НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Профілактика поширення наркозалежності серед молоді »
Під ред. В. В. Бурлаки

Розділ 4

СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ

* Публікується за виданням:
Профілактика поширення наркозалежності серед молоді: Навчально-методичний посібник / Під ред. В. В. Бурлаки. — Київ: Герб, 2008. — 224 с.

4.1. Профілактика наркотизму як соціальна технологія
4.2. Оцінка наркотичної ситуації
4.3. Методологія профілактики наркотизму
4.4. Харківський досвід освітньої профілактики наркотизму
4.5. Дніпропетровський досвід мультисистемної первинної профілактики наркотизму
   4.5.1. Що робити, аби Ваша дитина не стала «важким підлітком»?
   4.5.2. З досвіду первинної профілактики в школі
   4.5.3. Співпраця лікарів-наркологів та медичних психологів із закладами освіти
   4.5.4. З досвіду роботи психолога Центру соціальних служб сім’ї дітей та молоді
   4.5.5. З досвіду участі психологічної служби шкіл Індустріального району в ініціативній групі «Шанс»
   4.5.6. З досвіду роботи вчителя

4.1. ПРОФІЛАКТИКА НАРКОТИЗМУ ЯК СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ

Оскільки у кожному конкретному випадку методологія попередження наркотизму повинна розроблятися з урахуванням реально існуючих місцевих умов і одночасно відповідати умовам універсальності, то кінцевою метою розробки подібної методології є соціальна технологія профілактики наркотизму, що приводить до поліпшення наркотичної ситуації (у країні або конкретному регіоні).

Потреба в соціальних технологіях виникає тоді, коли є необхідність керувати соціальними процесами (латентне поширення наркотизму, профілактичні програми тощо), а також вибирати й використовувати найбільш раціональні з погляду ефективності дії. Соціальна технологія — це стандартизація масової діяльності, що дає можливість оптимізувати співвідношення «ресурси–ефект». Соціальна технологія є сукупністю засобів діагностування соціальних процесів або явищ (у нашому випадку це моніторинг поширення наркотизму серед молоді), коригування поведінки соціального об’єкта, вироблення механізмів вирішення наявних суперечностей, визначення алгоритму вирішення соціального завдання. Соціальна технологія дає змогу розчленувати процес на елементарні процедури й операції з подальшою їх координацією й синхронізацією. Вихідним етапом є соціальне проектування — це формування образу майбутнього об’єкта й обчислення принципової можливості його створення. Соціальна технологія визначає способи досягнення, а соціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знання безпосередньо в практичну, перетворювальну діяльність. Об’єктом такої діяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, яких планується досягти.

За спрямованістю діяльності, характером впливу на соціальні системи, зазвичай, виокремлюють чотири типи соціальних технологій:

  1. Технології формування соціальних систем (формуючі технології).
  2. Функціональні технології, спрямовані на підтримку стабільності соціальних систем і процесів, що задають певні межі соціальних процесів (стримуючі технології).
  3. Технології, спрямовані на перетворення й розвиток соціальних систем (стимулюючі технології).
  4. Технології соціальної боротьби як засіб захисту соціальних систем, придушення небажаних явищ, спрямовані на підрив і усунення негативних процесів (деструктивні технології).

Актуальним завданням є розробка соціальної технології 3 і 4 типу, а саме — соціальної технології профілактики наркотизму з метою оптимізації наявної системи профілактики наркотизму, а також обмеження його епідемічного поширення.

Соціальна технологія, як будь-яка форма науково організованої діяльності, має свою внутрішню структуру, що включає в себе: зміст соціальної технології; її ціль; зміст і організацію технологічної діяльності; засоби й методи досягнення мети; рівень кваліфікації, що визначає, хто саме буде здійснювати реалізацію технології; методи оцінки результатів застосування соціальної технології, а також оцінки її валідності й надійності.

Зміст соціальної технології, зазвичай, задається проблемною ситуацією. Саме проблемна ситуація відповідає на запитання, навіщо розробляється й впроваджується конкретна соціальна технологія. У цьому випадку проблемна ситуація, що задає зміст соціальної технології профілактики наркотизму, полягає в епідемічному поширенні наркотизму серед молоді в Україні й неминуче негативному характері його соціальних наслідків.

Соціальна технологія профілактики наркотизму допускає дослідження технологічного аспекту соціального феномена наркотизму й розробку ефективних способів і прийомів соціального впливу на нього. Відповідно до цього ми пропонуємо блок-схему (рис. 4.1) соціальної технології профілактики наркотизму, що містить у собі чотири етапи (блоки).

СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ

Блок-схема соціальної технології профілактики наркотизму

Рис. 1. Блок-схема соціальної технології профілактики наркотизму

Перший етап охоплює процедури оцінки наявної наркотичної ситуації, зокрема, визначення кола соціальних показників наркотизму; маркетинг профілактичної програми (цільові групи профілактики, потреби населення в профілактиці, пріоритетні канали інформації для її проведення, соціальні інститути, які з цією метою необхідно задіяти); пошук ресурсів, які можуть бути задіяні в профілактичній програмі; цільове орієнтування превентивної програми й початок «наскрізного» моніторингу наркотичної ситуації, що триває на всіх етапах технології.

Другий етап включає процедури корекції наркотичної ситуації. Діяльність агентів профілактики наркотизму на цьому етапі спрямована на зниження як попиту, так і пропозиції, крім того, повинні бути використані не тільки наявні профілактичні програми, а й сконструйовані свої, засновані на регіональних особливостях.

Третій етап зводиться до координації профілактичних впливів: з одного боку, централізоване державне управління, з іншого — громадські ініціативи. На нашу думку, найдоцільніше здійснювати координацію превентивної діяльності в рамках єдиного регіонального координаційного центру із профілактики наркотизму.

Четвертий етап виконує контрольну функцію стосовно ефективності самої технології профілактики наркотизму.

4.2. ОЦІНКА НАРКОТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Для побудови програми соціальної технології профілактики наркотизму необхідно використати соціальні показники наркотизму — це такі якісно-кількісні характеристики об’єкта, які відображають міру наближення об’єкта до необхідного нормального стану. Іншими словами, для здійснення профілактики необхідно методично правильно провести оцінку наявної практики й потреб або потреб у конкретному регіоні, причому варто використати як наявні відомості (медичну й кримінальну статистику, дані попередніх досліджень), так і проводити свої спеціальні дослідження.

Ми провели подібне дослідження в харківському регіоні, його результати описані в науковій монографії «Молодь і наркотики», крім того, нами був здійснений широкий аналіз медичної й кримінальної статистики. Дослідження наркотичної ситуації відбулося і в інших регіонах України, зокрема в Дніпропетровську.

Профілактичні програми не можна ні починати, ні проводити, ні оцінювати без моніторингу показників наркотичної ситуації, а також показників, які досить швидко виникають у процесі реалізації такої програми. Подібний моніторинг здійснюється в Харкові з 1995 р.

Оскільки населення є не тільки об’єктом профілактичної роботи, а й її суб’єктом, його необхідно активно залучати до цього процесу. Тому повинен проводитися науково обґрунтований маркетинг профілактичної програми (визначення потреби населення в профілактиці, пріоритетних каналів інформації для її проведення, соціальних інститутів, які необхідно з цією метою задіяти). Визначатися повинні також «мішені» профілактики — соціальні групи, до яких має здійснюватися диференційований методологічний підхід, а саме:

«Потенційні споживачі» наркотиків (зокрема школярі молодших і середніх класів), котрі, з огляду на вік, потребують заходів винятково первинної профілактики.

«Епізодичні й випадкові споживачі» наркотиків. Оскільки цю групу, що вимагає вторинної профілактики, практично неможливо ізолювати від тих, хто втримується від вживання наркотиків, щодо них варто проводити заходи змішаного характеру.

Групи населення, які виконують стосовно потенційних споживачів функції навчання й контролю, тобто в першу чергу батьки, вчителі, лікарі. Цим групам необхідно заповнювати інформаційні порожнечі або замінювати сформовані раніше стереотипи на достовірну інформацію про адиктивні речовини. Ця група також потребує навчання хоча б елементарним навичкам профілактики.

«Регулярні споживачі» з повністю сформованою наркоманією і близькі до них люди (батьки, друзі тощо). Ця група потребує, крім лікувального втручання, заходів реабілітації, ресоціалізації й адаптації.

Важливою частиною оцінки наркотичної ситуації є визначення ресурсів, які можуть бути використані в ході запровадження антинаркотичних профілактичних програм. Необхідно визначати, хто з можливих партнерів і скільки ресурсів може витратити на профілактику наркотизму.

Соціальні впливи, що лежать в основі соціальних технологій, за їхньою спрямованістю можна розділити на кілька складових. Цільове орієнтування забезпечує упорядкування діяльності за рахунок надання їй мети; зміни мети діяльності; зміни форми; зміни масштабів; зміни темпів або зміни інтенсивності діяльності. Безумовно, соціальна технологія є формалізацію діяльності, що припускає існування процедур, які повинні бути виконані суб’єктом, але при цьому формалізація має й змістовне значення, яке для суб’єкта виступає у формі мети діяльності. Мета діяльності має чотири основні значення: як призначення діяльності в деякій соціальній системі; як бажаний або передбачуваний її результат; як проект діяльності, що забезпечує досягнення певного результату; як суб’єктивний зміст діяльності, інтерес, потреба, мотив для конкретного суб’єкта.

Ми можемо виокремити реальні й ідеальні цілі (з огляду на їх досяжність). Ідеальною метою буде повне викорінювання наркотизму, повне утримування населення від вживання адиктивних речовин, тобто повна абстиненція. Така мета, на жаль, є недосяжною. І, оскільки бажаним соціальним станом повне утримання від вживання адиктивних речовин ніяк бути не може, реальною метою соціальної технології профілактики наркотизму буде зниження наркотизму й пов’язаних з ним проблем.

Оскільки мета є бажаним результатом, відображенням належного стану речей і, одночасно, способом діяльності, ми використаємо прийняту у світі класифікацію цілей профілактики наркотизму: зниження пропозиції (supply reduction) і зниження попиту (demand reduction). Ми вважаємо, що превентивна діяльність у рамках соціальної технології профілактики наркотизму повинна реалізовувати обидва типи цілей. Вони взаємодоповнюють одна одну. Зниженням пропозиції повинні займатися законодавчі й правоохоронні органи, у жодному разі не послабляючи заборон. Історія має досить прикладів негативних наслідків легалізації адиктивних речовин, та й соціальна шкода від легальних адиктивних речовин — алкоголю й нікотину — у багато разів перевершує всі негативні наслідки від вживання наркотиків. Разом із тим, повинно відбуватися зниження попиту із залученням усіх доступних методів і агентів, але головним чином мають використовуватися освітні методи, що формують потребу в здоровому способі життя. Значну ефективність, поряд зі шкільними освітніми програмами, у нашій країні й за кордоном показали ЗМІ, особливо при проведенні антинікотинових програм, а останнім часом — і глобальна мережа Інтернет. Причому варто враховувати, що перекручування й вилучення інформації є найменш успішною тактикою. Крім того, перебудова освіти (на рівні інститутів, університетів, факультетів удосконалення фахівців тощо) необхідна й для поліпшення роботи вже залучених до профілактичної роботи служб як медичного сектора, так і немедичного — юридичного, освітнього тощо.

4.3. МЕТОДОЛОГІЯ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ

Основні напрями профілактики в сфері наркотичної залежності:

Профілактика, за визначенням ВООЗ, — це дії, спрямовані на зменшення можливості виникнення захворювання або порушення, на переривання або уповільнення прогресування захворювання, а також на зменшення непрацездатності. У більш широкому контексті — це різнобічна діяльність, що перешкоджає поширенню нелегальних наркотиків у суспільстві. Профілактика наркотизму охоплює достатньо широке коло напрямів діяльності.

На сьогодні в Україні, як і в усьому світі, переважає медична модель профілактики. Відповідно до сучасної класифікації ВОЗ, розрізняють первинну, вторинну і третинну профілактику.

Первинна профілактика спрямована на попередження розвитку захворювань, і в наркології включає заходи боротьби зі шкідливим для здоров’я вживанням алкоголю, наркотичних й інших психоактивних токсичних речовин. Е. А. Бабаян вказував на те, що класифікація ВООЗ применшує значення первинної профілактики, а тільки вона, на його думку, є справжньою. Відповідно до запропонованої ним класифікації, первинна профілактика розділяється на радикальну і ранню.

Радикальна профілактика передбачає зміну соціально-культурних умов життя населення (пропаганда здорового способу життя, спорт, санітарне просвітництво тощо) і заходи, що забороняють і контролюють споживання і поширення алкоголю, наркотичних й інших психоактивних токсичних речовин.

Рання профілактика містить у собі як виявлення осіб, які зловживають без залежності, так і попередження розвитку залежності.

Методи раннього або своєчасного виявлення фактів адиктивної поведінки можуть істотно вплинути на подальший її розвиток завдяки своєчасному втручанню. Методологічно вони виконують завдання інформування батьків, а також співробітників освітніх та інших установ про різноманітні ознаки вживання адиктивних речовин. Крім того, сюди належить й інформація про те, що необхідно робити, якщо дитина, учень почали вживати адиктивні речовини.

Вчені В. Ф. Єгоров, А. Г. Врублевський, К. Е. Воронін запропонували розрізняти профілактику залежно від поля діяльності, і на цій підставі до первинної профілактики відносять заходи, які адресуються всьому населенню: від системи заборон і покарань до санітарного просвітництва.

Нині первинна профілактика в наркології використовує три основних методи:

  1. Систему заборон і покарань.
  2. Санітарне просвітництво.
  3. Виявлення контингентів високого ризику розвитку адиктивної поведінки (проте А. Є. Лічко і В. С. Бітенський вважають останній лише допоміжним прийомом).

Особливо слід зазначити, що ВОЗ під первинною профілактикою розуміє зміну соціальних умов, що призводять до розвитку хвороби, і лікарі-наркологи цілком обґрунтовано доходять висновку, що «медицина сьогодні впливати на соціальні умови не в змозі… і лікарі первинною профілактикою займатися не можуть». Первинну профілактику ще називають «соціальною профілактикою», тому що вона впливає на комплекс соціальних умов, які сприяють збереженню і розвитку здоров’я, запобігаючи несприятливому впливу чинників соціального та природного середовища. Таким чином, до первинної профілактики можна відносити як заходи, які запобігають виникненню наркотизму, так і заходи, які підвищують власний опір індивіда до наркотизму.

Вторинна профілактика спрямована на затримку розвитку хвороби. У наркології вона містить у собі як ранню діагностику залежності і своєчасне її лікування, так і сукупність заходів для запобігання рецидивів після лікування разом із спеціальним протирецидивним лікуванням. Е. А. Бабаян вважає вторинну профілактику умовною, тому що вона спрямована або вже на виявлення ранніх стадій захворювання — «спізніла» профілактика, або на запобігання рецидивів — «пізня» профілактика.

У класифікації за полем діяльності до вторинної профілактики відносять заходи, спрямовані на виявлення групи ризику.

Третинна профілактика спрямована на запобігання інвалідності, головним чином, шляхом реабілітаційних заходів. У наркології охоплює дуже тяжкі випадки, зокрема, пов’язані з кількаразовими рецидивами та безуспішним лікуванням. Е. А. Бабаян третинну профілактику відніс до умовної і примусове лікування хронічних випадків назвав «термінальною» профілактикою.

У класифікації за полем діяльності третинна профілактика застосовується до тих, хто вже вживає (зі шкідливими для здоров’я наслідками) алкоголь, наркотичні й інші психоактивні токсичні речовини.

Залежно від покладених у основу принципів, можна назвати декілька класифікацій профілактики наркотизму.

