НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  История украинской психиатрии »

ПРО ІСТОРІЮ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ В ПОЛТАВСЬКІЙ ПСИХІАТРИЧНІЙ ЛІКАРНІ

В. І. Литвиненко

Полтава

* Публікується за виданням:
Литвиненко В. І. Про історію соціально-реабілітаційних заходів в Полтавській психіатричній лікарні // История украинской психиатрии: Сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / Под общ. ред. И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. — Харьков, 1994. — Т. 1. — С. 103–105.

Полтавська психіатрична лікарня, вік якої сягає понад 100 років, мала періоди піднесення щодо рівня реабілітаційної роботи та гуманного відношення до хворих. Знати кращі сторінки своєї історії і звіряти з ними сьогодення — обов’язок організаторів психіатричної допомоги.

Перший директор лікарні О. Ф. Мальцев, що керував нею 40 років (1886–1926), особливу увагу приділяв культтерапії. Так, ще в 1887 році наглядачем М. Ф. Максимовим був організований із хворих та службовців хор, що був широко відомим у місті. Створювались самодіяльні оркестри народних інструментів, проводились недільні читання, вокально-музичні вечори, в яких приймали участь не лише службовці і хворі, але і оркестр військової музики та місцеве музичне товариство. Службовці лікарні ставили самодіяльні спектаклі. Лише в 1900 році хворим були показані «Майская ночь» Гоголя, «Наталка-Полтавка» Котляревського, «По ревізії» Кропивницького. На новин рік проводились традиційні вечори, коли у ялинки збирались службовці і хворі.. накривався святковий стіл, виступали учасники художньої самодіяльності. В лікарні розваги хворих розглядались як важливий терапевтичний фактор. О. Ф. Мальцев на 3 з’їзді психіатрів наголошував: «Хорошая лечебница должна быть целебным средством для больных, а плохая — готовить хроников и неизлечимых, которые тогда будут переполнять хронические учреждения и ложиться громадной тяжестью на бюджет населения».

В тридцяті роки Полтавська лікарня (головний лікар Ф. Л. Пащенко) впровадила активну терапію по методу П. Сімона. Для цього застосовувалась система заходів по підвищенню кваліфікації персоналу, розширювалось охоплювання хворих працетерапією і проводились заходи по розвитку того, що ми зараз називаємо терапевтичним середовищем. Про ефективність системи свідчить те, що вже в 1933 році в працетерапію було включено 70% хворих.

В шестидесяті роки реабілітаційні заходи в лікарні досягли неабиякого рівня. Головний лікар О. І. Кропивкін, який займав цю посаду з 1940 по 1971 рік, писав (1975), що в лікарні впроваджена система відкритого режиму і самообслуговування. Проводяться екскурсії в музеї, працюють хорові і музичні гуртки, ставляться вистави. Хворі випускають стінні газети, в яких віддзеркалюється життя відділення. Проводяться спортивні змагання, вечори художньої самодіяльності. Багатьом хворим дозволялось носити домашню одежу, користуватись особистими речами.

Останні десятиріччя проблема реабілітації психічно-хворих була на периферії професійної свідомості психіатрів. Захоплення психофармакотерапією та фетишизація психіатричного нагляду привела до зменшення реабілітаційної роботи, а подекуди і до виникнення психофармакогенных дефектів та госпіталізму. В лікарні почала збільшуватись кількість хронічних хворих. Так, в 1993 році 10% ліжкового фонду лікарні були зайняті хворими, що втратили житло та суспільні зв’язки, а 23% ліжок зайняті хворими, що знаходяться без виписки більше 2 років.

Таким чином, історичний досвід Полтавської психіатричної лікарні залишається бажаним орієнтиром для сучасних психіатрів, які ще не досягли кращих стандартів реабілітаційної роботи.



© «Новости украинской психиатрии», 2002
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211