НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Судебно-психиатрическая экспертиза: статьи (1989–1999) »
В. Б. Первомайский

СТАН ТА НЕВІДКЛАДНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ В УКРАЇНІ

В. Б. Первомайський

* Публікується за виданням:
Первомайський В. Б. Стан та невідкладні питання організації судово-психіатричної експертизи в Україні // Вісник Асоціації психіатрів України. — 1998. — № 1. — С. 72–88.

* Також опубліковано у виданні:
Первомайський В. Б. Стан та невідкладні питання організації судово-психіатричної експертизи в Україні // Первомайский В. Б. Судебно-психиатрическая экспертиза: статьи (1989–1999). — Киев: Сфера, 2001. — С. 135–151.

1. Загальні питання

Цей огляд стану судово-психіатричної експертизи (СПЕ) в Україні не претендує на вичерпне висвітлення питання через брак необхідних для цього матеріалів. Мета огляду значно вужча: на підставі ознайомлення з наявними матеріалами, що відображають стан справ у СПЕ, виявити найбільш значущі організаційні питання, які потребують невідкладного розв’язання з метою суттєвого поліпшення стану справ у цій галузі медицини. У зв’язку з цим в огляді навмисно не розглядається проблема наукового забезпечення СПЕ, оскільки вона потребує окремого аналізу. Не аналізується в огляді стан виконання рішень суду про застосування примусових заходів медичного характеру до неосудних через відсутність статистичних даних, окрім рішень СПЕ про рекомендацію таких заходів.

Наведені в довідці дані про стан організаційно-методичної роботи відповідають дійсності на 31.01.1997 р., що зафіксовано рішенням Проблемної комісії «Судова психіатрія» при Українському НДІ соціальної та судової психіатрії.

Згідно зі ст.ст. 7, 8 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року науково-методичне забезпечення судової експертизи покладено на міністерство, якому вона підпорядкована, тобто стосовно СПЕ — на Міністерство охорони здоров’я України.

На цей час в Україні діє широка мережа експертних установ, в яких проводяться найбільш розповсюджені види експертиз. Такі установи є в системі Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров’я і Міністерства внутрішніх справ. Експертні установи Міністерства юстиції представлені низкою науково-дослідних інститутів, які водночас проводять наукові дослідження і виконують експертизи. У системі Міністерства охорони здоров’я працюють судово-медична експертиза і судово-психіатрична експертиза. Перша представлена низкою Бюро судово-медичної експертизи (головне і обласні). Вони щільно співпрацюють з кафедрами судової медицини вищих медичних закладів, які здійснюють підготовку кадрів і ведуть науково-дослідну роботу.

Мережа установ судово-психіатричної експертизи складається з Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії, підпорядкованого МОЗ України, підрозділів амбулаторної експертизи та відділень СПЕ у структурі психіатричних лікарень та диспансерів, підпорядкованих місцевим органам охорони здоров’я. Деякі із стаціонарних відділень мають назву міжобласних центрів судово-психіатричної експертизи. Зазначений інститут орієнтований переважно на наукові дослідження в галузі загальної (соціальної) психіатрії та наркології. Із загальної чисельності наукових співробітників — 87 осіб на 1.01.96 р., в галузі судової психіатрії у складі двох відділів інституту працюють тільки 8 науковців. При цьому слід враховувати, що в Україні більше немає установ, в яких на постійній основі проводилися би наукові дослідження в галузі судової психіатрії.

Порівняно із структурою експертних установ Мін’юсту, які є повністю науковими, і установами судово-медичної експертизи, в яких певним чином представлений науково-педагогічний компонент, система установ судово-психіатричної експертизи виглядає найменш організованою в плані наукової орієнтації, не є самостійною і спрямована виключно на практичну експертну роботу. Між тим, з 1992 року до переліку медичних спеціальностей введено спеціальність «судово-психіатрична експертиза». З 1994 року, з набуттям чинності Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза отримала законодавче закріплення, як самостійний вид професійної діяльності. Вже тільки ця обставина тягне за собою необхідність перегляду і реформування існуючої системи судово-психіатричної експертизи.

