НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Профілактика поширення наркозалежності серед молоді »
Під ред. В. В. Бурлаки

Розділ 1

ЧИННИКИ РИЗИКУ ТА ЗАХИСТУ ВІД ВЖИВАННЯ ПСИХОАКТИВНИХ РЕЧОВИН ПІДЛІТКАМИ

* Публікується за виданням:
Профілактика поширення наркозалежності серед молоді: Навчально-методичний посібник / Під ред. В. В. Бурлаки. — Київ: Герб, 2008. — 224 с.

1.1. Належність до певної соціальної групи як чинник ризику/захисту
1.2. Риси особистості й дослідження в галузі психології
1.3. Економічна ситуація
1.4. Соціальний вплив або вплив оточення
1.5. Вплив однолітків
1.6. Чинники, що зумовлюються відносинами в межах сім’ї («сімейні» чинники)
1.7. Спадковість
1.8. Індивідуальні характеристики
1.9. Успішність у навчанні та академічні очікування
1.10. Демографічні чинники
1.11. Проблемна поведінка
1.12. «Вхідні субстанції»
1.13. Захисні чинники

Підлітковий вік — зона особливої уваги

Звичка до регулярного вживання психоактивних речовин (ПАР) у підлітковому віці становить серйозну проблему, оскільки вона може призвести до негативних тривалих наслідків для самих підлітків, а також позначитися на їхніх дітях. Вживання наркотиків не завжди є єдиною проблемою у цьому віці. Воно може бути лише частиною життєвих труднощів, які переживають підлітки.

Проведення досліджень з підлітками, які вживають наркотики, є доволі поширеною практикою. Більшість досліджень, здійснених у США та Сполученому Королівстві, показали, що з досягненням 19-річного віку приблизно 90% підлітків вже вживали алкоголь, 60% пробували палити, 50% спробували гашиш, а 20% — інші наркотики (розчинні препарати, стимулятори, галюциногени, опіати). Проте офіційна оцінка поширеності регулярного вживання наркотиків у підлітковому віці знаходиться в межах 5–10% від усієї кількості підлітків. Трохи менше, ніж половини підлітків, які вживають наркотики, у майбутньому виникають серйозні проблеми.

Однофакторні моделі вживання наркотиків, що виходять з біологічних факторів, інтрапсихічних процесів та різноманітних характеристик дитини, її батьків, інших членів сім’ї, груп однолітків, а також суспільства, були значною мірою витіснені багатосистемними моделями. Відповідно до таких моделей, підлітки починають вживати наркотики внаслідок проблемних стосунків у сім’ї, у колі однолітків, а також внаслідок поширеності/доступності наркотиків у межах їхнього найближчого соціального оточення, якщо при цьому вони позбавлені можливостей та інших шляхів для самореалізації.

Розвиток звички до вживання ПАР

Загальновизнано, що звичка до вживання наркотиків серед підлітків у різних країнах починається з паління цигарок та вживання алкоголю, переходить до частого вживання алкоголю, й згодом переростає у вживання слабких та різних видів інших наркотиків. Не всі підлітки переходять від однієї стадії до іншої. Те, чи здійснили вони такий перехід чи ні, залежить від якості відносин у сім’ї, стосунків з однолітками, успіхів у навчанні, а також від їхніх особистих якостей. Проте на всіх стадіях поширеність/доступність наркотиків є для підлітків сприятливим фактором, особливо коли поєднується з деякими їхніми особистими бажаннями, як наприклад, бажання «курнути» з метою задоволення власної цікавості, наслідувати інших, аби не вирізнятися з-поміж своїх товаришів, або покращити поганий настрій. Останній може виникати як реакція на щоденні життєві стреси — проблемні відносини у сім’ї; перехід сім’ї від одного способу життя до іншого; проблеми, пов’язані з підлітковим віком або з переходом до дорослого життя; фізичне або сексуальне домагання з боку дорослих; хуліганство; відсутність успіхів у навчанні; втрата друзів; роздільне проживання батьків; смерть близьких родичів; хвороба; травма; безробіття батьків; переїзд на нове місце або фінансові труднощі.

Перебування у девіантній групі однолітків, паління батьків або зловживання ними алкоголем, а також вчинення дрібних правопорушень є головними чинниками ризику, які передують вживанню підлітком алкоголю або палінню. Такі ситуації спричинюють розвиток у підлітка хибних цінностей. Подальший перехід до вживання слабких наркотиків, наприклад марихуани, зумовлюється їх поширеністю та доступністю, а також відповідним впливом з боку однолітків. Зрештою, ціла низка чинників, таких як сім’я, група однолітків, школа, а також особисті якості впливають на початок вживання різних видів наркотиків. Чим більше існує чинників ризику, тим швидше підліток почне вживати наркотики.

Проблема профілактики зловживання алкоголем не є новою ані для практиків, ані для теоретиків та вчених.

Керуючись принципом цінності людського життя, фахівці різних країн світу працюють над вивченням причин появи феномена зловживання психоактивними речовинами. Чинники цього явища створюють різницю між тими, хто зловживає психоактивними речовинами, і тими, хто не зловживає. Їх можна розділити на дві категорії: чинники ризику і чинники захисту.

Рядом досліджень підтверджено, що перший набір чинників може призводити до зловживання підлітками алкоголем та іншими наркотичними речовинами. Вчені розподіляють чинники ризику на такі: демографічні, соціальні, біхейвіоральні (поведінкові), індивідуальні.

М. П. Перепелиця вказує, що «підґрунтям для антисоціальних явищ є: соціально-економічна нестабільність, недоліки в організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах, певна дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання, зниження виховного потенціалу родини, неякісна організація праці на виробництві, негативний вплив антигромадських елементів, зростаюча активність ділків тіньової економіки, наявність засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні ігри, сутенерство, рекет, відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх наркоманів, алкоголіків. Тобто проблема зниження рівня правопорушень та інших антисоціальних проявів зводиться до зменшення впливу на молодь вказаних та інших негативних явищ суспільного життя» [1].

В багатьох дослідженнях вказується на низький зв’язок між такими соціальними обставинами, як рівень доходів батьків, освіта чи то шкільне середовище, та рівнем вживання алкоголю підлітками.

Соціальні чинники ризику передбачають вплив родини, однолітків та оточення. Науковці схильні вважати, що у родинах з високим рівнем вживання алкоголю та інших наркотиків існує підвищений ризик прилучення до них підлітка. В інших дослідженнях вказується, що для підлітків із сімей, нездатних до ефективного існування у соціумі та з проблемами у стосунках між окремими її членами, загроза зловживання психоактивними речовинами також є вищою.

Існують незаперечні різного рівня відмінності між тими, хто вживає, і тими, хто не вживає різноманітні субстанції. Ці відмінності можна розглядати на генетичному рівні [2, 3], як аспекти особистості [4], і з точки зору різниці у соціальних обставинах [5]. Неможливо чітко визначити, наскільки такі відмінності є значущими для різних осіб, але існують певні аспекти, що послідовно відрізняються серед споживачів наркотичних речовин та тих, хто їх не вживає. Особливо це стосується сімейної структури та сімейних процесів [6], впливу братів (сестер), родини [7] та однолітків [8], успіхів у навчанні та очікувань від навчання [9], а також асоціальної поведінки [10, 11]. Для цілей цього посібника чинниками ризику будемо називати аспекти, що є різними для споживачів і не-споживачів психоактивних речовин.

