Протягом кількох років поспіль населення України продовжує зменшуватись. Смертність перевищує народжуваність. Зменшується середня тривалість життя. Безсумнівно, однією з причин такого положення є несприятливий екологічний стан. В той же час, природоохоронні служби відмічають певне покращення показників, що характеризують екологічний стан. Ця невідповідність, можливо, пов’язана з тим, що система збору і аналізу медико-екологічної інформації, що основана на концепції гранично допустимих концентрацій (ГДК), включає до аналізу тільки впливи шкідливих факторів навколишнього середовища, які мають виражений пороговий характер. Причому, якщо вплив шкідливого фактора менше визначеного порогу, він повністю ігнорується. Однак, в сучасних умовах поліфакторного, низькорівневого впливу з боку навколишнього середовища на організм людини, такий підхід виявляється недостатнім. Мабуть, не випадково жодна з медико-екологічних катастроф не була спрогнозована за допомогою різних систем моніторингу, включаючи такі потужні, як АГІС «Здоров’я» та ін.

Обмеження традиційних підходів до оцінки небезпеки з боку навколишнього середовища для здоров’я людини і неможливість встановлення прямих причинно-наслідкових зв’язків призвели до необхідності розвитку імовірних методів оцінки шкоди, що наноситься здоров’ю, які отримали узагальнюючу назву — методи аналізу ризику.

У теперішній час поняття «ризик» не має однозначного визначення. Відсутня не тільки загальновизнана система термінів у оцінці ризику, але й не усвідомлена необхідність такої термінології [1]. Широко використовується набір спеціалізованих термінів, з яких найчастіше використовується «небезпека» (hazard) і «ризик» (risk). Спроби різних авторів розглядати ці терміни як синоніми або придати їм певний смисл, на жаль, взаємно не узгоджені. Таке ставлення до них зберігається і в засобах масової інформації, пресі [2]. Тому дуже важливо дати якомого більш точне, однозначне визначення цих базових понять, яке б відображало існуючі взаємозв’язки і суперечності між суспільством, навколишнім середовищем і найновішими технологіями [1]. Джерелом небезпеки і ризику для здоров’я людини можуть бути суспільство, навколишнє середовище і техніка разом або кожний з цих факторів окремо, тобто, можна виділити джерела небезпеки і ризику природного, соціального або природно-соціального генезу.

В більшості визначень небезпека розглядається як об’єктивно існуюча реальність у відношеннях як між суспільством і технікою, так і у відношеннях з навколишнім середовищем — середовищем проживання людини. Згідно визначенню «Комітету по сприйняттю ризику і інформуванню про нього» Національної дослідницької ради США небезпекою є: «… дія або явище, що спричиняє потенціальну шкоду людям чи предметам».

Геологічна служба США визначає небезпеку як геологічну умову, процес або потенціально можливу подію, що погрожує здоров’ю, безпеці і добробуту населення і нормальному функціонуванню економіки та органів керування [3].

За визначенням В. Маршалла [4], небезпека — природне або техногенне явище, в результаті якого можливе виникнення явищ або процесів, здатних вражати людей, чинити матеріальні збитки, руйнувати довкілля.

D. J. Varnes [4] розглядає небезпеку як імовірність виникнення в певний момент часу у межах даних територій явища, потенціально спроможного вражати людей і чинити матеріальні збитки.

Таким чином, небезпека — досить широке комплексне поняття, що включає точки зору різних наукових дисциплін. А. Б. Качинський, А. М. Сердюк [1] підкреслюють, що небезпека — поняття якісне. Кількісною мірою небезпеки є ризик.

Ризик — це імовірні збитки, які можуть бути встановлені шляхом перемноження вірогідності (частоти) негативних подій на величину можливого збитку від неї [6]. Подібним чином визначається ризик більшістю спеціалістів в області природної і техногенної небезпеки.

Основними елементами сучасної оцінки ризику є оцінка ризику через небезпеку та обліку імовірності негативного впливу різних рівнів антропогенних факторів навколишнього середовища [7]. Так, за визначенням В. Маршалла [4], ризик — це частота реалізації небезпеки. Е. Дж. Хенлі, Х. Кумамото [8] розглядають ризик як імовірність людських і матеріальних збитків чи ушкоджень. В останні роки такий підхід стає визначальним у визначенні термінів «ризик» та «небезпека».