2. Мережа установ судово-психіатричної експертизи

Мережу установ СПЕ в Україні складають:

На Український НДІ соціальної та судової психіатрії наказом МОЗ України від 05.07.96 р. № 194 покладено функції головної установи з питань судової психіатрії. Інститут не має своїх приміщень і своєї бази для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

Згідно звітів на 1995 рік в Україні нараховувалось 401 ліжко для осіб, які знаходяться під вартою і 81 ліжко для осіб без варти. Остання цифра не відповідає дійсності тому, що в деяких психіатричних лікарнях немає фіксованих ліжок для проведення СПЕ особам, які не знаходяться під вартою. Їх розміщують у звичайних психіатричних відділеннях для обстеження, яке проводиться лікарем, який не є експертом і не ставить свій підпис під актом експертизи. Для СПЕ такі експертизи фактично є амбулаторними, хоча у звітах можуть фігурувати як стаціонарні.

Порівняльний аналіз ефективності використання ліжкового фонду не проводиться. Між тим, зважаючи на значний відсоток осіб, які визнаються психічно здоровими, є підстави вважати частину ліжкового фонду судово-психіатричної експертизи зайвою. На користь такого припущення свідчить фактичне скорочення кількості ліжок для осіб, які знаходяться під вартою з 426 у 1992 році до:

Довгий час через брак коштів не ремонтується відділення СПЕ у м. Харкові. Ремонт корпусу СПЕ Київської міської лікарні ім. акад. І. П. Павлова закінчено у 1995 році. Але відділення для осіб, які утримуються під вартою, не введено в експлуатацію через брак коштів на обладнання заходів безпеки, на чому наполягає МВС.

Через це протягом вже 15 місяців не використовується для потреб СПЕ понад 400 кв. м. палатної площі. Решта палатної площі (понад 200 кв. м.) розрахована на розміщення 30 підекспертних, які не знаходяться під вартою, впродовж року заповнена не більше ніж на дві третини. Це в той час коли більшість стаціонарних відділень СПЕ в Україні знаходиться у пристосованих приміщеннях з рівнем обладнання, що не відповідає вимогам безпеки медичного персоналу.

3. Форма проведення судово-психіатричної експертизи

У практиці СПЕ використовується започаткована за часів СРСР обов’язкова так звана комісійна форма проведення експертного дослідження, при якій один експерт одноособово досліджує всі об’єкти експертизи і доповідає членові комісії і голові. Така практика обов’язкового комісійного проведення СПЕ не має під собою законодавчої бази, наукового обґрунтування, у більшості випадків не викликається практичною необхідністю і не виправдовує себе з економічної точки зору. Це підтверджується наступними аргументами.

Так, ст. 198 КПК України передбачає можливість проведення експертизи у експертній установі як одним, так і кількома експертами. Згідно зі ст. 75 КПК України лише у випадку необхідності у справі може бути призначено кілька експертів. Тобто за законом комісійна форма проведення експертизи є скоріше виключенням, ніж правилом.

У переліку посад медичних установ немає посади голови комісії, члена комісії, як і самого поняття «судово-психіатрична експертна комісія». Немає цих понять і в чинному законодавстві. До складу комісії включаються експерти, які можуть суттєво відрізнятися за рівнем фахової підготовки і по більшості знаходяться у адміністративній залежності від «голови комісії».

Це тягне за собою зниження рівня особистої відповідальності експерта за рішення через такі негативні риси комісійної експертизи, як пристосування експерта до думки авторитету, до більшості членів комісії, особливо коли вона складається з фахівців різного рівня кваліфікації.

Комісійна СПЕ, у теперішньому вигляді, порушує вимогу безпосередності дослідження експертом усіх наданих об’єктів. Члени комісії, як правило, не досліджують їх самостійно і у повному обсязі, обмежуючись вивченням психічного стану підекспертного на момент проведення СПЕ.

В органах охорони здоров’я нормативи щодо кількості проведених експертиз розраховані на експерта, а не на експертну комісію.

Експертизи не диференційовані за ступенем складності і ця обставина ніяким чином не співвідноситься з рівнем підготовки експертів, яким доручається проведення експертизи. Ця обставина не враховується при проведенні експертизи в суді, яка здійснюється одноособово.