Гокінс, Каталано та Міллер [12] вказували на тісний зв’язок між вживанням підлітками психоактивних речовин та вживанням їх однолітками, стилем виконання батьківських обов’язків та індивідуальними характеристиками.

При аналізі взаємозв’язоку між чинниками ризику та зловживань постає проблема каузальності, тобто причинно-наслідковості. У медицині, наприклад, причинно-наслідковий зв’язок може виявлятися набагато чіткіше. Дослідження засвідчили чіткий зв’язок між зловживанням алкоголем та цирозом печінки: цироз печінки не викликає алкоголізму. Однак на сьогодні ще не проведено достатньої кількості досліджень для отримання однозначної відповіді на запитання щодо того, що є первинним — соціальні чинники чи зловживання.

Розглянемо детальніше групи соціальних чинників, які можуть впливати на вживання підлітками психоактивних речовин.

1.1. НАЛЕЖНІСТЬ ДО ПЕВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ ЯК ЧИННИК РИЗИКУ/ЗАХИСТУ

Соціологічні дослідження такого явища, як алкоголізм, свідчать, що він виникає у всіх типах груп — серед представників різних національностей, статей, рас, соціально-економічних або релігійних груп, професій, рівнів освіти [13, 14]. Дослідникам наразі невідома жодна група людей, які вживають алкоголь і серед яких не розвивається алкоголізм. Проте в одних групах рівень алкоголізму вищий, ніж в інших. Причини цих розбіжностей ми розглянемо нижче.

1.2. РИСИ ОСОБИСТОСТІ Й ДОСЛІДЖЕННЯ В ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ

Стандартним є переконання, що емоційна слабкість, характер людини можуть впливати на розвиток алкоголізму. Дослідження у цій сфері торкалися вивчення таких змінних, як самооцінка, мотивація, чинники розвитку, депресія, і знаходили їх зв’язок із зловживанням психоактивними речовинами [4, 15]. Відповідно, психологічні дослідження зосереджувалися на тому, якою була людина до того, як у неї розвився алкоголізм — чи мала вона емоційні проблеми, чи підпадала під категорію адиктивної особистості тощо.

Дослідження, об’єктами яких є особи з алкоголізмом, вказують на те, що у них значно більше психологічних проблем порівняно з людьми, які не мають алкоголізму. Наявність емоційних проблем подекуди сприймається так, ніби вони й призвели людину до зловживання алкоголем. Різноманітні психологічні риси, що вважаються причинами алкоголізму, — це характеристики багатьох людей, які вже мають алкоголізм. У людей з алкоголізмом часто виникають проблеми в результаті пияцтва, і вони розвивають у собі подібні механізми захисту, аби справлятися з цими проблемами, або їх уникати. Тут говоримо про клінічну особистість людини з алкоголізмом. Це стан людини з алкоголізмом у тій часовій точці, коли вона починає лікуватися чи вже потребує лікування. Але це нічого не говорить про те, якою саме вона була до розвитку алкоголізму. Роками дослідники тільки вивчали осіб, що вже мали алкоголізм, і лише порівняно недавно почали досліджувати тих, хто його не має, аби побачити, чи існують якісь психологічні чи емоційні передумови (девіантні чи нормальні) виникнення алкоголізму.

Проведення лонгітюдних досліджень — один з найкращих способів знайти відповідь на такі запитання. У найтривалішому досліджені такого типу вчені Гарвардського університету впродовж 50 років вивчали дві групи людей. На початок дослідження у жодного з учасників алкоголізму не було. Вчені інтерв’ювали і тестували учасників раз на кілька років і старанно нотували все, що траплялося в їхньому житті, а також хронологію цих подій [16].

До першої групи належали діти з афроамериканських кварталів у Сполучених Штатах Америки. Друга група була представлена студентами коледжу. На початку дослідження всі учасники перевірялися на наявність психопатології. (Було важливо, щоб під дослідження не потрапили клінічні випадки. Завдяки цьому вдалося уникнути проблем, що зменшили достовірність результатів іншого часто цитованого лонгітюдного дослідження Мак-Кордів [17]). За більш ніж 50 років алкогольну залежність отримали набагато більше осіб з вибірки коледжу, ніж з вибірки афроамериканської групи. Вчені виявили, що більшість тих, хто за 50 років отримав алкогольну залежність, спочатку були психологічно нормальними. Крім того, ті, в кого алкоголізм супроводжувався емоційними негараздами, спершу отримували алкогольні проблеми, і лише згодом — емоційні.

Якщо висновок правильний, то більшість емоційних проблем, що мають особи з алкоголізмом на початок лікування, повинні зникнути після припинення вживання алкоголю. Дослідження підтверджують, що в переважній більшості випадків саме так і відбувається. Наприклад, багато з тих, хто починає лікуватися від алкоголізму, перебувають у депресії. Однак після кількох місяців абстиненції у більшості випадків депресивний стан полегшується [18].

Якщо ж емоційні проблеми передують алкоголізму, вони не зникнуть з припиненням вживання спиртного. Цим людям знадобиться окрема одночасна терапія емоційних проблем. Не можна стверджувати, що люди з емоційними порушеннями ніколи не стають людьми з алкоголізмом: деякі стають і, можливо, використовують алкоголь для подолання емоційних проблем. Одна з діагностованих категорій, асоціальний розлад особистості, інколи передує алкоголізму та наркоманії. Але ця група складає 14–20% від загальної кількості людей з алкоголізмом [19]. Дослідження доводять, що більшість людей з алкоголізмом не мають вищого рівня психічних проблем, що передують зловживанню, ніж населення взагалі [16].

Тобто важливо підкреслити, що емоційні проблеми не обов’язково провокують розвиток алкоголізму. Навпаки, багато емоційно здорових людей стають особами, що залежать від алкоголю (окрім тих, хто страждає асоціальним розладом особистості), а більшість людей з емоційними проблемами не приходить до алкоголізму. Більшість емоційних проблем у людей з алкоголізмом є результатом алкоголізму, а не його причиною [16, 20].

Що стосується особистості взагалі, то тут вчені майже одностайні в тому, що не існує аномального перед-алкогольного типу особистості, схильного до алкоголізму [16, 20–22]. Серед осіб з алкоголізмом представлені практично всі типи особистості.

Хоча не існує адиктивного типу особистості, що спричиняє алкоголізм, дослідженнями виявлені певні риси, більше поширені серед тих, хто спивається. Не всі особи з алкоголізмом мають такі риси, і багато людей з такими рисами не стають людьми з алкоголізмом. Ці риси також не є анормальними.

