психічними розладами (поодинокі експертні випадки).

Експертна оцінка психічних розладів у неповнолітніх є однозначною при відсутності у неповнолітнього будь-яких психічних розладів, а також при наявності тяжкого психічного розладу — психічного розладу психотичного рівня або вираженого психічного дефекту.

У випадку відсутності психічного розладу приймається рішення про здатність неповнолітнього усвідомлювати свої дії та керувати ними на період скоєння СНД, а у випадку наявності тяжкого психічного розладу на період скоєння злочину — рішення про нездатність такого неповнолітнього усвідомлювати свої дії та керувати ними на цей проміжок часу.

Експертна оцінка непсихотичних психічних розладів залежить від ступеня вираженості таких розладів, у поєднанні з наявністю чи відсутністю інших клінічних, соціальних, ситуаційних факторів і вимагає урахування сукупності чинників в межах «актуального психічного стану» неповнолітнього на період СНД і на період СПЕ.

У пропозиціях, методичних підходах, що надаються російськими дослідниками проблеми при експертній оцінці непсихотичних психічних розладів у неповнолітніх, обґрунтуванні критеріїв обмеженої осудності (в інших країнах взагалі відсутні системні дослідження судово-психіатричних аспектів обмеженої осудності, у тому числі і у неповнолітніх), основний акцент приділяється окремим «ключовим» факторам (групам факторів) — клінічним, соціально-психологічним, мотиваційним, безпосередньо віковим, які пропонуються для використання з наданням переваги тим чи іншим з них, або у сукупності як «однопорядкові». При цьому іноді пропонуються розпливчасті, суб’єктивно забарвлені, важкі для використання у практиці критерії — «особистісний рівень кризових, дизонтогенетичних розладів», «порушення довільної регуляції поведінки під час скоєння кримінальних дій» тощо.

Вирішення експертного питання щодо істотного впливу наявних у підекспертного психічних розладів непсихотичного рівня на його здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними під час скоєння злочину (тобто питання про обмежену осудність), потребує:

  1. Ієрархічно пов’язаного розподілення сукупності критеріїв, що є необхідними для використання.
  2. Певного алгоритму експертних дій щодо пошуку, виділення, дослідження та узагальнення таких критеріїв в наданих на експертизу об’єктах дослідження, за допомогою яких буде можливо доказово обґрунтувати відповідний експертний висновок.

Сукупність експертних критеріїв щодо обмеженої осудності у неповнолітніх (які, на нашу думку, є універсальними і для інших категорій підекспертних з урахуванням змістовного наповнення окремих клініко-соціальних характеристик, що є специфічними для певних вікових груп) та їх ієрархічне розподілення може бути представлено наступним чином.

I. Загальні (нормативно правові) критерії.

  1. Наявність в особи психічного розладу непсихотичного рівня (такого, що не сягає рівня тяжкого психічного розладу у відповідності зі ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу») на період скоєння СНД.
  2. Наявність в особи психічного розладу непсихотичного рівня, у зв’язку з чим особа «під час вчинення злочину… не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними» (ст. 20 КК України).

Виходячи з обґрунтованого в попередніх наукових роботах уявлення, що наявність у особи будь-якого психічного розладу впливає на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, обмежуючи цю здатність [5, 7], експертний висновок щодо обмеженої осудності особи потребує обґрунтування істотності впливу наявного у особи психічного розладу на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними при скоєні злочину. Для цього потрібно використання наступних двох груп критеріїв.

II. Спеціальні (клініко-соціальні) критерії.

  1. Клінічні — статичні та динамічні характеристики психічного розладу як на період юридично значущої події (період скоєння злочину), так і на період, що передував цьому; тобто оцінка ступеня вираженості психічного розладу на період скоєння злочину, а також дані (відповідна об’єктивна та суб’єктивна інформація) щодо проявів психічного розладу до скоєння злочину, особливо в період часу, що безпосередньо передував цьому. Важливими є: особливості виникнення та плину психічного розладу, частота декомпенсацій (про що свідчать, у тому числі, звернення до медичних закладів, спеціалістів тощо), наявність ускладнень, коморбідних (поєднаних) розладів — психічних, неврологічних, соматичних. Наявність коморбідних психічних розладів означає наявність додаткових психопатологічних порушень у іншій психічній сфері, окрім основного психічного розладу (наприклад, наявність у неповнолітнього з органічним психічним розладом або розладом особистості, синдромально окреслених емоційних розладів зумовлених тривалою психогенно-травмуючою ситуацією у період часу, що передував періоду злочину.
  2. Соціальні — характеризують рівень мікросоціальної та соціальної адаптації (відношення з близькими, знайомими, однолітками, членами групи тощо, учбові та професійні досягнення, особистісні характеристики (інтереси, цінності, спрямованість тощо).