4. Охорона відділень судово-психіатричної експертизи для осіб, які утримуються під вартою

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про судову експертизу» охорона приміщень, територій установ судових експертиз, а також режим утримання осіб, які знаходяться під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу, забезпечується МВС України за рахунок коштів, що виділяються йому на цю мету з державного бюджету. За три роки чинності цього закону порядок охорони відділень судово-психіатричної експертизи не змінено у відповідності з його вимогами. Відділення, що розташовані поза межами слідчих ізоляторів, охороняються за кошт органів охорони здоров’я. Ця охорона здійснюється по периметру і на вході у відділення. На сьогодні в Україні немає жодного відділення, в якому би режим утримання під вартою здійснювався органами внутрішніх справ. Фактично цю функцію покладено на медичний персонал відділення, оскільки саме ним здійснюється обмеження свободи осіб, які перебувають на експертизі.

Таким чином, проблема утримання під вартою у цих відділеннях вирішена, всупереч чинному законодавству, за рахунок особистої безпеки медичного персоналу. Такий порядок не тільки перетворює медичних працівників на заручників, але й не може запобігти втечі підекспертних. Про це свідчить втеча особливо небезпечних злочинців з відділення СПЕ Симферопольської психіатричної лікарні у 1996 році. Ці обставини не були розслідувані МОЗ України і цей випадок не мав ніяких наслідків для інших відділень СПЕ.

5. Розподіл територій за установами СПЕ

Існуюча мережа установ СПЕ і розподіл територій за ними затверджена наказом МОЗ України від 05.07.96 р. № 194 з відповідними додатками. Практика користування ним свідчить, що наказ складено без врахування наявного стану речей в організації СПЕ в Україні. Він має певні протиріччя і містить терміни, що потребують додаткового пояснення. Через це слідчі і судові органи дезорієнтуються, що сприяє тяганині у проведенні експертизи у певних випадках.

Наказом створені сім міжобласних центрів СПЕ, але не додано типове положення про такий міжобласний центр. Через це невідомо, чим такий центр функціонально відрізняється від відділення, яке перейменовано в центр.

Перейменування відділень СПЕ в центри не враховує реальної можливості Харківської і Київської судово-психіатричної експертизи виконувати завдання міжобласних центрів СПЕ через відсутність в них відділень для осіб, які знаходяться під вартою.

В наказі не визначено підстави, за яких на Київський міжобласний центр СПЕ покладено функцію проведення повторних, особливо складних та спірних експертиз з усіх територій України.

В наказі не визначено поняття «особливо складна та спірна експертиза». Через це є приклад фактичної відмови від проведення складної експертизи чотирма експертними установами, з яких три — міжобласні центри.

Наведених аргументів достатньо для висновку про необхідність доопрацювання зазначеного наказу.

6. Організаційно-методична робота в галузі СПЕ

Адміністративні рішення щодо організаційно-методичної роботи в галузі СПЕ започатковано наказом МОЗ України «О мерах по дальнейшему улучшению качества судебно-психиатрических экспертиз в Украинской ССР» за № 20 від 07.01.1983 р. Наказ передбачав низку заходів, які мали здійснюватись Республіканським організаційно-методичним консультативним кабінетом (центром) відділення судово-психіатричних експертиз Київської міської клінічної лікарні № 21 ім. акад. І. П. Павлова (психоневрологічної). Зокрема зазначений кабінет мав аналізувати акти експертизи з регіонів України і надавати матеріали аналізу з пропозиціями у МОЗ України; щорічно проводити заходи по перевірці діяльності експертних установ, по підготовці і підвищенню кваліфікації судових психіатрів; розробляти заходи щодо удосконалення експертної роботи і підвищенню якості експертиз тощо.

Того ж часу було введено в дію положення про позаштатного головного судово-психіатричного експерта МОЗ України, обласного, міського відділу охорони здоров’я з переліком 5 основних завдань організаційно-методичного характеру, які кожним головним спеціалістом мали виконуватись на своєму рівні.

Таким чином, на відділення судово-психіатричних експертиз Київської міської клінічної лікарні № 21 ім. акад. І. П. Павлова (психоневрологічної), в частині організаційно-методичної роботи покладались функції республіканської установи. Зважаючи на столичне розташування і наявність висококваліфікованих кадрів, у цьому відділенні виконувались повторні експертизи, а також ті, що викликали суперечки, з усіх регіонів України. Особливо складні експертизи направлялись до Всесоюзного НДІ загальної та судової психіатрії ім. В. П. Сербського (м. Москва). З урахуванням обсягів роботи зазначеного відділення і завдань, що ставилися перед ним щодо забезпечення високого рівня судово-психіатричної експертизи в Україні, було відбудовано сучасне приміщення для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи для осіб, які перебувають під вартою.