Одні говорять про них, визначаючи терміном «шукає сенсації» (люди, що мають високу потребу у нових враженнях, або ті, кому швидко все набридає, якщо діяльність не є активною) [23–25]. Інші вчені вважають, що більше ризикують люди «компанійські» (люблять вечірки і бути серед людей), «імпульсивні» (спонтанні, з тенденцією до вчинків без попереднього планування чи обдумування) та «бунтарі» (не люблять дисципліни та підкорятися правилам) [20, 22, 26–32].

Спільним для всіх цих осіб є прагнення стимуляції і збудження. У одних, щоправда, це проявляється у конструктивних формах, а в інших — у деструктивних. Самі по собі подібні риси не є патологічними. Навпаки, вони високо цінуються суспільством, якщо є продуктивно спрямованими.

Деякі вчені виокремлюють психологічні чинники. Джонсон та ін. [33], Барет [34] встановили, що підлітки з низьким рівнем самоповаги більше схильні до зловживання алкоголем та іншими наркотиками, ніж ті, які сприймають себе позитивно. Кейсмор вважає [35], що молодим людям, котрі використовують хімічні субстанції, важче справлятися із завданнями, що на них покладає підлітковий період розвитку, формувати свою ідентичність та виокремлюватися з нуклеарної сім’ї включно. Зловживання субстанціями може бути засобом втечі від негативних почуттів щодо самих себе, які виникають внаслідок невдач у подоланні проблем цього періоду життя.

Українською наукою також зафіксовано ряд проблем особистісного розвитку, що впливають на інтенсивність вживання алкоголю: «проблеми у досягненні успіхів у навчанні і соціальній адаптації; висока тривожність, невротичні скарги, конфліктність, неадекватна самооцінка, наявність дисгармонії внаслідок недоліків сімейного виховання, брак тісних емоційних контактів на рівні мікросоціуму» [36].

1.3. ЕКОНОМІЧНА СИТУАЦІЯ

Існують різні думки стосовно причин того, чому одні групи п’ють більше за інші. Наприклад, дехто вказує на вплив економічної ситуації. Однак дослідження, проведені в різних країнах, не виявили чіткого взаємозв’язку між бідністю та алкоголізмом. Вищезгадане дослідження, що тривало впродовж 50 років, виявило вищий рівень алкоголізму серед студентів коледжу, аніж серед вихідців з афроамериканських кварталів [16]. Певні типи алкогольних проблем більш поширені серед бідних, інші — серед тих, у кого рівень прибутків вищий. Ряд досліджень показав, що люди з меншими прибутками чи нижчим рівнем освіти частіше потрапляють у нещасні випадки та порушують закон у стані алкогольного сп’яніння, водночас люди з вищим рівнем прибутку через алкоголь частіше мають проблеми зі здоров’ям. Це може означати, що вони мають різні патерни вживання: групи з нижчим прибутком вживають більшу кількість спиртного, але рідше, а ті, хто мають вищі прибутки, п’ють менше, але частіше.

1.4. СОЦІАЛЬНИЙ ВПЛИВ, АБО ВПЛИВ ОТОЧЕННЯ

Хоча низький соціально-економічний статус не завжди збільшує для підлітка ризик зловживання алкоголем чи іншими наркотичними речовинами, надмірна соціоекономічна депривація може провокувати більш серйозні прояви асоціальної поведінки, серед яких зловживання часто є лише однією із складових. Тому важливим аспектом загальної профілактики є підвищення добробуту в країні в цілому, а також відповідна соціальна політика.

Соціальна політика, законодавство стосовно алкоголю і ступінь обмеження доступу впливають на рівень його вживання [37]. Науково доведено, що бездіяльність адміністративних органів влади (міліції, прокуратури тощо) робить вагомий «внесок» у поширення вживання алкоголю серед підлітків [38]. Лінден [39] вивчав патерни використання алкоголю старшокласниками сільських шкіл у штаті Техас, США. Результати показали, що адміністративні органи влади були досить пасивними, що давало підліткам змогу регулярно проводити «пивні гулянки». Агнело-Лінден пояснює бездіяльність поліції словами американського сільського шкільного вчителя: «Поліція боїться щось робити для запобігання зловживання алкоголем у підлітковому середовищі через нападки батьків. Я вважаю, це класичний випадок, коли кожен боїться щось робити. Правозахисники бояться батьків. Батьки бояться сорому, тому діють таким чином — «не зв’язуйся зі мною, бо я зроблю так, що ти погано виглядатимеш» [38, 40].

А. І. Пилипенко у статті «Наркотизація серед жіночої молоді як актуальна соціальна проблема» говорить про те, що суспільний устрій, стабільність впливають на патерни вживання психоактивних речовин жінками: «Порушення соціальної стабільності, впевненості в досягненні цілей життя, типове для нинішнього часу, призвело до зміни уявлень щодо ідеальних жіночих образів і, природно, — стереотипів поведінки самих жінок» [36, 41].

Ціла низка чинників оточення може впливати на початок вживання підлітками ПАР. І як тільки вони починають вживати наркотики, така звичка може підтримуватися через окремі моделі поведінки та уявлення в межах їхнього найближчого оточення.

Постійне перебування у стресових ситуаціях, брак підтримки з боку оточуючих та соціально невигідне становище сім’ї у межах соціальної системи можуть схилити підлітків до вживання наркотиків, оскільки такі обставини спроможні значною мірою зменшити зусилля як батьків, так і дітей, які якраз і спрямовані проти виникнення та розвитку у дитини наркоманії.

Недостатня координація дій та відсутність узгоджених підходів до терапії серед залучених фахівців (включаючи сімейних лікарів, педіатрів, психіатрів, медсестер, вчителів, психологів та інших спеціалістів, які намагаються допомогти сім’ям, де є підлітки-хронічні наркомани), в ряді випадків підтримують звичку підлітків до вживання наркотиків. Часто різні спеціалісти пропонують підліткам та їхнім батькам суперечливі способи лікування наркоманії, а також надають суперечливі консультації щодо її природи. Одні радять ставитися до підлітка як до психічно або фізично хворого й, отже, невідповідального за вживання наркотиків; інші — як до здорової, але з девіантною поведінкою, дитини, яка заслуговує за це відповідного покарання.

Влаштування підлітків, які нездатні виконувати стандартну академічну програму навчання або які мають труднощі у сприйнятті навчального матеріалу, до невідповідних їхнім нахилам навчальних закладів, може підтримувати у них звичку до вживання наркотиків. Інтенсивність цього процесу багато в чому залежить від того, наскільки підлітки в таких ситуаціях долатимуть свою неуспішність у навчанні та наскільки вживання наркотиків допомагатиме їм досягати почуття самореалізації. Освітні установи, де вчителі не мають достатньо часу для зустрічей з батьками та дітьми, які сприяли б налагодженню зв’язку між родиною та школою та встановленню ретельного нагляду за підлітками, з метою не допустити вживання ними наркотиків у школі, також можуть опосередковано підтримувати у підлітків звичку до їх вживання.