З урахуванням цих двох елементів пропонуються такі визначення.

Небезпека — це природне та техногенне явище із прогнозованою або неконтрольованою загрозою виникнення небажаних подій у певний момент часу і в межах даної території, здатне нанести збиток здоров’ю людей, матеріальні збитки, руйнувати довкілля. Небезпека визначається якісно.

Ризик — це усвідомлена небезпека виникнення подій з визначеними у просторі і часі небажаними наслідками. Ризик — величина кількісна і визначається як помноження імовірності негативної події на величину можливого збитку від неї [1].

Така форма визначення ризику, за думкою авторів, достатньо зручна, тому що дозволяє об’єднати у одному показнику різнорідні дані про об’єкт та суб’єкт небезпеки, одержувати інтегральні оцінки ризику від необмеженої кількості негативних процесів будь-якого генезу.

Суттєвим моментом в екологічних дослідженнях є визначення поняття екологічного ризику, яке до теперішнього часу трактується неоднозначно. Різні вчені в залежності від конкретної галузі застосування концепції ризику розглядають його різні види. Багато авторів до проблем екологічного ризику відносять не тільки ризик для здоров’я населення, але й ряд інших видів ризику. Так, С. І. Пирожков [9] розрізняє такі види екологічного ризику: 1) ризик руйнування природних систем; 2) ризик для здоров’я населення; 3) ризик техногенних систем для конкретного промислового підприємства; 4) ризик у керуванні природними ресурсами; 5) ризик природних катастроф; 6) ризик впливу регіональних військових конфліктів; 7) ризик екологічного тероризму.

Очевидно, що проблемою медико-екологічних досліджень є оцінка ризику для здоров’я населення внаслідок впливу на людину шкідливих факторів навколишнього середовища.

В межах цього напрямку також існує різноманітне розуміння оцінки ризику. Одні вчені зв’язують екологічний ризик з певними факторами навколишнього середовища і оцінюють ризик для здоров’я окремої людини, тобто імовірність реалізації конкретних несприятливих дій з боку навколишнього середовища. В інших випадках екологічний ризик розглядається як поняття, визначене на популяційному рівні.

Концепція для здоров’я людини сформувалась лише в останнє десятиріччя. Спочатку подібні поняття застосовувались лише до ситуацій, що зв’язані з аваріями, катастрофами [10–14]. Цей напрямок продовжує залишатись актуальним, наприклад, для оцінки професійного ризику при ліквідації аварій, в умовах нерегламентованого робочого дня, для військовослужбовців і т. і. [15]. Потім метод став використовуватись для аналізу ризику, пов’язаного із впливом факторів навколишнього середовища у звичайних умовах. В цих роботах розглядається ризик розвитку окремих захворювань внаслідок впливу конкретних патогенних агентів. Так, в ряді досліджень простежується зв’язок між концентрацією родону та ризиком розвитку онкологічних захворювань [16–22], променевим навантаженням на червоний кісний мозок і рівнем захворюваності лейкозами [23].

Наприкінці 80-х років велика праця по подальшій розробці даного підходу, стосовно до екологічних проблем, і систематизації методів аналізу ризику була проведена Агентством з охорони навколишнього середовища США (EPA). У звітах EPA найшли відображення методики аналізу ризику окремих факторів навколишнього середовища, в тому числі тих, що не мають порогового характеру дії (радіонуклідів, хімічних канцерогенів) [17, 24].

Подальшим кроком була розробка методик оцінки ризику на популяційному рівні [25–30]. У звіті Національної Академії наук США узагальнені результати досліджень про вплив низькорівневої радіації на здоров’я популяції [31–33]. Комітет Академії наук США по впливу атомної радіації узагальнив результати досліджень по оцінці ризику для здоров’я людини при впливі джерел іонізуючого випромінювання [34]. Розроблені різні моделі радіаційного впливу для оцінки онкогенного ризику [35]. Для оцінки екологічного ризику цікава модель впливу низькорівневої іонізуючої радіації на здоров’я популяції [36].

