НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии »

ПРОБЛЕМИ ПСИХІАТРИЧНОЇ ГАЛУЗІ І РИЗИК СКОЄННЯ ПСИХІЧНО ХВОРИМИ ТЯЖКИХ ВНУТРІШНЬОСІМЕЙНИХ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ДІЙ

О. П. Олійник

Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, м. Київ

* Електронна публікація:
Олійник О. П. Проблеми психіатричної галузі і ризик скоєння психічно хворими тяжких внутрішньосімейних суспільно небезпечних дій [Електронний ресурс] // Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии: Сборник научных работ Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины и Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи), посвящённый 210-летию Сабуровой дачи / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, А. Н. Бачерикова. — Киев–Харьков, 2010. — Т. 5. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/books/actual/paper075.htm.

За даними багатьох досліджень і публікацій, кількість правопорушень, що здійснюють особи з психічними розладами, співпадає з загальною злочинністю у популяції та складає близько 1%. Проте, дослідники відмічають, що в останні роки суттєво змінилась структура цих правопорушень, в якій постійно зростає частка тяжких агресивних дій проти життя та здоров’я особистості (Т. М. Арсенюк, 2004; З. Б. Положая, 2000). Вчені наводять дані, що в структурі правопорушень, скоєних неосудними психічно хворими, тяжкі злочини складають від 45% до 75% випадків, з яких більше половини становлять вбивства або спроби вбивства (Т. Б. Дмитриева, Б. В. Шостакович, 2002; A. Fivritti, V. Melega et al., 2001). Найчастіше психічно хворі виявляють жорстоку агресію до осіб з найближчого оточення, як правило — до членів своїх сімей. Вірогідність скоєння тяжких насильницьких дій у колі сім’ї, за даними деяких авторів, сягає до 87% (S. Heather, 2004). Тобто жертвами агресії переважно стають люди, які найбільшою мірою піклуються про своїх психічно хворих родичів, намагаючись забезпечити їм гідний рівень життя. Позбавляючи життя членів своїх родин, хворі доволі часто лишаються наодинці зі своїми проблемами, не в змозі їх самостійно вирішити, а подальше піклування про них лягає на плечі державних медико-соціальних служб, які в умовах економічного занепаду психіатричної галузі та медицини в цілому суттєво обмежені в обсязі допомоги, яка необхідна для такого контингенту.

В світлі вищенаведеного з особливою актуальністю постає необхідність своєчасного застосування заходів судово-психіатричної профілактики з метою попередження та запобігання скоєнню психічно хворими тяжких суспільно небезпечних дій (СНД), спрямованих проти членів сім’ї, задля збереження життя людей, які мешкають поряд з ними. Судово-психіатрична профілактика конче необхідна для запобігання первинним внутрішньосімейним СНД, але не слід забувати про можливість повторного скоєння насильницьких дій у колі сім’ї хворими, які мають кримінальний анамнез, та втілювати щодо них заходи вторинної профілактики.

Відомо, що на формування та реалізацію агресивної поведінки психічно хворих впливають клінічні фактори, особистісні настанови хворого, його соціальний статус та вплив ситуаційних чинників. Для визначення ступеню ризику скоєння СНД потрібно враховувати взаємообумовлюючий вплив кожного з вищенаведених чинників індивідуально, щодо конкретного хворого. Проте метою даної роботи є висвітлення лише одного, але значущого аспекту, який суттєво впливає на ефективність заходів профілактичної роботи — це своєчасність та обсяг психіатричної допомоги хворим з агресивними тенденціями.

За результатами обстеження 120 неосудних психічно хворих, які скоїли тяжкі СНД проти членів сім’ї і до яких застосовані примусові заходи медичного характеру з різними видами нагляду (основна група) та 60 психічно хворих, які не мають кримінального досвіду й агресивних проявів в поведінці (контрольна група), ми дійшли певних висновків щодо впливу своєчасності та якості надання медичної допомоги на ризик скоєння внутрішньосімейних СНД. Лише 22 зі 120 хворих основної групи регулярно спостерігались лікарями-психіатрами та приймали призначене лікування, інші 98 хворих або взагалі ніколи не потрапляли в поле зору психіатричної служби (31 випадок), або формально перебували на обліку дільничних психіатрів, самостійно не звертаючись за медичною допомогою (67 випадків). Доволі показовими є наступні приклади.

Хворий Є., 1939 р. н., психічний стан значно змінився за два роки до скоєння СНД: почав погрожувати смертю дружині та дітям, постійно конфліктував з ними, мав безліч претензій, почав бити дружину, звинувачуючи її в подружній зраді, заподіянні йому хвороб через ворожок… За порадою доньки звернувся до дільничного психіатра, де амбулаторно пройшов курс лікування з приводу церебрального атеросклерозу з помірно виразними змінами особистості. Після незначного та нетривалого покращення психічний стан знову погіршився, маячна система поширювалась, з’явилась маячна поведінка, в колі сім’ї хворий став нестерпним, агресивним, рідні боялися його, не зачіпали. До лікаря не звертався, медикаментів не приймав. За два тижні до скоєння СНД хворий став вкрай неадекватним: почав робити вдома три труни, запрошував знайомих та родичів на заховання своїх дітей та дружини, за три дні до правопорушення виявляв підозрілу лагідність до рідних, а потім, з метою позбавлення життя, завдав дружині тілесних ушкоджень. Запобігти летальному випадку змогли сусіди, які зупинили хворого.