Наркоманія, крім того, може підтримуватися участю підлітка у девіантній групі своїх однолітків, в якій вживання наркотиків та позитивне ставлення до них є частиною групової субкультури. Високою є ймовірність вживання підлітками наркотиків, якщо вони живуть у районах, де їх доволі легко дістати, де існує високий рівень злочинності, а також де є мало альтернатив вживанню наркотиків та майже не існує шансів знайти роботу.

Підлітки отримують непослідовну інформацію щодо алкоголю та наркотиків зі свого навколишнього середовища. І це поглиблює проблему. Ньюкомб та Бентлер [42] описують природу цієї проблеми таким чином: «Підлітки — експерти з розпізнавання лицемірства, і їм може бути важко зрозуміти запропоновану суспільством політику «Скажемо алкоголю та наркотикам «Ні!», при тому, що воно ясно каже «Так!» безлічі легальних наркотичних речовин, а також нелегальним наркотикам, які поширюються і використовуються.

О. Яременко та ін. вказують на вплив оточення на вживання: «Бажання «йти в ногу з часом» стимулює частину молодих людей до атрибутів модного і стильного життя, ознакою якого в уявленні багатьох є вживання алкогольних напоїв, тютюнопаління, залучення до наркотичних і токсичних речовин» [43].

Ми живемо в суспільстві, де вживання алкоголю та інших наркотиків не лише є нормою, а й іноді набуває ореолу слави. Професійних спортсменів, акторів та музикантів, що слугують за моделі, є ідолами для підлітків, використовують у рекламі алкогольних напоїв. У. де Джонг [44] дійшов висновку, що кампанії у ЗМІ впливають на вибір, який роблять підлітки стосовно високоризикованого вживання алкоголю.

Алкоголь використовують для багатьох соціальних функцій. З одного боку, батьки розповідають своїм дітям, що треба втримуватися від вживання алкоголю, а з іншого, більшість цих батьків самі п’ють та вживають нелегальні наркотики. Культурні заходи, ігри, що супроводжуються вживанням алкоголю, соціальні звичаї, як наприклад, весілля чи похорони, народження дитини, «обмивання» нових речей тощо не обходяться без алкоголю. Внаслідок такої суперечності звернення до підлітків «Скажемо алкоголю та наркотикам «Ні!» вже не звучить безапеляційно.

Дослідження Українського інституту громадського здоров’я доводить, що у суспільстві вживання алкогольних напоїв певною категорією молоді вважається цілком нормальним і припустимим явищем [45].

А. І. Пилипенко у згадуваній вже статті «Наркотизація серед жіночої молоді як актуальна соціальна проблема» підтримує цю позицію, підкреслюючи, що «…порівняно з 90-ми роками з 10% до 35% збільшилася кількість дівчат, які вважають, що паління цигарок, вживання вина є модним і престижним».

Крім того, український вчений вважає, що «…на формування адиктивної поведінки дівчат України вплинула Чорнобильська проблема. Неадекватні знання користі та шкоди вживання наркогенних речовин актуалізували мотиви заохочення до сухих та міцних вин» [46].

Власники барів і ресторанів використовують позитивне ставлення людей до алкоголю, пропонуючи відвідувачам «щасливі години» та інші алкогольні акції, аби заохотити людей зайти до них після роботи і хильнути кілька склянок, у надії на те, що вони залишаться і продовжать пиячити.

Відомо, що групи, де сприймається чи заохочується пияцтво, відрізняються вищим рівнем алкоголізації. Те, що людина є членом такої групи, саме по собі не призводить до алкоголізму, але може впливати на процес прийняття рішень стосовно кількості вживаного алкоголю. А. І. Пилипенко пише, що «…групові взаємовідносини завжди відігравали головну роль у виборі стилю поведінки більшості підлітків» [46].

Заохочення вбудоване в щоденне життя, і люди часто нездатні його розпізнати. Ще одним прикладом соціального впливу є реклама алкогольних напоїв. Соціальний вплив може бути прихованим, або ненавмисним. Наприклад, вчені, що спеціалізувалися на алкогольних проблемах молоді, вивчали, що відбувається, коли вони п’ють разом. Одному члену групи давали інструкції, аби він варіював кількість вживаного алкоголю. Дослідники тим часом фіксували кількість спиртного, яку п’ють його компаньйони. Результати показали, що компаньйони мали тенденцію збільшувати або зменшувати кількість вживаного ними алкоголю у відповідь на його варіації [47].

У 2000 році були опубліковані результати дослідження, які довели, що вивчення проблем алкоголю в школі є ефективним методом попередження зловживань алкоголем у подальшому житті [48].

1.5. ВПЛИВ ОДНОЛІТКІВ

Велика кількість емпіричних досліджень присвячена впливу однолітків. Пілгрімом, Луо та Урбергом було проведене дослідження, на підставі якого вони дійшли висновку про те, що вплив однолітків є найпотужнішим спонуканням підлітка до вживання психоактивних речовин [49]. Петрейтіс, Флей та Міллер [50] також підкреслили, що негативний вплив друзів робить найбільший внесок у поширення явища вживання підлітками психоактивних речовин. Однак існує й інша точка зору на цю проблему, оскільки ефект вибору друзів і ефект впливу не розрізнялися у багатьох дослідженнях [51, 52]. Подібність у вживанні алкоголю між підлітками і їхніми друзями може виникати або тому, що підліток потрапляє під вплив друзів, або тому, що підліток обирає собі друзів, що мають подібні цінності стосовно алкоголю, і вдається до таких самих вчинків. Вплив друзів відповідним чином, з урахуванням ефекту відбору, вивчався лише у небагатьох дослідженнях [53, 54]. Висновок цих досліджень: рівень впливу є досить низьким. Це вказує на необхідність, паралельно з впливом однолітків, вивчати інші шляхи, що призводять до вживання субстанцій. Пілгрім, Луо та Урберг включили до свого дослідження змінну, яка з’ясовувала вплив близького друга. Вчені окремо проаналізували, кого респонденти називають друзями (їх просили скласти список кращих друзів), порівнювали списки друзів з точки зору збігу (у 90% підлітків збіглися перші позиції, а у 10% перша позиція збіглася з другою у іншого респондента). Аналіз збігу дав змогу використати дані як підлітка, так і його близького друга. Контроль відібраних змінних здійснювався в двох опитуваннях. Перше опитування зафіксувало початковий рівень вживання субстанцій підлітком та його другом. Дані, отримані у другому опитуванні, дали можливість порівняти, як змінився рівень вживання підлітка і його друга. Зміна у показниках і вказує на вплив друга. Дослідження довело, що вплив друга мав найбільше значення при прийнятті підлітками рішення стосовно вживання. Другим за значенням чинником був інтерес до нових вражень, третім — авторитарний стиль батьківства [55].