За економічними механізмами:

Зниження пропозиції — supply reduction — відбувається в основному через зменшення можливостей придбати наркотик або іншу адиктивну речовину потенційним споживачем. В ідеалі ця стратегія спрямована на повне вилучення наркотиків із незаконного обігу. І, незважаючи на практичну недосяжність цієї мети, зниження пропозиції забезпечується за рахунок збільшення ціни наркотику на вулиці за допомогою класичних ринкових сил. Слід зазначити, що попит на наркотики є досить гнучким і відповідає змінам ціни. Звідси — успішне зниження пропозиції може, у принципі, знизити попит. Тут традиційно використовуються бар’єрні методи кримінального-політичного характеру. Проте необхідно мати на увазі той факт, що наркоман скоріше буде скорочувати споживання продуктів харчування, або буде вдаватися до злодійства й інших незаконних способів одержання матеріальних засобів, щоб придбати наркотик за вищою ціною, ніж зменшить його споживання.

Зниження попиту — demand reduction. Сюди належать як зусилля, спрямовані на недопущення первинного прийому наркотику, так і на зниження шкоди й несприятливих наслідків вживання наркотиків для наркозалежних громадян і суспільства в цілому. Об’єктом тут є як споживачі наркотиків, так і ті, хто ще не почав їх вживати. У першому випадку проводяться заходи лікувально-реабілітаційного характеру, що мають на меті усунути потребу в адиктивній речовині у її споживача. У другому випадку зусилля спрямовані на формування адекватної установки на запобігання первинного прийому наркотиків. Тут використовуються в основному освітні методи, які формують потребу в здоровому способі життя, а також ЗМІ та глобальна мережа Інтернет.

За методами:

За цілями:

За кінцевими цілями можна розрізняти методи профілактики й у такий спосіб:

За групами населення — «мішенями» профілактики:

За загальними принципами впливу на соціум:

Освітня профілактика наркотизму

Найпоширенішими у даний час є освітні профілактичні програми (антиалкогольні, антинаркотичні й антинікотинові). Основним місцем їхньої реалізації є школа (або інший навчальний заклад), тому й агентами освітньої профілактики виступають учителі, шкільні психологи, самі учні і їхні батьки, які також залучені до процесу навчання своїх дітей.

Багатий досвід проведення заходів (понад сторіччя) показав, що їх ефективність залежить від того, як подається інформація і які методи використовуються. Так, програми, які акцентують увагу на негативних наслідках наркотизму, виявилися малоефективними, а програми, що роблять акцент на навчанні (адаптивному стилю життя, навичкам спілкування, критичному мисленню, вмінню приймати рішення і протистояти в ситуаціях пропозиції адиктивних речовин тощо) довели свою ефективність.

Програми формування життєвих навичок (Life Skills Training)

Вчені виокремлюють дві основні моделі навчальних програм первинної профілактики — програму досягнення соціально-психологічної компетентності (основна мета — виробити навички ефективного спілкування) і програму навчання життєвим навичкам (основна ціль — виробити навички відповідального прийняття рішень). Ці моделі за різноманітних культурних умов і в різних країнах набувають різних форм, однак вони мають подібні завдання, ними є:

Цільовою групою для освітніх превентивних програм є учнівська молодь у школах, коледжах, інститутах і інших освітніх закладах. Найбільшу ефективність у закладах освіти показали програми корекції поведінки, побудовані за принципом формування життєвих навичок — ФЖН.

Основними принципами ФЖН є:

Всебічність. У процесі навчання використовуються різноманітні методи подання інформації, методики тренінгу соціально-психологічних навичок і засоби закріплення вивченої поведінки. Всебічність означає орієнтацію на «цілісну людину протягом певного часу». Основними елементами всебічності є:

Засвоєння знань — однієї інформації для зміни адиктивної поведінки недостатньо, діти повинні набути оптимуму знань, щоб самостійно мислити і будувати поведінку. Всебічні програми дають учням знання шляхом концептуалізації інформації, тренінгу щодо її закріплення, виконання завдань з читання, виконання домашніх вправ разом із батьками і участі в громадському житті за місцем проживання.

Навички соціальної компетентності — успішна профілактика передбачає створення у дітей соціально-психологічних навичок відмови від ризикованих пропозицій, бачення позитивних і негативних сторін явищ, взаємодії з ровесниками, дружби, вміння переживати втрату друга, правильного вираження своїх почуттів тощо. Тренінг життєвих, соціально-психологічних навичок є одним з основних компонентів профілактики наркотизму (Life Skills Training). Програми ФЖН обов’язково включають навчання ефективному спілкуванню, впевненості в собі, умінню управляти своїми почуттями, вибирати друзів і будувати позитивні відносини з ровесниками, зміцнювати зв’язки із сім’єю й іншими значимими дорослими, вирішувати проблеми тощо, а також критичному мисленню, прийняттю рішень, усвідомленню негативних впливів і тисків з боку ровесників і опорові їм, постановці цілей, наданню допомоги оточуючим.

Безперервність навчання та ефективність програм прямо корелюють із їхньою тривалістю, послідовністю і широтою змісту. Тільки безупинні зусилля протягом багатьох уроків і навіть років дають позитивні результати. Якісні програми передбачають, залежно від віку дітей, від 45 до 100 уроків протягом семестру або послідовні курси протягом декількох років.

Взаємовідносини з ровесниками сильно впливають на якість програм, тому що діти схильні до впливу один на одного. Але подібний вплив може бути як позитивним, так і негативним. Завдання програм ФЖН — допомогти дітям у побудові позитивних взаємовідносин із ровесниками та виборі друзів.

Участь у громадському житті підвищує ефективність профілактичної роботи, надаючи учням позитивні рольові моделі. Учні, відчужені від просоціальних структур суспільства, більш схильні до адиктивної і девіантної поведінки, а участь у позашкільному громадському житті допомагає молоді зробити свій внесок у просоціальну організацію суспільства та ідентифікуватися з ним.

Залучення батьків до превентивної роботи є запорукою її успіху. Тут широко практикуються домашні завдання, надання батькам спеціальної літератури, організація семінарів для батьків із питань підвищення в дитини впевненості в собі, поліпшення навичок спілкування, подолання сімейних криз, інформування батьків про те, як говорити з дітьми про наркотики, ділитися своїми проблемами і вирішувати їх разом з іншими батьками.

Тренінг соціально-психологічних навичок учителів є одним з обов’язкових компонентів профілактики наркотизму. Існують спеціальні методики, і деякі вчителі потребують попереднього навчання для засвоєння нових методів антинаркотичного викладання і випробування методик діалогічного спілкування з учнями, розвитку навичок обговорення інформації разом з учнями, уміння створювати таку обстановку, яка б надалі сприяла доцільній поведінці дітей, котра б, у свою чергу, зберігалася у різноманітних складних та небезпечних ситуаціях.

Співробітництво різноманітних відомств і організацій є однією з умов успішної тривалої роботи превентивної програми — необхідно об’єднати зусилля школи, фахівців у галузі профілактики, правоохоронних органів, органів охорони здоров’я, представників урядових та громадських установ, а також приватного капіталу.

Культурна релевантність (адекватність) є невід’ємною умовою для програм, побудованих за інтернаціональними зразками. Подібні програми потребують обов’язкової культурної і мовної адаптації.

Оцінка ефективності повинна проводитися впродовж часу дії програми. У разі необхідності слід вносити корективи, уточнення і доповнення, що істотно підвищує ефективність програм ФЖН.

Ціннісні орієнтації властиві будь-якій програмі, і всі учасники повинні собі уявляти ціннісну основу реалізовуваної ними програми. Як правило, декларований програмами ФЖН набір цінностей включає самодисципліну, відповідальність, чесність, поважне ставлення до людей, виконання обов’язків у сім’ї, школі, громаді.

Зв’язок програми із суспільством передбачає прийняття і підтримку громадою програм профілактики наркотизму. Програми ФЖН розробляються з розрахунком об’єднати школу і громаду у прагненні передати дітям навички ефективної комунікації там, де вони живуть, навчаються, працюють.

Програми формування життєвих навичок показали свою ефективність. Більш ніж 30 країн світу запровадили їх у своїх школах. Вони застосовуються також у сфері профілактики паління в школі. Проте серед їхніх вад згадують орієнтацію програми на окрему особистість, ігнорування соціокультурних причин наркотизму і виключення із поля зору дітей, які вже мають досвід адиктивної поведінки. Все це призводить до істотного зниження ефективності цих програм.

Навчання здоровому способу життя

Крім програм формування життєвих навичок, у системі освіти активно використовуються різноманітні програми навчання здоровому способу життя. Здійснюються вони шляхом введення в навчальні плани таких дисциплін, як «Валеологія», «Основи безпеки життєдіяльності» тощо. Подібні програми здійснюються за декількома стратегічними моделями:

Медична модель. До неї часто залучають медпрацівників для читання лекцій про шкідливість адиктивної поведінки. Ця модель здебільшого називається профілактичною, вона цілком побудована на інформуванні школярів і є чисто когнітивною. Модель базується на припущенні, що якщо людина знає про небезпеку для здоров’я певної поведінки, вона буде ставиться до такої поведінки негативно і буде від неї утримуватися. А якщо людина знає, що певна поведінка є корисною для здоров’я, вона буде налаштована до неї позитивно. Цю стратегію описують формулою «знання–ставлення–поведінка». Ефективність подібних програм оцінюється невисоко, тому що, незважаючи на достатні знання про шкоду адиктивних речовин, їх все ж продовжують широко вживати (паління, алкоголь). Але тут велику роль грає спосіб подання інформації, оскільки традиційне залякування, як правило, виявляється малоефективним.

Освітня модель. Вона подібна до медичної, але базується на положенні, що рішення має бути прийняте на основі достовірної інформації особисто підлітком. Тут акцент робиться на виробленні навичок прийняття рішень. Розроблені покрокові стратегії прийняття подібних рішень, але вони базуються більше на особистісних і соціальних аспектах (ставлення до поведінки й нормативні уявлення), ніж на чинниках, пов’язаних із можливою хворобою. Особа, яка приймає рішення, оцінює можливі плюси і мінуси певної поведінки, а також можливу зміну ставлення до неї з боку оточуючих, якщо вона це рішення реалізує.

Радикально-політична модель. Вона містить у собі освітню модель, але її доповнює зовнішнє сприяння становленню здорового способу життя. Наголос робиться на посиленні такої якості, як упевненість у собі. Використовуються методи, які випливають з теорії соціального навчання. Молодь засвоює рольові моделі батьків та ровесників і прагне до поведінки, яка схвалюється референтною групою. Такою групою часто є ровесники, і підліткам потрібно зробити вибір між небажанням вживати адиктивні речовини і груповими нормами, які передбачають їхне вживання. Деяким не вистачає саме впевненості у собі, щоб відмовитися від пропозицій «спробувати».

Модель самопосилення. В її рамках об’єднана достовірна інформація медичної (профілактичної) моделі, навички прийняття рішень, що розвиваються в рамках освітньої моделі, а також зусилля із надання психологічної підтримки і стимулювання здорового способу життя соціального оточення. Їх забезпечує радикально-політична модель. Ця модель найбільш ефективна, тому що має комплексний характер.

Американським національним інститутом наркоманії (NIDA) були розроблені критерії оцінки шкільних, освітніх профілактичних програм. Вони містять у собі такі положення:

Програми функціональних еквівалентів

Основне завдання програм функціональних еквівалентів полягає в розробці альтернатив для потенційно небезпечної адиктивної поведінки. Відповідно до цієї програми, необхідно проводити такі превентивні заходи, які у розвитку неповнолітніх стають функціональним еквівалентом споживання наркотиків.

Програма функціональних еквівалентів викликала значні зміни у практиці превентивної роботи, насамперед в організації вільного часу неповнолітніх. Для здійснення багатьох проектів організації дозвілля молоді потрібно, щоб у них активну участь брали не окремо взяті підлітки, а цілі групи. У рамках цих програм проводяться акції, які торкаються життя всіх прошарків суспільства, — радіо- і телепередачі, виставки, кіно та музичні проекти. Пасивному споживанню наркотиків програма протиставляє активне проведення вільного часу. Спортивні, розважальні та виховні заходи повинні заміняти адиктивну поведінку й утримувати молодь від спокуси вживання наркотиків.

За організацією подібних заходів ховається неясність у питанні щодо стримування від вживання наркотиків — тоді як одні проекти цілеспрямовано об’єднують споживачів наркотиків, у більшості інших проектів стримування від їх вживання є основною умовою участі в них. Це призводить до того, що саме ті неповнолітні, котрі перебувають під загрозою наркоманії, відстороняються від участі в превентивних заходах. Як наслідок, під сумнів ставиться сам принцип функціональної еквівалентності.

Сімейна профілактика наркотизму

Як правило, ці програми тісно пов’язані зі шкільними програмами профілактики наркотизму. У основі сімейної профілактичної програми лежать принципи охоплення сімей із дітьми будь-якого віку і розвиток навичок батьків у таких сферах, як:

Сімейні профілактичні програми призначені як для дітей, так і для їхніх батьків. Вони включають освітній компонент з інформацією про наркотики (узгодженої з тією, що діти одержують у школі). Подібні програми розраховані на сім’ї, що мають дітей у віці від дитячого садка до закінчення школи, і спрямовані на посилення захисних чинників. Крім того, такі програми забезпечують доступність консультативних служб для сімей, що належать до групи ризику.

Програми зниження шкоди і зменшення ризику (Harm reduction / Risk minimization)

Це — програми вторинної профілактики наркотизму, тому що спрямовані вже на споживачів адиктивних речовин. Агентами таких програм виступають і медики, але набагато частіше — волонтери та соціальні працівники. Іноді у ролі волонтерів виступають і самі наркомани.

Нещодавно набула розвитку нова форма надання допомоги наркоманам, у рамках якої більше не висувається обов’язкова вимога відмовитися від вживання наркотиків. Поступово вводяться такі методи боротьби з наркоманією, як програми обміну шприців для ін’єкційних наркоманів, робота на вулиці, доступні контактні кафе, кімнати для наркоманів тощо. Крім того, проводиться лікування методом заміщення (наприклад, наркоманам замість тих наркотиків, які вони звикли вживати, пропонують метадон). Щоб зменшити небезпеку, пов’язану із вживанням незаконних наркотиків, і дати наркоманам можливість жити повноцінним життям, багато держав стали більш толерантно ставитися до вживання незаконних наркотиків (Голландія, Англія, Україна тощо). Проте той факт, що подібні заходи знаходяться на грані законності, змушує багатьох фахівців, які займаються проблемою наркоманії, вимагати декриміналізації торгівлі та вживання наркотиків. Вони вважають, що це, зрештою, повинно привести до ухвалення законів щодо легалізації нових методів боротьби з наркоманією.

До заходів із зменшення небезпеки від вживання наркотиків належать заходи щодо мінімізації шкоди для здоров’я наркоманів (harm reduction), спрямовані на запобігання нещасних випадків серед наркоманів. Подібні проекти найбільш поширені у середовищі рейверів, які споживають переважно нові синтетичні наркотики. Заходи щодо зниження шкоди серед споживачів адиктивних речовин передбачають збір конкретної інформації про ті або інші наркотики, створення інформаційних стендів у молодіжних клубах і на дискотеках, поширення друкованої інформації про небезпеку вживання адиктивних речовин, організацію консультативних пунктів.

Сюди також належить і так звана «клубна робота» (Clubwork). Це робота з підлітками у молодіжних клубах дозвілля шляхом створення в клубах спеціально обладнаного місця, що повинно сприяти встановленню атмосфери довіри і полегшити бесіди про досвід знайомства з наркотиками.

Програми рівний–рівному. Щоб знизити ризик вживання наркотиків, до наркопревентивної роботи залучають тих, у кого є досвід споживання наркотиків, і колишніх наркоманів, які можуть передати новачкам і недосвідченим наркоманам практичні правила і досвід споживання наркотиків, що сформувався в наркосередовищі. Завданням подібного обміну інформацією (peer education) є підтримка неповнолітніх наркоманів (peer support). Така форма використовується для того, щоб установити хоч який-небудь контакт із тими, хто тільки починає вживати наркотики.