Наявність станів залежності потребує окремої оцінки. Стани хімічної залежності (сформовані і такі, що формуються), які пов’язані з вживання психоактивних речовин (ПАР) можуть ускладнювати, затінювати (виходячи на перший план), впливати на прояви (тобто виступати патопластичним фактором) основного психічного розладу; провокувати, полегшувати, визначати здійснення злочину. Стани нехімічної залежності — ігрової, комп’ютерної тощо — можуть впливати на психічний стан неповнолітнього, обумовлюючи певні вегетативні, емоційні, поведінкові зміни і також впливати на прояви основного психічного розладу, провокувати та визначати мотивування протиправних дій для задоволення своїх потреб. Зазвичай стани хімічної і нехімічної залежності виявляють домінанти і знаходяться у конкуруючих взаєминах. При цьому слід пам’ятати, що згідно з нормами закону, неповнолітній вік правопорушника є обставиною, що пом’якшує покарання, а вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України) є обставиною, яка обтяжує покарання (без урахування віку особи).

Тобто сам факт вживання ПАР (в межах стану залежності чи епізодично) і вчинення злочину в стані інтоксикації, що пов’язана з вживанням ПАР, не може бути використаний експертом для обґрунтування обмеженої осудності. Лише вплив залежного стану (сформованого чи такого, що формується) на прояви основного психічного розладу з ускладненням, зміною його перебігу може бути прийнято до уваги при мотивуванні експертних висновків щодо обмеженої осудності.

III. Індивідуальні (індивідуально-ситуаційні) критерії.

Це критерії, що висвітлюють взаємодію, взаємовплив психічного розладу та СНД, а саме відбитки психічного розладу (сфер психічної діяльності, що змінені, порушені) на етапах мотивування, планування, підготовки, здійснення, прогнозування, використання результатів, оцінювання наслідків тощо СНД. Період здійснення злочину потребує окремого дослідження та оцінки. При цьому основною задачею є пошук, встановлення, виділення, демонстрація (в акті СПЕ) проявів викривлення, «дефектності», спотвореності, зміненості, що знайшли відображення (у вигляді реальних фактів) у діях (вольовий компонент), емоційних проявах (емоційний компонент) та розумінні, усвідомленні (когнітивний компонент) та адекватній оцінці себе і навколишнього (критика) під час скоєння злочину.

Перша група критеріїв експертної оцінки відповідає медичному критерію обмеженої осудності — наявності психічного розладу, що впливає на здатність особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, у зв’язку з чим вона «не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними».

Друга група критеріїв експертної оцінки відповідає психологічному критерію обмеженої осудності у частині характеристик самого психічного розладу, особливостей та ступеня впливу цього розладу на здатність особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними під час скоєння злочину та взагалі (на етапах виникнення, розвитку, плину наявного психічного розладу), тобто висвітлення клінічних (динамічних та статичних) характеристик психічного розладу, особливостей особистості, рівня її адаптації тощо.

Третя група критеріїв експертної оцінки відповідає психологічному критерію обмеженої осудності у частині висвітлення та обґрунтування істотності (суттєвості) впливу наявного психічного розладу на здатність особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними в певний проміжок часу — період скоєння СНД.

Таким чином, наявність першої та другої груп критеріїв є обов’язковою умовою для імовірної можливості експертного висновку щодо обмеженої осудності, тобто предиспонуючим фактором; а наявність третьої групи критеріїв є обов’язковою умовою реалізації цієї можливості в експертну реальність, тобто є розв’язувальним (вирішальним) фактором.