Існує велика кількість досліджень, за допомогою яких вивчався вплив однолітків. Всі вони сходяться на тому, що підлітки, які належать до групи однолітків, що вживають алкоголь та інші наркотики, більше вдаються до алкоголю [34, 38, 56]. Біддл, Банк і Марлін [56] дізналися, що підліток з більшою готовністю п’є тоді, коли п’є його друг. Оетінг та Бове [57] вказують, що «…єдиною домінуючою змінною стосовно використання підлітками наркотичних речовин є вплив однолітків, з якими підліток вирішує товаришувати. Ми віримо, що використання наркотичних речовин майже завжди безпосередньо пов’язане із стосунками з однолітками. Однолітки формують ставлення до наркотичних речовин, надають наркотичні речовини, забезпечують соціальний контекст для використання наркотиків, діляться ідеями і віруваннями, які створюють підґрунтя для використання наркотиків».

Для підлітка найголовнішим є те, щоб його позитивно сприймали однолітки. В групах однолітків, де використовуються наркотичні субстанції, він, швидше за все, робитиме те саме, що й інші, аби уникнути загрози виключення з групи.

Філмор [58] зробив огляд лонгітюдних досліджень, у яких головна увага приділялась розвиткові алкогольних звичок і зловживанню алкоголем. Він виокремив три чинники, особливо пов’язані з раннім початком вживання алкоголю: батьки, однолітки, та розлади поведінки. Показники соціального життя та контактної мережі однолітків часто описують як оперативні механізми у розвиткові алкогольних звичок у підлітковому віці [12, 59, 60]. Б. Сімон-Мортон та ін. аналізували чинники, що асоціюються із вживанням алкоголю підлітками і, серед іншого, отримали позитивну кореляцію між негативною поведінкою друзів та вживанням алкоголю [61]. У норвезькому дослідженні, де вивчалися діти шкільного віку, ті, хто повністю утримувався від вживання алкоголю, характеризувалися слабкими контактами з однолітками, у той час як ті, хто зловживав алкоголем, мали з ними тісні стосунки [28]. Значимість орієнтації на однолітків також підкреслюється Барнесом та ін. [55]. Ця ж група вчених говорить про важливість ставлення однолітків до алкоголю; тиск з боку однолітків — «пити» — часто переважає тиск батьків — «не пити».

Сімча-Фаган та ін. [62] також твердять, що поганий контроль за дітьми, а також невідповідне виховання дуже підвищують ризик розвитку пияцтва серед підлітків.

1.6. ЧИННИКИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬСЯ ВІДНОСИНАМИ В МЕЖАХ СІМ’Ї («СІМЕЙНІ» ЧИННИКИ)

Певні «сімейні» чинники можуть вплинути на те, що діти у підлітковому віці почнуть вживати наркотики. І як тільки вони почали їх вживати, окремі моделі поведінки сім’ї, а також сімейні уявлення й переконання можуть підтримувати у них цю звичку.

Погані стосунки з батьками, недостатній рівень нагляду з боку батьків, а також вживання наркотиків самими батьками; слабкий рівень дисципліни в сім’ї, зумовлений відсутністю чітких правил, ролей та моделей взаємодії, є лише декількома із «сімейних» чинників, які можуть призвести до того, що підлітки почнуть вживати наркотики. Кримінальна діяльність батьків, наявність у них психологічних проблем, невдоволеність батьків своїм шлюбом або існування в сім’ї братів/сестер з девіантною поведінкою чи наркоманів також є можливими «сімейними» чинниками ризику.

Як тільки підлітки починають вживати наркотики, ця звичка може підтримуватися через створення батьками сприятливих для вживання наркотиків умов, демонстрування позитивного ставлення до такої поведінки дітей, а також через абсолютну неспроможність заборонити це та нездатність належним чином наглядати за дітьми. Звичка вживати наркотики також може підтримуватися завдяки тому, що в сім’ї відбувається процес триангуляції. При цьому конфлікти між батьками завжди «проходять» через дитину. Батьки швидше вдаються до постійних та безрезультатних суперечок про те, як подолати проблему своєї дитини, аніж до вирішення непорозумінь між собою та налагодження ефективної співпраці, спрямованої на допомогу дитині. В таких випадках дитина може таємно змовитися з одним із батьків проти іншого. Відповідні моделі виховання дітей та організації сім’ї частково зумовлюються особистими психологічними труднощами батьків. Якщо батьки не мають достатніх знань про вживання своїми дітьми-підлітками наркотиків та способи подолання цієї проблеми, то наявні моделі їхніх взаємовідносин з дітьми можуть опосередковано підтримувати звичку останніх до вживання наркотиків.

Деякі вчені, пояснюючи злочинність серед неповнолітніх і вживання ними психоактивних речовин, вказують на домінуючу роль батьків. Хоукінс і Уейс (1985) роблять наголос на теорії соціальних зв’язків і підкреслюють, що підлітки, слабо залучені до традиційних цінностей, таких як сім’я та школа, з більшою вірогідністю товаришуватимуть з девіантними однолітками, а, отже, самі почнуть вдаватися до девіантних вчинків [63]. Петтерсон, Дебариш і Рамсі [64] також констатують, що невміле батьківство призводить до того, що діти стають агресивними і не мають соціальних навичок, а тому відштовхуються «нормальними» дітьми. Відштовхування призводить до спілкування з девіантними однолітками, а це, в свою чергу, — до вживання психоактивних речовин. Тому батьківський чинник може створити передумови для взаємодії з однолітками, чиї недоліки провокують вживання психоактивних речовин.

Дослідження доводять, що рівень батьківської підтримки та нагляду за дитиною є важливим провісником поведінки підлітка — вживання алкоголю та наркотиків, правопорушень та інших проявів проблемної взаємодії із соціальним оточенням. Н. Ю. Максимова та С. В. Толстоухова пишуть: «Очевидно, що виховання за типом гіпопротекції залишає дитину сам на сам з життєвими труднощами. Позбавлена керівництва дорослого, його захисту та підтримки, вона потерпає від негативних емоційних станів набагато частіше, ніж може витримати особистість, яка ще не сформувалася. Тому замість уміння долати труднощі, шукати вихід з фруструючої ситуації підліток шукає засіб зняти напругу, змінити свій психічний стан. В цьому випадку психотропні речовини виступають для нього універсальним засобом для розв’язання всіх його життєвих проблем» [65].

Н. Вайзман проводив дослідження особливостей поведінки важковиховуваних підлітків. Він поділяє їх на три групи, і до третьої зараховує підлітків, у яких «…переважала розгальмованість потягів: сексуальність, бродяжництво, вживання наркотиків». Частіше за все (за Н. Вайзманом), це діти з родин, де батьки ведуть асоціальний спосіб життя, де є постійні конфлікти. Вони озлоблені, жорстокі, агресивні, роздратовані [66].

У багатьох дослідженнях йдеться про те, що у родинах з високим рівнем вживання алкоголю та інших наркотичних речовин підлітки швидше залучаються до нього. Кандел, Кесслер та Маргуліс [67] виявили, що у 82% батьків, які вживали алкоголь, діти-підлітки також вживали алкоголь, а у 72% батьків, що утримувалися від вживання алкоголю, діти-підлітки також утримувалися. Горсуч і Батлер [68] довели, що використання марихуани батьками збільшувало вірогідність використання марихуани їхніми дітьми-підлітками.

