НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

АКАДЕМІК СТЕПАН ВОЛОДИМИРОВИЧ БАЛЕЙ: БІОГРАФІЧНІ ТА НАУКОВІ АСПЕКТИ (ДО 125-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

П. Т. Петрюк, Л. І. Бондаренко

* Публікується за виданням:
Петрюк П. Т., Бондаренко Л. І. Академік Степан Володимирович Балей: біографічні та наукові аспекти (до 125-річчя з дня народження) // Журнал психиатрии и медицинской психологии. — 2011. — № 1. — С. 83–93.

Майбутнє в сьогоденні, але майбутнє і у минулому

Анатоль Франс

Степан Володимирович Балей
Степан Володимирович
Балей
(1885–1952)

Одним із найвидатніших учених світового рівня в Україні на початку XX століття був Степан Володимирович Балей. Перу цього визначного науковця належать численні ґрунтовні праці з медицини, загальної, дитячої, педагогічної, соціальної психології, психології творчості, філософії та інших питань. Науковий доробок С. В. Балея є надбанням двох культур — української і польської, у кожній з них він залишив свій вагомий внесок. І не варто сперечатися, якій більше. З оприлюдненням праць вченого цей внесок стає спільним надбанням. У Польщі С. В. Балей працював у період найбільшого піднесення свого таланту, сягнувши високого рівня професійної зрілості. Тут розквітли і виявили себе його чудові здібності організатора науки. У цей період побачили світ його вагомі наукові праці, які неодноразово перевидавалися, відігравали роль підручників у важливих галузях психології і педагогіки. За його працями, написаними в тридцятих роках минулого сторіччя, досі студіюють у вищих навчальних закладах Польщі. І зовсім уже несправедливо те, що сучасній українській медицині і культурі С. В. Балей практично невідомий [1–8].

Степан (Стефан-Максим) Володимирович Балей (1885–1952) — видатний український і польський психолог, лікар, психоаналітик, педагог та філософ, який своїми численними статтями і фундаментальними працями створив підвалини психології виховання [2, 8], персонології, розвив вчення психоаналізу, не обмежуючись ідеями З. Фройда, а розглядаючи його ширше, схиляючись до «глибинної» психології А. Адлера і К. Г. Юнга, чим створив ґрунтовну для свого часу наукову теорію особистості в Україні і Польщі, яка не втратила своєї цінності і в наші дні [9].

С. В. Балей — це не просто непересічний вчений, а талановитий дослідник у провідних галузях гуманітарних наук, котрий несправедливо опинився поза увагою наукової громадськості України і, в значній мірі, Польщі. Надзвичай мало написано про академіка С. В. Балея в українській науковій літературі [2, 4, 5, 10–12], у польській літературі — більше, але також незаслужено мало [8, 13, 14]. Степан Володимирович — це постать трагічної долі, яка з молодих років відчула себе покликанцем для наукової праці, але була приречена на те, щоб здобувати умови до самовиразу на життєвих шляхах, які здебільшого викликали душевний дискомфорт, глибинний внутрішній розлад, а можливо, й постійний зачаєний внутрішній конфлікт, що десятки років ятрив його свідомість. Помічений і підтриманий видатним польським філософом К. Твардовським, здобувши визнання фахових філософів і психологів Польського філософського товариства у Львові, С. В. Балей так і не спромігся здобути у себе на Батьківщині доступу до викладання у вищому навчальному закладі, де міг би плідно працювати науково. Метрополія не могла допустити, щоб талановитий абориген працював у своєму етнічному середовищі. Зате йому були запропоновані гідні наукові посади в метрополії — кафедра психології у Варшавському університеті та Інститут педагогічної психології, який він створив особисто. Вчений погодився і отримав належні умови для плідної праці, хоч не у Львівському, а у іншому, з всесвітнім авторитетом, університеті. Покликанець науки прирік себе на становище вічного емігранта — з одного боку, відірваного від рідної землі, а з другого — Польщі — з українською душею; належав до тих, кого називали «gente Ruthenus, nationale Polonus», тобто поляк українського походження [8]. Вчений, який за висловом M. Ziemnowicz, був по суті справи одним із головних організаторів досліджень в психології, заклав підвалини польської психології виховання, був обраний до Польської Академії Наук лише напередодні своєї смерті — у квітні 1952 року (помер 13 вересня 1952 року).

Очевидно, були підстави для того, щоб у бібліографії своїх наукових праць, яка зберігається в його особистій справі у Варшавському університеті, вчений подав лише 42 позиції польськомовних видань, пояснюючи, що не називає праць, опублікованих до 1928 року, оскільки «не має їх примірників і не в змозі подати їх докладної назви і року видання. Тих праць не мають також польські бібліотеки». На думку С. В. Балея, шукати їх треба було б в університетській бібліотеці у Львові [8]. Соромитись їх Степану Володимировичу не було підстав. Вони мали значну наукову і дидактичну вартість у часи видання. Не втратили її і зараз. Були у С. В. Балея, певно, окрім мнемонічних, більш вагомі причини не згадувати ці твори. Ті причини, очевидно, зумовлювались обставинами позанаукового, більш широкого порядку, пов’язаними з тогочасними політикою та ідеологією. Відданий суцільно покликові наукового пошуку, Степан Володимирович не міг, однак, не рахуватись з загрозливими вимогами минулого, кон’юнктурного характеру. Тим більше, що пережив він часову смугу суспільного життя, насичену жахливим суспільним полюванням на людину взагалі, а тим більше — наділену непересічною вдачею. Сорокові роки — німецька навала і геноцид, кінець 40-х — початок 50-х років — загострення внутрішніх суперечностей, в якому перемішалось і сплелось в єдиний клубок соціальне, класове, політичне, ідеологічне (число їм легіон) — самоуправно взяли на себе роль наглядачів і виконували її захоплено до нестями; утворивши щільний ланцюг, вони оточили науковців замкненим колом, в якому сіялась підозра до всього нового і непересічного, створювалась атмосфера страху і безвиході, в якій кожний був приречений. Оскільки наука за своєю природою спрямована проти сталості, вона повсякчасно давала підстави для звинувачення її покликанців у збоченнях і відхиленнях від святої ідеї. В атмосфері, отруєній підозрами і розправами, довелось жити і працювати С. В. Балею [2]. Гірше завжди тим, які обирають своєю долею, повсякденною копіткою працею творити життя, торувати йому нові шляхи, імення цим самовідданим трударям — «сіль землі». До їх числа належав невтомний трудар від науки С. В. Балей.

