НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии »

СОЦІАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ХВОРИХ, ЯКІ СКОЇЛИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЇ НА ЧАС ГОСТРИХ АЛКОГОЛЬНИХ ПСИХОЗІВ

А. В. Мельник

Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, м. Київ

* Електронна публікація:
Мельник А. В. Соціальні характеристики хворих, які скоїли суспільно небезпечні дії на час гострих алкогольних психозів [Електронний ресурс] // Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии: Сборник научных работ Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины и Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи), посвящённый 210-летию Сабуровой дачи / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, А. Н. Бачерикова. — Киев–Харьков, 2010. — Т. 5. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/books/actual/paper066.htm.

Однією із найбільш важливих проблем судової психіатрії на сьогодні залишається проблема гострих алкогольних психозів, під час яких хворі скоюють переважно тяжкі суспільно небезпечні дії (СНД), спрямовані проти життя та здоров’я особи. За даними сучасних науковців, під час скоєння виражених агресивних дій (вбивство, тяжкі тілесні ушкодження) алкогольне сп’яніння спостерігається у 72% випадків, а в осіб із синдромом залежності від алкоголю рівень агресивної поведінки є дуже високим та становить від 50 до 60% (А. П. Петрюк, 2004; З. Н. Алієв, Н. А. Алієв, 2004).

Проблема виникнення гострих алкогольних психозів є особливо актуальною в умовах сучасного стану економічних перетворень та реформування суспільства.

Аналіз літератури з епідеміологічних досліджень за останні десятиліття показав, що частота гострих алкогольних психозів в останні роки постійно збільшується на всьому пострадянському просторі, а за даними В. Н. Кузьмінова (2001), в Україні їх кількість щорічно зростає на 10–15%. За останні 10 років (1990–2000) приріст кількості хворих на гострі алкогольні психози збільшився більш ніж вдвічі та становить 1,89 на 10 тис. населення, серед них у осіб працездатного віку — 4,20 на 10 тис. (або 0,18%). Це свідчить про постійне збільшення групи ризику осіб, які становлять потенційну суспільну небезпеку щодо скоєння тяжких СНД у зв’язку із систематичним зловживанням алкоголем. Крім того, прогресування алкоголізму призводить не лише до виникнення гострих алкогольних психозів, але й до зростання особистісних змін та алкогольної деградації особи. І те, і інше є фактором ризику скоєння тяжких СНД як у стані алкогольного сп’яніння, так і поза ним, коли на перший план виступають особистісні розлади та антисоціальні тенденції.

Значна увага судових психіатрів приділяється в основному клінічним варіантам алкогольних психозів у хворих, які скоюють СНД у період алкогольних психозів та їх патоморфозу. Разом із тим аналізу соціальної характеристики хворих, які скоїли СНД в стані гострих алкогольних психозів, присвячені лише поодинокі роботи.

Нами було досліджено 70 хворих на алкоголізм, які скоїли СНД у період гострих алкогольних психозів, та до яких застосовані примусові заходи медичного характеру з суворим наглядом. Всі досліджені хворі були чоловіки, віком від 19 років до 65 років. На час дослідження вони перебували в Українській психіатричній лікарні з суворим наглядом (м. Дніпропетровськ).

У переважної більшості (84,2%) досліджених хворих спадковість психічними захворюваннями та алкоголізмом була не ускладнена. Майже 2/3 (64,3%) хворих проживали у повних сім’ях, та 1/3 (35,7%) — у неповних сім’ях (у кожного четвертого з них не було батька). Кожний третій (34,3%) хворий виховувався у конфліктних родинних умовах, кожен четвертий — у тяжкому матеріальному становищі, та 12,8% — в умовах дитячого будинку та школи-інтернату, тобто були позбавлені родинного тепла.

Близько половини хворих у підлітковому віці вільний час проводили у негативному мікросередовищі, яке формувало їх негативну соціально-особистісну спрямованість. Вони переважно спілкувались з особами, старшими їх за віком, які зловживали алкогольними напоями. При цьому вони також долучались до вживання алкоголю, скоювали дрібні крадіжки, деякі з них перебували на обліку у дитячій кімнаті міліції. У більшості цієї категорії хворих уже з підліткового віку формувались негативні соціально-особистісні настанови та деформовані морально-етичні цінності.