Релігійна профілактика наркотизму

Неодноразово зазначалося, що релігійність є одним із найсильніших чинників, що протидіють наркотизму.

Християнська церква розглядає людину як цілісне духовно-тілесне утворення. Це означає, що стан її душі впливає на стан тіла, і навпаки. Тому корінь пристрасті людини до адиктивних речовин, залежність від яких, на перший погляд, визначає тіло, треба шукати в душі. Відповідно до церковної термінології, залежність людини від адиктивних речовин є пристрастю. Пристрасті ж народжуються і перебувають у душі людини. Тільки там вони і можуть бути вилікувані, і лише потому лікувати тіло.

Будь-яку пристрасть можна назвати раковою пухлиною душі. Розвиваючись з однієї клітини, вона швидко окупує всі шари духовного світу людини, викликаючи численні метастази. Як ракову пухлину необхідно лікувати якомога раніше, так і з пристрастями необхідно боротися з моменту їх виникнення, а ще краще — до того. Таким чином, ми бачимо, що церква підтримує доктрину профілактики наркотизму, але користується в цій справі винятково релігійними методами.

Слід підкреслити, що, з погляду богослов’я, кожна пристрасть є своєрідною заміною Бога у душі. Таким чином, наркотизм носить псевдорелігійний характер. Ефект, що виникає під впливом наркотиків, є сурогатом здорового релігійного почуття. Тому різноманітні адиктивні речовини використовуються в різних поганських культах. Наркомани ведуть інтенсивне містичне життя. Хоча ця містика є псевдодуховною, вона все ж глибше і ближче до релігійних почуттів, ніж матеріалістичний світогляд. Тому будь-яка спроба переконати наркомана жити «як усі» (у розумінні церкви, бездуховно), на думку релігійних діячів, буде мати малий успіх, тому що він уже відчув «вузькість матеріалізму». Наркоманові можна запропонувати лише альтернативне «щире духовне життя». Оскільки пристрасть до адиктивних речовин заповнює в душі вакуум, який виникає в результаті відсутності там Бога, церква пропонує єдиний спосіб звільнення від залежності — Бог має зайняти там відповідне місце, щоб людині не потрібно було шукати порятунку в наркотиках, тобто людина повинна прийняти Віру. Християнська церква вчить, що людина може здолати свої пороки тільки через повернення до Христа й участь у Таїнствах церкви.

На цьому положенні заснована більшість програм вторинної і третинної профілактики за типом «12 кроків» та інших відверто релігійних програм. Багатий досвід, набутий релігійними організаціями, не можна ігнорувати, насамперед, через його високу ефективність, доведену часом. Такі організації, як «Анонімні алкоголіки» й «Анонімні наркомани», які працюють більш ніж 80 років, засновані на релігійній ідеології. У деяких випадках вони можуть багато чому навчити офіційні організації, зокрема й як проводити антинаркотичну й антиалкогольну роботу. Можна зробити висновок, що релігійний підхід має у своїй основі достатньо раціональності, щоб впливати на таке складне соціальне явище, як наркотизм, і приводити до поліпшення наркотичної ситуації не тільки в країнах із розвинутою релігійністю, таких як США, а й в Україні.

Третинна профілактика наркотизму

Агентами третинної профілактики наркотизму можуть виступати як медичні працівники, так і громади колишніх наркоманів, так звані «терапевтичні співтовариства». Основною метою їх діяльності є реабілітація та ресоціалізація споживачів адиктивних речовин. У цій сфері працюють як державні, так і недержавні об’єднання, причому досвід останніх часто відрізняється набагато більшою ефективністю. У світі існує величезна кількість різноманітних організацій, які надають лікувально-реабілітаційну допомогу наркоманам. Так, тільки у Берліні їх нараховується близько 170.

У розвинутих країнах, і навіть у тих, які розвиваються, реабілітаційні центри діють вже давно. Більшість із них працюють за програмою «12 кроків». Ця програма розроблена ще наприкінці 30-х років людьми, що раніше самі залежали від наркотиків або алкоголю. Вона одержала схвалення в усьому світі, оскільки в принципі вирішує головне завдання лікування — повну духовну переорієнтацію наркомана, поступове повернення або набуття нових життєвих цінностей, властивих здоровим людям. Існує Всесвітня федерація терапевтичних товариств (WFTC), що об’єднує лікувальні й реабілітаційні центри, які працюють за цією програмою. На жаль, у СРСР її поширення не віталося, оскільки програма «12 кроків» активно спирається на релігійні почуття людини, хоча, за великим рахунком, і не передбачає обов’язкової віри в Бога. На цьому принципі працюють найвідоміші терапевтичні організації — «Анонімні алкоголіки» (АА), «Анонімні наркомани» (АН), «Ал-Анон» (допомога родичам хворих), «Алатин» (допомога дітям алкоголіків). Утримання реабілітаційних центрів обходиться досить дорого, тому часткове забезпечення для них є головним принципом. Саме тому дотепер практично немає ні державних, ні муніципальних установ такого типу. У нашій країні цю функцію виконували клуби зустрічей колишніх хворих на алкоголізм.

Терапевтичні співтовариства, такі як «Synanon» у Німеччині, «Almedro International» у Берліні, «Монар» у Польщі, центри «Daytop» у США, у Німеччині й інших країнах, «Киско» у Фінляндії, «Фенікс Хауз» у Норвегії й інші, як правило, мають свою територію, на якій мешкають ті, хто бажає позбутися залежності, тут же вони працюють і спілкуються. Все їхнє внутрішнє життя побудоване за чіткими правилами, спрямованими на подолання залежності. Порушники виганяються колективним рішенням. Добровільність є основним принципом, у силу чого ефективність такої діяльності є досить високою.

Глобальна мережа Internet як інструмент впливу на наркотизм

Нині, у зв’язку з розвитком і активним проникненням практично в усі сфери людської діяльності мережі Internet, усе більш суттєвим стає вплив Internet-реальності на споживачів адиктивних речовин. Соціологи схильні розглядати простір мережі Internet як соціальний «кіберпростір», свого роду інформаційно-комунікативне поле, сформоване взаємодіючими користувачами, який характеризується практично необмеженою свободою й анонімністю цієї інформаційної взаємодії. Останнім часом з’явилися і методичні розробки щодо використання ресурсів мережі Internet у профілактичній роботі. У цьому зв’язку ми можемо виокремити два напрями діяльності у мережі, які по-різному впливають на наркотизм: пронаркотичний й антинаркотичний. Обидва ці напрями мають досить великі мережеві ресурси, чимала їх частина зосереджена й у російськомовному просторі.

Пронаркотичні ресурси нараховують величезну кількість Wеb-сторінок. Реклама адиктивних речовин і пов’язаного з їх споживанням способу життя набула значного поширення у мережі глобальної комунікації Internet. На пошукових серверах ведеться статистика найбільш відвідуваних сайтів з різноманітних тематик. І практично скрізь у першій десятці один–два пронаркотичних сервери. Існують сервери з великою кількістю текстів, які детально описують різноманітні види наркотиків і містять заклики до їх вживання, а також описи психоделічних переживань (так звані «тріп-репорти»). ЛСД, гашиш, кетамін, екстазі подані в них як нешкідливі речовини, що допомагають краще пізнати себе і навколишній світ. На багатьох сторінках детально викладено способи готування, стереохімічні формули, схеми синтезу, шляхи введення, «дозування», можливість одночасного прийому різноманітних психоактивних речовин. Даються поради, як поводитися у разі затримання органами правопорядку за збереження наркотиків, як ухилитися від тест-контролю або «обдурити» його тощо. За своїми масштабами російськомовна пронаркотична активність набагато скромніша від західної. За кордоном, не кажучи вже про інформацію, можна одержати готовий наркотик або його насіння з інструкцією з вирощування, не виходячи з будинку — по мережі Internet, проте подібні прецеденти вже зустрічаються і на вітчизняних серверах.

На багатьох сторінках висувається теза про опозиційність стосовно суспільства, негативно налаштованого до вживання наркотиків, і здійснюється заклик до легалізації «легких» наркотиків. Найчастіше це заклик до легалізації конопель. Існує ціла низка сторінок, що закликають легалізувати коноплю, які пропагують її вживання та ідеологічно пов’язану з цим субкультуру, так звану «Marijuana Web Ring».

У зв’язку з тим, що Internet-мережа виступає комунікативним полем, вона активно використовується як інтерактивний анонімний інформаційний канал. На більшості найпопулярніших пронаркотичних сайтів є «чат-кімнати». Це — інтерактивні сторінки, де можна у реальному часі спілкуватися на теми, що хвилюють споживачів наркотиків (скільки коштує, де дістати, як вживати). Спілкування відбувається без будь-яких обмежень. Крім того, існують численні тематичні мережні конференції за допомогою електронної пошти, мережі «Фідо».

Активно пропагується в мережі й наркотична субкультура. Можна ознайомитися з «наркоманською» прозою, віршами, корпоративним жаргоном споживачів наркотиків. Не останнє місце тут посідає і сучасне мистецтво, музика (кислотні напрями, постмодернізм тощо). На сторінках, присвячених сучасному мистецтву, можна знайти велику кількість інформації, яка заохочує і рекламує споживання наркотиків.

У цьому зв’язку небезпечною тенденцією ми вважаємо злиття двох стратегій адиктивної поведінки: Internet-залежності і залежності наркотичної. Захоплення інформаційними комп’ютерними технологіями більш властиве молоді, отже, пропаганда наркотиків у комп’ютерних мережах спрямована насамперед на неї. З огляду на те, що захоплення комп’ютерними технологіями можна розглядати як альтернативу наркотизму, агітація «за наркотики» в інформаційному просторі мережі Internet спрямована на інтелектуально розвинуту частину молоді, і тому є найбільш небезпечною.

Ця проблема не може бути вирішена за допомогою заборон, бо принципи функціонування й архітектура мережі припускають створення необмеженої кількості джерел незаконної інформації. Тож єдиним шляхом протидії є проведення альтернативної антинаркотичної пропагандистської діяльності.

Антинаркотичні ресурси набагато менш чисельні, альтернативна антинаркотична діяльність у російськомовному варіанті знаходиться у стані розвитку і представлена одиничними і не завжди достатніми за обсягом серверами. Західний (англомовний) простір досить щільно заповнений різноманітними за цілями та змістом ресурсами — від офіційних серверів урядових і міжнародних організацій до серверів ініціативних громадських формувань. Деякі з них містять і російськомовні розділи.

Слід зазначити, що з’являються фахові й об’ємні російськомовні сайти, які містять велику кількість профілактичної інформації, згрупованої за численними розділами. Спрямованість цієї інформації визначається як споживачами, так і тими, хто ще не почав прийом адиктивних речовин (первинна, вторинна і навіть третинна профілактика). Крім всього іншого, на подібних сторінках дається інформація для широкого кола фахівців (лікарів, педагогів, юристів, психологів і соціологів): методичні розробки з профілактики адиктивної поведінки, спеціальна література стосовно її медичних, правових і соціальних аспектів, можливі джерела фінансування профілактичних програм, різноманітні фонди, що надають ґранти на проведення досліджень у сфері залежностей і розробки профілактичних програм.

Серед антинаркотичних корпоративних проектів значне місце займають публіцистичні ресурси Internet. На подібних сторінках, як правило, вміщені добірки газетних і журнальних публікацій, але в їх структурі присутні й профілактичні розділи (первинна профілактика), та, що важливо, інтерактивні розділи для відкритого обговорення проблеми. На російських серверах ведеться рейтинг антинаркотичних ресурсів «НаркоТОП».

Крім подібних корпоративних проектів, існує досить велика кількість офіційних сайтів різноманітних установ, що займаються профілактикою і лікуванням наркоманії. Їх зміст варіює від фахової превентивної інформації (державні наркологічні клініки і відділення) до самореклами окремих методів лікування (приватні клініки і комерційні проекти).

У віртуальному просторі можна знайти численні особисті і домашні сторінки, часто створювані колишніми наркоманами і присвячені профілактиці та лікуванню наркоманії, а також антинаркотичним культурним акціям.

Численні громадські організації, чия діяльність лежить у площині профілактики адиктивної поведінки, також представлені в мережі. Вони використовують методи первинної профілактики, в основному займаючись санітарним просвітництвом.

Крім всього іншого, у мережі існують сторінки терапевтичного співтовариства «Анонімних наркоманів» і «Анонімних алкоголіків», а також численних супутніх груп, які використовують ідеологію і методи програми «12 кроків», включаючи групи співзалежних осіб.

Різновидом інформаційних антинаркотичних ресурсів виступають тематичні розділи на медичних серверах загальної тематики, як правило, вони мають популярний характер.

Таким чином, мережа Internet є потужним чинником впливу на споживання адиктивних речовин. Її вплив поширюється в двох протилежних напрямках — такому, що стримує, і такому, що стимулює адиктивну поведінку. Істотною особливістю мережі є вільний і практично неконтрольований доступ до інформації першого (пронаркотичного) і другого (антинаркотичного) типу. Цю особливість, на нашу думку, необхідно використовувати при побудові соціальної технології профілактики адиктивної поведінки. У свідомість споживачів наркотиків та людей, які просто цікавляться цією проблемою, необхідно впроваджувати максимально повну і достовірну інформацію про адиктивні речовини. Це повинно проводитися з метою не допустити проникнення на місце можливих інформаційних прогалин поширених у молодіжному середовищі міфів, стереотипів і помилок.

Кримінально-політична й економічна профілактика наркотизму

Діяльність правоохоронних органів (виконавчої влади) спрямована не тільки на кримінальну репресію наркотизму, а й на його попередження. Але все ж основним методом для правоохоронних органів є карно-репресивні заходи щодо наркотизму.

Необхідно згадати і законодавчу владу, що встановлює економічні санкції щодо адиктивних речовин, які не підпадають під карні заборони, але поширення яких спричиняє соціальні проблеми (алкоголь, тютюн). Основними для цього класу агентів також є бар’єрні методи, що включають різноманітні заходи обмеження доступності адиктивних речовин, метою яких є зниження їх пропозиції. Обмежувальні заходи належать до загальної законодавчої політики держави щодо наркотизму і містять у собі обмеження виробництва, контроль над поширенням і контроль над ціноутворенням і стимулюванням збуту (рекламою) тощо.

Антинаркотична політика

Політика, як її визначає європейська конференція ВООЗ, це згода, консенсус серед партнерів про те, які проблеми необхідно вирішити, і про те, яким способом або за допомогою яких стратегій це треба робити. Контроль над адиктивною поведінкою сьогодні виходить за рамки власне медичної проблематики. Політика в цій сфері перетворюється на самостійний напрям діяльності державних структур і органів місцевого самоврядування, у її реалізації усе більш помітну роль відіграють громадські організації. Вона реалізується на трьох рівнях: міжнародному, державному і регіональному. Політика може також реалізуватися на рівні громадськості, котра об’єднує свої зусилля не тільки в масштабі країни, а й у рамках транснаціональних організацій, таких як «Анонімні алкоголіки» й «Анонімні наркомани».

Політику стосовно наркотиків можна також умовно розділити на три типи:

Українська антинаркотична політика найбільш близька до рестриктивної.

