НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии »

ДО ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ХОСПІСНОЇ СЛУЖБИ

П. Т. Петрюк, В. І. Зінченко

Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3 (Сабурова дача), м. Харків

* Електронна публікація:
Петрюк П. Т., Зінченко В. І. До проблеми створення та розвитку хоспісної служби [Електронний ресурс] // Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии: Сборник научных работ Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины и Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи), посвящённый 210-летию Сабуровой дачи / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, А. Н. Бачерикова. — Киев–Харьков, 2010. — Т. 5. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/books/actual/paper079.htm.

Першу згадку слова «хоспіс» (з древньої латини — притулок, захисток) у близькому до сучасного значенні знаходимо в письмових свідоцтвах середньовіччя. Серед прочан, що йшли в святі землі, було багато тих, які мали намір просити Всевишнього позбавлення від тяжкої хвороби. Тим прочанам, що зупинялися в монастирях для спочинку, надавалися приміщення, які звалися хоспісами. Не кожен з пілігримів був здатен продовжити свій шлях, хвороби нерідко залишали тіло назавжди в останньому притулку.

Поновила це слово, надавши йому по суті сучасного значення, Жиан Гарн’є, яка у 1842 році заснувала в Ліоні (Франція) перший заклад для безнадійно хворих на рак. Перший хоспіс, який працює до теперішнього часу, був відкритий в Лондоні коштом баронеси С. Сондерс, медсестри і бакалавра соціальної роботи, у 1967 році — хоспіс святого Христофора. Саме його лікарями були вперше сформульовані клінічні принципи лікування в таких закладах — паліативної терапії, в подальшому визначеної експертами ВООЗ, як «форма догляду, яка констатує, що вилікування тривалого стану хвороби неможливе і займається скоріше якістю, ніж кількістю життя. Вона поверхнево закриває турбуючи людину симптоми за допомогою методів, основна і єдина мета яких — досягнення максимально можливого комфорту пацієнта».

З того часу в світі було створено багато хоспісів в містах з населенням більше 200 000, вони стали спеціалізованими, зокрема психогеріатричними, дитячими та неврологічними. Проте більша частина хоспісних ліжок (у різних країнах світу від 50 до 90%) належать онкологічним хворим. Станом на 2004 рік в США налічувалось більше 1500 таких закладів, в Європі — біля 1000, з великою розбіжністю кількості в залежності від економічних можливостей держав, від сотень в Англії, Франції, Німеччині (в останній вперше створені хоспіси для хворих на СНІД) до одного в Румунії та Болгарії. В Росії зараз налічується біля 40 хоспісів, 8 з яких знаходяться в Москві (один з них дитячий), 6 — в Санкт-Петербурзі. Слід підкреслити, що перший хоспіс в СРСР був створений в 1990 році в Санкт-Петербурзі, а перший український — в 1996 році у Львові під патронатом УГКЦ.

В Україні щорічно реєструється приблизно 150 000 нових хворих на рак. 100 000 хворих щорічно помирають від згаданої патології, з них 85% — вдома, 5% — в лікарнях і 10% — в інших місцях. В Україні приблизно 150 000 ВІЛ-інфікованих (на 2004 рік — 75 000 зареєстровані офіційно), серед котрих 8500 — діти (офіційно зареєстровані випадки). Із загальної кількості 870 000 померлих в Україні в 2004 році 75% померли вдома, 14% — в лікарнях і 11% — в інших місцях. В світі зараз приблизно 25 000 000 людей з хворобою Альцгеймера. В США хвороба Альцгеймера посідає четверте місце серед причин смерті, після онкологічних захворювань, інфарктів та інсультів. Серед 60-річних в світі приблизно 3% з хворобою Альцгеймера, серед 70-річних — 5%, серед 80-річних — 20%. В Україні близько 80 000 хворих на хворобу Альцгеймера та споріднені з нею хвороби. В Харківській області таких хворих налічується не менше 1200 чоловік.

Служба паліативної допомоги України за станом на квітень 2005 року має 7 діючих закладів: 1) хоспіс на 30 ліжок у Львові (фінансується церквою); 2) 25 ліжок при Луганському облонкодиспансері; 3) 40 ліжок при Донецькому облонкодиспансері; 4) 30 ліжок паліативної допомоги в Києві; 5) приватний хоспіс в Києві (дані про кількість ліжок в доступних джерелах інформації відсутні); 6) відділення паліативної допомоги на 20 ліжок при Харківській обласній клінічній психіатричній лікарні № 3 (ХОКПЛ № 3) в Харкові; 7) Харківський обласний хоспіс на 80 ліжок.