Дін Скот Беман пояснює цю кореляцію принаймні трьома причинами. По-перше, підлітки можуть просто копіювати поведінку членів родини. По-друге, родина — це джерело пізнання соціально прийнятного і неприйнятного; родина, в якій регулярно вдаються до алкоголю та інших наркотичних речовин, дає зрозуміти своїм дітям, що це «нормальна» та прийнятна поведінка. По-третє, родина, у якій один чи більше дорослих зловживають наркотичною речовиною, може завдати підлітку емоційного, а в деяких випадках і фізичного болю, що провокує його до використання наркотичної субстанції як механізму порятунку [21].

Структура родини також відіграє значну роль у початку вживання підлітками алкоголю та інших речовин. Стерн, Нортман і Ван Слик [69] вказують, що «відсутність батька негативно впливає на поведінку підлітків і призводить до підвищення рівня вживання алкоголю та марихуани». Ланг висуває гіпотезу, що батьки, які не беруть активної участі в житті своїх дітей та чиї стандарти поведінки і дисципліна є неадекватними й непослідовними, з більшою вірогідністю матимуть дітей-підлітків, котрі будуть зловживати алкоголем та іншими наркотиками [70].

Зростання дитини в неповній сім’ї у деяких дослідженнях вважається чинником, що підвищує ризик раннього долучення до вживання. Оскільки родинна структура є динамічною, і вона має багато потенційно активних компонентів, які взаємодіють (вік дитини, розлучення, нове одруження, історія родинних проблем тощо), то важко визначити, наскільки важливими є саме ці фонові характеристики для розвитку згубних звичок у підлітковому віці. Сімча-Фаган та ін. [71] вважають, що конфлікти між членами родини створюють більший ризик того, що підліток почне зловживати, аніж «зруйнована родина». Непрямий вплив соціального стану родини на пізніші звички до зловживання також обговорювались як потенційні чинники ризику. Фергуссон та ін. [60] виявили, що низьке соціальне положення та зміна батьків часто пов’язані з вищим ризиком зловживань алкоголем упродовж підліткового періоду життя.

Інші дослідження свідчать, що підлітки з родин, які погано функціонують та мають порушення, частіше зловживають алкоголем та іншими наркотиками.

1.7. СПАДКОВІСТЬ

Алкоголізм відтворюється у родинах. Існує думка, що діти живуть з батьками й імітують їхню поведінку. Таку аргументацію легко зрозуміти: адже люди бачать, що часто діти саме тих, хто має алкогольну залежність, часто також стають залежними від алкоголю. Тобто сімейне оточення впливає на формування згубних звичок. Справді, багато що має тенденцію з’являтися знову й знову в одній і тій самій родині: колір очей, розміри тіла, проблеми зі здоров’ям, рецепти тортів і навіть політичні уподобання. Щось повторюється завдяки вихованню, інше є суто біологічним успадкуванням.

У більшості родин народжують і виховують дитину одні й ті самі батьки. У такій ситуації важко визначити, чи то біологія, чи то досвід спільного життя впливають на те, що певні стереотипи поведінки у родинах відтворюються. Але коли дитину всиновлюють у ранньому віці, батьки, що її народили, і батьки, що виховують — різні. Вчені можуть вивчати таку дитину і відслідковувати, на яких батьків, біологічних чи прийомних, дитина більше схожа. Таким чином, дослідження з прийомними батьками слугують найкращим способом зрозуміти походження певних рис.

Було проведено три серії таких досліджень у трьох різних країнах, що дає змогу порівняти біологічну спадковість із соціальним пізнанням стосовно формування алкогольних звичок. Більшість дітей у цих дослідженнях була усиновлена у віці до шести місяців. У результатах усіх трьох досліджень була зазначена стійка послідовність патернів.

Дослідники встановлювали біологічну сімейну історію алкоголізму і дізнавались, чи був алкоголізм у прийомних батьків. Потім вони вивчали дітей упродовж їхнього дорослішання з точки зору відповідності рівня їхньої схильності до алкоголізму рівню вживання алкоголю біологічними чи прийомними батьками. У деяких прийомних дітей були біологічні батьки з алкоголізмом, у інших — ні. Так само, коли вони почали жити у прийомних батьків, то трапилося так, що у деяких прийомних батьків був алкоголізм, а в інших — ні. Тобто були всі можливі комбінації. Це дослідження допомогло відповісти на два запитання: «У кого може розвиватися алкоголізм?» та «Чому алкоголізм відтворюється у родинах?».

Розглянемо спочатку результати стосовно дітей, чиї біологічні батьки не мали алкоголізму. Усі ці прийомні діти були дітьми осіб, що не мають алкогольної залежності. Деякі з них зростали у родинах, де серед прийомних батьків був алкоголізм, інші — там, де його не було. Результати показали, що обидві групи дітей мали приблизно однаковий рівень алкоголізму, безвідносно до того, чи жили вони з батьками, що мали алкоголізм, чи ні. Факт проживання з батьками, хоча б один з яких має алкоголізм, не збільшував ризик розвитку алкоголізму.

Інколи людям важко повірити в результати цього дослідження. Багато досліджень показали, що діти тих батьків, котрі мають алкогольну залежність, і які виховувалися усиновителями з алкоголізмом, не здобували такої згубної звички частіше, аніж діти осіб з алкогольною залежністю, що виховувалися усиновителями без алкоголізму [72]. Одне з досліджень навіть вивчало братів, один з яких був усиновлений, а інший — залишався в родині, де мали проблеми з алкоголізмом. Воно засвідчило, що у синів осіб, котрі мають алкогольну залежність, яких виховували окремо від їхніх батьків, алкоголізм розвивався з такою самою частотою, як і у їхніх братів, що виховувалися біологічними батьками з алкоголізмом [73].

Найбільш очевидним з того, про що тут вже згадувалося, є висновок, що ані емоційний біль, ані завчена поведінка (як-то пияцтво) не можуть пояснити існування алкоголізму в родинах.

Це не означає, що пияцтво батьків зовсім не впливає на дітей. Це лише означає, що воно не обов’язково впливає, як вважалося. Рівень вживання батьками має певний вплив на те, який вибір робитиме дитина стосовно вживання.

Проблеми, що виникають у результаті пияцтва когось із батьків, можуть завдати дитині емоційного болю. Дослідження доводять, що це може впливати на вибір дитини стосовно вживання, але іншим чином, ніж більшість людей може собі уявити. Діти батьків, які надмірно вживають алкоголь, але не мають алкоголізму, схильні вживати більшу кількість алкоголю, ніж їхні однолітки [74]. Діти стають свідками батьківського пияцтва, але не бачать ніяких проблем, пов’язаних з цим лихом, і, можливо, не бачать причини, чому їм треба знижувати власний рівень вживання. Але діти батьків, що мають алкоголізм, частіше або утримуються, або п’ють так само, як і їхні однолітки, не більше. Діти осіб з алкоголізмом не лише стають свідками батьківського пияцтва, а й, можливо, також переживають біль чи втрати через це пияцтво, що, ймовірно, призводить до того, що їхній рівень вживання менший від очікуваного.