На міжнародному рівні антинаркотична політика визначається міжнародними угодами. Зараз у світовому співтоваристві йде процес уніфікації підходів до проблем поширення наркотичних засобів і попередження захворюваності на наркоманію. Історично перші міжнародні ініціативи відносяться до початку XX століття. Першим міжнародним форумом була «Шанхайська опіумна комісія» (1909 р.), у роботі якої взяли участь 13 держав. З 1921 р. міжнародний контроль за наркотиками здійснювався в рамках Ліги Націй. У 1925 р. були ухвалені Женевська угода про заборону виробництва, внутрішньої торгівлі і використання очищеного опіуму та Міжнародна конвенція з опіуму. У 1931 р. була прийнята Міжнародна конвенція з обмеження виробництва і регулювання розподілу наркотиків, а також Бангкокська угода. У 1936 р. у Женеві було укладено Міжнародну конвенцію про заборону незаконної торгівлі наркотичними речовинами. З 1946 р. міжнародний контроль за наркотиками здійснюється в рамках і під егідою ООН. Дотепер ООН розробила систему двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів, що регулюють різноманітні сторони протидії наркотизму, деякі з них підтримує Україна. Це, насамперед, Єдина Конвенція про наркотичні речовини 1961 р., Конвенція про психотропні речовини 1971 р. і Міжнародна Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.

Аналіз міжнародних документів дає змогу виокремити два основні напрями української політики щодо попередження поширення наркотиків і їх немедичного вживання.

На національному рівні українська антинаркотична політика реалізується у формі законодавчого регулювання суспільних відносин. Відмітною рисою подібного регулювання є те, що відповідні законодавчі норми розкидані по різних галузях права. Сюди входять різноманітні кодекси (кримінальний, адміністративний тощо) та інструкції, що регламентують широкий спектр діяльності, так чи інакше пов’язаної з адиктивними речовинами, а також комплексні програми, прийняті Верховною Радою України.

На регіональному рівні антинаркотична політика реалізується у формі місцевих програм і заходів, до яких належить діяльність численних державних установ, у першу чергу — це Комітет у справах сім’ї та молоді, і громадських організацій, фондів і реабілітаційно-профілактичних центрів.

4.4. ХАРКІВСЬКИЙ ДОСВІД ОСВІТНЬОЇ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ

У рамках проекту «Профілактика поширення наркотиків серед молоді в Харківському регіоні: методологічні, методичні й організаційні аспекти» був розроблений комплекс навчальних програм з профілактики наркотизму для різних видів і рівнів освіти. Зокрема, для середньої школи (у рамках класної години й у рамках курсу «Основи безпеки життєдіяльності»), для вищої школи й для системи перепідготовки вчителів.

У методичний комплекс були закладені такі базові принципи:

Комплекс містить в собі елементи як первинної, так і вторинної профілактики, тому що, за нашими даними, практично половина учнівської молоді має у своїй біографії факти адиктивної поведінки.

До структури комплексу включена максимально повна й об’єктивна інформація про адиктивні речовини й наслідки їх вживання (як позитивні, так і негативні) з метою заповнення інформаційних прогалин. Як відомо, на місце подібних прогалин мають тенденцію проникати різного роду стереотипи й міфи.

Варто уникати подачі свідомо помилкової або стереотипної негативної інформації, щоб у цільовій групі не виникла недовіра до всього комплексу.

Варто уникати нав’язування власного емоційного ставлення до проблеми (найчастіше негативного). У підлітків і дітей емоційне забарвлення інформації може змінюватися на прямо протилежне, таким чином, варто дати їм змогу самим формувати власне (емоційне) ставлення до проблеми, надавши, по можливості, максимально повну й об’єктивну інформацію.

Методичний комплекс для середньої школи містить у собі дві можливі програми. Перша програма розрахована на проведення занять у рамках класної години протягом усього навчального року (із частотою не рідше одного разу на місяць), друга — розширена, на проведення занять у рамках курсу «Основи безпеки життєдіяльності» (у вигляді автономного модуля).

Мета: зниження попиту на адиктивні речовини, мінімізація ризику формування адиктивних розладів і зменшення шкоди від вживання адиктивних речовин.

Цільова група: учні старших класів, відносно яких офіційно не виявлено фактів адиктивної поведінки.

У процесі вивчення матеріалу учні повинні набути таких знань:

Цей навчальний курс не є тренінгом, що розвиває навички відмови від вживання адиктивних речовин та інші супутні навички, однак він розрахований на засвоєння знань, необхідних для розвитку подібних навичок. Учні повинні:

Тренінги з розвитку відповідних навичок можуть бути проведені шкільним психологом або виступати самостійним заходом.

Програма курсу «Профілактика наркотизму серед учнів старших класів середньої школи» містить у собі десять тематичних розділів:

Тема 1. Поняття адиктивної поведінки і її основні форми.

Поняття адиктивної поведінки, адиктивні речовини, наркотики, психоактивні (психотропні) речовини. Природа адиктивної поведінки, біологічні, психологічні й соціальні фактори, що викликають залежність. Форми адиктивної поведінки: хімічна й нехімічна залежність. Легальні й нелегальні адиктивні речовини. Уявлення про «легкі» та «важкі» наркотики.

Тема 2. Етапи й механізми формування залежності від адиктивних речовин.

Формування залежності від психоактивних речовин, її стадії й розвиток захворювання. Перші проби. Групова залежність. Психічна залежність. Патологічний (нескоримий) потяг до наркотику. Фізична залежність. Підвищення толерантності (чутливості) до наркотику. Культура й вживання адиктивних речовин.

Тема 3. Явні і приховані властивості адиктивних речовин.

Явні і приховані властивості адиктивних речовин. Позитивні й негативні властивості адиктивних речовин, співвідношення позитивних і негативних властивостей у різноманітних речовинах. Наслідки вживання адиктивних речовин, індивідуальні й соціальні наслідки. Інтоксикація. Зловживання (шкідливе вживання). Синдром залежності. Стан скасування (абстинентний синдром).

Тема 4. Залежність від наркотиків та інших психоактивних речовин.

Історія поширення наркотиків. Особливості залежності від наркотиків. Розвиток і перебіг залежності від наркотиків. Залежність від опіатів. Залежність від канабіноїдів. Залежність від стимуляторів. Залежність від галюциногенів. Залежність від седативних препаратів. Залежність від інгалянтів. Фізіологічні й психічні наслідки зловживання наркотиками й психотропними речовинами.

Тема 5. Залежність від алкоголю.

Історія поширення алкоголю. Алкогольні звичаї. Особливості залежності від алкоголю. Розвиток і перебіг залежності від алкоголю. Пияцтво й алкоголізм. Психологічна залежність від алкоголю, втрата ситуаційного й кількісного контролю. Фізіологічна залежність від алкоголю, втрата захисного блювотного рефлексу, похмільний синдром (алкогольний абстинентний синдром). Фізіологічні й психічні наслідки зловживання алкоголем.

Тема 6. Залежність від тютюнових виробів.

Історія поширення тютюнопаління. Особливості залежності від тютюнових виробів. Фізіологічна й психічна залежність від тютюнових виробів. Розвиток і перебіг залежності від тютюнових виробів. Вплив тютюнопаління на організм. Демонстрація паління і його наслідків (осідання смоли на вату в пластиковій пляшці).

Тема 7. Законодавство й вживання адиктивних речовин.

Історія законодавства в сфері вживання адиктивних речовин. Українське й міжнародне антинаркотичне законодавство. Відповідальність за незаконний обіг наркотиків і психотропних речовин. Злочини, пов’язані із вживанням адиктивних речовин. Віктимологічна характеристика споживачів адиктивних речовин. Питання про легалізацію адиктивних речовин.

Тема 8. Шляхи подолання залежності.

Основні шляхи подолання адиктивної поведінки. Профілактика адиктивної поведінки. Лікування залежності від адиктивних речовин. Реабілітація споживачів адиктивних речовин. Альтернативи вживанню адиктивних речовин.

Тема 9. Перша проба. Поведінка в ситуаціях, що провокують вживання адиктивних речовин, груповий тиск і шляхи його подолання.

Перша проба адиктивних речовин як поворотний момент у житті споживача. Причини, мотиви й мотивування першого пробування адиктивних речовин. Основні форми поведінки в ситуаціях, що провокують вживання адиктивних речовин. Конформне й нестійке поводження, реакція групування з однолітками. Підпорядкування й опір груповому тиску. Шляхи подолання групового тиску — як сказати «Ні!».

Тема 10. Життя поруч із залежною людиною (батьками, другом або подругою, які вживають адиктивні речовини).

Характерні риси адиктивної (залежної) особистості. Співзалежність. Що робити, якщо друг вживає адиктивні речовини. Чого не варто робити, якщо друг вживає адиктивні речовини. Життя в одній родині із залежною людиною. Наслідування й реакція негативної імітації. Як позбутися від співзалежності.

У ході занять повинні використовуватися відеоматеріали, зняті в ході реалізації проекту (інтерв’ю з наркоманами) і фотоматеріали (зовнішній вигляд наркотиків). Контроль отриманих знань має здійснюватися в непрямій формі (без оцінки), учні повинні написати твори за однією з тем, може бути проведений конкурс малюнків або плакатів.

Тематичний навчальний план курсу
«Профілактика наркотизму серед учнів старших класів середньої школи»

№ п/п Назва розділу Кількість годин
Тема 1 Поняття адиктивної поведінки та її основні форми 1
Тема 2 Етапи и механізми формування залежності від адиктивних речовин 1
Тема 3 Явні і приховані властивості адиктивних речовин 1
Тема 4 Залежність від наркотиків та інших ПАР
Залежність від опіатів
Залежність від канабіноїдів
Залежність від стимуляторів
Залежність від галюциногенів
Залежність від седативних препаратів
Залежність від інгалянтів
3
Тема 5 Залежність від алкоголю 1
Тема 6 Залежність від тютюнових виробів 1
Тема 7 Залежність від вживання адиктивних речовин 1
Тема 8 Шляхи подолання залежності — як не потрапити «на гачок» 1
Тема 9 Перша проба. Поведінка в ситуаціях, що провокують вживання адиктивних речовин, груповий тиск і шляхи його подолання 1
Тема 10 Життя поряд із залежною людиною: батьками, другом чи подругою, які вживають адиктивні речовини 1
Всього: 12

Методичний комплекс для системи перепідготовки вчителів

У рамках проекту «Профілактика поширення наркотиків серед молоді в Харківському регіоні: методологічні, методичні, організаційні аспекти» була розроблена навчальна програма з профілактики наркотизму для системи перепідготовки вчителів.

Його мета — заповнити інформаційні прогалини відносно адиктивної поведінки (його природи, механізмів тощо), що існують у викладацького складу, а також навчити вчителів правильно використовувати методичний комплекс для учнів.

Цільова група: вчителі середніх загальноосвітніх шкіл; шкільні психологи, шкільна адміністрація.

Завданнями методичного комплексу для вчителів є:

  1. Набуття знань про основні форми адиктивної поведінки, етапи і механізми формування залежності від адиктивних речовин.
  2. Отримання знань про основні шляхи профілактики адиктивної поведінки, а також лікування й реабілітації осіб з адиктивними розладами.
  3. Отримання знань про основні шляхи законодавчого регулювання поширення наркотизму серед молоді.
  4. Набуття основних навичок з виявлення наркотизму серед учнів старших класів.
  5. Набуття навичок із застосування основних стратегій поводження у разі виникнення підозри щодо вживання адиктивних речовин.
  6. Засвоєння основних навичок читання навчальних курсів з профілактики наркотизму серед учнів старших класів середньої школи — навичок первинної профілактики.

Цей курс може існувати у вигляді спецкурсу в рамках системи перепідготовки вчителів або у формі навчального семінару або ряду навчальних семінарів з проблем адиктивної поведінки та її профілактики в школі. Семінар проводять учасники проекту, згодом такі семінари можуть проводити місцеві спеціалісти-наркологи.

Тематичний навчальний план курсу
«Профілактика наркотизму серед учнів старших класів середньої школи» для системи перепідготовки вчителів

№ п/п Назва розділу Кількість годин
Розділ 1 Основні уявлення про залежність 14
1.1 Поняття і загальні уявлення про залежність 1
1.2 Основні форми адиктивної поведінки 1
1.3 Діагностичні критерії залежності (інтоксикація, зловживання, синдром залежності, стан скасування) 2
1.4 Формування залежності від психоактивних речовин, її механізми і стадії розвитку 4
1.5 Формування залежності від алкоголю 2
1.6 Формування залежності від нікотину 2
1.7 Передумови і мотиви вживання наркотиків 2
Розділ 2 Профілактика, лікування і реабілітація адиктивних розладів 4
Розділ 3 Законодавство в сфері наркотизму 2
Розділ 4 Виявлення наркотизму 6
2.1 Основні шляхи виявлення наркотизму: наркологічна експертиза, експрес-тести для виявлення наркотиків і непрямі ознаки залежності від наркотиків 2
2.2 Специфічні ознаки зловживання окремими класами адиктивних речовин (канабіноїди, опіати, стимулятори, снодійно-седативні, галюциногени, інгалянти) 4
Розділ 5 Можливі стратегії дій у разі виникнення підозри щодо вживання наркотиків або психоактивних токсичних речовин 2
Розділ 6 Методика викладання навчальних курсів з профілактики наркотизму 2
Разом: 30

Методичний комплекс для ВНЗ

В рамках цього проекту, ґрунтуючись на результатах попереднього проекту «Динаміка й соціокультурний механізм поширення наркотиків серед молоді в післявоєнний період», був розроблений комплекс навчальних програм з профілактики наркотизму для курсантів Національного університету внутрішніх справ. Ці спецкурси читаються з 2000 року. Головна особливість такого комплексу полягає у вузькій спеціалізації слухачів.

Спецкурс «Соціальна робота серед осіб із хімічною залежністю» викладається на факультеті з підготовки співробітників кримінальної міліції в рамках спеціалізації «Боротьба з незаконним обігом наркотиків». Метою спецкурсу є ознайомлення з основними напрямами соціальної роботи з особами з хімічною залежністю, її особливостями й основними методами. Спецкурс складається із двох розділів і п’яти тем. Він розрахований на 20 аудиторних годин. Форма контролю — залік і тестові завдання.

У першому розділі розглядаються соціальні, біологічні, психологічні та юридичні аспекти хімічної залежності, основні синдроми залежності, класифікація адиктивних речовин і наявна нормативна база у сфері наркотизму і його профілактики.

У другому розділі розглядаються особливості соціальної роботи з особами з хімічною залежністю, світовий досвід і перспективи її розвитку.

У процесі вивчення матеріалу курсанти повинні засвоїти знання про особливості соціальної роботи з особами з хімічною залежністю, вивчити головні нормативні документи, що регламентують роботу з цим контингентом, а також характеристики основних ознак і синдромів хімічної залежності.

Курсанти повинні набути навичок планування й організації соціальної роботи з особами з хімічною залежністю, організації виховної й профілактичної роботи з цим контингентом.

Програма курсу
«Соціальна робота з особами з хімічною залежністю»

Розділ 1. Соціальні, біологічні, психологічні та юридичні аспекти хімічної залежності.

Тема 1. Хімічна залежність як біопсихосоціальне явище, її природа й закономірності формування.

Проблема хімічної залежності в сучасній Україні. Характеристика основних понять. Адиктивна поведінка, адиктивні речовини, наркотики, психотропні речовини, наркоманія, токсикоманія, алкоголізм. Поняття хімічної залежності, її біопсихосоціальна природа, механізми й закономірності формування. Фактори хімічної залежності. Соціальні, медичні та юридичні критерії залежності. Класифікація адиктивних речовин і синдромів, які виникають внаслідок їх вживання. Принципи поділу видів хімічної залежності внаслідок вживання різних видів хімічних речовин.

Тема 2. Соціальні та юридичні аспекти вживання адиктивних речовин.

Соціокультурний механізм поширення адиктивних речовин. Фактори ризику формування залежності; індивідуальні й соціокультурні фактори ризику. Поняття «шкоди» і ступінь його оцінки при вживанні наркотиків. Соціокультурний зміст норми при вживанні адиктивних речовин: культурний релятивізм норми.

Характеристика національного й міжнародного законодавства. Історія й характеристика антинаркотичного законодавства України. Конвенційні норми міжнародного права, які регулюють обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Віктимологічна характеристика осіб, котрі вживають адиктивні речовини.