Не дивлячись на неоднозначність самого поняття і підходів до оцінки екологічного ризику, в теперішній час цей напрямок є найбільш перспективним і швидко розвивається. У самому принципі аналізу ризику закладено виникнення похідних понять. Так, використання цього підходу відкриває можливі шляхи рішення ряду проблем токсикології і гігієнічного нормування. На основі аналізу ризику може бути побудована нова токсикометрія з відповідним математичним апаратом, уніфіковано гігієнічне нормування на основі створення нової методичної бази [37]. Так, на відміну від токсичних, канцерогенні фактори не мають явного порогу дії, який можна визначити [38], що не дозволяє встановити єдине гігієнічне нормування, засноване на традиційних підходах. Між тим, поняття ризику може бути використане як для порогових токсичних, так і безпорогових канцерогенних факторів [39–45], що відкриває можливості зближення двох принципів гігієнічного нормування — пороговості і безпороговості.

Однак оцінка ризику з боку тривало діючих низькорівневих факторів навколишнього середовища, під вплив яких людина може підпадати у звичайних умовах, на здоров’я населення в цілому, або достатньо великих груп населення, залишається новим та маловивченим аспектом гігієнічної науки. Кількість робіт на цю тему постійно збільшується, однак ця проблема залишається ще маловивченою, не дивлячись на її велику актуальність.

Звичайно, під ризиком мають на увазі міру частоти настання події, в основі якої лежить її імовірна характеристика [46]. В теперішній час пропонуються різноманітні трактовки і визначення поняття екологічного ризику, що необхідно враховувати при оцінці небезпеки шкідливих факторів для здоров’я населення. Оцінка ризику включає імовірність того, що групи людей будуть підлягати впливу різних рівнів патогенних впливів, і того, що у даних осіб виникнуть напевно ці, а не інші несприятливі ефекти [47]. Ці два елементи відповідають основним аспектам аналізу ризику — аналізу їх впливу і аналізу ефектів.

В медико-екологічних дослідженнях використовується 4 види ризику, що визначається розрахунковими методами: відносний, атрибутивний, атрибутивний популяційний і популяційна фракція атрибутивного ризику [1, 47].

Відносний ризик розраховується як відношення I2/I1, де: I2 — кількість людей, які підпадають під вплив з наявністю ефектів змін у стані здоров’я, I1 — кількість людей, які не підпадають під вплив з ефектами змін у стані здоров’я. Величина відносного ризику дозволяє виміряти патогенну силу умов, з якими асоціюється фактор ризику. Однак, він не дає уявлень про абсолютну величину захворюваності.

Атрибутивний ризик використовується для вимірювання абсолютної величини захворюваності. Він розглядається як I2 – I1, де: I2 — кількість людей, що підпадають під вплив, з ефектами змін у стані здоров’я, I1 — кількість людей, що не підпадають під вплив, але мають ефекти змін у стані здоров’я (наприклад, на 100 тис. населення у рік). На відміну від відносного ризику, атрибутивний виміряє його наслідки.

Відносний та атрибутивний ризик дозволяє порівняти між собою імовірність захворювання в групах населення з наявністю або відсутністю фактора ризику. Однак, вони не дають уявлення про патогенне значення факторів для популяції в цілому. З цією метою використовується показник популяційного атрибутивного ризику. Він розраховується як помноження (I2 – I1) · p, де: (I2 – I1) — атрибутивний ризик, p — розповсюдженість по всій популяції кількості осіб з ефектом впливу фактора ризику.

Схема аналізу ризику включає широкий спектр взаємопов’язаних проблем різноманітних етапів: ідентифікація факторів ризику, оцінка ризику та прийняття рішень, направлених на керування ризиком шляхом аналізу відношення необхідних витрат та їх ефективності [9, 48]. Першим кроком у оцінці ризику є виявлення найбільш серйозних джерел небезпеки (факторів ризику) та їх ранжування з метою визначення реальної загрози для людини та оточуючого середовища на основі будування карт ризику; визначення порогів стійкості технічних та екологічних систем; використання методів математичної статистики [1]. Ідентифікацію факторів ризику можливо здійснити за допомогою різноманітних прийомів: апробації, відбору, моделювання поведінки різних хімічних речовин у навколишньому середовищі моніторингу та діагностики.