Спогади про Степана Володимировича не змальовують його як такого, хто прагне до борні. Скоріше, це людина скромної вдачі, але невтомної праці, віддана обраному шляху в науці. «Невеликий за зростом, — пише про нього M. Ziemnowicz, — скромний в поведінці, ніколи не висувався наперед, скоріше тримався стримано, на узбіччі, неохоче подавав голос у дискусіях, хоча багато мав що сказати. У колі, звичному для нього, у колі своїх співробітників почував себе краще, вмів бути ініціативним, охоче визнавав праці інших, безкорисно допомагав їм у роботі [8].

Народився Степан Володимирович Балей 4 лютого 1885 року в селі Великі Бірки Тернопільського повіту (нині — селище міського типу Тернопільської області) в сім’ї вчителя народних шкіл. Батько Володимир і мати Ірена з дому Швейковських були на той час вчителями початкових класів, батько був керівником школи в Микулинцях. Помер у 1922 році, мати — у 1942 році в Кракові, де перебуваючи на пенсії, жила у своєї молодшої дочки Ольги. Там же закінчив початкову школу, потім навчався в Тернопільській гімназії, де одержав свідоцтво зрілості. З 1903 по 1907 роки навчався на філософському факультеті Львівського університету переважно з фаху філософії та психології, а також слухав лекції з польської літератури. Належав до кращих студентів професора К. Твардовського. Після закінчення університету склав державний іспит на вчителя середніх шкіл, працював в гімназіях з українською мовою викладання в Перемишлі, Тернополі, Львові, де викладав математику, початкову психологію і логіку. У 1911 році у Львівському університеті під керівництвом професора К. Твардовського здобув науковий ступінь доктора філософії, а в 1912 році на цій підставі отримав від австрійського міністерства освіти стипендію з фонду, призначеного для подальшого навчання доцентів, і виїхав на спеціальні студії з курсу філософії до Німеччини, опісля до Франції і Австрії. В Берліні переважно слухав професорів Карла Штумпфа та Шефера і працював у психологічному та фізіологічному інститутах Берлінського університету. Займався проблемою бінаурального слуху. Тут він зазнав впливу видатного філософа і музикознавця професора Карла Штумпфа, котрий так само як і професор К. Твардовський, були учнями відомого німецького філософа Франца Брентано, лекції якого слухав, а також брав приватні уроки у З. Фройда. Наслідком цих студій було 5 досліджень, надрукованих у німецьких філософських та фізіологічних журналах. Якийсь час Степан Володимирович навчався у Парижі в Сорбонні (1912–1914) та Відні. По поверненні до Львова написав на німецькій мові дослідження «Über Urteilsgefühle», а на українській — «З психольогії творчости Шевченка». Декілька філософських досліджень надруковано в «Записках» Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка, «Літературно-науковому віснику» та в «Шляхах». У період Першої світової війни С. В. Балей був евакуйований до Відня, де працював у навчальних осередках, зокрема, брав участь у комісії з приймання іспитів на атестат зрілості, що було причиною звільнення його від мобілізації. Ще за часів Першої світової війни він записується на лікарський факультет Львівського університету, після навчання у 1917–1922 роках здобуває звання «доктора усіх лікарських наук». Після цього одночасно з викладанням у філії Української Академічної гімназії у Львові, викладає філософію в Українському (за іншими джерелами — Львівському) таємному університеті, Кам’янець-Подільському державному українському університеті [15; 16, с. 112–113] і практикує як «lekarz woluntariusz na Oddziale chorób nerwowych i umyslowych Szpitalu Powszechnego we Lwówie» до листопада 1927 року, а пізніше також у Варшаві. Інтерес до психології, який виявився під час здобування філософської освіти, привів згодом Степана Володимировича на лікарський факультет, і це поєднання зацікавлення філософією з глибоким інтересом до психології та медицини (зокрема до психопатології і невропатології) плідно позначилися на подальшому спрямуванні наукових пошуків вченого [2, 3, 17–22].

Інтерес до психології виник під впливом поглядів К. Твардовського на філософію, в розумінні якої професор значну роль відводив психології. У 1925 році С. В. Балей звертається з проханням до К. Твардовського щодо можливості його працевлаштування у Львівському університеті. І з цього часу учитель виступає з ініціативами у пошуках кафедри для С. В. Балея. У Львівському університеті Степану Володимировичу було відмовлено в основному з тієї причини, що він викладав у Львівському таємному університеті [23]. Не зустрів він порозуміння і у Віденському університеті, хоча, на прохання К. Твардовського, його підтримував тут інший учень професора Тадеуш Чежовський, який там працював. К. Твардовський з кінця травня 1926 року здійснює енергійні кроки щодо влаштування С. В. Балея у Варшавському університеті, у чому знаходить підтримку іншого свого учня, вже на той час відомого польського психолога Владіслава Вітвіцького, який займав в університеті і в науковому середовищі Варшави досить міцні позиції [3].

Як науковця з двома дипломами, автора низки наукових праць Міністерство освіти Польщі делегувало Степана Володимировича на Міжнародний з’їзд психологів в Англію, де глибоким знанням предмету він звернув на себе увагу учасників з’їзду. У листопаді 1927 року С. В. Балея було запрошено керувати новоствореною кафедрою психології виховання у Варшавському університеті (професор контрактний, надзвичайний, а з 1934 року професор звичайний). Мрія С. В. Балея про працю у вищому навчальному закладі і тим самим в атмосфері великої науки нарешті здійснилася. На шляху до її реалізації зустрічалися різні люди. Були такі, що бачили в ньому «русина» і з цієї причини заперечували його право на місце в університеті польської держави. А були й такі, які всіляко сприяли йому на шляху до високої науки і потім своїм доброзичливим ставленням допомогли талановитому українцеві стати видатним вченим, який відзначився вагомим внеском в українську та польську гуманістику. Залишаючись «gente Ruthenus, nationale Polonus», С. В. Балей щирим серцем і шляхетною вдячністю відповідав на доброзичливість і людяність польських колег високого людського ґатунку [3]. У листі до свого вчителя професора К. Твардовського, який незмінно турбувався про його долю, С. В. Балей писав: «Проте тепер собі можу сказати, що те, про що мріяв, сталось, хоча було окуплене певною психічною мукою, яка штучно маскувалася ззовні. І те ще собі скажу багато разів, що здійснення моєї мрії завдячує єдине доброзичливості та опіці Пана Професора. Сердечні зичення, які отримав від його особи, є новим доказом цього» [23]. На цій посаді звичайного професора С. В. Балей залишався аж до своєї смерті 13 вересня 1952 року [2, 17].