Розділ 2. Соціальна робота серед осіб з хімічною залежністю.

Тема 3. Особливості соціальної роботи у сфері протидії й зменшення шкоди від вживання адиктивних речовин.

Актуальність соціальної діяльності. Головні напрями й завдання соціальної роботи. Робота з різними категоріями й групами населення: попередження адиктивної поведінки громадян, реадаптація в суспільстві осіб, які вживають адиктивні речовини. Підготовка кадрів для соціальної служби. Особливості соціальної роботи області щодо запобігання хімічної залежності. Перспективи її розвитку в сучасних соціальних умовах.

Принципи профілактики хімічної залежності й міжнародний досвід у цій сфері. Політика України щодо попередження зловживання адиктивними речовинами. Принципи зменшення шкоди від вживання наркотичних речовин. Соціальні, медичні та юридичні особливості формування стратегії протидії поширенню адиктивних речовин. Бар’єри у відносинах з особами, які вживають адиктивні речовини, і шляхи їх подолання. Міжнародний досвід профілактики хімічної залежності.

Тема 4. Соціальна робота з особами, які вживають алкоголь.

Подолання алкоголізму як одне з найважливіших соціальних завдань. Суспільна небезпека алкоголізації населення, динаміка її поширення. Причини й умови, які сприяють вживанню алкоголю. Соціальні й спадкоємні фактори. Мотиви вживання алкоголю. Стадії профілактики. Закордонний досвід попередження алкоголізації. Шляхи вдосконалення соціальної роботи з подолання алкогольних проблем.

Тема 5. Соціальна робота з особами, які вживають наркотичні й психотропні речовини.

Особливості поширення наркотиків серед молоді. Медичні, психологічні й соціальні аспекти проблеми наркотизації населення. Правова основа боротьби з наркотиками. Характеристика процесів формування соціальних уявлень про наркотики. Особливості традиційних способів профілактики наркоманії, їх недостатня ефективність. Діяльність органів внутрішніх справ з попередження вживання наркотиків серед молоді. Соціальна робота серед осіб з хімічною залежністю в мережі пенітенціарних установ.

Тематичний навчальний план курсу
«Соціальна робота серед осіб з хімічною залежністю»

№ п/п Назва розділу Лекція Семінар
Розділ 1 Основні синдроми хімічної залежності, класифікація адиктивних речовин і наявна нормативна база у сфері протидії наркотизму 4 4
Тема 1 Хімічна залежність як біопсихосоціальне явище, її природа і закономірності формування 2 2
Тема 2 Соціальні та юридичні аспекти вживання адиктивних речовин 2 2
Розділ 2 Соціальна робота серед осіб з хімічною залежністю 6 6
Тема 3 Особливості соціальної роботи в сфері протидії і зменшення шкоди від вживання адиктивних речовин 2 2
Тема 4 Соціальна робота з особами, які вживають алкоголь 2 2
Тема 5 Соціальна робота з особами, які вживають наркотичні та психотропні речовини 2 2
  10 10
Разом: 20

Спецкурс «Соціологія наркотизму» читається як самостійний модуль у рамках курсу «Соціологія злочинності» на соціологічному факультеті. Це соціологічний спецкурс, основним завданням якого є розгляд соціологічних аспектів поширення наркотизму й соціологічних методів його вивчення. Спецкурс складається із трьох розділів. Він розрахований на 16 аудиторних годин. Форма контролю — тестові завдання за модулем і екзамен по всього курсу.

Програма спецкурсу «Соціологія наркотизму»

Тема 1. Предмет і основні поняття соціології наркотизму.

Соціологія наркотизму — нова галузь соціології. Розвиток соціології наркотизму. Медико-білогічний, психологічний, юридичний та соціологічний підходи до дослідження проблеми наркотизму. Виникнення й закономірності трансформації специфічних соціальних груп, моделей поведінки, соціальних відносин, пов’язаних із вживанням адиктивних речовин, як предмет соціології наркотизму. Операціоналізація основних понять соціології наркотизму. Поняття «адиктивна поведінка», «адиктивні речовини», «адикт»; соціальні групи наркоманів, споживачів і груп ризику; субкультура наркотизму, моделі поведінки, обумовлені вживанням наркотиків. Визначення поняття «наркотик»: юридичний, медичний і соціальний критерії. Психотропні й психоактивні токсичні речовини. Відокремлення понять «наркоманія», «токсикоманія», «алкоголізм» і «тютюнопаління». Сучасна класифікація адиктивних розладів (МКХ-10). Основні класи адиктивних речовин, які викликають психічні й поведінкові розлади: алкоголь; тютюн; опіати; канабіноїди; седативні й снотворні речовини; кокаїн; інші стимулятори, включаючи кофеїн; галюциногени; летючі розчинники (інгалянти, летючі наркотично діючі речовини).

Тема 2. Наркотизм як соціальне явище і його зв’язок зі злочинністю.

Поняття «наркотизм» у роботах медиків і юристів. Соціологічне визначення поняття «наркотизм» і «наркотична ситуація». Наркотизм у сучасній Україні. Зміни соціальної структури під впливом наркотизму. Виникнення й трансформація специфічних соціальних груп (регулярні споживачі, епізодичні споживачі, групи високого й слабкого ризику). Специфіка відносин між агентами наркотизму. Адиктивні субкультури (алкогольна й наркотична). Структурація наркотизму. Індивідуальні й соціальні наслідки наркотизму. Фактори розвитку наркотизму (макро-, мезо- і мікросоціальний рівні). Глобалізація наркотизму. Системна модель наркотичної ситуації. Закономірності поширення наркотизму на території України.

Тема 3. Методи й практика дослідження наркотизму.

Кількісні і якісні методи дослідження наркотизму. Масові опитування як інструмент виміру наркотизму. Досвід ретроспективного вивчення проблеми поширення наркотизму в м. Харків. Застосування статистичного методу. Показники медичної й кримінальної статистики. Вивчення наркотизму методом поглибленого слабоструктурованого біографічного інтерв’ю. Вивчення проблеми наркотизму методами експертних опитувань і фокус-груп. Картографування поширення наркотизму. Наркотизм і глобальна мережа Іnternet. Місце соціології в сфері дослідження й запобігання поширення наркотизму в Україні.

Тематичний навчальний план курсу
«Соціологія наркотизму»

  Тематичні розділи модуля Лекція Семінар
  Соціологія наркотизму 8 8
1. Предмет и основні поняття соціології наркотизму 2 2
2. Наркотизм як соціальне явище і його зв’язок зі злочинністю 4 4
3. Методи і практика дослідження наркотизму 2 2
Разом: 16

Ми вважаємо, що подібні спецкурси необхідно включати до підготовки всіх фахівців, чия діяльність, так чи інакше, буде пов’язана із профілактикою поширення наркотизму. Мета таких спецкурсів — заповнити інформаційні прогалини відносно адиктивного поводження (його природи, механізмів тощо), що існують у студентів або курсантів, а також навчити основним методам і технікам профілактики наркотизму. Цільова група таких спецкурсів — студенти або курсанти вищих навчальних закладів, чия майбутня спеціальність пов’язана із профілактикою наркотизму. Таким чином, у зв’язку з недостатнім висвітленням проблеми наркотизму в рамках сучасної освітньої системи, з одного боку, і значним поширенням цього явища в Україні, з іншого боку, освітня профілактика наркотизму здобуває характер перспективного напряму превентивної діяльності.

4.5. ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДОСВІД МУЛЬТИСИСТЕМНОЇ ПЕРВИННОЇ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ

4.5.1. Що робити, аби Ваша дитина не стала «важким підлітком»?

Кожна людина хоче, щоб її дитина упродовж свого життя була здоровою, щасливою і успішною. А що ми для цього робимо і чи достатньою мірою?

Зазвичай, усі батьки слідкують за тим, щоб їхні діти не були голодними. Якщо на вулиці дощ, вони обов’язково потурбуються про те, щоб дитина одягнула плащ, або дадуть їй парасольку.

А чи достатньо часу ми приділяємо душі дитини і її вихованню? Адже дитина — це чиста книга, і дуже важливо, що буде написано на перших її сторінках. При цьому виключного значення набуває власний приклад і авторитет батьків, які з любов’ю допомагають дітям не збитися на манівці. Але якщо вам ніколи, то замість вас ці сторінки напише «вулиця», разом з усіма її «цінностями» та орієнтирами.

Щоб надати дитині шанс бути щасливою, в родині необхідно створити атмосферу доброти, взаєморозуміння і любові між усіма її членами.

Для дитини найближчими і найкращими людьми в світі є її батьки, і саме вони формують у неї ті установки, які вона пронесе через усе своє життя.

Індивідуальна позиція починає закладатися в душу дитини мамою і татом з моменту її народження, і саме цим у майбутньому буде передусім визначатись рівень активності, життєрадісності, оптимізму, доброзичливого ставлення до інших людей, відвертості, уміння спілкуватися з однолітками і дорослими.

Батьки сприяють розвитку в своєї дитини ранньої житейської мудрості, відповідальності, накопиченню досвіду вирішення проблем. Якщо її ще в дошкільному віці навчити читати, рахувати, писати, то в школі вона почуватиметься набагато комфортніше. Їй буде набагато легше увійти в стан когерентності (причетності, взаємозв’язку з оточенням, розуміння світу і себе, свого місця в ньому, сприйняття життя, наповненого сенсом, легкості у навчанні).

Спільні інтереси і діяльність усіх членів родини — невід’ємна частина повноцінного розвитку дитини. Тоді у неї змалку виховується воля, працьовитість, цілеспрямованість, активність, прагнення взаєморозуміння і довіри у стосунках з оточуючими. Це допоможе їй, наприклад, у школі, бо вчителі заохочують таких дітей і спрямовують розвиток їхнього потенціалу.

З цілого ряду причинно-наслідкових зв’язків родина є дуже важливим, одним з найголовніших чинників процесу виховання і формування особистості. І батькам необхідно бути особливо чуйними і толерантними до своєї дитини-підлітка.

По-перше, підліток дуже залежний від своєї родини. Тут задовольняється значна частина його потреб, у тому числі матеріально-побутових. Особливо важливі в цьому віці швидких змін і пов’язаних з ними інтенсивних фрустрацій, розуміння батьків, емоційна підтримка, любов, симпатія. Негаразди в родині, навпаки, спричинюють нервово-психічну напругу, викликають тривогу і спотворюють світогляд підлітка.

По-друге, велика роль належить родині в здійсненні соціального контролю за поведінкою підлітка. В цьому віці ряд психологічних механізмів, необхідних для самостійної поведінки дорослого члена суспільства, перебуває в стадії формування. Нездатність родини допомагати підлітку в такому становленні призводить до порушень як його поведінки, так і розвитку особистості.

По-третє, людина в підлітковий період свого життя проходить етап інтенсивного оволодіння соціальними ролями дорослої людини, швидко розширюється коло її спілкування, міцніють зв’язки з неформальними групами, школою. Все це відбувається в умовах бурхливих фізіологічних, психологічних і соціальних змін організму і особистості підлітка. Тому в цей період підліток гостро потребує спрямовуючої і консультативної допомоги родини: пояснень різноманітних соціальних і життєвих явищ, інформування, сприяння у формуванні власної всебічної оцінки найрізноманітніших ситуацій. В родині підліток накопичує досвід взаємодії і стосунків з протилежною статтю. І з дитинства відбувається процес його ідентифікації, ототожнення себе з батьками (дочка — «я, як мама», син — «я, як тато»). Порушення такої ідентифікації, відсутність авторитету в процесі її становлення (неповні сім’ї, відсутність злагоди й гармонії в оточенні) справляє негативний вплив на розвиток підлітка.

Байдуже ставлення (емоційне відкидання) призводить до виникнення нових порушених відносин. З невизначеної позиції дорослих виникає неможливість зрозумілого і обґрунтованого визначення ролі і статусу молодих людей. Нездатність родини справитися з цим завданням ставить підлітка у вельми скрутне й уразливе становище, обумовлюючи його дезорієнтацію в соціумі, обеззброюючи перед різноманітними труднощами і суперечностями.

Підлітковий вік висуває до дорослих членів родини, у першу чергу батьків, нові складні вимоги. Порушення у взаємостосунках батьків із дітьми, раніше не відіграючи помітної ролі, тепер виходять на перший план, стають джерелом психічної травматизації підлітка.

Що робити, аби дитина не стала «важким підлітком»?

До захисних чинників виникнення поведінкових проблем у межах родинної системи належать позитивні стосунки між батьками, між батьками і дитиною, а також тісне спілкування в родині і наявність у її дорослих членів навичок вирішення проблем. Спокійний темперамент, здатність встановлювати і зберігати нові стосунки є для дітей важливими індивідуальними захисними чинниками. До них слід віднести і підтримку добрих друзів з їх оточення — це служить просоціальним зразком для наслідування і стосується всієї групи однолітків. Захисними чинниками служать також помірність тиску, високий рівень підтримки з боку родичів та соціального оточення.

Наголосимо: родина і оточення є головним джерелом формування захисних чинників у підлітка. Вони повинні сприяти розвитку в індивідуума відчуття власної значущості, незалежності.

За соціальним оточенням дитини необхідно слідкувати особливо уважно, нейтралізуючи або відсікаючи те, що шкодить її нормальному розвитку.

В умовах перенасиченості інформаційного простору розпусними телепередачами та кровожерними комп’ютерними іграми дуже корисно буде контролювати інформаційний потік, що нав’язується дитині. Якщо вам вдасться, принаймні, зменшити його, ваші шанси на успіх підвищаться.

Виключно важливого значення у таких процесах набуває довіра підлітка щонайменше до одного з батьків. Якщо у нього з якихось причин таких стосунків немає (наприклад, коли дитина є сиротою), необхідно знайти на цю роль людину з його оточення. Для дітей важливо мати когось, з ким можна було б себе асоціювати, хто компенсував би їм відсутність батьківського прикладу.

Але якщо дитина живе з батьками, у її вихованні набуває значення ієрархія в родині, спільна відповідальність за благополуччя в ній, авторитет батьків, заохочення до взаємоповаги і симпатії, слухняності. Сюди ж слід віднести і такі захисні родинні чинники, як наявність чіткого розподілу ролей в родині, прозорість стосунків, відкритий діалог, щире спілкування з раннього дитинства, розвиток позитивних сімейних традицій, толерантність щодо духовних цінностей інших людей, особливо старшого покоління.

У вихованні дитини рекомендується дотримуватись кількох психологічних рекомендацій: виховувати підлітка так, щоб він перебував у злагоді із самим собою і своїми відчуттями; був здатний адекватно виявляти свої почуття; міг підтримувати здорові стосунки з іншими людьми і вмів би піклуватися про себе.

Батьки повинні допомогти підлітку відчути самоповагу, знайти і зберегти справжніх друзів, сформувати мету в житті. Тоді молоді люди самі починають прагнути освіти, професії, роботи, власного житла і родинного затишку.

Якщо поведінка підлітка погіршується (проявляються грубощі, помічаються прогули уроків, втечі з будинку, антисоціальна поведінка з компанією підлітків, вживання алкоголю і наркотиків), необхідно звертатися за професійною допомогою до психолога. В разі необхідності він може застосувати сімейну терапію.

Слід підкреслити важливість технологій зайнятості. Для підліткового віку характерним є пошук себе в світі. Позакласна робота — спортивні секції, різноманітні гуртки, самоосвіта, факультативи — зменшує можливості бити байдики і збільшує кількість завдань, виконання яких вимагає не тільки часу, а й привертає увагу підлітка, надає йому корисних знань і виховує його.

Підліток потребує помірного контролю та опіки, спрямованих на розвиток його самостійності й уміння відповідати за своє особисте життя.