Із заснуванням у 1985 році Української філії московського інституту, як єдиної в Україні науково-дослідної установи в галузі судової психіатрії, не було прийнято необхідних організаційних рішень щодо повної передачі цій науковій установі організаційно-методичних функцій, як зазначеного вище республіканського кабінету, так і позаштатного головного експерта. Не було це зроблено і стосовно створення для інституту власної клінічної бази для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи шляхом чіткого розмежування функцій міської експертної установи (відділення № 13) і республіканської установи (Інститут).

Можна припустити, що необхідність такого кроку не була на той час очевидною через сумісництво посад головного лікаря і директора інституту однією особою. Відсутність власної клінічної бази в інституті визнана суттєвим недоліком роботи керівництва інституту комісією, яка перевіряла його роботу наприкінці 1991 року. Але це не було зроблено і пізніше після припинення сумісництва, зміни керівництва лікарні і інституту і перетворення Української філії в самостійний інститут.

Через цю невизначеність склалася ситуація, в якій жодна із сторін не займається організаційно-методичною роботою в обсязі, необхідному для дійового контролю за станом СПЕ в Україні і впливу на якість цієї роботи. Ця теза підтверджується аналізом стану галузевої статистичної звітності.

7. Галузева статистична звітність

Існує окрема звітність про роботу СПЕ, яка по закінченню року надсилається різними психіатричними лікарнями в різні інстанції:

Кожного року диспансери, психіатричні та психоневрологічні лікарні, які мають у своєму складі судово-психіатричні експертні підрозділи, надають облздороввідділу і до однієї з зазначених вище інстанцій «Звіт про роботу судово-психіатричної комісії за рік» (ф. № 38, затверджена наказом МОЗ України від 04.09.1992 р. № 130).

Звіт має 4 розділи:

  1. «Переміщення досліджуваних і використання ліжкового фонду відділень судово-психіатричної експертизи» — містить абсолютні показники кількості ліжок, досліджуваних, ліжко-днів у відділеннях з охороною та без неї.
  2. «Обсяг судово-психіатричної експертної роботи» — містить абсолютні показники кількості експертиз, у тому числі амбулаторних і стаціонарних по трьох групах досліджуваних: підслідні та підсудні, свідки і потерпілі, особи по цивільних справах.
  3. «Робота судово-психіатричної експертної комісії» — містить абсолютні показники кількості осіб, яким проведено експертизу по кримінальних та цивільних справах, визнаних неосудними, з розподілом за окремими видами психічної патології та рекомендованими медичними заходами.
  4. «Склад хворих, визнаних неосудними за нозологічними формами та характером суспільно-небезпечного діяння» — містить зазначені у назві загальні показники.

До річних звітів додаються пояснювальні довідки, складені за довільно обраною формою. Єдина затверджена форма такої довідки відсутня.

Загальними недоліками зазначеної статистичної звітності є такі:

  1. У звітності фіксуються виключно кількісні показники і відсутні якісні (відносні, порівняльні), за якими можна було би оцінювати стан і роботу судово-психіатричної експертизи в регіоні.

  2. Кількісні показники неповні, вибіркові і суттєво обмежують можливість їх аналізу.

    Наприклад, серед психічної патології, яка визначає визнання особи неосудною, незрозуміло з якою метою виділено лише алкогольні, реактивні психози, шизофренію та розумову відсталість.

  3. Показники не розподіляються за формою проведення експертизи (амбулаторна, стаціонарна, посмертна). Це, по-перше, унеможливлює порівняння ефективності роботи амбулаторної та стаціонарної експертизи, а по-друге, перешкоджає удосконаленню процесу призначення СПЕ.

    Наприклад, з 1992 по 1995 рік показник чисельності осіб, визнаних психічно здоровими, коливається в середньому по Україні від 41,1% до 45,7% від загальної кількості осіб, яким проведено СПЕ. Це означає, що майже кожна друга експертиза призначається без достатніх підстав. Є підстави вважати, що цей показник потребує особливого контролю, оскільки за ним можуть критися випадки порушення прав людини, зважаючи на фактично примусовий характер проведення призначеної СПЕ.