На ній Степана Володимировича застала німецько-фашистська окупація Польщі. У ці страшні часи вчений постійно перебуває у Варшаві, у тому числі 9 днів під час Варшавського повстання. Після спалення професорського будинку по вулиці Nowy Zjazd, 5, С. В. Балей був примусово поміщений до табору в Пруткові. Пробувши в ньому десь зо тиждень, він втік з нього, спочатку переховувався у колег-лікарів у Творках, згодом в Кобєжині під Краковом, звідки з молодшою сестрою перемістився до Свотовєц. З утворенням таємних університетських курсів в Ченстохові був запрошений їх організатором і керівником професором Б. Наврочинським до викладання на них. Після звільнення Варшави від німецько-фашистської окупації і відновлення наукового життя повернувся до своєї посади у Варшавському університеті, а також очолив Інститут педагогічної психології [2]. Після війни був нагороджений офіцерським Хрестом Ордена Відродження Польщі [17].

Тяжкі обставини життя, переживання постійної загрози в умовах окупації (нелегкі часи наступили і після неї — додамо від себе) підірвали здоров’я професора С. В. Балея, викликали в нього нервовий розлад, депресію, почуття втоми. У наведеному M. Ziemnowicz уривку з життєпису, який Степан Володимирович власноручно написав 23 червня 1950 року, відповідно до університетських вимог, відзначається: «Більшість особистих документів і записів загинуло в зв’язку з останньою війною, тому прагнучи подати докладні подробиці стосовно дат і місцевостей, повинен був би у значній мірі спиратися на пам’ять, від якої важко вимагати правдивого відтворення перебігу життя, що триває нині вже більше як 65 років. З огляду на це, у тому, що зможу подати, обов’язково будуть міститися певні неточності і прогалини. Однак не маю права робити тільки припущення у письмовому викладі, яке повинно мати характер документу. Дозволю собі ще додати, що я завжди мав пам’ять досить гостру, але теперішній мій вік і події, пов’язані з останньою війною, без сумніву причинилися до її послаблення» [8].

Важливим є питання, яке не можна обминути: С. В. Балей і Україна, його творчість і українська культура. Адже 24 роки життя Степана Володимировича пройшли в Польщі, у стінах Варшавського університету, згодом — також в Інституті педагогічної психології. Ми вже згадували про те, що в Польщі С. В. Балей здобув визнання як один з провідних діячів психологічно-педагогічної науки, засновник важливих її напрямків. Але, відповідаючи на поставлене питання, ми маємо усі підстави стверджувати про суб’єктивну та об’єктивну приналежність вченого до української культури і науки.

Наукову діяльність академіка С. В. Балея можна поділити на два періоди: а) український (1911–1927), та б) польський, варшавський (1928–1952). Перший період починається з публікації праць у «Записках» НТШ, викладання в українських гімназіях Перемишля, Тернополя, Львова. У 20-х роках минулого століття С. В. Балей разом з І. Крип’якевичем, В. Щуратом, який був першим ректором, Ф. Колессою, М. Возняком, І. Свінцицьким та іншими відомими діячами української культури викладав в Українському таємному університеті у Львові [24, 25].

У науковій спадщині С. В. Балея десятки праць українською, польською та німецькою мовами з медицини, психології, логіки, педагогіки, психоаналізу. Його підручники «Нарис психольогії» (1922) та «Нарис льогіки» (1923) вважаються першими підручниками з цих дисциплін, що видані українською мовою. Серед численних праць Степана Володимировича назвемо декілька: «Замітка про вплив гіпнози на сон» (1924) [26], «Трійця в творчості Шевченка (1925) [27], «Горячка і свідомість» (1926) [28], «Zarys psychologii w związku z rozwojem psychiki dziecka» (1935) [29] та «Drogi samopoznanie» (1947) [30].

Окрему групу його творів становлять праці з психоаналізу. Перебуваючи в Західній Європі — Берліні, Парижі, Відні в 1913–1922 роках, С. В. Балей був не тільки добре обізнаний з концепціями провідних психоаналітиків З. Фройда, К. Г. Юнга, А. Адлера, Е. Зимеля, але й творчо їх переосмислив, застосовуючи на українському ґрунті. В 1916 році у Львові була видана, як уже вище підкреслювалось, його книжка «З психольогії творчости Шевченка», в якій він аналізує особистість і творчість поета з психоаналітичних позицій [31]. Ця його праця привернула увагу інтелігенції Львова. Пізніше, працюючи в Польщі, видав низку праць, в яких психоаналіз застосовується для вивчення особистостей і творчості польських діячів культури — поета Ю. Словацького, письменника С. Жеромського. Окрім цього, Степану Володимировичу належать такі праці, як «Наука Павлова і психологія» (1925) і «Вступ до соціальної психології» (1959).

Творчість С. В. Балея вивчалась у Західній Україні (Львові, Тернополі), у Польщі, але мало відома в Наддніпрянській Україні. Втім зауважимо, що в 1929 році Харківський географічний інститут висунув професора С. В. Балея у дійсні члени ВУАН по відділу філософії, соціології і права. Проте його не обрали [32].

Вже перше дослідження з історії психоаналізу в Україні [12], що було виконане нами, показало, що праця Степана Володимировича «З психольогії творчости Шевченка» [31] — найцінніша серед інших психоаналітичних досліджень, котрі виконані в Україні на початку XX століття та у його 20–30-ті роки. Це оригінальне, глибоке за змістом, творче дослідження особистості та творчості великого поета, в якому використовується не традиційний фройдівський Едіпів комплекс, а так званий ендіміонський мотив, винайдений самим С. В. Балеєм, що відповідає особистостям Т. Г. Шевченка та українській ментальності.