Вагомий внесок до профілактики поведінки підлітка може зробити культура релігійних почуттів (якщо релігія орієнтована не на відхід від реальності, а, навпаки, наділяє людину вищою духовною і етичною силою для протистояння труднощам і згубним прагненням). Духовний розвиток також має значення для формування поваги до себе й оточуючих і служить добрим підґрунтям для побудови міжособистісних стосунків.

Тимчасове або часткове працевлаштування молодої людини неодмінно допоможе їй знайти своє призначення в житті.

У всьому цивілізованому світі престижно бути здоровим, не мати шкідливих звичок, відчувати себе особистістю і хазяїном власної долі.

Розглянемо деякі чинники, що сприяють здоровому способу життя. Вони різноманітні.

До індивідуальних слід віднести сприятливе соціальне оточення, відкритість до сприйняття, здатність до взаємодії з іншими людьми. Це — відкрита, гнучка поведінка; позитивна самооцінка; упевненість в собі; незалежність. Такі риси характеру слід виховувати в підлітка — вони допоможуть йому протистояти пресингу поганого оточення, подолати стрес.

Інтелектуальні і творчі здібності, особисті інтереси і хобі — це шлях до підвищення самооцінки, упевненості в собі. Якщо є улюблене заняття, то у разі виникнення стресу воно допоможе знайти розраду. При цьому відбувається «скидання» негативу (образи, злості, агресії тощо).

Внутрішнє відчуття контролю притаманне всім здоровим людям. Але одні індивідууми впевнені, що вони впливають на хід свого життя і зміни в ньому. Інші ж переконані, що на них впливають зовнішні сили, ними керують інші люди, обставини. Всі вони по-своєму праві, і важливо надати підлітку можливість на життєвих прикладах переконатись у справедливості обох цих точок зору та допомогти йому обрати індивідуальну, оптимальну для нього і збалансовану стратегію поведінки в родині та соціальному оточенні.

4.5.2. З досвіду первинної профілактики в школі

Стрімкий перехід до ринкових принципів в економіці України призвів до перерозподілу власності, розшарував населення за рівнем прибутків і відкинув велику кількість людей за межу бідності. В горнилі запеклої боротьби на політичній арені політикам не завжди вистачає часу на «дрібні» потреби найменш захищених представників суспільства — дітей та молоді. Бізнесові структури не спішать витрачати прибуток на переоснащення виробництв та зменшення екологічно-небезпечних викидів у навколишнє середовище. Ця ситуація призводить до зменшення у багатьох людей пріоритету здоров’я і усвідомлення мотивації до здорового способу життя, створює сприятливе підґрунтя для стрімкого поширення вживання наркотичних і токсичних речовин серед дітей і підлітків. Соціологічні дослідження свідчать про загрозливо високий рівень наркотизації підростаючого покоління, що вказує на необхідність розробки профілактичних заходів з попередження вживання дітьми й підлітками психоактивних речовин, а також правильної тактики роботи із тими, хто вживає наркотичні речовини, з метою запобігання формування в них залежності та подальшого поширення цього небезпечного явища в суспільстві.

Значну частину свого часу учні проводять у школі. Сюди вони приходять на уроки, тут вчаться працювати, беруть участь у різних шкільних заходах, закохуються.

9–17 років — це вік, у якому людині необхідні розуміння і підтримка. З іншого боку, підлітки відчувають потребу у власній незалежності. Уважно прислухаючись до заборон дорослих, вони намагаються визначити людські норми й цінності, а інколи, в силу незрілості, переоцінюють власні можливості. Саме це, у поєднанні з підвищеною цікавістю до всього незвичайного, спонукає підлітка звертати увагу на різноманітну інформацію про вживання наркотичних речовин, яку вони одержують у школі, вдома, на вулиці. Вплив друзів у цьому віці зростає дедалі більше, тоді як вплив батьків зменшується. Ось чому в школі, де є багато друзів, де вирує різноманіття думок і дій, можна стикнутися із вживанням наркотичних і токсичних речовин. Тому велика увага має приділятися здоровому способу життя. Школа спільно з батьками має відповідати і за навчання, і за здоров’я дітей.

В школах Індустріального району м. Дніпропетровська здійснюється постійна робота, що зветься «шкільною оздоровчою політикою». Головна мета — поліпшення здоров’я та самопочуття учнів.

У 2002 році на базі шкіл району розпочав роботу україно-шведський проект «Незахищені діти в Україні: діти з функціональними обмеженнями, та діти, що мають проблеми з алкоголем і наркотиками».

Було створено Інформаційний центр з профілактики наркотизму, про що відразу сповістили учнів, вчителів, батьків, жителів мікрорайону.

Скоординовано графік роботи фахівців району — представників освітянської сфери, психологічної служби, соціальних служб для молоді та обласного наркодиспансеру (медичних психологів, лікарів-наркологів).

По школах району було сформовано банк даних про дітей, групи ризику та дітей з асоціальною поведінкою.

Затверджені графіки відвідування Інформаційного центру учнями та педагогами шкіл району.

Районний відділ освіти провів цільову підготовку директорів шкіл району із законодавчих питань, зокрема докладно вивчались:

Профілактика наркотизму розпочалася з соціологічних опитувань учнів шкіл. Це дало можливість виявити реальний стан справ з цього питання в школах.

Так, у 2002–2003 навчальному році проводилось анонімне опитування з метою з’ясування ситуації щодо тютюнопаління, а також вживання алкоголю та наркотиків, пілотними школами якого стали навчально-виховний комплекс № 139 та СШ № 147.

Результати анкетування засвідчили, що такі проблеми серед підлітків існують. Аналіз отриманих даних вказав на головні проблеми молоді, локалізував їх, надавши можливості більш точного реагування.

У 2003–2004 навчальному році повторне анкетування пройшло в усіх школах району серед учнів 9-х та 11-х класів. Опитування було проведено силами шкіл. Спільно з психологами були розроблені методичні поради, які разом з результатами опитування були передані в школи для подальшої профілактичної роботи щодо пропаганди здорового способу життя.

Було зрозуміло, що зусиль одних лише вчительських колективів недостатньо, тому вирішено було створити ініціативну групу «Шанс», до складу якої увійшли різні фахівці — заступник директора з виховної роботи, вчителі ОБЖ, валеології, психологи, працівники кримінальної міліції, служби у справах неповнолітніх, депутати районної та міської Рад, працівники обласного наркодиспансеру. В рамках проекту було проведено діагностику рівня готовності педагогів до пропаганди здорового способу життя, збереження репродуктивного здоров’я сім’ї, підготовки молоді до сімейного життя, морального та фізичного здоров’я дітей.

Створена в рамках проекту група «Шанс» розпочала роботу в районі у 2003 році. Було розроблено план заходів щодо пропаганди здорового способу життя. Найпоширенішими стали такі форми роботи:

На високому рівні серед учнів, вчителів, батьків пройшов конкурс «За здоровий спосіб життя», організований учасниками групи «Шанс» у травні 2004 р.

До уваги відвідувачів були представлені: розробки уроків, брейн-рингів, засідань круглих столів; твори, акровірші, малюнки, постери щодо пропаганди здорового способу життя.

За підсумками конкурсу учасники нагороджувалися цінними подарунками. Кращі роботи були видані спільно із:

Спільна робота в рамках україно-шведського проекту надала стимулу розвиткові профілактичної роботи в сфері формування здорового способу життя серед молоді, надихнула творчі колективи, колективи громадських організацій на нові творчі ідеї, за допомогою яких створюються оригінальні профілактичні програми та заходи для захисту дітей.

Здоров’я людини — найбільший скарб, який дарує їй природа. Це можливість жити повноцінним життям, радіти всім його дарам. Природа, наділяючи нас так щедро, бажає нам всього найкращого. Прикро, дуже прикро, коли за якихось життєвих обставин дитина втрачає частку здоров’я. Тому педагогічний колектив школи, батьківський комітет упродовж навчального року проводять систематичну роботу серед дітей, навчаючи їх повноцінно сприймати навколишній світ.

Тютюнопаління набуло загрозливих розмірів національного лиха. Палять підлітки (однаковою мірою хлопчики й дівчата), молоді жінки, яким колись доведеться народжувати дітей. Важко писати про це, але сьогодні палять і діти молодшого віку, переважно із неблагополучних родин. Палять з таким виглядом, ніби це звичайна для них справа. У цих дітей юні байдужі обличчя й очі старців…

Пропаганда тютюнових виробів стала тотальним явищем. За те, що несе в собі жахливі хвороби й смерть, агітують за допомогою розкішно оформлених рекламних плакатів. Кожен щит з рекламою тютюнових виробів коштує не одну тисячу доларів, але замовник іде на ці витрати. Вигідно! Плакати нагадують про «красиве» життя, що про нього так мріє молодь. А тютюнові вироби продаються скрізь: 5–20 копійок за цигарку, і атрибути такого «красивого» життя — в руках у хлопчика чи дівчинки… А в цей час у лікарнях від раку, інфарктів, спричинених зловживанням тютюном, кожного дня вмирають люди.

З досвіду економічно розвинутих країн за останні 30–40 років відомо, що понад 50% чинників, які спричиняють високу смертність серед людей працездатного віку, зумовлені способом життя, 30% — соціально-економічними причинами та спадковістю, 10% пов’язані із забрудненням навколишнього середовища, і стільки ж — недоліками медичної допомоги, профілактичних заходів та умов сприяння і підтримки здоров’я. Отже, маємо вести здоровий спосіб життя.

Та чи сприймає всерйоз це золоте правило сучасна молодь, коли ціннісні орієнтири нівелюються, а тютюнопаління, алкоголь, наркотики дедалі більше належать до уподобань молоді?

Останнім часом уряд України приділяє особливу увагу проблемам здоров’я молоді, і створенню нормативно-правової та освітньої бази для формування здорового способу життя молодого покоління. Для вирішення цієї проблеми прийнято низку документів: Державна національна програма «Освіта. (Україна XXI століття)», Національна програма «Репродуктивне здоров’я 2001–2005», Цільова програма «Фізичне виховання — здоров’я нації».

Паління, алкоголь, наркоманія — найнебезпечніші хвороби. Адже вживання речовин, які призводять до цих хвороб, навіть у незначних дозах, руйнує фізичне і моральне здоров’я людини, спричиняє повну деградацію особистості.

Серед методів, які батьки намагаються використати для попередження у дітей потягу до вживання наркотичних речовин, алкоголю, — бесіди, заборона, власний приклад, спеціальна література, покарання. Звичайно, без кваліфікованого педагогічного керівництва проводити повноцінну виховну роботу складно. Сьогодення вимагає від педагогічних працівників особливих знань, адже школа нині є керівником життя особистості. Місія школи — допомогти дитині в розвитку її духовних сил.

Що мають усвідомити батьки? Щонайперше, батьки повинні зрозуміти: лише здорова, активна сім’я справлятиме позитивний вплив на розвиток молодого покоління. Родинна атмосфера — це та школа, яка виховує ніби сама по собі. З сім’ї починається людина, в батьківському домі засвоюються перші звички, норми поведінки, формуються риси характеру.

Системний підхід до профілактики в навчальних закладах Індустріального району означає, що первинна профілактика будується на результатах регулярних соціологічних опитувань, а до профілактичних заходів залучені керівники району, представники соціальних служб, міліції, освіти, медики та батьки.

4.5.3. Співпраця лікарів-наркологів та медичних психологів із закладами освіти

На сьогоднішній день в Україні наркоманія стала вже не тільки медичною, а й соціальною, культурною і, без перебільшення, навіть політичною проблемою.

Фахівці Дніпропетровського обласного наркологічного диспансеру працюють у трьох напрямах.

1. Профілактична робота з підлітками, які не пробували наркотичних речовин і алкоголю

Досвід нашої роботи показує, що перше знайомство з психоактивними речовинами (ПАР) — алкоголем та наркотиками, відбувається в шкільному віці. Піковий вік початку вживання ПАР — 12–14 років (за даними анонімного анкетування школярів, проведеного в межах українсько-шведського проекту).

Кожному підлітку у віці 9–14 років друзі та однокласники хоча б раз пропонують спробувати ПАР. І що він відповість на цю пропозицію, чи зможе сказати «Ні!», знехтувавши думкою однолітків про себе? З ким йому порадитись? Кому він може довіритись? Добре, якщо в такі моменти поряд будуть значимі для підлітка люди — батьки, вчителі, керівник гуртка або тренер, які зрозуміють і підтримають його, та нададуть достовірну інформацію.

Протистояти ровесникам може лише підліток з високою самооцінкою, упевнений у собі. А належна самооцінка людини формується найперше в дитинстві, під впливом батьків.

У місті Дніпропетровську на базі школи № 139 було відкрито Інформаційно-консультаційний центр, у якому наші фахівці (лікарі-наркологи, психологи) проводили анонімне консультування учнів шкіл, за бажанням та ініціативою батьків і педагогів. Мета консультацій — надати повну правдиву інформацію з цих питань в умовах довірчої бесіди.

2. Робота з батьками

На базі шкіл міста впроваджене навчання батьків. З метою досягнення відкритого діалогу наші фахівці вперше запропонували проводити таке навчання за відсутності адміністрації шкіл та педагогів. Батьки не соромились задавати найрізноманітніші питання з цієї теми, а спілкування було щирим і відкритим. Такий підхід виявився набагато ефективнішим, ніж, наприклад, просто лекції. Наголос у бесідах робився на те, що саме родина є для підлітка головним захистом проти вживання ПАР. У процесі цих бесід надавались роз’яснення щодо різноманітних чинників, як ризику вживання ПАР, так і захисту дитини від цього.

Ризик залучення до вживання ПАР підвищують:

  1. Важкі та хронічні захворювання в дитячому віці; черепно-мозкові травми (особливо численні).
  2. Неповність родини (сюди ж можна віднести безбатьківщину при батькові, який не виконує своїх функцій).
  3. Відсутність братів та сестер.
  4. Проживання з вітчимом або мачухою.
  5. Велика зайнятість батьків.
  6. Авторитарність батька або матері.
  7. Гіперопікування з боку батьків.
  8. Захворювання на алкоголізм або наркоманію когось із близьких людей або родичів.
  9. Ранній початок самостійного життя (12–14 років) та передчасне звільнення від батьківської опіки.
  10. Легкий та неконтрольований доступ до грошей, або ж навпаки — великі матеріальні труднощі.
  11. Спотворені родинні стосунки, порушення родинної ієрархії.
  12. Великий надлишок вільного часу (якщо батьки упродовж 2–3 годин не знають, де і з ким перебуває їхня дитина, її можна прирівняти до безпритульної).
  13. За свідченням самих підлітків, які потрапили в залежність від ПАР, вдома їм не вистачало уваги з боку батьків, співчуття, розуміння, підтримки. Базові потреби підлітка полягають у необхідності звичайного батьківського дотику, схвалення, підбадьорювання, прийнятності. Якщо ці елементарні потреби підлітка не задовольняються, він починає шукати заміни їм на вулиці, де отримує спілкування, позбавляється самотності, здобуває «впевненість у собі» тощо.