Проблема тут полягає в тому, що норми вживання алкоголю в групах однолітків є занадто ризикованими для певної категорії людей, що мають нижчий пороговий рівень алкоголізму. Тому вони переступають цей поріг, навіть вживаючи таку саму кількість алкоголю, як і їхні однолітки. Можливо, для розвитку алкогольної залежності їм вистачить і цього.

Діти батьків з алкогольною залежністю мають більше проблем, пов’язаних із вживанням алкоголю, ніж їхні однолітки, що п’ють таку саму кількість, але чиї батьки не страждають на алкоголізм.

У найбільшому дослідженні з прийомними дітьми вчені дійшли висновку, що вживання алкоголю залежить від соціальних і психологічних чинників, але ступінь ризику розвитку алкоголізму обумовлений генетично. Аби переступити поріг алкоголізму, необхідно тривалий час вживати алкоголь у ризикованій кількості. Численні дослідження підтверджують ці висновки.

1.8. ІНДИВІДУАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Інші теоретики, наприклад Брук [75], роблять наголос на ролі індивідуальних характеристик особистості та їх впливові на вживання підлітками психоактивних речовин. Брук та ін. вважають, що індивідуальні характеристики можуть прямо й опосередковано призводити до вживання алкоголю чи наркотиків. До опосередкованих можна віднести випадки, коли індивідуальні характеристики визначають вибір підлітком однолітків для дружби, які згодом починають негативно впливати на вживання ним психоактивних речовин. Важливість індивідуальних характеристик у поясненні вживання підлітками відповідає ідеї Скарра щодо «вибору ніші» [76]. Скарр стверджує, що коли діти досягають підліткового і далі — дорослого віку, вони обирають оточення, що відповідає їхнім власним індивідуальним характеристикам. Тому певні характеристики можуть призводити до того, що окремі підлітки обирають оточення, яке використовує психоактивні речовини.

Існує дослідження, в якому стверджується, що школярі, які працюють на виробництві упродовж навчального року, більш схильні до зловживань наркотичними речовинами, ніж ті, які не працюють на виробництві. Томпсон, Райс, Кулі та Ван Нельсон [77] отримали результати, що підтверджують цей висновок: «Із старшокласників, які на час опитування вживали алкоголь, 61% працювали частину робочого дня упродовж навчального року, на відміну від більше ніж 71% старшокласників, які ніколи не вживали алкоголю і не працювали… З тих старшокласників, які вживали марихуану, 68,8% були учнями, що працювали у робочі або вихідні дні упродовж навчального року».

Можна припустити існування двох причин, які пояснюють зв’язок між роботою на виробництві та зловживанням. По-перше, в учнів, які працюють, є більше кишенькових грошей, на які вони мають змогу придбати алкоголь та заборонені наркотичні речовини. По-друге, їм необхідно одночасно справлятися із навантаженням як у школі, так і на роботі.

Щойно підлітки починають вживати наркотики, ця звичка може підтримуватися через пригнічений настрій або хвилювання, спричинені захворюванням на гепатит, інфекцією ВІЛ, нестачею грошей, проблемними відносинами з оточуючими, труднощами у навчанні чи на роботі, а також тим, що підліток потрапляє на облік наркологічної служби, тощо. Звичка до вживання наркотиків підтримується також через системи уявлень та особистих переконань. Наприклад, деякі підлітки мотивують свою звичку тим, що вони ще занадто молоді, щоб бути здатними контролювати себе й не вживати наркотики, інші — заперечують серйозність цієї проблеми чи ступінь своєї залежності від наркотиків.

1.9. УСПІШНІСТЬ У НАВЧАННІ ТА АКАДЕМІЧНІ ОЧІКУВАННЯ

Полсон та ін. [78] вивчали зв’язок між використанням наркотиків, успішністю в школі та очікуваннями від навчання серед підлітків віком від 9 до 17 років. Підлітки, які не вживали психоактивних речовин, отримували вищі оцінки, рідше пропускали заняття, мали вищі очікування від навчання, позитивніше оцінювали шкільні заходи і вважали їх важливими. Проте це не дає відповіді на питання щодо каузальності.

Ендрю та ін. [9] також помітили, що невдачі в навчанні та низькі академічні амбіції значно впливають на початок вживання психоактивних речовин. Цього ж висновку дійшли й інші вчені [79]. Правильним також є й зворотне. Ботвін, Бейкер, Дусенбурі, Тортю та Ботвін [80] доводять, що використання психоактивних субстанцій у дитинстві та підлітковому віці веде до проблем у навчанні. Такі самі результати отримав і Х. У. Перкінс, аналізуючи базу даних 41 581 студента із Швейцарії та США [81]. Пояснити це можна так. Спочатку підлітки, які не встигають у школі, почуваються невдахами. Це відчуття може бути посилене зауваженнями вчителів і батьків стосовно поганих шкільних оцінок. Як наслідок, підлітки, намагаючись втекти від стресової ситуації, вдаються до використання наркотичних субстанцій. А далі підлітки, що надмірно вживають алкоголь та інші наркотики, перестають вважати важливим досягнення високих результатів у навчанні, оскільки першочергового значення набуває пошук можливостей вживати алкоголь та наркотики.

Інші вчені теж стверджують, що негативні академічні досягнення впливають на використання алкоголю та інших наркотиків [7, 45, 66, 80, 94].

1.10. ДЕМОГРАФІЧНІ ЧИННИКИ

Аналіз демографічних чинників ризику вказує на те, що вік і стать можуть впливати на зловживання психоактивними субстанціями. Кілька досліджень довели, що чоловіки вживають більшу кількість алкоголю та (або) інших заборонених речовин, ніж жінки. Однак жіночий організм інакше сприймає алкоголь.

Функції жіночого організму пригнічуються швидше, ніж чоловічого, і, крім того, пригнічення може тривати довше. В це можна повірити, оскільки жіноче тіло часто є меншим за чоловіче. Але це правило зберігається, навіть коли розміри тіла жінки й чоловіка є однаковими. Частково це пояснюється різним вмістом жирів у жіночому й чоловічому тілах. Жінки, що регулярно виконують фізичні вправи і мають дуже «сухе» тіло, можуть не відчувати цієї різниці, принаймні порівняно з чоловіками приблизно однакової статури. Це тому, що такі жінки більш подібні до чоловіків у пропорціях м’язової частини тіла відносно вмісту тілесних рідин [82].

Багато жінок у певні дні менструального циклу більше схильні до пригніченого настрою [83]. Кілька досліджень показали, що жінки, які вживають протизаплідні засоби, можуть також відчувати значне погіршення функцій організму під дією алкоголю [84]. Однак значення цього чинника зменшується зі зменшенням вмісту гормонів в оральних контрацептивах [82].

А. І. Пилипенко впевнений, що «…наркотизація у середовищі жінок відрізняється інтенсивністю закріплення залежності, тяжким протіканням усіх стадій».