Ніскільки не принижуючи значення творчості засновника психоаналізу З. Фройда, все ж таки зазначимо, що його концепція (Едіпів комплекс, етапи психосексуального розвитку дитини, лібідо як енергія сексуального потягу та інші), застосована як засіб вивчення творчості видатних діячів мистецтва (Леонардо да Вінчі, Достоєвського) чи історичних діячів (Наполеона, Гітлера, Сталіна), приводить до досить фантастичних висновків та вульгаризмів. Адже З. Фройд вважав Едіпів комплекс всезагальною закономірністю розвитку хлопчиків віком 4–5 років, але безліч досліджень, що були проведені з метою перевірки загального характеру Едіпового комплексу, не підтвердили його існування як необхідного, обов’язкового етапу психічного розвитку дитини. Тому, хоч великим культурним і науковим досягненням З. Фройда є започаткування самого методу психобіографій, його психоаналітичні портрети не в усьому переконливі, не завжди допомагають краще зрозуміти творчість того чи іншого митця чи історичного діяча. Дійсно, чи допоможе нам глибше відчути красу і привабливість Мони Лізи «Джоконди», якщо ми, прочитавши роботу З. Фройда «Леонардо да Вінчі», взнаємо, що митець буцімто був гомосексуалістом?

На відміну від Едіпового комплексу ендіміонський мотив (комплекс), на погляд С. В. Балея, не є загальною закономірністю психічного розвитку дитини. Але він особливо часто зустрічається у митців, котрі в повсякденному житті є інфантильні, якщо до того митець рано залишився сиротою, втратив матір, його інфантильність поглиблюється, і тоді він несвідомо шукає такої коханої чи дружини, яка б замінювала йому матір; так він прагне компенсувати потребу в материнській ніжності і турботі, яких не мав у дитинстві. Нагадаємо, що Ендіміон, згідно із стародавнім грецьким міфом, одним із найпоетичніших у світовій скарбниці, — прекрасний юнак, котрого покохала богиня Селена. Вона опустилась до нього з небес, заздалегідь приспавши юнака, щоб пестити його без перешкод. Отже ендіміонське кохання — це такі відносини між закоханими, в яких жінка — активна, вона не тільки кохана, але піклується за чоловіком як мати. Тоді чоловік — пасивний, інфантильний, він більше мріє про щастя, ніж практично за нього бореться.

С. В. Балей переконливо доводить, що основний мотив творчості Т. Г. Шевченка — мотив матері-покритки — Мадонни — є саме компенсація глибоких суб’єктивних переживань Т. Г. Шевченка, який рано втратив матір і потребував саме ендіміонського кохання. Зіставлення психоаналітичного дослідження С. В. Балея з біографією Т. Г. Шевченка, наприклад, як вона викладена у фундаментальній науковій праці П. І. Зайцева «Життя Тараса Шевченка» [33], доводить справедливість міркувань Степана Володимировича, обґрунтованість загальної концепції ендіміонського комплексу та доцільність його застосування до особистості та творчості Т. Г. Шевченка. Це дійсно талановита робота, що допомагає нам глибше збагнути нескінчений світ суб’єктивності великого поета, що втілений у символічних образах його поезій.

Ще одне незайве зауваження. Інколи, навіть від спеціалістів, можна почути, що застосування психоаналізу до вивчення особистості Т. Г. Шевченка неприпустиме, бо веде до приниження образу великого поета, який існує в свідомості українського народу, адже фройдівські тлумачення і змісту душевного життя, і поведінки, і творчості особистості — пансексуалістські. Дійсно, саме фройдівський психоаналіз з його вульгаризмами дещо несумісний з українською ментальністю. Відома любов і пошана українського народу до свого великого поета, котрий є символом самого українства, української національної духовності. Тому дійсно недоречно аналізувати його особистість і творчість, застосовуючи фройдівські пансексуалістські категорії. З цієї точки зору саме психоаналіз, виконаний С. В. Балеєм, відповідає українській ментальності. Ставлення Степана Володимировича до особистості Т. Г. Шевченка — дбайливе, обережне, проникнуте великою пошаною, розумінням і співчуттям до драматизму його внутрішнього світу, що втілений в його творчості.

Робота С. В. Балея «З психольогії творчости Шевченка» [31], безперечно, належить до українського психоаналізу. За нашими дослідженнями, на сьогоднішній день вона є одним із перших і кращих документів українського психоаналізу, творчою, оригінальною, високопрофесійною і високохудожньою працею.

Характеризуючи науковий доробок академіка С. В. Балея, необхідно відзначити, що він вимірюється не кількістю праць, а їх фундаментальністю. У нього їх десь більше 50. Але ці статті і великі за обсягом, ґрунтовні за змістом монографії, які синтезують експериментальний і теоретичний досвід, а також на основі власних ідей, закладають підвалини цілої галузі знань [2].

У Львові до К. Твардовського, засновника львівсько-варшавської філософської школи, фахово психологічною проблематикою займалися Ю. Охорович, О. Раціборський. Але в колі його учнів вона посідала поважне місце. Про чуттєві явища писав С. Ігель, про внутрішній досвід — Р. Інгарден, Т. Котарбіньський, Г. Лелешувна, про наукову творчість — Я. Лукасєвіч, про теорію уявлень — Т. Вітвіцький. В. Вітвіцький і С. В. Балей цілком присвятили себе праці на ниві психології. Перший вивчав загальну психологію, а Степан Володимирович — в основному її окремі галузі [2].

Інтерес К. Твардовського і його учнів до емпіричної описової та експериментальної психології (як емпіричної основи наукової філософії) веде до того, що саме на цю галузь досліджень спрямовує увагу С. В. Балей. При цьому у ранніх своїх працях С. В. Балей звертається до вивчення механізму функціонування чуттєвого рівня свідомості людини. На ґрунті цих досліджень вийшли ранні публікації Степана Володимировича «Про ріжницю між почуттями осудними і представними» [34], «Експеримент в науці психольогії» [35], «Осудні почування і «наставлення» [36].

С. В. Балей і пізніше не втрачає інтересу до психологічного експерименту, звертається до тестування, психотехніки [37, 38]. В розумінні описової експериментальної психології традиція львівсько-варшавської філософської школи виходить з поглядів Ф. Брентано, а також В. Вундта і Г. Т. Фехнера, а в розумінні чуттєвої сторони свідомості — від А. Мейнонга, Герлера та інших. Віддаючи данину психофізичному паралелізму, Степан Володимирович, як і брентанівська традиція, в психологічному експерименті відрізняє екстраспекцію (зовнішнє спостереження) і інтроспекцію (внутрішнє спостереження). Фундаментальним засобом пізнання психічних явищ виступає інтроспекція, інтерес до якої позначається і на дальших нахилах С. В. Балея в психологічних дослідженнях [2, 39, 40].