Ідентифікація факторів ризику вимагає виявлення зв’язку між явищами та доказів того, що вона невипадкова, має стійкий характер і є попередником захворюванню [47]. Отримані дані повинні бути проаналізовані на їх відповідність ознакам причинності (сила статистичного зв’язку, її постійність, специфічність, збіг з загальнобіологічними уявленнями про етіологію та патогенез захворювання і т. п.) [48].

Для визначення ризику впливу хімічних забруднювачів важливим є також визначення залежності доза–ефект. Для цього застосовуються різноманітні експериментальні і математичні моделі [49, 50]. Однак, більшість з них засновані на даних, отриманих під час експериментів над тваринами, що ускладнює екстраполяцію цих даних на людину.

Оскільки механізми впливу шкідливих факторів на здоров’я населення простежити дуже важко, увагу дослідників було звернено на аналіз ефектів, що спостерігаються у стані здоров’я населення. З цих позицій ризик розглядають як імовірність того, що у певної частини населення виникнуть негативні ефекти (5%, 20% ризику) [47, 51–55]. Цей спосіб оцінки ризику може бути деталізований з точки зору ефекту (наприклад, ризик настання окремого захворювання, ризик настання передчасної смерті і т. п.)

У світовій практиці оцінка ризику найбільш часто проводиться по показникам смертності і рівню онкологічних захворювань. При всій важливості цих критеріїв вони не дозволяють в повній мірі оцінити ризик, пов’язаний з дією усього комплексу забруднювачів оточуючого середовища.

Міжнародний досвід оцінки ризику є свідоцтвом про необхідність обліку і тих забруднювачів навколишнього середовища, які, не маючи канцерогенних властивостей, можуть бути в значній мірі шкідливими та токсичними для населення [56]. Багато факторів навколишнього середовища, які безпосередньо не викликають тих чи інших змін у організмі, можуть служити фоном, що обумовлює підвищену чутливість до інших одночасних чи більш пізніх впливів, змінювати характер чи тяжкість патологічного процесу. Крім того, неракові ефекти, на відміну від ракових, можуть носити зворотний характер. Деякі зміни у функціональному стані організму виникають негайно, інші запізнюються [48]. Цей факт робить необхідним ретельний облік тимчасового фактору, в тому числі дії фонових факторів, прямий вплив яких сам по собі важко виявити. Завдання стає ще більш складним у зв’язку з тим, що спектр змін у стані здоров’я, зумовлений впливом факторів середовища, дуже широкий — від змін функціонального стану і гомеостазу організму до хронічних видів патології.

Таким чином, основні напрямки аналізу ризику для здоров’я населення з боку факторів оточуючого природного середовища в теперішній час аналогічні тим, що застосовуються в традиційних епідеміологічних дослідженнях і здійснюються як за оцінкою впливу факторів навколишнього середовища (по концентрації забруднювачів), так і за ефектом їх впливу на здоров’я населення. При цьому для отримання адекватних результатів необхідно враховувати також соціальні, житлово-побутові і матеріальні умови життя, рівень медичного обслуговування та ін. медико-біологічні фактори [48].

Однак у більшості реально виконаних практичних досліджень основою підходів, що використовуються для аналізу ризику, є ті самі токсикологічні методи, які удосконалені відповідною математичною обробкою даних. Причому, як правило, оцінюється ризик розвитку тільки однієї, певної патології при впливі всього лише одного–двох факторів. Такого роду фрагментарні дослідження корисні самі по собі, однак не дають повного уявлення про реальну небезпеку з боку навколишнього середовища і ступеню екологічного ризику. Надійні методики комплексної оцінки одночасного впливу на людину багатьох факторів навколишнього середовища, особливо факторів різноманітної природи, на теперішній час не розроблені. Можливо через складності методик обліку і дуже великої сумарної кількості взаємозалежних факторів.

На жаль, існуючі методики оцінки ризику є багатостадійним процесом, ключовою ланкою в якому є оцінка впливу забруднюючого фактору на організм людини, проведена побічним методом. Звичайно в модельному медико-токсикологічному експерименті на тій чи іншій біологічній системі, найчастіше на тваринах. При чому рівень впливу шкідливих факторів у такого роду експериментах обирається досить високим, для надійної індикації токсичного ефекту.