На різних стадіях розвитку знаходиться справа організації хоспісів в Одесі, Запоріжжі, Ужгороді, Херсоні та деяких інших містах України.

В Харкові перший заклад хоспісного типу на 20 ліжок був відкритий на базі 20-го соматопсихіатричного відділення Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 3 (раніше — Харківська міська клінічна психіатрична лікарня № 15) у травні 1998 року. На той час він був уже другим в Україні. При його створенні ми спирались на проведений нами огляд спеціальної літератури в закордонних та вітчизняних наукових виданнях та вивчений досвід роботи Московського муніципального хоспісу № 1 під керівництвом В. В. Міліонщикової. На час створення це був заклад, котрий згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1138 від 17.09.1996 року та відповідним наказом Управління охорони здоров’я Харківської міської ради № 69 від 20.04.1998 року здійснював допомогу на платній основі онкологічним хворим IV клінічної групи (з відкриттям у 1999 році Харківського обласного хоспісу онкологічні хворі перейшли до сфери його піклування), неврологічним хворим з невиліковними руховими порушеннями та геронтопсихіатричним хворим, які потребували постійної сторонньої допомоги (хвороби Альцгеймера, Паркінсона, Піка тощо). Після заборони цього виду платних послуг у державних закладах охорони здоров’я відділення, яке на той час вже було майже заповнене, стало функціонувати на бюджетній основі та на засадах благодійної допомоги, яку надають організації, родини хворих, просто небайдужі і добрі люди. Прийняття закладами (установами) охорони здоров’я добровільних пожертвувань та благодійної допомоги регламентується порядком, визначеним Законом України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.1997 року. Значну допомогу відділенню надали і продовжують надавати Харківський тракторний завод, Служба технічної допомоги міста Байєрсдорф в особі уповноваженої за громадську роботу та гуманітарну допомогу Christa Pцrnbacher (Німеччина), Фонд імені Миколи Калініна (штат Вашингтон, США), фонд Stichting Help Oekraїne в особі Roely Wesdijk-Bos (Голландія), Євангелістська громада землі Лобеталь в особі Elisabeth Kunze (Німеччина), віце-губернатор Середньої Франконії Fritz Körber і віце-губернатор земельного краю Ерланген-Хьохштадт Karin Knorr (Німеччина) та інші.

Хворі розміщені в одно-, двох- та чотирьохмісних палатах з урахуванням їх соматичного та психічного стану, психологічної сумісності та потреби в спілкуванні. Штат закладу складається з лікаря-психіатра на 0,25 посади, 1,0 посади старшої медичної сестри, 6,0 посад медичних сестер, 1,0 посади буфетниці та 19 молодших медсестер (кожна на 1,0 посаду). Добова чергова зміна — одна медсестра та три молодших медичних сестри. При потребі викликаються консультанти (терапевт, невролог, стоматолог, окуліст та інші спеціалісти). Є можливість повного обстеження пацієнтів з використанням всіх існуючих в лікарні клінічних та параклінічних методів в основних та допоміжних відділеннях. Відділення, окрім центрального, має ще й автономну схему гарячого водопостачання (2 електричні водонагрівачі на 250 літрів). Працюють дві пральні машини, центрифуга, автоматичний прасувальний апарат, 7 холодильників. Також є 7 крісел-каталок, 2 телевізори, 2 механічні підйомники. Палати обладнані системою сигналізації, за допомогою якої хворі мають можливість викликати працівників, в кожній з палат використовуються функціональні ліжка, є центральне опалення та електронагрівачі, які дозволяють підтримувати оптимальну температуру в перехідні часи опалювального сезону. Слід зауважити, що протягом всього часу існування описаного нами структурного підрозділу лікарні неодноразово надходили пропозиції та подяки, а скарг не було зареєстровано.