Батькам також пропонувався тест, який допомагає їм отримати приблизну відповідь на запитання про те, на який ризик наражається їх дитина у зв’язку з проблемою алкоголю та наркотиків. Батькам пропонувалось дати відповідь «Так» або «Ні» на запитання:

  1. Чи може ваша дитина придбати собі пиво, вино, горілку?
  2. Чи доводилось вам помічати, що у магазинах вашого району алкоголь продають неповнолітнім?
  3. Чи вважають дорослі, близькі вашої дитині, що пити, палити, вживати багато ліків — це нормально?
  4. Чи є неподалік вашого будинку, школи, куди ходить ваша дитина, чи по дорозі до неї, чи взагалі в місцях, до яких дитині легко дістатись, магазини спиртних напоїв?
  5. Чи відрізняються ваші умови життя від умов життя пересічних громадян в бік більшого або меншого достатку?
  6. Чи пиячать ваші сусіди, чи порушують вони у нетверезому вигляді закон?
  7. Чи є у вас родичі з боку батька або матері люди, залежні від алкоголю та наркотиків (наприклад, дід, дядько, батько, старший брат)?
  8. Чи пиячить хтось у вашій родині або вживає наркотики, принаймні час від часу?
  9. Чи даєте ви своїй дитині повну свободу поведінки стосовно алкоголю та наркотиків?
  10. Чи перебуває ваш шлюб у стадії тривалого конфлікту (постійні сварки, сердита мовчанка упродовж цілих днів, відсутність злагоди у вирішенні важливих питань)? Чи існують конфлікти між іншими дорослими людьми, які виховують вашу дитину?
  11. Ваша дитина спілкується, перебуває поруч з вами неохоче, уникає розмов, ухиляється від контактів, замкнена у собі?
  12. Чи часто ваша дитина поводилась агресивно у ранньому дитинстві (до 10 років)?
  13. Чи має ваша дитина труднощі постійного характеру в школі?
  14. Ви помічаєте у своєї дитини нехтування стосовно свого майбутнього, навчання, професії?
  15. Чи сприймали вашу дитину у ранньому віці ровесники?
  16. Друзі та подруги вашої дитини палять, випивають, пробують наркотики?
  17. Ваша дитина переживає відчуття самотності, вона ізольована, у неї немає друзів?
  18. Чи доводилось вам помічати, що ваша дитина позитивно ставиться до тютюнопаління та алкоголю і чекає від цього насолоди?
  19. Чи мала ваша дитина ранній (до 14–15 років) контакт з алкоголем, тютюном, наркотиками?
  20. Чи відчуваєте ви труднощі при відповідях на ці запитання?

За кожне «Так» нараховується одне очко. Чим більше очок, тим вищі ризики для вашої дитини. Кожне запитання відповідає науково дослідженим чинникам ризику. Звісно, ці чинники нерівноцінні — одні несуть більшу загрозу для дитини, інші — меншу, але встановити з допомогою цих запитань приблизну ступінь загального ризику можна.

Кількість балів від 1 до 6

Це середній ступінь ризику, який охоплює переважну більшість (до 90%) молодих людей. Він залежить від ситуації в суспільстві (наприклад, ціни на алкоголь та доступність магазинів спиртних напоїв). На сьогодні цей стан вважається більш загрозливим, ніж у 80-х роках! Ви можете впливати на багато елементів цієї ситуації, наприклад, на продаж алкоголю неповнолітнім. На жаль, дуже мало людей реагує на порушення в цій сфері. Ви також можете підтримати профілактичну діяльність у школі, допомагати дитині, здобувати навички виховання та зміцнювати зв’язок з дитиною.

Кількість балів від 7 до 13

Ступінь ризику підвищений, охоплює значну частину молоді, залежить від місцевого оточення, кола спілкування та від навчально-виховних умов, які створює для учнів школа (близько 50–60% учнів). Може виявитись необхідність зміни поведінки дорослих, стосунків у родині, посилення виховного впливу. Необхідна участь дітей у профілактичних заходах.

Кількість балів від 13 до 17

Ступінь ризику дуже високий, охоплює від 10 до 15% учнів середніх шкіл, які вже п’ють і завдають шкоди здоров’ю. Такий показник вимагає від дорослих, перш за все — батьків, великої уваги і співробітництва з іншими людьми, наприклад, зі шкільними педагогами, іншими батьками.

Кількість балів перевищує 17

Надзвичайно високий ступінь ризику, може означати необхідність звернення до фахівців і застосування терапії. Деякі фахівці вважають, що час потрапляння в залежність у підлітків може бути дуже коротким — менше півроку.

Але якщо навіть кількість відповідей «Так» буде дуже великою, не панікуйте. Як батьки ви можете зробити дуже багато для своєї дитини. Навіть якщо вже необхідна допомога фахівців, вони небагато зможуть допомогти без активної участі батьків. В таких ситуаціях батьки — найважливіші, незамінні учасники.

На щастя, це ще не все. Окрім чинників ризику, фахівці виокремлюють ще й чинники захисту. Дитина, потрапляючи в зону дії цих чинників, краще захищена від проблем, пов’язаних з ПАР.

Нижче перераховані ці чинники (відповідно до результатів міжнародних досліджень).

  1. Міцні зв’язки підлітка з батьками, родиною.
  2. Зацікавленість у навчанні, духовному розвитку, наявність хобі.
  3. Цікавість до релігії.
  4. Повага до суспільних норм, законів, цінностей, авторитетів.

Головним серед цих чинників є перший. Всебічно вдосконалюючи контакти в родині, прагнучи їх відповідності рівню розвитку дитини та вашому рівню, ви здійснюватимете важливу діяльність, спрямовану на захист своєї дитини. Батьки, ви — найважливіші для дитини істоти в цьому світі, завжди пам’ятайте про це!

На жаль, опіка одних батьків є занадто дріб’язковою, а інші не хочуть і бояться помічати очевидне:

Як свідчить досвід, батьки часто заходять у глухий кут від запитань:

  1. Скільки часу ви приділяєте дитині (маються на увазі щирі бесіди, а не тільки запитання про те, що задавали на уроках, про оцінки та про те, чи ваша дитина пообідала)?
  2. Яку спільну справу ви робили разом, за спільним бажанням, з цікавістю і користю? Адже саме таке проводження часу найкраще зближує членів родини.

Мета роботи з батьками: надати їм повну інформацію про ПАР, про способи їх вживання. Повідомити про перші ознаки вживання ПАР підлітком, щоб на ранніх стадіях виявити проблему і надати допомогу, а не карати. На жаль, найближчі люди, зазвичай, пізніше за всіх дізнаються про проблему.

3. Бесіди з педагогами

Мета: надати повну інформацію про ПАР, методи та перші ознаки їх вживання підлітком, тривалість знаходження в організмі ПАР. Це дасть педагогу змогу на ранніх стадіях розвитку проблеми відповісти учням на їх запитання щодо цієї теми. Такий підхід зміцнює авторитет педагога і посилює довіру учнів до нього як до обізнаної людини.

Фахівці-наркологи надають педагогам різнобічну інформацію. Наприклад, щодо терміну присутності ПАР у сечі, що дає можливість оперативно виявити наявність цих речовин в організмі підлітка та залучити його і його родину до терапії.

Приблизний термін можливості виявлення в сечі найбільш вживаних наркотиків

Психоактивні речовини Термін присутності в організмі
Психостимулятори:  
Амфетамін (АМР) 2–3 доби
МДМА (екстазі) (DMDA) 30–48 годин
Метамфетамін (МЕТ) 48 годин
Кокаїн (СОС) 6–8 годин
Метаболіт кокаїну/бензойлегколін 2 доби
Барбітурати (BAR):  
Короткоживучі (циклобарбітон) 24 години
Середньоживучі (пентобарбітон) 48–72 години
Довгоживучі (фенобарбітон) понад 7 діб
Бензодіазепіни (BZO):  
Короткоживучі (тріазолам) 24 години
Середньоживучі (темазепам) 40–80 годин
Довгоживучі (діазепам) понад 7 діб
Опіати:  
Метадон (у разі підтримуючого прийому) (MTD) 7–9 діб
Кодеїн/морфін 24 години
Морфін глюкороніду (MOR) 48 годин
Кодеїн глюкороніду 3 години
Бупренорфін 48–56 годин
Сполуки бупренорфіну 7 діб
Канабіноїди (маріхуана) (ТСН):  
Одноразове вживання 3 доби
Помірне вживання 4 доби
Важке (щоденне) вживання 10 діб
Хронічне вживання до 36 діб

Виявлення підлітків, які пробували ПАР, і робота з ними

  1. Проводиться обстеження підлітків.
  2. За необхідності призначається лікування — в умовах стаціонару або поліклініки (денна форма перебування).
  3. Проводиться індивідуальна психотерапія (психолог, нарколог, підліток).
  4. Сімейна психокорекція (психолог, нарколог, підліток, члени його родини).

Залежність — це хвороба родинного походження. Тому важливо працювати з усією родиною, а дитина — це «індикатор», крик про допомогу, про неблагополуччя у родині — сварки батьків, «безбатьківщину» за наявності батьків, фізичне чи емоціональне насильство в родині тощо.

Відомо з досвіду, що підліток дуже часто своїми діями (прогулювання уроків, погана успішність у школі, тютюнопаління, випивки, наркотики) намагається привернути до себе увагу близьких людей, часом навіть підсвідомо прагне зблизити, об’єднати членів родини для вирішення якоїсь важливої родинної проблеми.

Бувають і випадки, коли підлітки «керують», маніпулюють членами родини, порушуючи і змінюючи сімейну ієрархію. У таких випадках завдання психолога — відновити її.

Робота із залежними від ПАР підлітками проводиться в умовах стаціонару — обстеження, лікування, психотерапія (індивідуальна, групова, сімейна).

Завжди слід пам’ятати, що чим раніше виявлена проблема, тим успішнішим буде її подолання.

Наслідки участі в шведсько-українському проекті 2002–2007 років

  1. У роботі з наркозалежними особами головний наголос робиться на роботі з родиною, а не тільки з окремими пацієнтами.
  2. Визнано, що саме в шкільному віці найчастіше починається вживання алкоголю та ПАР. У проведенні первинної профілактики поєднуються зусилля фахівців, шкільних педагогів та медичних працівників.
  3. За консультаціями до поліклінічних відділень Дніпропетровського обласного наркологічного диспансеру почали звертатись і самі підлітки, і їхні батьки — вони перестали боятись говорити про свої проблеми, оскільки внаслідок нашої роботи в школах багато стереотипів трактування залежності від ПАР та алкоголю було зруйновано.
  4. У той же час, для медичних працівників украй необхідна співпраця зі школою у виявленні залежних підлітків з метою організації роботи психологів, наркологів та інших фахівців з їхніми родинами. Педагогам набагато легше виявляти тих підлітків, які потребують нашої допомоги.

4.5.4. З досвіду роботи психолога Центру соціальних служб сім’ї дітей та молоді

І педагогам, і батькам, і всім дорослим, які оточують підлітка, слід зрозуміти, що головне у його становленні як особистості і вихованні — це первинна профілактика, попередження тих його помилок, наслідки яких потім виправляти буде значно важче. Саме необхідність розуміння цього, здавалось би, простого підходу лежить в основі завдань, поставлених українсько-шведським проектом, а віднедавна — і в основі роботи ініціативної групи «Шанс».

Аби досягнути цієї мети, батькам необхідно створити в сім’ї атмосферу взаємодовіри, щоб підліток не боявся і не соромився обговорити з рідними проблеми, які його турбують або лякають, які він не може вирішити самотужки. Наскільки високим буде рівень цієї довіри, настільки високими будуть і успіхи підлітка в навчанні та житті. Але в цьому нам необхідно було їх переконати, і підказати, як це слід зробити правильно, щоб не відштовхнути підлітка якоюсь нетактовністю або занадто великою вимогливістю. Налагодження таких стосунків — справа дуже делікатна. Для цього на своїх заняттях з батьками ми роз’яснюємо, нагадуємо речі, про які можна сказати, що вони є елементарними, але про які багато хто чомусь забуває. Мова йде про необхідність і шляхи зміцнення сім’ї, про етапи, які долає підліток у своєму розвитку, про те, як стати його другом, а не тільки контролером, щоб його соціалізація здійснилась якнайкраще. Якщо ми, батьки, знаємо періодизацію розвитку людини, то можемо вчити свою дитину, розуміючи, що вона змінюється в кожний період свого розвитку, і найкращий шлях такого навчання — власний приклад. А як стати для своєї дитини прикладом для наслідування? Для цього ми обговорюємо з батьками тему: «Почни з себе». Згадуємо необхідні слова — самоаналіз, самовиховання. самореалізація, планування свого майбутнього, здоровий спосіб життя, його сенс.

Досвід роботи в проекті переконав багатьох із нас у тому, що профілактика — це найкраща робота нарколога. Можна лікувати наркоманів, а можна убезпечити людину навіть від самої думки про наркотики — в цьому різниця. Найголовніше в такій роботі, разом з батьками і педагогами:

  1. Навчити дітей твердо казати «Ні!» алкоголю і наркотикам.
  2. Дати дітям уявлення і знання про потенційні проблеми із здоров’ям.
  3. Всіляко стимулювати негативне сприйняття наркотиків і наркоманії.
  4. Створювати і розвивати позитивну соціальну атмосферу, і цим працювати проти вживання алкоголю і наркотиків.
  5. Всі дорослі — близьке оточення підлітка — повинні бути одностайні щодо важливості обмеження вживання ним алкоголю до 18 років.
  6. Важливо, щоб від нас, дорослих, підлітки вчились шукати й розуміти сенс життя, головні життєві цінності — тоді нам легше буде пояснити їм цінність здоров’я, життєві цілі та небезпеки.

Ми намагаємось проводити з підлітками заняття в груповій формі, щоб вони мали можливість обговорити проблему, вислухати думку щодо неї своїх однолітків. Якщо вибір зроблено спільними зусиллями, то буде результат, оскільки в підлітковому віці найважливіше — думка однолітків.

На індивідуальних психологічних консультаціях, у бесідах з підлітками ніколи не слід забувати вживати кодові слова: «розумію», «співчуваю», «давай поміркуємо», «у тебе вийде», «я тобі вірю».

На першому етапі створення групи «Шанс» дуже давалась взнаки проблема розрізненості завдань педагогів, наркологів, психологів. Тому виникла необхідність спільного аналізу і обговорення проблематики фахівцями. Натомість тепер, потрапивши до одного з нас, у разі необхідності підліток може отримати допомогу будь-кого з наших колег, і ця допомога буде складовою нашої спільної роботи. Тому зв’язок ми підтримуємо постійно.

Фахівці групи «Шанс» відпрацювали заняття для кожної цільової групи і надавали повну інформацію про шкоду наркотиків, наводили приклади, запрошували до Інформаційного центру, пропонували номери телефонів фахівців.

Спочатку відвідування нашого центру було схоже на примусове — приходили тому, що «вчитель сказав». Згодом центр почали атакувати цілими групами з метою «розбірки» з «ябедами», «винуватими»: «хто сказав, що такий-то палить? Хто створює такому-то негативну репутацію?…». В цих випадках дуже важливо вивести такий протест на свою команду, і самому вміти поводитись у команді. Головне — обговорення проблеми, не випустити з поля зору ображеного, вислухати «вигнанця», «зігріти» схильного до протесту, оскільки саме з таких дітей зазвичай і складаються групи ризику. У бесідах з ними слід підкреслювати неприпустимість навіть одноразового вживання наркотику, спростовувати розповсюджену в молодіжному середовищі думку про безпечність одно–дво–кількаразового їх вживання.

Тепер наш центр певною мірою став чимось на зразок клубу. Під час шкільної перерви до нас заходять учні — компаніями чи поодинці, сідають, слухають, розпитують, або просто бесідують з нами або між собою на найрізноманітніші теми. Але найголовніше, що на консультації до психолога нашого центру почали записуватись (або записувати і батьків, і дітей). Консультації за попереднім записом почали переважати, і черга іноді розписана на цілий тиждень. Попередні консультації надаються вже під час запису, по телефону. Відвідавши психолога в шкільному інформаційному центрі, батьки звертаються до центру соціальних служб — до психолога, юриста, соціального працівника, мимохідь рекламуючи послуги центру іншим батькам.

Разом зі шведськими колегами ми аналізували вплив поведінки батьків на розвиток і майбутнє доросле життя їхніх дітей. Якщо батьки палять, випивають, не розвиваються, не вдосконалюються, то вони повинні знати, що такий приклад для їх дитини — перший і найголовніший для наслідування. Він, головним чином, і визначатиме ставлення їх дитини до здорового способу життя. Якщо ж батьки зможуть виховати свою дитину таким чином, що до 18 років вона не буде палити, вживати алкоголь чи наркотики, то надалі такі ризики істотно зменшаться.