Тому в дослідженнях по оцінці екологічного ризику, що проводяться у теперішній час, залишаються невирішеними проблеми, що характерні для всіх медико-екологічних досліджень. Зокрема, проблема екстраполяції токсикологічних даних до низькорівневих значень, що характерні для реальних екологічних ситуацій. Не вирішена проблема переносу даних, що отримані в експерименті на тваринах, на людину. Недостатньо розроблені методичні підходи до обліку комплексного по багатофакторного характеру впливу шкідливих факторів навколишнього природного середовища (ефекти потенціювання, синергізму та ін.).

У той же час, не дивлячись на всі складності, розроблені у теперішній час методики аналізу екологічного ризику являють собою істотний крок, необхідний для розуміння механізмів впливу шкідливих факторів навколишнього середовища на здоров’я населення. Математичний апарат, що використовується, дозволяє значно підвищити вірогідність отриманих оцінок.

Однак до теперішнього часу не розв’язана проблема помилок та неточностей, що закладені безпосередньо у критеріальну базу, на основі якої проводяться розрахунки. Тому надзвичайно актуальною і нерозробленою у теперішній час проблемою є створення нової адекватної критеріальної бази для аналізу ризику на основі критеріїв молекулярного рівню, що застосовуються для популяційного аналізу.

Література

1. Качинський А. Б., Сердюк А. М. Методологічні основи ризику в медико-екологічних дослідженнях та його значення для екологічної безпеки України // Лікарська справа. — 1995. — № 3–4. — С. 5–15.
2. Сутокская И. В., Авхименко М. М. О риске, связанном с неблагоприятным воздействием факторов окружающей среды и её восприятие населением (зарубежный опыт) // Гигиена и санитария. — 1993. — № 4. — С. 60–62.
3. U.S. Geological Survey: Proposed procedures for dealing with warning and preparedness for geologic-related hazard // United States Federal Register. — 1977. — Vol. 42, № 70. — Р. 14292–14296.
4. Маршалл В. Основные опасности химических производств. — М.: Мир, 1989. — 672 с.
5. Varnes D. J. et al. Landslide hazard zonation. A review of principles and practice. — UNESCO,1984. — 63 p.
6. Rowe W. D. An anatomy of risk. — N.-J.: John Wiley, 1977. — 488 p.
7. Preston D. L., Lubin J. H., Pierce D. A. Epicure Hirosoft International Corp. — Seattle, 1988–1992.
8. Хенли Э. Дж., Кумамото Х. Надёжность технических систем и оценка риска. — М.: Машиностроение, 1984. — 528 с.
9. Пирожков С. І. Концепція ризику та екологічна безпека // Довкілля та здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 12–15.
10. Svenson O. Are we all less risky and more skillful than our fellow drivers? // Acta Psychologica. — 1981. — Vol. 47. — Р. 143–148.
11. Nagel D. C. Human factors in aviation operations // Human Factors in Aviation / E. L. Wiener, D. C. Nagel (eds.). — San-Diego: Academic Press. — 1988. — Р. 263–303.
12. Evans L., Frick M. C., Schwing R. C. Is it safer to fly or drive? A Problem in risk communication // Risk Analysis. — 1990. — Vol. 10. — Р. 239–246.
13. Sivak M., Soler J., Trankle U. Cross-cultural differences in driver self-assessment // Accident Analysis Prevention. — 1989. — Vol. 21. — Р. 371–375.
14. Sivak M., Weintraub D. J., Frannagan M. Nonstop flying is safer that driving // Risk Analysis. — 1991. — Vol. 11, № 1. — Р. 145–148.
15. Измеров Н. Ф., Капцов В. А. Медицина труда и военная гигиена: проблемы и пути их решения / / Военно-медицинский журнал. — 1993. — № 2. — С. 6–8.
16. Letourneau E., McGregor R., Taniguchi H. Background levels of radon and radon daughters in Canadian homes (presented at the Nuclear Energy Agency meeting on personal dosimetry and area monitoring suitable for radon and radon daughter products). — Paris, 1978.