С. В. Балей у 1922 році видає перший в Галичині підручник з психології «Нарис психольогії» [41], в якому дає своє визначення предмету психології. Психологія займається суб’єктивними явищами, іншими словами: «світом так як він уявляється людині залежно від становища, яке вона в ньому займає». Психологія — це наука про свідомість, бо наша свідомість проявляється саме у тому, що ми спостерігаємо, думаємо, бажаємо, любимо, ненавидимо і т. д. Психологія — це наука про душу, якщо слово «душа» вживати як назву «на загал психічних явищ, що їх якась одиниця переживає» [41]. Степан Володимирович одночасно стверджує цілісність психічного життя людини. Він говорить про психічне «я» як суб’єкт всього змісту психічної діяльності, що втілює в собі цілісність, єдність і безперервність свідомості [41]. Це психічне «я» становить внутрішній світ людини, включає всю гаму психічних елементів як у межах свідомості, так і за її порогом (тобто в сфері несвідомого). Саме зміст і особливості цього психічного «я» беруться С. В. Балеєм до уваги при визначенні особистості, її індивідуальності. Головним джерелом пізнання психічних проявів С. В. Балей вважає самоспостереження [41].

Слід згадати, що в 1923 році Степан Володимирович видає «Нарис льогіки» [42]. Це був перший в Галичині підручник з логіки. В ньому викладаються основні положення аристотелевої логіки; під впливом брентанівської традиції і у відповідності з підручником із психології дається (по суті за К. Твардовським) класифікація форм мислення. Необхідно відмітити також важливе значення підручників С. В. Балея з психології і логіки в розробці української спеціальної термінології [2].

Слід зупинитися знову на питанні про інтроспекцію, але вже тепер під оглядом того, як вона вплинула на формування наукових інтересів С. В. Балея. Безумовно, саме з інтроспекцією пов’язане звернення Степана Володимировича до психоаналізу при вивченні внутрішніх джерел і спонукань художньої творчості. Досить плідно С. В. Балей застосовує його до творчості Т. Г. Шевченка («З психольогії творчості Шевченка») [31], Ю. Словацького («Psychoanaliza jednej pomylki Slowackiego») [43], С. Жеромського («Osobowość twórcza Źeromskiego: Studium z zakresu psychologii twórczości») [44]. С. В. Балей критично ставиться до зосередженості З. Фройда на біологічному інстинкті. Він, зокрема, підкреслює, що вже А. Адлер і К. Г. Юнг переглядають таке тлумачення психоаналізу і шукають ширших шляхів у його розумінні і застосуванні. Так думає і Степан Володимирович. Він схильний до розвиненої на ґрунті ширшого тлумачення психоаналізу так званої «глибинної» психології і вважає психоаналіз методом, який дає можливість знаходити в глибинах психіки творчої особистості переживання і враження, що стають неусвідомленим джерелом образів і мотивів творчої діяльності. С. В. Балей не вважає достатнім поясненням мотивів творчості впливами зовнішніх обставин, у тому числі соціальних. На його думку, психоаналіз дає можливість проникати у творчу індивідуальність митця, що вкрай необхідно для з’ясування джерел і змісту творчого процесу [2].

В подальшому Степан Володимирович обирає об’єктом свого теоретичного аналізу проблему особистості. Видає окрему працю, присвячену цій темі: «Osobowość» [45]. Вже в «Нарисі психольогії» [41] С. В. Балей висловлює думку про психосоматичну єдність психічної діяльності. Цій темі присвячені великі і ґрунтовні праці: «Psychologia wieku dojrzewania» [46], «Zarys psychologii w związku z rozwojem psychiki dziecka» [29]. У цих працях С. В. Балей відходить від психофізичного паралелізму і розкриває процес становлення особистості в цілісності психосоматичного розвитку. У праці «Drogi samopoznanie» [30] С. В. Балей цілком визначено формулює думку про психофізичну цілість особи. На основі цих поглядів Степан Володимирович заклав напрямки вивчення психології дитини і психології розвитку.

С. В. Балей приділяє велику увагу питанням психології виховання, проводить дослідження, накопичує науковий матеріал і у 1938 році видає книгу «Psychologia wychowawcza w zarycie» [47], що витримала декілька видань, в т. ч. шосте видання вийшло в 1965 році.

У 1947 році С. В. Балей їде до США в наукове відрядження у 7 міст на стипендію ЮНЕСКО терміном на 4 місяці для визначення методів боротьби із злочинністю серед молоді і видає на основі досліджень працю: «Zagadnienie walki z przestępczośćią mlodocianych na tle wspólczesnych doświadczeń w Stanack Zjednoczonych Ameryki Pólnocnej» [48].

Логіка наукового пошуку виводить С. В. Балея на більш широкий рівень узагальнень. Він звертається у книзі «Wprowadzenie do psychologii wspólczecnej» [49] до проблем соціальної психології [2]. Характерно, що поза увагою Степана Володимировича не залишаються наукові праці інших авторів, що спрямовані на використання сили та можливостей несвідомого. Нещодавно знайдена стаття С. В. Балея «Проблема куеїзму» [50], яка не згадується в розповсюдженій бібліографії творів українського і польського вченого. Навіть ця невелика стаття засвідчує, що в цей період Степан Володимирович постає перед нами в особі зрілого науковця, котрий не відсторонюється від розгляду навіть таких складних проблем, якою є, безперечно, проблема куеїзму. Разом з цим, він виявляє наукову чесність — далекий від будь-яких спекуляцій на складній проблемі і не наводить просторих міркувань з цього приводу, які є лише породженням невтримної фантазії. Для нього метод лікаря Куе становить цінність, як ще одна з ряду спроб проникнути в область незвіданого, в глибини людської психіки, тому він приділяє їй належну увагу. «Велетня можна пізнати і по мізинцю» — сказав колись Геракліт, — тому навіть невелика стаття і сьогодні свідчить про непересічну особистість її автора [25].