Тоді, коли наша дитина входить у підлітковий вік, критичний період дорослішання, вона є надзвичайно допитливою, хоче все спробувати, швидше стати дорослою і самостійною. І для неї відкриваються чинники захисту, які допоможуть уникнути долі алкоголіка чи наркомана, і чинники ризику, які підштовхуватимуть її до цих страшних «іграшок».

Чинники захисту підлітка:

  1. Сім’я, в якій його люблять, потребують і розуміють, але й контролюють.
  2. Колектив, у якому він потрібен, де йому цікаво, де його поважають, і коли треба — допоможуть і зрозуміють.
  3. Добрий друг, з яким можна побалакати.
  4. Учбовий заклад, до якого йому хочеться ходити.

Чинники ризику:

  1. Погана спадковість (коли батьки не вели здорового способу життя).
  2. Негативні кумири (немає позитивного прикладу старшої людини, на яку б підліткові хотілося бути схожим).
  3. Батьки і вихователі не вчать, що є добрим, і що — поганим. Відсутність контролю.
  4. Доступність наркотиків, починаючи з тютюну і алкоголю, коли у дитини є на це гроші.
  5. Якщо це хлопчик.
  6. Дитина часто хворіє.
  7. Відсутність захоплень (музика, спорт тощо).

Педагоги — більш освічені і досвідчені вихователі, ніж багато батьків (так і повинно бути). І, як кажуть наші шведські колеги, педагог повинен зняти з себе «корону» величі і значущості, і не сидіти на золотому «троні» перед батьками і учнями. Він зобов’язаний співробітничати з батьками у важкій роботі — вихованні дітей. Тоді учень зможе ствердно відповісти на питання:

Методи і прийоми профілактичної роботи з молоддю і сім’ями постійно вдосконалюються — адже ми збагачуємось досвідом, вже бачимо в часі наслідки своєї роботи, обмінюємось досвідом з іншими центрами соціальних служб, зі шведськими колегами, батьками, педагогами. Це дає змогу, зокрема, дати самооцінку зробленого і виробити плани на майбутнє.

Не слід також забувати і про «зворотний зв’язок». Особисто мені ця робота допомогла навчитись виокремлювати у кожному випадку важливі для успішної роботи чинники ризику та захисту для кожного пацієнта; позбавитись відчуття, що мої зусилля можуть виявитись марними; нині я набагато більше ціную свою роботу, і значимість спільної діяльності команди, до якої слід зараховувати не тільки фахівців, а й педагогів, учнів та їх батьків, тому що це — наша мета спільна, і полягає вона у зміцненні сім’ї та захисті і вихованні молодої людини, яка ось-ось стане дорослою.

4.5.5. З досвіду участі психологічної служби шкіл Індустріального району в ініціативній групі «Шанс»

Участь в проекті багатьом дала можливість подивитися на проблему дитячої наркоманії, алкоголізму та тютюнопаління очима самих підлітків. Послідовна і поетапна робота дала змогу виявити приховані від дорослих аспекти дитячих взаємостосунків, їхні інтереси, прагнення, схильність, а головне — систему цінностей, яка існує в підлітковому середовищі.

Створена для вирішення поставлених задач, ініціативна група «Шанс» основним об’єктом своєї роботи обрала контингент школярів 9–11 класів Індустріального району м. Дніпропетровська, тому що саме підлітки цього шкільного віку найбільш схильні піддаватись негативному впливові вулиці.

До роботи, яка була розділена на кілька етапів, було залучено дуже багато учасників, зокрема педагогів і шкільних психологів. Вони, як ніхто інший, включаючи батьків школярів, тісно пов’язані з дітьми, і знають про їхні проблеми не з чуток.

Насправді проблема ціннісних орієнтацій в молодіжному середовищі є подвійною. З одного боку, всім нам добре відомі турботи молоді, те, чим вони живуть, що їх зараз хвилює і захоплює. А з іншого — ми бачимо тільки те, що на поверхні їхнього життя, і далеко не завжди вони дають змогу підняти завісу своїх складних і часом небезпечних стосунків.

Ні для кого не секрет, що ЗМІ на сьогодні зовсім не сприяють тому, щоб у сучасних школярів формувалася адекватна система духовних цінностей. Швидше навпаки…

Виникає запитання: як допомогти підлітку справитися з потоком негативу — впливом вулиці, спокусами і, головне, доступністю алкоголю, цигарок і наркотиків?

Психологічна служба шкіл району провела величезну роботу з виявлення шкідливих звичок у школярів, пропаганди здорового способу життя, надання психологічної допомоги і підтримки школярам, що мають ті або інші негативні пристрасті.

На превеликий жаль, нам доводиться стикатися з такою проблемою, як небажання деяких дорослих, а саме — батьків, педагогів, класних керівників, як то кажуть, «виносити сміття з хати». Іншими словами — вони замовчують проблему і намагаються справитися з нею власними силами, котрих, як правило, не вистачає. Частково це пов’язано і з тим, що традиційно виховна система спрямована не на допомогу, а на покарання, якщо в учбовому закладі трапляється негативний інцидент.

Інший чинник, що сприяє всезростаючій пристрасті молоді до сигарет, наркотиків і алкоголю — реклама. Це питання ставилось і ставиться на всіх рівнях виконавчої влади. Ініціативна група «Шанс» також неодноразово говорила про цю проблему, зверталась з листами до керівників міста і району, але, як виявилось, це питання слід вирішувати на державному рівні, так само як і питання про розміщення торгових точок поблизу територій шкіл, де торгують і спиртними напоями, і сигаретами, незважаючи на вік покупців.

Ініціативною групою була розроблена анкета і проведено соціологічне дослідження серед батьків школярів усіх вікових груп з питання розміщення таких кіосків поблизу шкіл. В цій анкеті були запитання про те, чи знають батьки, скільки мають і як витрачають «кишенькові гроші» їхні дітей, яку частину цих коштів діти витрачають на придбання товарів, що продаються в кіосках, розташованих поблизу учбових закладів, і про думку батьків з приводу розташування подібних торгових точок.

Ще одним чинником, що сприяє поширенню негативних явищ в молодіжному середовищі, є байдужість людей, які знаходяться поряд з підлітками. Якщо кілька років тому про те, що поряд з дорослими стоятиме підліток і палитиме сигарету, або ще гірше — питиме пиво або інші алкогольні напої, та ще й лихословити, не було і мови, то зараз це зустрічається повсюдно. І відбувається це тому, що люди побоюються і не хочуть робити зауваження, виходячи з принципу «мене це не обходить». Але не можна забувати про те, що завтра підліток стане дорослою людиною, яка відіграватиме визначальну роль у житті держави. Тому стояти осторонь проблем, що виникають перед підлітками, щонайменше недалекоглядно.

Тому нами проводиться велика робота серед населення, зокрема, батьківські всеобучі, спрямовані на роз’яснення необхідності спільної роботи сім’ї і школи, проти залучення підростаючого покоління до наркоманії, алкоголізму і тютюнопаління. А психологічна служба шкіл Індустріального району м. Дніпропетровськ, у свою чергу, робить свій безпосередній внесок в оздоровлення і пропаганду здорового способу життя серед школярів і підлітків району, надаючи психологічну підтримку і протягуючи руку допомоги дітям, які із тієї або іншої причини заплуталися в тенетах помилок і неуцтва.

4.5.6. З досвіду роботи вчителя

У Дніпропетровську намітилась тенденція до збільшення проявів негативної поведінки серед дітей та молоді. Через цілий ряд несприятливих соціокультурних умов дитяче та підліткове середовище вдається до вживання тютюну, алкоголю, різноманітних наркотиків, ранніх сексуальних контактів, що призводить до різкого погіршення фізичного і психічного здоров’я молоді. У дітей розвиваються агресивність, невдоволеність, занижується самооцінка, що призводить до конфліктів з батьками, вчителями, однолітками.

Спостереження свідчать, що половина дітей, які мають проблеми з фізичним та психічним здоров’ям, схильні до негативної поведінки та вживання психоактивних речовин. Такий стан справ провокується, зокрема, і активною рекламою тютюну й алкогольних напоїв на вулицях міста.

Більшість учнів, особливо старшокласники, мають певні знання щодо таких гострих проблем, як запобігання наркоманії, алкоголізму, СНІДу тощо, але база цих знань вимагає постійного розширення.

У своїй практичній роботі я, як викладач, застосовую багато спеціальних методик.

Так, у 5–11 класах переважно використовуються такі методики, як тренінг, вправи, «мозкові штурми», парна робота, лекція, бесіда, гра-розминка, інтегровані уроки з метою формування і закріплення в учнів установок на здоровий спосіб життя і безпечну поведінку в спілкуванні підлітків між собою.

Багатьом вчителям, які проводять таку роботу, доводиться постійно шукати більш сучасні форми організації взаємодії дорослих і молоді, навчання дітей та орієнтації їх на дотримання здорового способу життя, прагнення духовного розвитку, фізичного, психічного і соціального здоров’я.

В межах роботи групи «Шанс» у нашій школі оформлені кабінет «Основи здоров’я», стенд «Шанс», виставка творчих робіт учнів школи (малюнки, літературні твори, реферати, доповіді, повідомлення).

В 2005 р. налагоджено співпрацю з фахівцями Центру соціальних служб для дітей та молоді Індустріального району міста. На уроки з теми «Як сказати батькам?» запрошуються головні спеціалісти центру.

Важливою складовою ефективного функціонування людини в соціумі є її здатність приймати правильні рішення. Тому на уроках для обговорення я пропоную такі запитання:

За такого підходу вчителям та старшокласникам (особливо це стосується учнів 10–11 класів) набагато легше спілкуватись на такі неоднозначні теми, як сексуальність, наркотизм тощо. Головне — створити гармонію в спілкуванні старшого з молодшим, учня з учителем.

Відпрацьовуючи певні аспекти українсько-шведського проекту «Незахищені діти в Україні: діти з функціональними обмеженнями та діти, що мають проблеми з алкоголем та наркотиками» разом з ініціативною групою «Шанс», молода людина отримує можливість робити самостійний обґрунтований вибір щодо збереження здоров’я, вибору друзів, з якими можна безпечно спілкуватись, колективу, де вона потрібна, де її поважають, здатна краще побудувати стосунки в родині, де її контролюють, таким чином, щоб її любили, розуміли і поважали.

Відкритий урок ОБЖ

Існує безліч варіантів проведення занять з школярами щодо питань наркотизму. Вчителями Індустріального району м. Дніпропетровська було написано окрему книгу з кращими розробками таких занять. Нижче наводиться приклад того, яким чином можна побудувати роботу з учнями з питань реклами.

Тема уроку: реклама.

Мета уроку: активізувати критичне, аналітичне ставлення учасників уроку до реклами, визначити основні її прийоми.

Виховна мета: інформаційне повідомлення проводиться методом структурованого, керованого мозкового штурму.

Обладнання: папір, ручки, фліп-чарт.

План уроку

Організаційна частина:

Хід бесіди

Вчитель нагадує, що одним з потужних чинників, що формують громадську думку в галузі споживання, є реклама, і запитує в учасників: «Що ж таке реклама?».

Використовуючи відповіді учасників, вчитель формулює визначення поняття реклами.

На наступному етапі вчитель задає учасникам запитання, фіксуючи відповіді на дошці під ключовими запитаннями.

Реклама (від. латин. reclamo — вигукую, кричу) — заходи, спрямовані на популяризацію чого-небудь за допомогою ЗМІ, плакатів, світлових стендів, об’яв тощо з метою залучення споживачів.

До уваги вчителя!!!

В інформаційному повідомленні подано ключові запитання та один з можливих варіантів відповідей учасників. На фліп-чарті від центрального слова «Реклама» записують відповіді учасників.

  1. Які засоби реклами ви знаєте?
  2. Хто є адресатом реклами?
    Покупці чи потенційні покупці.
  3. Яке бажання сподіваються викликати рекламодавці у споживачів?
    Бажання придбати певний товар.
  4. Чому існує реклама?
    Для просування товару чи послуг на ринок. Мета рекламної об’яви — подати пропонований товар чи послугу як найкращі та переконати потенційного покупця обрати їх серед інших.
  5. Про що дбають люди, які замовляють рекламу?
    Про прибуток.
  6. Чи завжди інтереси рекламодавця збігаються з інтересами споживача товару?
    Мета реклами — примусити нас щось купити. Реклама прагне показати тільки позитивні якості товару, часто перебільшуючи їх.
  7. Які спеціальні прийоми використовуються для створення реклами?
    Яскраві кольори, зображення гарних людей та речей, римований текст тощо.
  8. Які особливості підліткового віку використовує реклама?
    Сильний вплив на підлітка його однолітків (передусім іміджу і соціальної поведінки).
  9. Чи можна повністю довіряти рекламі? Що відсутнє в рекламі?
    Ні, довіряти не можна. Немає жодних гарантій повноти, правдивості та об’єктивності рекламної інформації про товар чи послугу.
  10. Як нам треба ставитись до реклами?
    До реклами слід ставитись критично, усвідомлюючи її упередженість і необ’єктивність. Коли ми знаємо механізми впливу, який відчуваємо на собі, то здатні йому протистояти.
До уваги вчителя!!!

Вчитель пропонує учасникам ознайомитись з інформаційним матеріалом (див. нижче)

Вчитель:

Для того щоб оцінити сумлінність рекламних тверджень, необхідно відповісти на такі запитання:

  1. Чи підтверджується інформація, наведена в рекламі, якимись прикладами або іншими аргументами?
  2. З якого джерела походить підтвердження? Чи можна довіряти цьому джерелу?

Запитання для обговорення:

  1. Як ви зможете практично використати в житті здобуті знання?
  2. Чи можна всі запитання, що стосувалися реклами, віднести до корисної інформації, яку ви отримуєте?

Інформаційний матеріал

Вплив реклами на поведінку та спосіб життя людини

Чи замислювалися ви над тим, навіщо, для кого, як і ким створюється реклама?

Реклама створюється:

Найцікавіші запитання:

У процесі створення реклами враховуються такі чинники:

Потенційному покупцеві ніби дають зрозуміти: от які люди п’ють цю каву, палять ці сигарети, їдять цей шоколад… А це означає, що той, хто питиме, палитиме або їстиме те ж саме, буде схожий на них. В основі впливу на свідомість людей лежить так званий «ефект ореолу» відомої особистості, що породжує бажання покупця наслідувати своєму кумирові. «Що гарне, те й добре», і хоча всі розуміють, що це далеко не завжди так, завдяки рекламі з’являється підсвідоме відчуття, що людина тому і є гарною, що купила саме цю річ. Чи може реклама завдавати шкоди? Так.

Якщо нічого не протиставити потоку реклами, то людина підпадає під її владу, вона перестає розуміти, що її бажання і потреби створюються штучно і приводяться в дію прихованими механізмами психологічного тиску. Така людина перестає бачити реальність, і не усвідомлює навіть очевидних наслідків реклами. Поміркуйте, яким чином ділкам від реклами вдається маніпулювати свідомістю, наприклад, курців.

Що ми завжди бачимо у рекламі тютюнових виробів? Чого ми ніколи не побачимо у рекламі тютюнових виробів?
Красивих, молодих, здорових і задоволених людей Хворих, нещасних людей з тремтячими, жовтими від тютюну пальцями
Тютюнопаління ніколи не заважає тим, хто оточує курців Дітей, родичів і сусідів курця, яким заважає і псує здоров’я тютюновий дим
Людина, яка палить цигарку, зробила перед тим якусь важливу й потрібну справу, і зробила її відмінно! Людину яка палить під час сварки, після програшу, у безвихідній ситуації тощо
Немає сумнівів щодо того, палити чи ні, головне — обрати потрібний сорт цигарок Хворих, які гірко шкодують, що своєчасно не кинули палити



© «Новости украинской психиатрии», 2009
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211