17. U.S. Environmental Protection Agency. Risk assessment methodology, environmental impact statement for NESHAPC Radionuclides. — US EPA 520/1–89–005, 1989.
18. Cross F., Harley N., Hofmann W. Health effects and risk from Rn-222 in drinking water // Health Physics. — 1985. — Vol. 48. — Р. 649–670.
19. Nazaroff W., Doyle S., Nero A., Sextro R. Potable water as a source of airborne Rn-222 in U.S. dwellings: a review and assessment // Health Physics. — 1987. — Vol. 52. — Р. 281–290.
20. Crawford D., Cothern C. A bayesian analysis or scientific judgment of uncertainties in estimating risk due to Rn-222 in U.S. public drinking water supplies // Health Physics. — 1987. — Vol. 53. — Р. 11–21.
21. National Academy of Sciences. Health risks of radon and other internally deposited alpha emitters, BEIR IV. — Washington, D.C.: National Academy Press. — 1988.
22. Crawford-Brown D. J. Cancer fatalities from waterborne radon (Rn-222) // Risk Analysis. — 1991. — Vol. 11. — № 1. — Р. 135–143.
23. Косенко М. М., Детярёва Р. Г., Петрушова Н. А. Клинические и эпидемиологические характеристики случаев лейкозов среди населения, подвергшегося хроническому радиоактивному облучению / / Гематология и трансфузиология. — 1997. — Т. 42, № 2. — С. 27–31.
24. Easter M., Von Burg R. Vinylchloride // J. Appl. Toxicol. — 1994. — Vol. 14, № 4. — Р. 301–307.
25. IARC. The design and analysis of long-term animal experiments. Statistical methods in cancer research. — IARC sci. publ. № 79. — Lyon: IARC, 1986. — Vol. 3. — 219 p.
26. IARC. Monographs on the evaluation of carcinogenic risks to humans. Overall evaluations of carcinogenicity: an updating of IARC monographs. — Lyon, 1987. — Vol. 1–42, suppl. 7. — 461 p.
27. IARC. Pathology of tumors in laboratory animals. — Vol. 1.: Tumors of the rat. 2nd ed. / V. Turusov, U. Mohr (eds.). — IARC sci. publ. — № 9. — Lyon: IARC, 1990. — 739 p.
28. IARC. Monographs on the carcinogenic risk of chemicals to humans. — Vol. 53: Occupational exposures in insecticide application and some pesticides. — Lyon, 1991. — 612 p.
29. Piesson J. K., Hetes R. G., Nangle D. F. Risk characterization, framework for non-cancer end points // Environmental Health Perspectives. — 1991. — Vol. 95. — Р. 121–129.
30. Smith A. H., Hopenhayn-Rich C., Bates M. N. et al. Cancer risks from arsenic in drinking water // Environmental Health Perspectives. — 1992. — Vol. 97. — Р. 259–267.
31. International Commission on Radiological Protection. Recommendations of the International Commission on Radiological Protection. ICRP Publication 26. — New York: Pergamon Press, 1977.
32. National Academy of Sciences. The effects on populations of exposure to low levels of ionizing radiations. BEIR III. — Washington, D.C.: National Academy Press. — 1980.
33. National Academy of Sciences. The effects of populations of exposure to low levels of ionizing radiation. BEIR V. — Washington, D.C.: National Academy Press. — 1990.
34. United Nations Scientific Committee on the Effects of Atomic Radiation. Sources, effects and risks of ionizing radiation. — New York: United Nations, 1988.
35. International Atomic Energy Agency. Methods for estimating the probability of cancer from occupational radiation exposure: Technical Report. —Vienna: IAEA. — TECDOC-870. — 1996.
36. BEIR V. Health effects of exposure to low levels of ionizing radiation BEIR V. — Washington, D.C.: National Academy Press. — 1990.
37. Сердюк А. М., Сватков В. І. Системна цілісність людини з навколишнім середовищем // Лікарська справа. — 1995. — № 5–6. — С. 3–6.
