Для фахівців з дитячої психіатрії все більш переконливішою стає думка, що досягти найкращого кінцевого результату в лікуванні психічних порушень у дітей шляхом розвитку лише клінічних засобів — є помилковий підхід. Значно перспективнішим є поєднання активної психопрофілактики з вдосконаленням лікування. Це підтверджується в доповіді наукової групи ВООЗ (1993), де як складова сучасних методів лікування вказується, що профілактичні підходи використовуються службами первинної медико-санітарної допомоги для виявлення дітей, які входять в групу ризику стосовно розвитку психічних розладів і членів їх сімей.

Для областей з переважним проживанням населення в селах і селищах міського типу діючі нормативи не дозволяють мати дитячих психіатрів для лікувально-профілактичної роботи з цими жителями по місцю проживання.

В Рівненській області для цього розроблено і впроваджено систему по ранньому виявленню дітей з психічними відхиленнями силами педагогів, які повсякчасно спілкуються з дітьми.

Наші спостереження та аналіз літератури свідчить, що без спеціальної підготовки педагоги оцінюють всякі відхилення в навчанні та поведінці дітей з «обвинувальним» (стосовно цих дітей) ухилом.

Так, по опитуванні, проведеному в Рівненському інституті удосконалення вчителів в 1989 р., серед вчителів початкових класів, виявлено, що причиною таких відхилень називають: відсутність допомоги зі сторони батьків, неправильний дидактичний підхід, лінощі та хвороби дітей.

Якщо першу причину називали і вчителі США, при спеціальному дослідженні Фонду Карнегі (1989), в той же час рівень здоров’я, як неблагоприємний чинник, назвали 69% вчителів. Це свідчить, що рівень інформованості наших вчителів у цьому питанні є недостатнім. Проведені дослідження підтверджують дані В. В. Солодникова (1989), що педагоги заохочують формування особистості учня по фемінінному типу, незалежно від їх статі. А що в свою чергу сприяє наростанню конфліктності між учнями та педагогами, і що відбувається на фоні, коли школа сама об’єктивно створює проблеми для дитини, виходячи з самої суті навчання (Д. И. Исаев, 1991).

Крім загальноприйнятих форм профілактичної роботи, в нашій області вдалося організувати шляхом спеціального розпорядження начальника обласного управління освіти, введення в програму перепідготовки педагогів всіх спеціальностей занять по темі: «Актуальні питання психогігієни школяра». Окрім цього, дуже ефективною можна вважати участь дитячого психіатра в кущових семінарах, що проводить кабінет психології даного інституту. Як правило, це дає помітний резонанс в педагогічних колах регіону і часто супроводжується додатковим повідомленням в місцевій пресі. Сприяє ефективному співробітництву з педагогами і включення дитячого психіатра в Раду Кабінету шкіл-інтернатів та кабінету психології і методики викладення.

Тривале вивчення цієї проблеми показало, що можна рекомендувати таку схему побудови заняття:

1. Основні прояви дезадаптації дитини в школі.
2. Залежність адаптаційної поведінки дитини від її віку.
3. Шляхи і засоби для подолання виявлених відхилень (обов’язково поєднання педагогічних, медичних, соціальних заходів).
4. Негативні наслідки для педагогічного колективу, конкретного педагога, якщо не прийняти вчасно психогігієнічні заходи.

Розділ 4 є обов’язковим, незалежно від змісту заняття, так як він і допомагає перевести педагога з позиції нейтралітету щодо турбот медпрацівника до позиції активного союзника з медициною в питанні охорони психічного здоров’я учня.

Це дозволило: 1) піднести показник звертання за спеціалізованою допомогою до психіатра з ініціативи педагогів з 8% в 1991–1992 роках до 19–21% в 1994–1995 роках; 2) дозволило навчити педагогів методам подолання дистресів, що неминуче виникають в процесі спілкування в системі «педагог–учень» (Л. А. Китаев-Смык, 1988).