  4. У звітності використовуються поняття, які не відповідають чинному законодавству та відомчим нормативним документам.

    Наприклад, використовуване поняття «судово-психіатрична комісія» не має під собою нормативної бази. У штатному розкладі підрозділів психіатричних установ, в яких проводяться судово-психіатричні експертизи, передбачені тільки судові психіатри-експерти і завідувачі відділеннями експертизи. У чинному законодавстві також немає поняття «судово-психіатрична комісія», а згадується тільки комісійна експертиза, яка призначається лише при виникненні такої необхідності.

    У розділі 3 звіту серед рекомендованих медичних заходів згадується «лікування у психіатричній лікарні на загальних підставах», що не передбачено чинним законодавством.

  5. У звітності відсутні показники, які вкрай необхідні для удосконалення роботи експертних підрозділів. Наприклад, лишаються невідомими:

    • розподіл експертиз за органами їх призначившими (суди, МВС, прокуратура);
    • кількість повторних і додаткових експертиз з причини низької якості первинної експертизи;
    • причини, з яких в середньому у 7% випадків експерти не уточнюють діагноз і не приймають експертне рішення;
    • кількість експертиз, проведених у судах, які повинні враховуватись окремо, через значно більші витрати часу, ніж це передбачено діючими нормативами.

  6. З огляду на необхідність впровадження у практику міжнародної класифікації психічних розладів 10-го перегляду, необхідна докорінна переробка переліку хвороб та їх шифрів, що застосовуються у звітності.

Наведене свідчить, що звітність про стан СПЕ в Україні, представлена зазначеною вище формою № 38, не дозволяє скласти реальне уявлення про якісний рівень експертної роботи, не дозволяє впливати на неї на практичному рівні і не придатна для наукової розробки. Письмові річні довідки, в яких узагальнюються дані про стан СПЕ в Україні, знайти не вдалося. Порівняльний аналіз показників роботи СПЕ по областях, або по установах не проводиться, хоча підстав для такого аналізу є достатньо.

Наприклад, вибіркове обчислення та співставлення деяких основних показників діяльності СПЕ в окремих регіонах України за 1995 рік свідчить про наявність суттєвих розбіжностей між ними. Відсоток неосудних коливається від 2,0% (Миколаївська обл., Севастополь) до 11,3% (Житомирська обл.) і 17,2% (Тернопільська обл.), при середньому по Україні — 5,7%. Якщо цей показних перерахувати на кількість експертиз, за виключенням осіб, визнаних психічно здоровими, ця розбіжність стає ще більш разючою — від 3,4% (Миколаївська обл.) до 24,4% (Ровенська обл.) і 27,3% (Тернопільська обл.).

Відсоток осіб, визнаних психічно здоровими, коливається від 10,2% (Харків, стаціонар) і 15,7% (Харків, амб.) до 58,5% (Сумська обл.) і 63,4% (Одеська обл.), при середньому по Україні — 41,1%. Відсоток експертиз, де експерти не дійшли кінцевого висновку, коливається від 1,1% (Київська обл.) і 1,2% (Миколаївська обл.) до 15,4% (Рівненська обл.) і 31,8% (Харківська обл., амб.) при середньому по Україні — 6,9%.

Причини наведених розбіжностей не вивчаються, хоча вони можуть мати різні чинники, від рівня кваліфікації експертів до певної експертної політики. Їх визначення і контроль є необхідною передумовою удосконалення якості СПЕ і оптимізації мережі експертних установ.

Для прикладу наведу у порівнянні показники роботи експертних установ трьох областей, які, на відміну від інших, надіслали окремі звіти за 1995 рік щодо стаціонарної та амбулаторної СПЕ (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльні показники роботи СПЕ окремих областей України за 1995 р.