38. Звиняцковский Я. И., Бердник О. В. Факторы риска и здоровье населения, проживающего в различных условиях окружающей среды // Довкілля та здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 8–11.
39. Paustenbach D., Jernigan J., Finley B., Ripple S., Kcenan R. The current practice of health risk assessment: potential impact on standards for toxic air contaminants // J. Air Waste Manage. Assoc. — 1990. — Vol. 40, № 12. — Р. 1620–1630.
40. Rall D. P. Carcinogens in our environment // Complex mixtures and cancer risk / H. Vainio et.al. (eds.). — IARC sci. publ. № 104. — Lyon: IARC, 1990. — Р. 233–239.
41. Stern R. M. Assessing environmental carcinogens: review of an approach adopted by the expert groups of the World Health Organization Regional office for Europe // Ann. Ist. Super. Sanit. — 1991. — Vol. 27, № 4. — Р. 559–573.
42. Присяжнюк А. Е., Грищенко В. Г., Закордонец В. А. и др. Изучение радиационных раков после аварии на Чернобыльской АЭС на наиболее загрязнённых радионуклидами территориях Украины // Радиация и риск. — 1995. — Вып. 6. — С. 201–215.
43. Ivanov V. K., Tzyb A. F., Maksyutov M. A. Radiation epidemiological analysis of the data of the National Chernobyl Registry of Russia: prognostication and facts nine years after the accident // Radiation protection dosimetry. — 1996. — Vol. 64. — № 1–2. — Р. 212–128.
44. Pitkevich V. A., Duba V. V., Ivanov V. K. et.al. Reconstruction of the composition of the Chernobyl radionuclide failout and external radiation absorbed doses in the population in areas of Russia // Radiation protection dosimetry. — 1996. — Vol. 64, № 1–2. — Р. 69–92.
45. Ильницкий А. П., Тихомиров Ю. П., Турусов В. С., Рыжова Н. И. и др. Материалы к обоснованию ПДК винилхлорида в атмосферном воздухе по критерию канцерогенности // Токсикологический вестник. — 1997. — № 2. — С. 20–24.
46. Мушик Э., Мюллер П. Методы принятия технических решений. — М.: Мир, 1990. — 173 с.
47. Сарницкая Н. П. Оценка риска влияния антропогенных химических загрязнителей на здоровье населения: (обзор литературы) // Лікарська справа. — 1993. — № 4. — С. 19–23.
48. Сердюк А. М., Звиняцковский Я. И., Бердник О. В. Факторы окружающей среды как факторы риска для здоровья населения: результаты эпидемиологических исследований, пути их расширения и углубления // Лікарська справа. — 1996. — № 1–2. — С. 3–6.
49. Carr G. J., Porter C. J. An evaluation of the Rai and Van Ryzin dose-response model in teratology // Risk Analysis. — 1991. — Vol. 11, № 1. — Р. 111–120.
50. Luebeck G. E., Moolgavkar S. H. Stochastic analysis of intermediate lesions in carcinogenesis experiments // Risk Analysis. — 1991. — Vol. 11, № 1. — Р. 149–157.
51. Sobebs F. The parallelogram: an indirect approach for the assessment of genetic risks from chemical mutagens // Chemical mutagenesis, human population monitoring and genetic risk assessment. — Amsterdam–Oxford–New York: Elsevier Biomed. Press, 1982. — Р. 323–327.
52. Sankaranarayanan K. Determination and evaluation of genetic risks to humans from exposure to chemicals // Chem. Mutagenes. — 1982. — Р. 289–321.
53. Neel J. V. Genetic effects of the atomic bombs // Science. — 1981. — № 213. — Р. 1205.
54. National Academy. Regulating pesticides in food (the Delaney paradox). — Washington, D.C.: National Academy Press, 1987. — Р. 272.
55. Иванов В. К., Нилова Э. В., Эфендиев В. А., Горский А. И., Питкевич В. А., Лешаков С. Ю., Ширяев В. И. Онкоэпидемиологическая ситуация на территории Калужской области Российской федерации через 10 лет после Чернобыльской катастрофы // Вопросы онкологии. — 1997. — Т. 43, № 2. — С. 143–150.
56. Blair A., Zahm S. H. Agricultural exposures and cancer // Environmental Health Perspectives. — 1995. — Vol. 103, suppl. 8. — Р. 205–208.