НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии »

КЛІНІЧНІ КРИТЕРІЇ РИЗИКУ СКОЄННЯ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ДІЙ ПСИХІЧНО ХВОРИМИ У КОЛІ СІМ’Ї

О. П. Олійник

Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, м. Київ

* Електронна публікація:
Олійник О. П. Клінічні критерії ризику скоєння суспільно небезпечних дій психічно хворими у колі сім’ї [Електронний ресурс] // Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии: Сборник научных работ Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины и Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи), посвящённый 210-летию Сабуровой дачи / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, А. Н. Бачерикова. — Киев–Харьков, 2010. — Т. 5. — Режим доступа: http://www.psychiatry.ua/books/actual/paper074.htm.

У хворих з важкими психічними порушеннями, які унеможливлюють здатність усвідомлювати та керувати своїми діями і є підставою неосудності при скоєнні суспільно небезпечних дій (СНД), клінічні прояви захворювання потребують першочергового аналізу. Доволі часто клінічний чинник є основним або взагалі єдиним у процесі формування та реалізації кримінальної поведінки психічно хворих. Тому клінічній структурі психічних порушень у хворих, які вчинили протиправні діяння, психіатри приділяють особливу увагу.

Метою даної роботи є виявлення та аналіз клінічних чинників ризику суспільно небезпечної поведінки психічно хворих на шизофренію та з психічними порушеннями органічного генезу у колі сім’ї. Нозологічний вибір контингенту обумовлений переважанням цих хворих у психіатричних відділеннях з суворим, посиленим та звичайним наглядом.

Об’єктом дослідження були 90 хворих на шизофренію і 30 хворих з органічним ураженням головного мозку, що скоїли тяжкі СНД проти членів сім’ї, були визнані неосудними та щодо яких були застосовані примусові заходи медичного характеру у спеціалізованих психіатричних відділеннях з різними видами нагляду. Усі хворі чоловічої статі.

Збір інформації проводився за спеціально розробленою картою обстеження хворого, аналізу також підлягала медична документація (історії хвороби, особові справи хворих). Основними методами дослідження були клініко-психопатологічний, анамнестичний, статистичний; враховувались також висновки суміжних спеціалістів та лабораторно-інструментальні методи обстеження.

В усіх хворих на шизофренію було діагностовано параноїдну форму захворювання з безперервно-прогредієнтним перебігом. На час скоєння СНД всі хворі перебували у працездатному віці від 18 до 59 років: 18–29 років — 29 (32,2%) випадків, 30–39 років — 27 (30%) випадків, 40–49 років — 27 (30%) випадків, 50–59 років — 7 (7,8%) випадків. Тобто суспільна небезпека хворих на шизофренію зменшується з віком після 49 років і не спостерігається після 60 років.

Тривалість захворювання до вчинення агресивного діяння проти своїх родичів становила від одного до 35 років, проте найбільш криміногенним був період від 6 до 10 років захворювання, коли скоєно найбільшу кількість злочинів проти членів сім’ї — 24 (26,7%).

Аналіз синдромологічної структури показав, що хворі найчастіше, у 45 (50%) випадках, виявляють агресію щодо близьких людей під впливом галюцинаторно-параноїдних переживань, що співпадає з результатами деяких інших досліджень останніх років, щодо переважання саме цих хворобливих станів (М. О. Качаєва зі співавт., 2004). Маячна симптоматика (відношення, впливу, чаклунства, переслідування, ревнощів) мала місце у 21 (23,3%) випадку, переважно вона носила політематичний характер, стосувалася конкретних осіб, супроводжувалася афектом тривоги і страху за своє життя. Експлозивно-параноїдний синдром з поєднанням психопатоподібних і параноїдних проявів був виявлений у 7 (7,8%) хворих. Інші досліджувані скоїли СНД поза психозом, під впливом негативно-особистісних розладів, серед яких переважав психопатоподібний синдром — у 16 (17,8%) випадках, та в одного хворого (1,1%) встановлено глибокий дефектний стан. Значне переважання продуктивно-психотичної симптоматики (81,1% проти 18,9% випадків), свідчить про високу суспільну небезпеку хворих у психозі щодо скоєння ними внутрішньосімейних агресивних дій.

Суттєвий негативний вплив на динаміку хвороби мають додаткові ушкоджуючі фактори, такі як вживання психоактивних речовин, отримання черепно-мозкових травм, тяжкий соматичний стан. Обтяжуючий вплив вищенаведених чинників виявлено у 60 (66,7%) хворих на шизофренію.

Вік хворих з психічними порушеннями органічного генезу на час скоєння СНД у колі сім’ї відрізняється широким діапазоном — від 18 до 81 року. Проте переважна кількість правопорушень (66,7%) скоюється ними у віці 40–69 років.

Тривалість хвороби коливається від одного до 50 років. Виявити достовірні дані щодо впливу цього показника на криміногенність хворих не вдалося.

Моноетіологічний характер захворювання мав місце у 14 (46,7%) хворих, тобто у 8 випадках спостерігався судинний генез органічного ураження головного мозку, у 4 випадках — травматичний, у 2 випадках — інтоксикаційний. У інших хворих психічні розлади органічного генезу були спричинені поєднаним впливом етіологічних чинників.

В усіх досліджених цієї групи спостерігався прогредієнтний перебіг хвороби.

Аналіз синдромологічної структури показав наступне: у 19 (63,4%) хворих психічні розлади сягали ступеня недоумства; у 7 (23,3%) хворих спостерігалась маячна симптоматика; у 2 (6,7%) хворих було виявлено галюцинаторно-параноїдні розлади; у одного (3,3%) хворого — дисфоричний синдром та ще в одного (3,3%) хворого — тимчасові розлади свідомості у вигляді сутінкового стану. Вищенаведене свідчить про переважання негативної симптоматики на час скоєння СНД проти членів родини хворими з органічним ураженням головного мозку.

Обтяжуючий вплив вживання психоактивних речовин (алкоголю, наркотиків), отримання повторних, додаткових черепно-мозкових травм і наявність супутньої соматичної патології, виявлено у 25 (83,3%) хворих даної групи.

Своєчасність надання та обсяг медичної допомоги має велике значення у профілактиці СНД цієї категорії психічно хворих. Проте, серед зазначеного контингенту лише 17 хворих на шизофренію та 5 хворих з органічним ураженням головного мозку регулярно спостерігались психіатрами та отримували належне лікування. Інші ж досліджені (73 хворих на шизофренію та 25 хворих з психічними порушеннями органічного генезу) або взагалі не потрапляли в поле зору лікарів-психіатрів до скоєння СНД, або формально перебували на обліку диспансерної служби, відмовляючись від психіатричних оглядів та прийому необхідних ліків.

Таким чином, вищенаведені клінічні критерії суспільно небезпечної поведінки психічно хворих на шизофренію та з психічними порушеннями органічного генезу слід враховувати для профілактики тяжких СНД, спрямованих проти членів сім’ї.



© «Новости украинской психиатрии», 2010
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211