Області Луганська Одеська Харківська
Форма СПЕ абс. % абс. % абс. %
Стаціонарна СПЕ
Всього експертиз 361 100,0 201 100,0 666 100,0
Визнано неосудними 50 13,9 27 13,4 54 8,1
Визнано здоровими 69 19,1 92 45,8 49 7,4
Рішення не прийнято 45 12,5 5 2,5 49 7,4
Амбулаторна СПЕ
Всього експертиз 745 100,0 626 100,0 1247 100,0
Визнано неосудними 6 0,8 28 4,5 4 0,3
Визнано здоровими 347 46,6 432 69,0 196 15,7
Рішення не прийнято 55 7,4 33 5,3 396 31,8

Наведені в таблиці дані свідчать про наявність суттєвих розбіжностей між показниками роботи амбулаторної і стаціонарної СПЕ як між областями, так і в межах експертної установи кожної області. Причини цих розбіжностей не вивчаються. Спроба перевести цю роботу на місцевий рівень не призвела до бажаних наслідків.

Так згідно з листом МОЗ України № 3.49–1 від 03.01.94 р. було здійснено так звану «місцеву самоперевірку» експертної роботи на місцях власними силами експертів у кожній області. Через відсутність довідок є підстави вважати, що поза перевіркою лишилися м. Київ, м. Севастополь, області Дніпропетровська, Луганська, Вінницька, Волинська, Чернігівська. Підсумкова узагальнююча довідка щодо стану СПЕ по областях України відсутня. Є тільки довідка з переліком пропозицій, надісланих з місць, щодо удосконалення роботи СПЕ.

Галузева статистична звітність надається тільки державними судово-психіатричними експертними установами. На 1997 рік експертні установи, в яких судово-психіатрична експертиза здійснюється на підприємницьких засадах, ніякої звітності не подають і якість їх експертної діяльності не контролюється.

Чисельність таких установ, обсяги і експертні напрямки їх роботи, рівень кваліфікації спеціалістів, які там працюють, а також які органи переважно користуються їх послугами, лишається невідомим.

8. Підготовка і атестація судових психіатрів-експертів

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про судову експертизу», фахівців для установ, що проводять судові експертизи, готують вищі навчальні заклади, після чого вони спеціалізуються та підвищують кваліфікацію на курсах та в інститутах удосконалення відповідних міністерств і відомств. На ці міністерства та відомства покладено вивчення потреб у підготовці, спеціалізації та підвищенні кваліфікації кадрів експертів.

Специфіка підготовки психіатрів-експертів полягає в тому, що на відміну від судової медицини, судова психіатрія не викладається у медичних вищих учбових закладах. Через це підготовка фахівців судово-психіатричної експертизи має бути повністю післядипломною. Проблема ускладнюється недостатньою курсантською базою для створення на основі бюджетного фінансування окремої кафедри судової психіатрії, або навіть курсу із залученням для викладацької роботи відповідних фахівців. Цей висновок базується на орієнтовних розрахунках, тому що офіційних даних про потребу в підготовці та перепідготовці судових психіатрів-експертів знайти не вдалося.

Науковцями інституту, які працюють в галузі судово-психіатричної експертизи, у 1994 році проведена значна робота по розробці сучасного рівня програм передатестаційних циклів для психіатрів-експертів, а також тестів для комп’ютерної атестації, затверджених МОЗ України. Але організаційно питання підготовки психіатрів-експертів вирішити не вдалося. Рішення колегії МОЗ України від 30.05.1995 р. лишається невиконаним. Між тим, ситуація загострюється через необхідність переатестації психіатрів-експертів згідно з вимогами Закону України «Про судову експертизу».

Основні засади атестації судових експертів передбачені ст. 16 Закону України «Про судову експертизу», в якій зазначається, що «метою атестації судового експерта є забезпечення належного професійного рівня керівних працівників та фахівців, які залучаються до проведення судових експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної бази судової експертизи». У цій статті передбачено, що кваліфікація судового експерта з дозволом проведення певного виду експертиз і кваліфікаційний клас присвоюються залежно від спеціалізації і рівня підготовки.

Кабінет Міністрів України на виконання Постанови Верховної Ради України від 25 лютого 1994 року «Про порядок введення в дію Закону України «Про судову експертизу» видав розпорядження від 31 серпня 1995 р. № 558–р, згідно з яким відповідно до ст. 25 Закону України «Про державну службу» відніс посади, що займають судові експерти:

На виконання цього розпорядження МОЗ України видало наказ № 199 від 31.10.1995 р. «Про затвердження Положення про кваліфікаційні класи лікарів — судово-психіатричних експертів». Цим наказом передбачалось до 31 грудня 1995 р. закінчити нарахування відповідним судовим експертам надбавок до посадових окладів за ранг державного службовця, а також реалізувати інші особливості матеріального та соціально-побутового забезпечення, що передбачено ст. 18 Закону України «Про судову експертизу». Виконання цього наказу ніким не контролюється.