У логічно пов’язаному спектрі наукових інтересів С. В. Балея можна було би виділити такі пласти: емпірична, експериментальна психологія; загальна психологія; дитяча психологія; психологія розвитку людини; педагогічна психологія виховання; психологія особистості; психологія творчості; психологія злочинності; соціальна психологія. До якого ж напрямку можна було б віднести погляди С. В. Балея? На думку професора М. М. Верникова, такий підхід можна назвати цілісно синтетичним методом сцієнтистського характеру [2]. Отже ясно: такий метод вимагає широкої обізнаності у предметі своїх досліджень, ерудиції. І все це було у С. В. Балея.

Що стосується суспільних поглядів Степана Володимировича, то всією своєю творчістю він стверджував гуманістичні ідеали, повагу до людини, її особистості, толерантність у суспільних відносинах. Він завжди відстоював все те прогресивне, що підносило людське в людині і суспільстві. Присвятивши себе пізнанню людини, він зрозумів важливе: це глибинний, можливо неосяжний до кінця, крихкий світ, який вимагає обережності і поваги. Таким був і С. В. Балей, який сам не витримав брутальної навали дійсності, померши на 67-му році життя і залишивши нам свою спадщину, яка мусить стати частиною сучасної філософії реального гуманізму, української культури і медицини [2].

Похвально, що вчені дотепер цікавляться життям і діяльністю С. В. Балея. Так, знайдено автограф Степана Володимировича, котрий поставив у 1922 році свій підпис у графі «господар кляси», працюючи у філії Державної Академічної гімназії у Львові; відомий композитор і диригент М. Ф. Колесса має в домашньому альбомі фотокартку 1917 року, де серед групи викладачів є і С. В. Балей. Ці зроблені важливі знахідки дають змогу заповнити прогалини у наших відомостях про видатного вітчизняного вченого. Цінні знахідки також зроблені Ю. Вінтюком при пошуку публікацій С. В. Балея на медичну тематику [18]. Наприклад, в журналі «Лікарський вісник» (з бібліотеки НТШ), який видавався з 1920 по 1929 роки, спочатку Українським лікарським товариством, а з 1925 року — спільно з Лікарською комісією НТШ, знайдені ще дві публікації Степана Володимировича: «Замітки з приводу засновання Інституту для нормальної і патольогічної психольогії при Науковім Товаристві ім. Т. Г. Шевченка у Львові» [51] і статтю «Горячка і свідомість» [28].

У варшавський період С. В. Балей написав десятки наукових праць польською та іншими мовами. Разом з цим Степан Володимирович не цурався українських проблем, виступав з доповідями на з’їздах українських лікарів і педагогів у Львові, зокрема, на такі теми: «Досліди над vagus і sympaticus» (1-й з’їзд українських лікарів, листопад 1924 року); «Лікування нервових недуг шоком» (2-й з’їзд природників і лікарів у Львові, червень 1927 року); «Про характер» (з’їзд учителів середніх шкіл «Рідної школи» у Львові); «Perspektywy rozwojowe psychologii polskiej i plan badań naukowych w tym zakresie» (Kongres Nauki Polskiej, maj 1950).

Помер Степан Володимирович 13 вересня 1952 року, похований на цвинтарі Повонзки у Варшаві.

Таким чином, у Польщі наукові заслуги С. В. Балея були відзначені свого часу, хоча, як ми уже відмічали, незаслужено мало. У 1934 році його було обрано членом наукового педагогічного товариства у Кракові; у 1945 році — дійсним членом Варшавського наукового товариства, а з квітня 1952 року він став дійсним членом (титулярним) Польської Академії Наук. Заслуговують на подяку всі шанувальники творчості С. В. Балея за турботливість, з якою доглядається його могила на цвинтарі під патронатом Польської Академії Наук.

На ній встановлена кам’яна надмогильна плита, яка постійно прикрашується квітами, з написом польською мовою:

Святої пам’яті
СТЕФАН БАЛЕЙ
Доктор філософії і медицини
ВЕЛИКИЙ ВЧЕНИЙ
Професор психології Варшавського університету,
член Польської Академії Наук,
нагороджений офіцерським хрестом Ордена відродження Польщі
4.II.1885–13.IX.1952
ЧЕСТЬ ЙОГО ПАМ’ЯТІ!

В Україні С. В. Балея починають визнавати, шанувати та вивчати його творчість. Так, найкращий твір Степана Володимировича із надбань українського психоаналізу «З психольогії творчости Шевченка» був опублікований у збірці «История психоанализа в Украине» в 1996 році [12]. Дана збірка в цілому і творчість С. В. Балея дістали широкого розголосу серед науковців центральної і західної України, в діаспорі. Слід відмітити, що з 1993 року у Львові (а з 2003 року і в Одесі) з ініціативи і під керівництвом Заслуженого діяча науки і техніки України, члена-кореспондента АПН України М. М. Верникова, академіка УАПН відбуваються кожні два роки Балеєвські читання, за його ж ініціативою і під його редакцією розпочалося видання зібрання праць академіка С. В. Балея у п’яти томах і двох книгах, перший том якого вийшов друком в 2002 році у видавництві ІФЛІС ЛФС «Cogito» (Львів–Одеса) [1], а другий — у 2009 році у видавництві Національного університету «Львівська політехніка» (Львів) [52].

Можна коротко накреслити основні віхи процесу визнання в Україні заслуг С. В. Балея в розвитку різних галузей наукового знання. Перш за все, важливу роль тут відіграли ряд подій в культурно-науковому житті нашої країни. Публікація твору С. В. Балея «З психольогії творчости Шевченка» у 1996 році у харківському виданні «История психоанализа в Украине», що було підготовлено на Сабуровій дачі [12], на який відгукнулась відомий літературознавець С. Павличко в статті «Сто років без Фройда» спочатку в журналі «Критика» [53], а пізніше — в монографії «Дискурс модернізму в українській літературі» [54]. Далі інші дослідники все частіше звертались до цього твору Степана Володимировича, справедливо вважаючи його першою і плідною психоаналітичною розвідкою творчості нашого поета. Дані про цей балеєвський твір увійшли навіть у підручники: Левчук Л. Т. «Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика» [55, с. 228–248 ]; Зборовська Н. В. «Психоаналіз і літературознавство» [56, с. 328–350 ] та інші. Вартий уваги також і той факт, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1997 року № 1293 навчально-виховний комплекс «Великобірківська ЗОШ I–II ст. — гімназія ім. Степана Балея» носить ім’я свого видатного земляка. У березні 1998 року на центральному корпусі згаданої школи урочисто встановлена меморіальна дошка з барельєфом великого вченого, а одна з нових вулиць селища отримала ім’я С. В. Балея [57].