Чинник статі деякими вченими вважається таким, що впливає на вірогідність зловживання. Банчман та ін. з 1975 до 1979 року провели п’ять загальнонаціональних опитувань у США серед учнів старших класів і встановили, що чоловіки частіше за жінок вживають алкоголь та марихуану. Інша група вчених вивчала використання наркотиків і дійшла висновку, що серед тих, хто вживав нелегальні наркотичні препарати, було більше чоловіків. Людвіг Краус та ін. [85] вказують, що чоловіки частіше за жінок п’ють алкоголь, і внаслідок цього мають проблем більше, ніж жінки.

Проте мало досліджень торкається пояснення причин цих відмінностей. Торн і Де Блассі твердять: «Незважаючи на наявність факту відмінностей за статевою ознакою, слабка увага приділяється походженню цих відмінностей» [86].

Іншим демографічним чинником ризику є вік людини. Діти й люди похилого віку не можуть метаболізувати алкоголь з такою швидкістю, як більшість дорослих [87]. Крім того, у підлітків менший, ніж у дорослих, розмір тіла, і однакова з дорослими доза алкоголю призводить до більшого пригнічення функцій молодого організму.

У людей похилого віку менша кількість тілесної рідини, що спричинює вищу концентрацію алкоголю в крові [88]. Похилі люди повільніше метаболізують алкоголь [89]. Рівень толерантності може бути нижчим як у молодих, так і в літніх людей. Обидві групи зазвичай відчувають більший рівень пригнічення функцій організму від алкоголю, ніж особи іншого віку [90].

Ще одним із чинників є вік початку вживання. Більшість людей, що вживають психоактивні речовини, почали це робити приблизно в одному віці. Отже, якщо є можливість утримати дитину від вживання у певний період її життя, то далі ризик зловживання значно зменшується. Вчені вказують [91], що пік початку вживання алкоголю та марихуани припадає на 16–18 років і в більшості випадків закінчується у 20-річному віці. Крім того, ризик спробувати інші наркотики є найвищим у 18 років, і різко падає після 21 року.

1.11. ПРОБЛЕМНА ПОВЕДІНКА

Поведінкові відхилення також є чинниками ризику, що можуть призводити до зловживання підлітками наркотичними речовинами.

Зловживання наркотичними речовинами може асоціюватися з такими проявами проблемної поведінки, як неслухняність, бунтарство, передчасний сексуальний досвід та вчинення правопорушень [42]. Н. Ю. Максимова та С. В. Толстоухова зауважують: «Незлагідні, конфліктні, нетерплячі, коли їм у чомусь суперечать, підлітки зі збуджуваним типом акцентуації часто потерпають від негативних емоцій, та шукають спосіб змінити свій психічний стан. Випробувавши дію якоїсь психотропної речовини, вони, не замислюючись, знову і знову прагнуть до повторення відчуттів, які їм сподобалися» [65].

Кейсмор [35] отримав результати, які вказують на те, що молоді люди, які використовують хімічні речовини, мають тенденцію до правопорушень (крадіжки, продаж наркотиків), антисоціальних вчинків та набуття негативного сексуального досвіду. Фішер і Гаррісон [92] вважають, що рання асоціальна поведінка та бунтарство є для підлітків чинниками ризику зловживання наркотичними речовинами. Донован та Джессор [93] дійшли висновку, що проблемне пияцтво підлітка асоціюється з тенденцією вдаватися до проблемних з точки зору поведінки вчинків.

Проблемна поведінка є частиною життя будь-якого підлітка, однак вживання психоактивних речовин підвищує ступінь і частоту проблемних вчинків. Кейсмор [35] пише: «Коли підліток зменшує вживання алкоголю та наркотиків, ми бачимо відповідне поліпшення ситуації і з проблемними вчинками, оскільки вони пов’язані з використанням хімічних речовин».

1.12. «ВХІДНІ СУБСТАНЦІЇ»

Дослідженнями доведено, що існує певна послідовність вживання певних субстанцій. Тобто підліток на шляху до системного інтравенозного вживання важких наркотиків проходить певні етапи, наприклад, тютюнопаління, вживання пива, вина, горілки, марихуани тощо. Використання певних субстанцій, таких як алкоголь та марихуана, може призводити до збільшення зловживань, а також до використання більш важких наркотиків [94]. Шиллінг та МакАлістер [95] вказують, що «…підлітки мають тенденцію починати з таких «вхідних» наркотиків, як цигарки та алкогольні напої, а потім послідовно прогресувати до марихуани та, врешті-решт, завершують вживанням важких наркотиків. Крім того, більшість молодих людей, зловживаючи наркотичними речовинами, не обмежуються однією певною субстанцією. Стейн, Ньюкомб та Бентлер [94] доводять, що особи з наркотичною залежністю, як правило, використовують два чи більше наркотиків, а також, окрім використання незаконних наркотичних речовин, вживають алкоголь.

Протилежне цьому також доведене. Ямагучі і Кандель вважають, що (цитується за [96]) «…ймовірність того, що індивіди, які ніколи не вживали марихуану, почнуть вживати інші заборонені препарати, є дуже низькою. Тому профілактика на початкових етапах може допомогти у профілактиці зловживань серед молоді».

1.13. ЗАХИСНІ ЧИННИКИ

Ефективність програми первинної та вторинної профілактики підліткового наркотизму визначається цілою низкою особистих та ситуативних захисних чинників. На біологічному рівні фізичне здоров’я та відсутність пов’язаних з наркотиками захворювань, таких як ВІЛ та гепатит, розглядаються як захисні чинники, що можуть сприяти видужанню. Важливими особистими захисними чинниками також виступають високий рівень здібностей у підлітка, «легкий» темперамент, висока самооцінка та здатність заводити й підтримувати дружбу з недевіантами.

Значущими захисними чинниками в межах сім’ї виступають гарні стосунки між батьками та дітьми, гнучка структура сім’ї, де існує стале спілкування між її членами, високий рівень задоволеності батьків своїм подружнім життям, розподіл між батьками щоденних обов’язків з догляду та нагляду за дитиною-підлітком. Наявність у батьків достатніх знань про наркоманію також є захисним чинником.

До захисних чинників в межах соціального оточення підлітка належать: недоступність наркотиків, високий рівень підтримки з боку оточуючих, незначний рівень стресів та влаштування підлітка до підходящого для нього навчального закладу. Якщо сім’я підлітка перебуває у такому соціальному середовищі, яке надає їй належну підтримку й не ставить до членів сім’ї надмірних вимог, то існує менша імовірність того, що підуть на спад зусилля батьків та дітей, спрямовані на подолання проблеми наркоманії. Влаштування підлітка до підхожого для нього навчального закладу, де вчителі приділяють достатньо часу для того, щоб задовольняти особливі потреби дітей у навчанні, організовують зустрічі з батьками та дітьми, сприяють налагодженню зв’язків між родиною та школою, а також здійснюють ретельний нагляд за підлітками, аби не допустити вживання ними наркотиків у школі, все це дає позитивні результати з огляду на поведінку підлітків з наркотичними проблемами.


© «Новости украинской психиатрии», 2009
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211