У Положенні про кваліфікаційні класи лікарів — судово-психіатричних експертів встановлено жорсткий зв’язок між кваліфікаційним класом, рангом, посадою і стажем роботи експерта. Таке рішення протирічить принципам, закладеним у вищезгаданих Законі «Про судову експертизу» і розпорядженні Кабінету Міністрів. Наприклад, згідно з ними експерти вищого, I та II кваліфікаційного класу можуть залежно від посади дістати 5, 6 або 7 ранг. А у зазначеному Положенні 7 ранг автоматично пов’язується з другим кваліфікаційним класом, 6 — з I-м і 5 — з вищим. Ранг, у свою чергу, пов’язується із стажем роботи і посадою. Це призводить до принципових протиріч з реальністю і існуючою у системі охорони здоров’я практикою визначення рівня кваліфікації психіатра та присвоєння кваліфікаційних категорій.

Так психіатр-експерт зі стажем роботи понад 15 років, працюючи у експертному підрозділі психіатричної лікарні, може претендувати тільки на другий кваліфікаційний клас і 7 ранг. Якщо цей експертний підрозділ перейменувати у центр судово-психіатричної експертизи, цей експерт може дістати I кваліфікаційний клас і 6 ранг. Тобто навіть працюючи все життя експертом, маючи виключний досвід і знання, науковий ступінь, такий експерт не зможе дістати вищого кваліфікаційного класу. Для порівняння: працюючи у загальній психіатрії і маючи наукові праці, психіатр може дістати вищу кваліфікаційну категорію через 10 років.

Зазначене Положення має і інші хиби. Зокрема, серед посад зазначаються голови судово-психіатричних експертних комісій, хоча такої посади у розкладі посад психіатричних установ немає. Не вирішує Положення питання щодо керівників психіатричних закладів, де проводиться судово-психіатрична експертиза і, таким чином, воно потребує суттєвого доопрацювання.

9. Фінансування судово-психіатричної експертизи

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про судову експертизу», проведення науково-дослідними установами судових експертиз наукових розробок з питань організації та проведення судових експертиз фінансується за рахунок державного бюджету. Проведення судових експертиз іншими спеціалізованими установами та відомчими службами фінансується за рахунок коштів, що виділяються їм на цю мету з державного та місцевих бюджетів, а науково-дослідними установами — за рахунок замовника. Інші роботи зазначені установи та служби проводять на госпрозрахункових засадах. На сьогодні ці вимоги закону не виконуються. Їх порушення торкається, зокрема, вимог з боку практичних експертних підрозділів психіатричних лікарень щодо оплати експертизи по кримінальних справах слідчими та судовими органами, розташованими поза межами адміністративної території експертного підрозділу.

Крім того, деякі установи вимагають платню за експертизи по цивільних справах за осіб, які мешкають на території, що обслуговується цим експертним підрозділом. Наприклад, мешканець м. Києва мусить оплачувати експертизу, яка проведена йому в м. Києві в експертному підрозділі міської психіатричної лікарні і за законом повинна бути для нього безкоштовною.

За вирішенням цього питання криється серйозна проблема, яка має кілька аспектів. Перший — це повна залежність у фінансовому і адміністративному відношенні експертного підрозділу від керівництва психіатричного закладу. Через це, зменшення обсягів бюджетного фінансування психіатричної служби спонукає її керівництво до пошуків альтернативного джерела фінансування саме у судовій експертизі. Об’єктивним чинником цього є те, що експертиза фактично працює не на охорону здоров’я, а на правоохоронні органи. Звідси вигідним є не реформування експертної служби шляхом підвищення вимог до обґрунтованості призначення експертизи, а, навпаки, зростання чисельності експертиз, які за несуттєвими підставами призначаються психічно здоровим і не потребують значних витрат часу для їх проведення.

