НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

ДІАГНОСТИЧНІ ТА ТЕРАПЕВТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В ЛІКУВАННІ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ У ОСІБ ІЗ НАРКОТИЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ

А. В. Каніщев

* Публікується за виданням:
Каніщев А. В. Діагностичні та терапевтичні проблеми в лікуванні вірусних гепатитів у осіб із наркотичною залежністю // Нові технології в медицині: Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених Харківської медичної академії післядипломної освіти. — Харків, 2000. — С. 58–59.

Вірусні гепатити (ВГ) із парентеральним механізмом зараження останнім часом відзначаються неухильним зростанням питомої ваги пацієнтів із ознаками наркотичної залежності. Це передусім створює серйозну епідеміологічну проблему, але має також і важливе клінічне значення, оскільки продовження вживання наркотиків цими хворими значно підвищує ризик хронізації гепатиту та знецінює проведення етіотропного лікування.

В обласній клінічній інфекційній лікарні м. Харкова нами були досліджені хворі на гострі та хронічні гепатити B, C, B + C, у яких також спостерігалась залежність від опіоїдів (F11.2) та від стимуляторів (F15.2). В усіх випадках хворі вживали препарати (опійний екстракт, ефедрон, первітин), які було виготовлено кустарним шляхом.

Вже в продромальному періоді гепатиту відзначались деякі специфічні для наркоманів клінічні прояви. Були випадки, коли перші симптоми хвороби сприймались наркоманами як недостатність дози наркотику, інколи хворі пов’язували порушення самопочуття із неякісним виготовленням наркотичної речовини; в будь-якому випадку ці пацієнти продовжували вживання препарату. Хворі, що вживали ефедрон або первітин, інколи відзначали зникнення потягу до наркотику та припиняли ін’єкції, ще не вважаючи себе хворими. Аналогічні явища відмічались також при загостренні хронічних гепатитів. Отже, при здійсненні диспансерного нагляду за хворими на хронічні гепатити виявлення зазначених симптомів може відігравати суттєву роль.

Важливе значення має своєчасне розпізнання наркотичної залежності у хворих на ВГ при надходженні в стаціонар. Часто пацієнти приховували вживання наркотиків, а лікарі не виявляли потрібної пильності в виявленні цього. Нерозпізнані прояви опійної абстиненції могли симулювати тяжкість перебігу ВГ, що призводило до неадекватної лікувальної тактики — наприклад, до необґрунтованого призначення кортикостероїдів. Окрім звичайного збирання наркологічного анамнезу, лікарю-інфекціоністу повинно допомогти опитування родичів хворого щодо вживання ним наркотиків, ретельне виявлення у хворих специфічних слідів від ін’єкцій немедичного походження.

Як правило, наркомани припиняють вживання наркотику тільки після госпіталізації в інфекційну лікарню; отже, майже одразу після цього в них розпочинаються явища абстиненції. В більшості випадків хворі були в змозі перенести ці явища без проведення специфічного лікування; деяку допомогу в цьому їм надавала інфузійна терапія. Пацієнти, у яких раніше були спроби покинути вживання наркотику, відмічали, що при гепатиті явища абстиненції перебігали суб’єктивно легше, в особливості — при виражених явищах інтоксикації, які неначе зашторювали власне абстинентні прояви.

Але хворі із значним «стажем» наркотизації практично одразу заперечували можливість самостійного припинення вживання наркотику; вони наполегливо потребували призначення снодійних засобів, транквілізаторів та ін. Питання про проведення специфічного лікування із використанням психотропних препаратів хворим із тяжкою наркотичною залежністю в умовах максимального обмеження медикаментозної терапії при ВГ ще не може бути однозначно вирішеним. Але, за нашою думкою, можливість такого лікування із залученням спеціаліста-нарколога повинна бути проаналізована; в деяких випадках це могло б бути реальною терапевтичною альтернативою.

Треба мати на увазі, що інколи хворим вдається проносити наркотик у відділення, тим паче що лікар-інфекціоніст не має можливості контролювати це. Однак лікарю слід бути настороженим в ситуації, коли у хворого на наркоманію відсутні симптоми абстиненції, незважаючи на його запевнення про припинення вживання наркотику безпосередньо перед надходженням до лікарні. Це завжди суттєво погіршує прогноз; крім того, продовження ін’єкцій наркотику ставить під сумнів доцільність застосування деяких методів лікування ВГ (наприклад, інтерферонотерапії). Ми вважаємо доцільним забезпечення можливості проведення в гепатитних відділеннях експрес-аналізів на наявність наркотичних речовин в біологічних середовищах, що має відігравати передусім значну дисциплінуючу роль в лікуванні наркоманів, хворих на ВГ.

Слід зазначити, що наркомани частіше за інших хворих порушують режим відділення, створюють різноманітні конфліктні ситуації в процесі терапії, самовільно залишають стаціонар.

Отже, хворі на ВГ, які виявляють ознаки наркотичної залежності, потребують прицільної роз’яснювальної роботи та першочергової психотерапевтичної уваги при проведенні лікування. Очевидно, що в цьому плані є необхідними суттєві зміни в організаційному забезпеченні лікувального процесу в інфекційній лікарні; на сьогоднішній день відношення до наркоманії тільки як до супутньої патології в клініці ВГ вже навряд чи може виправдати себе.

Адреса для листування:
editor@psychiatry.ua


© «Новости украинской психиатрии», 2001
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211