НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Журнал «Медицинские исследования»
Том 1, выпуск 1, 2001

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ПОВЕДІНКОВИХ РЕАКЦІЙ ПРИ НЕВРОТИЧНИХ РОЗЛАДАХ

Н. Г. Пшук, А. М. Загульський, Т. Г. Кривоніс

Вінницький державний медичний університет,
кафедра психіатрії, загальної та медичної психології

* Публікується за виданням:
Пшук Н. Г., Загульський А. М., Кривоніс Т. Г. Концептуальна модель формування поведінкових реакцій при невротичних розладах // Медицинские исследования. — 2001. — Т. 1, вып. 1. — С. 126.

В основі формування поведінкових актів знаходяться нереалізовані потреби та інтереси конкретної особистості. Як відомо, основні характеристики особистості, що визначають її поведінку — це природні якості особистості, її індивідуально-психологічні особливості, система потреб, мотивів, інтересів, внутрішня уява про себе, про власне «Я» [1, 2]. «Я-образ» (Я-концепція) формується в процесі взаємодії особистості з оточуючим середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки особистості. Стабільність «Я-образа» є передумовою послідовності і стабільності поведінки людини. Згідно існуючої концепції, «Я-образ» складається із певних компонентів, а саме «Я-реальне», «Я-ідеальне» («Я-фізичне», «Я-емоційне», «Я-соціальне»). Я-реальне — це «Я» в теперішньому, дійсному часі. Воно є синтезом особистісного сприйняття та особистісного ставлення до реальних подій. Я-ідеальне — певна сукупність якостей та характеристик, які б хотіла мати у себе людина. Я-ідеальне може підміняти Я-реальне. В такому випадку людина живе «у світі ілюзій та мрій». Я-ідеальне складається із компонентів «Я-фізичне», «Я-емоційне», «Я-соціальне». Я-фізичне дає уяву про соматичне здоров’я чи нездоров’я особистості. Я-соціальне — це активність особистості з точки зору її соціальних стосунків. Я-емоційне являє собою інтегральну характеристику, завдяки якій ми визначаємо свій розумовий розвиток, міру своєї активності та адаптивності у соціальному (міжособистісному) функціонуванні.

У хворих на невротичні розлади реалізація біологічних і особистісних потреб є неможливою внаслідок наявної хвороби. Хвороба змінює життєвий стереотип людини, її пріоритети та цінності. Виникає дисонанс між Я-реальним та Я-ідеальним (фізичним, емоційним, соціальним). Поява симптомів хвороби (детермінація Я-фізичного) змінює ведучі та створює додаткові мотиви у життєдіяльності людини, які за своєю суттю і визначають поведінку особистості (патологічна мотивація). Поява патологічної мотивації видозмінює поведінку особи, її комунікативні і пристосувальні можливості (детермінація Я-емоційного та Я-соціального). Таким чином викає дисонанс між Я-реальним і Я-ідеальним, що може свідчити про кризу аутоідентифікації. Такі явища супроводжуються зміною емоційного фону (дратівливість, агресія, незадоволення собою, гіпотимія, докори совісті, відчуття провини), появою ірраціональних переконань та певними патернами поведінки.

Проведений клінічний та індивідуально-психологічний аналіз у 120 пацієнтів дозволив виявити окремі клінічні та індивідуально-психологічні предиктори, що сприяють формуванню поведінкових реакцій у хворих на невротичні розлади. Як свідчать результати клініко-психопатологічного аналізу, у хворих на невротичні розлади з тривалістю хвороби до 1–1,5 років (56 пацієнтів, перша група) достовірно частіше (p < 0,05) в клінічній картині невротичних розладів поряд з облігатними (астенічними) симптомами виявлялись гомономні локалізовані соматопсихічні відчуття на тлі вісцеро-вегетативної дизрегуляції, що реалізувались по реактивним механізмам. Між тим, у хворих з тривалістю хвороби два роки та більше (64 пацієнта, друга група) переважають гетерономні мігруючі соматопсихічні відчуття. Видозміна типу соматопсихічних відчуттів з подовженням тривалості хвороби від первісних локалізованих до подальших мігруючих з формуванням обсесивних ідей меншовартості, професійної неспроможності на тлі субдепресивного афекту свідчить про видозміну «Я-фізичного» та «Я-емоційного» і є додатковим мотивом при визначенні актів діяльності.

Ведучими емоціями у хворих першої групи є дратівливість та ситуаційна агресія, у хворих другої групи докори совісті та відчуття провини (p < 0,05). А в ситуації фрустрації у хворих першої групи достовірно (p < 0,05) переважає екстрапунітивний тип реагування над інтрапунітивним (друга група хворих). З подовженням тривалості хвороби прояви негативного емоційного резонансу нівелюються.

У інтерперсональних стосунках хворих першої групи переважали властно-лідуючий (42,8%) та прямолінійно-агресивний (26,8%) типи. У хворих другої групи переважав відповідально-великодушний тип (29,7%). Різниця є статистично достовірною (p < 0,05). При цьому у хворих першої групи переважав низький рівень соціальної адаптації, в той час коли у хворих другої групи — середній та високий (p < 0,05). Це свідчить про те, що з подовженням тривалості хвороби відбувається переоцінка ведучих мотивів діяльності, а поведінка набуває характеру пристосувальної.

Дослідження психологічного профілю обстежених показало, що у хворих першої групи переважали невротичність, реактивна та спонтанна агресивність та низький рівень алекситимії. У хворих другої групи — емотивна лабільність, депресивність та високий рівень алекситимії (p < 0,05).

Неспроможність «бути таким як раніше» (потреба бути здоровим) завдяки наявній хворобі породжує кризу ідентичності власного «Я» і сприяє розвитку самозахисних механізмів у вигляді певних поведінкових реакцій з вираженим емоційним компонентом, характер якого залежить від тривалості хвороби. Так, на початкових етапах розвитку невротичних розладів ведучими предикторами при формуванні поведінки є перфекція — неспроможність досягти певного положення з ведучими емоційними прояви у вигляді агресії, як спроба задовольнити власні потреби за рахунок оточуючих. З подовженням тривалості невротичних розладів переважає обмежувальний тип поведінки, з компонентами депресивності, емотивної лабільності, сором’язливості, настирливими роздумами про необхідність подальшого життя з наявною хворобою та певним відповідним пристосуванням до нових умов життєдіяльності.

Література

  1. Roger C. The therapeutic relationship and its impact. — New York, 1970. — 456 p.
  2. Кочюнас Р. Психотерапевтические группы: теория и практика. — М.: Академический проект, 2000. — 240 с.


© «Новости украинской психиатрии», 2005
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211