Другий аспект становить так званий міжобласний спосіб діяльності стаціонарних відділень судово-психіатричної експертизи для осіб, які утримуються під вартою. Такі відділення обслуговують кілька поблизу розташованих областей і вирішення питання про джерела фінансування їх діяльності набуває особливого значення. Сім таких відділень за наказом МОЗ України від 05.07.96 р. № 194 набули статусу міжобласних центрів судово-психіатричної експертизи для осіб, які знаходяться під вартою. Але питання фінансування центрів лишилося поза увагою наказу.

Співставлення кількості осіб, які після проведення СПЕ визнаються психічно здоровими (в середньому 41,1%) з існуючою практикою виключно комісійного освідування підекспертних трьома експертами дає підстави стверджувати, що діюча в України система судово-психіатричної експертизи має витратний характер. При цьому слід враховувати, що значна частина осіб, визнаних психічно здоровими, знаходились на стаціонарній експертизі, що значно підвищує її вартість.

10. Психіатрична експертиза із залученням психолога і психологічна експертиза

Останні роки набула поширення практика призначення так званих комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, а також судових психологічних експертиз. Якщо стосовно перших є певні наукові наробки щодо взаємин психіатра і психолога при проведенні судово-психіатричних експертиз із залученням психолога, то стосовно психологічних експертиз ситуація виглядає значно гіршою. На сьогодні в Україні відсутня єдина науково обґрунтована позиція щодо доцільності введення спеціальності психолога-експерта і обсягу його компетенції. Думки з цього приводу коливаються від повного заперечення такої необхідності до беззастережного її визнання з наданням психологу-експерту навіть права діагностики певних хворобливих розладів психічної діяльності, зокрема фізіологічного афекту, недоумкуватості, психопатії. У практиці це має значні негативні наслідки у вигляді виходу психологів за межі своєї компетенції і введення суду до омани. Цьому сприяє залучення судами до проведення психологічних експертиз психологів загального профілю без необхідної підготовки в галузі медичної психології і судової експертизи, які часом не мають навіть вищої освіти в галузі психології. Не є поодинокими випадки доручення їм вирішення питань юридичного характеру (про домінуючий мотив при скоєнні злочину, причини його вчинення, психологічні передумови його вчинення тощо), а також втручання в межі компетенції психіатра-експерта.

Практика вимагає невідкладного втручання в процес некомпетентного використання психологічних знань в судовій експертизі, для чого необхідно забезпечення обов’язкових умов, за наявності яких психолог може залучатися до проведення судової експертизи:

Зважаючи на єдиний об’єкт дослідження та судово-психіатричну практику, яка склалася, необхідність перш за все медичної орієнтації психолога, слід вважати за доцільне підготовку та атестацію психологів-експертів підпорядкувати науковій судово-психіатричній установі.

Висновки

  1. Державна система судово-психіатричної експертизи в Україні знаходиться в стані руйнації. За формами організації роботи вона має витратний характер і не відповідає вимогам чинного законодавства.
  2. На відміну від судових експертиз іншого роду (судово-медична експертиза, експертизи, підпорядковані Мін’юсту України) судово-психіатрична експертиза не є самостійною і її функціонування позбавлене основної ознаки судової експертизи — незалежності, що складає одну з головних передумов виникнення зловживань психіатрією.
  3. Закон України «Про судову експертизу» стосовно судово-психіатричної експертизи не виконується в повному обсязі, зокрема в частині підготовки і атестації фахівців в галузі судово-психіатричної експертизи, їх матеріального забезпечення.
  4. Стосовно матеріального та соціально-побутового забезпечення психіатрів експертів не виконується Закон України «Про державну службу» (ст.ст. 33, 38).
  5. Обставини, викладені у пп. 1–4, перешкоджають забезпеченню правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, як це передбачає чинний Закон України «Про судову експертизу».
  6. При збереженні наявного стану речей слід очікувати поглиблення протиріч у психіатричних установах, що мають експертні підрозділи, через різний рівень фінансового забезпечення загальної психіатричної служби та судово-психіатричної експертизи, а також подальше погіршення показників роботи експертних підрозділів і якості експертизи.
  7. Збереження системи судово-психіатричної експертизи, як державного інституту, можливо лише за умови її докорінного реформування з побудовою цільної керованої структури експертних установ у межах України.

Консультації з питань судово-психіатричної експертизи
Висновки фахівця з судової психіатрії у кримінальних та цивільних справах


© «Новости украинской психиатрии», 2008
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211