Таким чином, отриманий нами певний досвід роботи у закладі хоспісного типу та урахування світового досвіду дозволяє зробити наступні висновки:

  1. Слід чітко усвідомлювати різницю між хоспісом та домом-інтернатом. Хоспіси — це заклади для невиліковно хворих, які потребують постійної сторонньої допомоги та догляду. В хоспісах надається медикаментозна, психологічна, юридична, соціальна та духовна допомога пацієнтам та їх сім’ям. В інтернатах мешкають люди, котрі, принаймні, здатні задовольняти свої нагальні потреби побутового рівня. Цим зумовлюється необхідність більшої кількості молодшого медичного персоналу в хоспісах. В той же час хоспіс, маючи багато суто лікарняних функцій (особливо це стосується онко-хоспісів та СНІД-хоспісів) не є лікарнею, бо тут не потрібні коштовне медичне устаткування, складні діагностичні прилади тощо. Головне, що повинно бути в хоспісі — це милосердні люди, які здатні співчувати і розуміти хворих. Неодмінні умови — наявність доброї волі виконувати цю зовсім не легку справу, відокремлене приміщення, доведення штатного розкладу до адекватної кількості молодшого медичного персоналу (7–10 хворих на 1 молодшу медичну сестру), виведення статистичних показників хоспісного підрозділу з графи «летальність» звіту лікарні в окремий рядок — «хоспісна летальність». За даними іноземних досліджень (М. Торн, 2002; Д. Мерцбахер, 2003), мінімальна потреба в хоспісних ліжках становить 100–120 на 1,5 млн. населення у приблизному співвідношенні онкологія: неврологія: геронтопсихіатрія: педіатрія, як 5:3:2:1. Виходячи з цього, Харківська область потребує принаймні ще 100 ліжок. Як їх створити? Відповідь на це питання допоможуть знайти наступні міркування.
  2. Найдешевший спосіб паліативної допомоги — амбулаторний, але його можливості дуже вузькі, здебільшого цей варіант стосується онкологічних хворих на певних етапах хвороби. Заснування окремих хоспісних закладів — ідеальний, але складний і дорогий шлях. Значно скорочують витрати хоспісні відділення (блоки, пости) при великих лікарнях, це спрощує також і можливість спеціалізації. З досвіду наших російських сусідів відомо, що в Москві кожний район міста має так звані «соціальні відділення» на 60 ліжок, де надають допомогу здебільшого геронтологічним хворим з різноманітними хронічними розладами здоров’я.
  3. Останніми роками існує злободенна потреба створення хоспісів для хворих на СНІД. У деяких країнах вони вже діють (Англія, Німеччина). До речі, в Україні на цей час померло більше 5000 хворих на СНІД. Імовірно, доцільним може бути створення в нашій країні хоспісів для цієї категорії, принаймні, в містах з кількістю мешканців більше 1 000 000, тим більше, що саме в цих регіонах найбільші захворюваність та смертність від СНІДу. Проте, це питання потребує ретельного дослідження відповідними спеціалістами з аналізом статистичних даних, де і як проводять свої останні дні хворі на СНІД в Україні.
  4. Було б доцільним в законодавчому порядку в структуру таких закладів ввести посади трудових інструкторів, котрі могли б займатися збереженням навичок по самообслуговуванню та трудовою зайнятістю пацієнтів.
  5. Кожний хоспіс як заклад повинен мати виїзну хоспісну службу, котра в рамках своїх можливостей разом з добровольцями повинна виїжджати кожен день від 1 до 3 раз до пацієнтів і забезпечувати все, що можна забезпечити до госпіталізації їх в хоспіс.
  6. Працівники хоспісів повинні підтримувати рідних після смерті хворого колегіально (соціальний працівник, доброволець, лікар, медсестра) як мінімум протягом року після втрати близької людини. Допомога повинна бути ненастирливою, наприклад, дзвінки на 9-й, 40-й день, річницю, відвідування рідних для надання психологічної допомоги з метою зняття почуття провини тощо.
  7. Працівники хоспісів і аналогічних підрозділів повинні отримувати прозору та гідну зарплату, що складається з бюджетних коштів та соціального пакету (оплата проїзду на роботу, часткова оплата комунальних послуг, безоплатне оздоровлення, матеріальна допомога тощо).

Таким чином, хоспіс — це вигідне вкладання капіталу для держави, котра думає про своїх громадян і про те, щоб вони повертали все затрачене на них державою.



© «Новости украинской психиатрии», 2010
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211