Над психоаналітичними творами С. В. Балея працюють дослідники Харкова і Львова, Одеси і Черкас, готуються перші кандидатські дисертації. Творчість Степана Володимировича стала відомою і в Росії, в Москві: вийшла друком рецензія на книгу «История психоанализа в Украине» в «Психологічному журналі», матеріали конференцій, бібліографічні збірники, нарешті, стаття про С. В. Балея, виконана П. Т. Петрюком і Л. І. Бондаренко, була вміщена в фундаментальному виданні «Психоанализ: новейшая энциклопедия» [7], що готувалась у Москві під керівництвом професора В. І. Овчаренка. Можна вважати, що досить широке визнання в Україні значення наукової спадщини С. В. Балея прийшло перш за все як визнання його психоаналітичних праць — і через оригінальність його концепцій і, зрозуміло, через надзвичайну важливість особистості, що підлягала психоаналітичному дослідженню — особистості Т. Г. Шевченка.

Але найголовнішу роль у вивченні творчості С. В. Балея в Україні зіграла школа академіка М. М. Верникова і він сам особисто: це і конференції, присвячені С. В. Балею, що відбуваються, як нами уже відмічено, кожні два роки у Львові та Одесі, в яких приймають участь десятки українських вчених, котрі досліджують різні області знань, в які зробив свій внесок Степан Володимирович, і, що особливо важливо, видання 5-томного зібрання його творів. 2-й том, що щойно вийшов із друку, містить його твори з галузей психології, педагогіки, психоаналізу, вперше опубліковані українською мовою в перекладах з польської. Ці дослідження С. В. Балея, як і ті, що вміщені в 1-му томі, виконані лікарем, отже, тісно пов’язані з медициною, педіатрією і можуть зацікавити лікарів, особливо психотерапевтів. Публікація кожного з томів зібрання праць С. В. Балея — поштовх для нових, більш глибоких розвідок його творчості.

На превеликий жаль, до цього часу ще не всі праці Степана Володимировича знайдені, а знайдені — недостатньо відомі. Наукова спадщина видатного українського і польського психолога, лікаря, психоаналітика, педагога та філософа С. В. Балея чекає вивчення в Україні, а сам він, на основі вивчення його наукової спадщини та безцінного внеску в заснування та розвиток згаданих галузей науки, — заслуженого визнання. Безперечно, ретельний аналіз його наукової спадщини буде безцінним внеском у становлення та розвиток відмічених галузей науки не тільки в Україні, а й в Польщі.

Впродовж майже 40 років ім’я знаменитого вченого було забуте в Україні. І лише тепер, із здобуттям Україною незалежності, його багата творча спадщина повертається до нас.