Майже всі досліджені хворі мали невисокий рівень освіти, не прагнули до підвищення свого інтелектуально-освітнього рівня, хоча при цьому успішність протягом навчання була незадовільною лише у 17,1% з них. Майже однакова кількість хворих здобула середню (41,4%) та середньо-спеціальну (42,8%) освіту (переважно ПТУ), та лише 2,9% — вищу і 1,4% — незакінчену вищу освіту.

Аналіз сімейної адаптації досліджених хворих у динаміці показав, що в їх родинах, як правило, стосунки до захворювання на алкоголізм складались позитивно, дружньо. Разом із тим, на час дослідження кількість хворих, які перебували у шлюбі, зменшилась у 2 рази (37,2% проти 78,6% до захворювання). Відповідно майже у 3 рази на час дослідження збільшилась кількість хворих, які не перебували у шлюбі (62,8% проти 21,4% до захворювання). Незважаючи на те, що у 2 рази (8,6% проти 4,3% відповідно) збільшилась кількість осіб, які перебували у повторному шлюбі, питома вага їх була невеликою. Майже кожен четвертий (22,8%) хворий на момент дослідження був розлучений. У всіх випадках ініціатором розірвання шлюбу була дружина, що пов’язано, перш за все, із зловживанням алкоголем чоловіком. Це призводило до конфліктних відносин у сім’ї (48,6%), недбалого ставлення хворого до матеріального статку своєї родини та його погіршення, зниження рівня трудової адаптації, а також небажання хворого лікуватися від алкоголізму. Відомо, що перебування у шлюбних відносинах накладало на осіб певні сімейні зобов’язання та відповідальність, що, безумовно, є одним із чинників, котрі стримують від асоціальних та антисоціальних вчинків.

На час даного дослідження кількість працюючих хворих зменшилась у 2 рази (47,1% проти 97,1% до захворювання) та працюючих за фахом зменшилось майже у 4 рази (18,5% проти 71,4% до захворювання), постійно працювало 30,0% (проти 75,7% хворих), жодний з досліджених хворих не виконував висококваліфікованої роботи (проти 4,2% хворих). Непрацюючі хворі існували переважно за рахунок випадкових заробітків, утримування батьків, рідних, співмешканок, дрібних крадіжок. Відомо, що перебування особи у трудовому колективі зберігає її позитивні міжособистісні соціальні стосунки, зобов’язує її до певної соціально позитивної поведінки, виробляє прагнення до підвищення свого професійного рівня та покращення матеріального становища. Безумовно, що праця є стримуючим чинником скоєння асоціальних та антисоціальних вчинків.

Аналіз віку досліджених хворих, в якому були скоєні останні СНД, показав, що більше 2/3 (70,0%) хворих, які скоїли СНД у період гострих алкогольних психозів, були віком 30–49 років, тобто у найбільш працездатні роки. Така низька соціальна адаптація досліджених хворих у ці роки, безумовно, пов’язана перш за все з їх алкоголізацією, переважно раннім віковим початком вживання та зловживання алкоголем.

Майже всі скоєні СНД цими хворими на час гострих алкогольних психозів спрямовані проти життя та здоров’я особи: вбивства (62,9%), спроба вбивства (4,3%), тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження (31,4%). Найчастіше (47,1%) хворі скоювали злочини проти членів своєї родини (32,8% — проти членів сім’ї та 14,3% — проти батьків). У 28,6% випадків жертвами ставали випадкові пересічні громадяни та у 24,3% випадків агресія була спрямована проти сусідів.

Така спрямованість агресивних СНД хворих обумовлена невирішеністю їх соціально-побутових проблем (зокрема проживанням в одному помешканні), тому у період гострого алкогольного психозу (переважно у вечірній та нічний час, коли найбільш вираженою була психотична симптоматика) поряд з хворими знаходились їх рідні, незахищені від їх агресивної поведінки.

Отже, всі хворі на алкоголізм, у яких виникають гострі алкогольні психози, являють високу суспільну небезпеку. До основних опосередкованих криміногенних чинників у хворих на алкоголізм з алкогольними психозами слід відносити початок зловживання алкоголем у молодому віці, низьку соціальну адаптацію, а також небажання хворих лікуватися від алкоголізму. Лікарям-наркологам слід брати до уваги високу суспільну небезпеку хворих на алкоголізм з алкогольними психозами та проводити відповідну профілактичну роботу з цією категорією хворих, а також роз’яснювальну роботу щодо криміногенності цих осіб з їх близьким оточенням.



© «Новости украинской психиатрии», 2010
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211