ВИСНОВОК

Реалізація вимог чинного законодавства щодо обґрунтованості експертних висновків та їх відповідності сучасним досягненням науки потребує від експерта чіткого розуміння послідовності методичних прийомів при проведенні експертизи, володіння навичками аналізу фактичних даних, які стосуються психічного стану особи. При СПЕ неповнолітніх зазначені вимоги поєднуються з необхідністю урахування низки факторів, що стосуються вікових особливостей психічної діяльності.

Запропоновані методичні принципи та алгоритм виконання експертного дослідження, критерії експертної оцінки психічних розладів (в першу чергу, непсихотичних психічних розладів, що спостерігаються у переважної більшості неповнолітніх, які перебувають на експертизі) мають сприяти стандартизації та доказовості експертних висновків з урахуванням нагальних потреб експертної практики та вимог демократичного суспільства щодо виваженого, обережного, диференційованного підходу до неповнолітніх з психічними розладами.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Гурьева В. А., Макушкин Е. В. Судебно-психиатрическая экспертиза несовершеннолетних // Гурьева В. А., Дмитриева Т. Б., Макушкин Е. В., Гиндикин В. Я., Бадмаева В. Д. Клиническая и судебная подростковая психиатрия / Под ред. В. А. Гурьевой. — М.: Медицинское информационное агентство, 2007. — С. 281–320.
  2. Каніщев А. В. Обмежена осудність та примусові заходи медичного характеру // Архів психіатрії. — 2007. — Т. 13, № 1–2. — С. 42–50.
  3. Лазарева И. И. Судебно-психиатрические критерии применения положений ст. 22 УК РФ к несовершеннолетним с церебрально-органической патологией // Российский психиатрический журнал. — 2005. — № 3. — С. 38–44.
  4. Первомайский В. Б., Илейко В. Р. Проблема ограниченной вменяемости несовершеннолетних // Архів психіатрії. — 2010. — Т. 16, № 1. — С. 70–73.
  5. Первомайський В. Б., Ілейко В. Р., Каніщев А. В. Аналіз судово-психіатричної експертної практики щодо неповнолітніх, які скоїли суспільно-небезпечні діяння // Архів психіатрії. — 2009. — Т. 15, № 4. — С. 70–73.

Додаток 1

Орієнтовний алгоритм експертної оцінки психічних та поведінкових розладів у неповнолітніх на період СНД, судово-слідчої ситуації та СПЕ

Орієнтовний алгоритм експертної оцінки психічних та поведінкових розладів у неповнолітніх на період СНД

Орієнтовний алгоритм експертної оцінки психічних та поведінкових розладів у неповнолітніх на період судово-слідчої ситуації та СПЕ


Додаток 2

Структурна схема критеріїв обмеженої осудності

Загальні (нормативно правові) критерії

  1. Наявність в особи психічного розладу непсихотичного рівня (такого, що не сягає рівня тяжкого психічного розладу у відповідності зі ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу») на період скоєння суспільно небезпечного діяння.
  2. Наявність в особи психічного розладу непсихотичного рівня у зв’язку з чим особа «під час вчинення злочину… не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними» (ст. 20 КК України).

Спеціальні (клініко-соціальні) критерії

  1. Клінічні характеристики — статичні та динамічні характеристики психічного розладу як на період юридично значущої події (період скоєння злочину), так і на інші періоди, що стосуються виникнення, розвитку та плину наявного психічного розладу.
  2. Соціальні характеристики — рівень мікросоціальної та соціальної адаптації.
  3. Особистісні характеристики (розглядаються як клінічна складова спеціальних критеріїв при наявності або формуванні розладу особистості або як особистісна складова при наявності іншого психічного розладу).
  4. Коморбідні стани (якщо такі є), включаючи стани залежності.

Індивідуальні (індивідуально-ситуаційні) критерії

Критерії, що висвітлюють взаємодію, взаємовплив психічного розладу та суспільно небезпечного діяння, відбитки психічного розладу (сфер психічної діяльності, що змінені, порушені) на етапах мотивування, планування, підготовки, здійснення злочину, прогнозування, використання його результатів, оцінювання наслідків тощо суспільно небезпечного діяння.



Консультації з питань судово-психіатричної експертизи
Висновки фахівця з судової психіатрії у кримінальних та цивільних справах


© «Новости украинской психиатрии», 2011
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211