Хворий К., 1956 р. н., тривалість хвороби 19 років, багаторазово лікувався в стаціонарі, востаннє за два роки до скоєння СНД, вдома підтримуюче лікування не приймав. Мешкав з батьками, конфліктував з ними та односельцями, був агресивним, неодноразово завдавав батькові тілесних ушкоджень, постійно ходив по селу з сокирою, погрожуючи оточуючим. Одного разу в ході незначної сварки завдав батькові тілесних ушкоджень, від яких останній помер.

Обидва приклади демонструють несвоєчасність надання необхідної психіатричної допомоги агресивно налаштованим хворим, що призвело до скоєння ними тяжких СНД. Не дивлячись на виразну агресивно-хворобливу поведінку хворих, яка свідчила про їх високу суспільну небезпеку, ні самі хворі (через відсутність критичного ставлення до свого стану), ні їх родичі не звернулись за медичною допомогою. Поясненням цього можуть бути безліч причин, від елементарної необізнаності чи страху перед агресивними хворими, до більш складних економічно-галузевих проблем, пов’язаних з віддаленим проживанням в сільській місцевості або невеликих містечках, що ускладнює отримання спеціалізованої психіатричної допомоги, через нестачу лікарів, наявних транспортних перепон, матеріально-економічних труднощів. Констатуючи суспільну небезпеку хворих для оточуючих, яка є показанням для недобровільної госпіталізації як заходу первинної профілактики СНД, слід враховувати необхідність комісійного огляду хворого не менше ніж двома спеціалістами, але навіть цю умову буває важко виконати через відсутність повної комплектації периферійних медичних закладів лікарями-спеціалістами. Звісно, міському населенню, де є великі психіатричні установи, значно легше отримати необхідну допомогу в повному обсязі лише при умові звернення до лікарів.

Наступні приклади демонструють зовсім інші труднощі профілактичної роботи, навіть при своєчасному наданні психіатричної допомоги.

Хворий Б., 1979 р. н., хворіє 5 років. Стосунки з батьками завжди були прохолодними, але останнім часом став вкрай жорстоким до паралізованого батька, звинувачував його, бив матір, ламав вдома меблі, розмовляв сам з собою. Це стало приводом до госпіталізації в стаціонар, де лікувався протягом двох місяців. 23 вересня був відпущений додому з матір’ю у лікарняну відпустку. Того ж дня, вигнавши матір з квартири, за хворобливими мотивами скоїв навмисне вбивство свого батька.

Хворий П., 1972 р. н., тривалість хвороби більше 3-х років, мешкає з батьками, до яких неодноразово під впливом маячних переживань, виявляв агресивні наміри, що слугувало частою причиною госпіталізації. Напередодні лікувався в стаціонарі протягом 1,5 місяців, був виписаний з покращенням. Наступного дня скоїв вбивство матері та побиття батька.

Ці випадки вказують на несвоєчасність виписки хворих, недооцінку їх суспільної небезпеки, можливо через наявні дисимулятивні тенденції або через недосвідченість медичного персоналу.

Всі представники контрольної групи, за виключенням двох хворих, майже постійно перебували під наглядом психіатрів. Деякі хворі самостійно, або їх родичі, регулярно звертались до дільничних лікарів, приймали підтримуюче лікування. Інші рідше зверталися за допомогою амбулаторної служби, але мали досвід тривалого та частого лікування в умовах психіатричного стаціонару. Внаслідок такої взаємодії з лікарями-психіатрами і самі хворі, і їх родичі отримували вичерпну інформацію про психічне захворювання, ознаки загострення процесу, необхідність підтримуючого лікування, правила поводження з агресивно налаштованим хворим. Близьке оточення цих хворих приділяло більшу увагу їх психічному стану та контролю за регулярністю прийому ліків. Відмова від підтримуючого лікування, зміни в звичайній поведінці хворих вдома, конфліктне ставлення до членів сім’ї, яке іноді супроводжувалось вербальними погрозами, слугувало частою причиною звернення до лікарів з метою госпіталізації до стаціонару, що й запобігало агресивним діям в колі родини. Слід зазначити, що всі досліджені хворі з контрольної групи були міськими мешканцями, де психіатрична допомога значно доступніша через наявність поширеної мережі психіатричної служби.

Таким чином, своєчасна та адекватна за обсягом психіатрична допомога суттєво знижує ризик скоєння тяжких СНД проти членів сім’ї у хворих з агресивними тенденціями.



© «Новости украинской психиатрии», 2010
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211