Література

  1. Балей С. Зібрання праць: У 5 т. і 2 кн. — Львів–Одеса: ІФЛІС ЛФС «Cоgito», 2002. — Т. 1. — 488 с.
  2. Верников М. Слово про академіка Степана Балея // Філософські пошуки. — 1997. — Вип. 4. — С. 4–13.
  3. Верников М. Життя і наукова діяльність Степана Балея // Філософська думка. — 2001. — № 5. — С. 74–89.
  4. Петрюк П. Т., Бондаренко Л. І. Академік Степан Володимирович Балей — видатний український і польський психолог, лікар, психоаналітик та філософ // Журнал психиатрии и медицинской психологии. — 2001. — № 1. — С. 118–125.
  5. Петрюк П. Т., Бондаренко Л. І. Творчий і життєвий шлях академіка Степана Володимировича Балея — видатного українського і польського психолога, лікаря, психоаналітика, філософа та педагога (до 120-річчя з дня народження) // Психічне здоров’я. — 2005. — № 2. — С. 86–94.
  6. Чеканська О. А. Психолого-педагогічна діяльність С. В. Балея і Поділля (початок XX ст.) [Електронна публікація] // Збірник наукових праць К-ПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspl/2010_9/734-743.pdf.
  7. Психоанализ: новейшая энциклопедия / Сост. и ред. В. И. Овчаренко, А. А. Грицанов. — Минск: Книжный Дом, 2010. — 1120 с.
  8. Ziemnowicz M. Stefan Baley na tle wspólczesnej epoki [B. m. po 1952] // Fondy Biblioteki Instytutu filozofii i sociologii Un-tu Warszawskiego. — S. n., S. a.
  9. Верников М. Проблеми особистості в наукових працях Степана Балея // Філософські пошуки. — 1997. — Вип. 4. — С. 21–26.
  10. Балей Степан // Українська радянська енциклопедія. — 2-е вид. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1. — С. 337.
  11. Балей Степан // Український радянський енциклопедичний словник: У 4 т. — 2-е вид.— Київ: Головна редакція УРЕ, 1986. — Т. 1. — С. 129.
  12. История психоанализа в Украине // Сост. И. И. Кутько, Л. И. Бондаренко, П. Т. Петрюк. — Харьков: Основа. — 1996. — 360 с.
  13. Parnowska M. Profesor St. Baley: w 6 rocznicę śmiérci // Wychowania w przedszkolu. — 1958. — № 7–8. — S. 330–334.
  14. Wojtyński W. Pamięnci profesora St. Baleya // Psychologia wychowawcza. — 1958. — № 1. — S. 4–8.
  15. ДАХО. — Ф. 528. — Оп. 2. — Спр. 51. — Арк. 1–2; 7–8.; ДАХО. — Ф. 528. — Оп. 2. — Спр. 124. — Арк. 5.
  16. Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Минуле і сучасне Кам’янця-Подільського: політики, військові, підприємці діячі освіти, науки, культури і медицини: Історичні нариси. — Кам’янець-Подільський: Абетка НОВА, 2003. — Вип. 1. — 316 с.
  17. Балей Степан // Пуній П. Українські лікарі. Кн. 1: Бібліографічний довідник. Естафета поколінь національного відродження. — Львів–Чикаго, 1994. — С. 24–25.
  18. Вінтюк Ю. Життя Степана Балея: нові знахідки // Філософські пошуки. — 1997. — Вип. 4. — С. 14–16.
  19. Чайковський М. Згадка про проф. Степана Балея // Український календар. — Варшава: УСКТ, 1969. — С. 270–271.
  20. Шах С. Львів — місто моєї молодості. — Мюнхен, 1956. — Ч. 3. — С. 162–165.
  21. Baley Stefan // Wielka Encyklopedia Powszechna. — Warszawa: PWN, 1962. — T. 1. — S. 568.
  22. Encyclopedia of Ukraine. — Toronto Press, 1984. — Vol. 1. — Р. 165.
  23. Jadczak R. Stefan Baley // Mistrz i jego uczniowie. — Warszawa, 1997. — S. 68–70.
  24. Науменко Ф. Західноукраїнська молодь в боротьбі за український університет у Львові // Львівський держуніверситет. Ювілейна наукова сесія: Тези доповідей. — Львів, 1961. — С. 27–28.
  25. Петрусенко В., Вінтюк Ю. Передмова до новознайденої статті С. Балея «Проблема куеїзму» // Філософські пошуки. — 1997. — Вип. 4. — С. 351–352.
  26. Балей С. Замітка про вплив гіпнози на сни // Український медичний вісник (Прага). — 1924. — Ч. 3–4. — С. 91–95.
  27. Балей С. Трійця в творчості Шевченка // Збірник математично-природописно-лікарської секції Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. — Львів, 1925. — Т. 23–24. — С. 105–133.
  28. Балей С. Горячка і свідомість // Лікарській вісник. — Львів, 1926. — Ч. 2. — С. 1–7.
  29. Baley S. Zarys psychologii w związku z rozwojem psychiki dziecka. — Lwów: Atlas, 1935. — 424 s.
  30. Baley S. Drogi samopoznanie. — 2-е wyd. — Kraków: Wyd. Wiedza: Zawód. Kultura. — 1947. — 178 s.
  31. Балей С. З психольогії творчости Шевченка. — Львів: Шляхи, 1916. — 91 с.
  32. Матеріали до обрання нових академіків // ВУАН. — Харків, 1929. — С. 9.
  33. Зайцев П. І. Життя Тараса Шевченка: біографічний нарис. — Харків: Прапор, 1994. — 447 с.
  34. Балей С. Про ріжницю між почуттями осудними і представними // Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. — Львів, 1911. — Т. 105. — С. 135–168.
  35. Балей С. Експеримент в науці психольогії // Звіт дирекції ц. к. гімназії з руською викладовою мовою в Перемишлі за шкільний рік 1912/1913. — Перемишль, 1913. — С. 3–23.
  36. Балей С. Осудні почування і «наставлення» // Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. — Львів, 1918. — Т. 26–27. — С. 1–58.
  37. Baley S. O behavioryzmie: odczyt na pos. Kola Psychol. i Towarzystwa Psychol. im. Josefy Joteiko // Ruch filozoficzny. — 1926–1927. — T. 11. — S. 1836.
  38. Baley S. Psychologia sensu // Ksiêga Pamiątkowa Drugiego polskiego Zjazdu filozoficznego. — Warszawa, 1927. — Przegląd filozoficzny. — 1928. — T. 31. — S. 199–200.
  39. Верников М. М. Львівсько-варшавська філософська школа і розвиток в ній матеріалістичних тенденцій. — Дис. … канд. філос. наук. — Львів, 1967. — С. 344–388.
  40. Верников М. М. Філософські і психологічні погляди Степана Балея: до 110-річчя з дня народження вченого // Український освітній журнал. — 1995. — № 1. — С. 29–36.
  41. Балей С. Нарис психольогії: новітня бібліотека. — Львів–Київ: Нові шляхи, 1922. — Ч. 40.
  42. Балей С. Нарис логіки. — Львів: НТШ, 1923. — 52 с.
  43. Baley S. Psychoanaliza jednej pomylki Slowackiego. — Lwów, 1925. — 21 s.
  44. Baley S. Osobowość twórzcza Źeromskiego: studium z zakresu psychologii twórсzości. — Warszawa, 1936. — 228 s.
  45. Baley S. Osobowość. — Lwów: Licealna Biblioteka Filozoficzna. — 1939. — T. 5. — 36 s.
  46. Baley S. Psychologia wieku dojrzewania. — Lwów–Warszawa: Atlas, 1931. — 264 s.; 2-e wyd. — Lwów–Warszawa, 1932. — 262 s.
  47. Baley S. Psychologia wychowawcza w zarycia. — Lwów: Atlas, 1938. — 295 s.; 6-e wyd. — Warszawa: PWN, 1965.
  48. Baley S. Zagadnienie walki z przestępczośćią mlodocianych na tle wspólczesnych doświadczeń w Stanach Zjednoczonych Ameryki Pólnocnej. — Warszawa: Nasza Księgarnia, 1948. — 63 s.
  49. Baley S. Wprowadzenie do psychologii wspólczesnej. — Warszawa: PWN, 1959.
  50. Балей С. Проблема куеїзму // Наука і письменство (Львів). — 1924. — Кн. 1. — С. 96.
  51. Балей С. Замітки з приводу засновання Інституту для нормальної і патольогічної психольогії при Науковім Товаристві ім. Т. Шевченка у Львові // Лікарський вісник. — Львів, 1920. — Річник 1. — С. 29–31.
  52. Балей С. Зібрання праць: У 5 т. і 2 кн. — Львів: Національний університет «Львівська політехніка», 2009. — Т. 2. — 512 с.
  53. Павличко С. Сто років без Фройда // Критика. — 1998. — № 9. — С. 11–15.
  54. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. — 2-е вид., перероб. і доп. — Київ: Либідь, 1999. — 447 с.
  55. Левчук Л. Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика: Навчальний посібник. — Київ: Либідь, 2002. — 255 с.
  56. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. — Київ: Академвидав, 2003. — 392 с. — (Серія «Альма-матер»).
  57. Степен Балей (1885–1952) [Електронна публікація]. — Режим доступу: http://www.yl.edu.te.ua/index.aspx?res_xml=Online/Famous/sci/sci2.xml&num=3&res_xsl=Online/Famous/sci.xsl.

© «Новости украинской психиатрии», 2011
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211