В останні роки спостерігається певний патоморфоз клінічних проявів маніакального синдрому різного нозологічного походження [3]. Якщо клініко-психопатологічні прояви означеного явища досить докладно висвітлені в сучасній літературі [2], то взаємовідношення афективної складової даного синдрому та стану циркадіанних ритмів хворого з урахуванням нозологічної приналежності практично не вивчалось. Цілком вірогідним є припущення про вплив взаємокорелюючих факторів в системі «синдром — індивідуальний біоритм — нозологія» [4] на патоморфологічні зміни маніакальних станів, які спостерігаються в останні роки, що надасть можливість коригування терапевтичних та профілактичних заходів в бік більшої індивідуальної спрямованості.

Метою нашого дослідження було вивчення стану циркадіанних ритмів та особливостей маніакального синдрому у хворих на біполярний афективний розлад та шизофренію, в клініці загострень яких останній був провідним.

Обстежено 57 хворих з маніакальним синдромом в межах означеної нозологічної приналежності, що перебували на стаціонарному лікуванні в Полтавській клінічній психіатричній лікарні ім. О. Ф. Мальцева за період з 1998 по 2000 рр. Серед обстежених більшу частину склали хворі чоловічої статі (70,1%). На біполярний афективний розлад страждало 35 (61,4%) пацієнтів, з яких чоловіків було 29 (82,8%). Шизофренія мала місце в 22 (38,6%) випадках, з яких 11 (50,0%) були чоловіки.

За допомогою адаптованої анкети Естберга ми встановили індивідуальні типи працездатності досліджуваних, що дозволило нам виділити три основні біоритмологічні групи: особи ранкового типу («жайворонки»), вечірнього («сови») та недиференційованого («аритміки»). Співвідношення типу працездатності і різновиду маніакального синдрому, в залежності від нозології, представлене в табл. 1.

Таблиця 1

Як свідчать дані табл. 1, найпоширенішим типом працездатності є ранковий, який переважав у осіб з типовою манією та в дещо меншій кількості випадків — з маніоформним синдромом. Особи вечірнього типу були представлені найменшою кількістю спостережень, переважно у пацієнтів з атиповою (гнівливою) формою маніакального синдрому. Хворі-«аритміки» зайняли проміжне становище, наближаючись в показниках до осіб ранкового типу. Схильність хворих-«сов» до атипового варіанту маніакального синдрому, з нашої точки зору, є результатом більшої індивідуальної чутливості до комплексу зовнішніх та внутрішніх подразників, що провокують експлозивно-дисфоричний тип реагування.

Розподіл хворих з маніоформним шизофренічним синдромом порівну між ранковим та недиференційованим типами працездатності і відсутність пацієнтів вечірнього типу за цієї нозології, може свідчити про менший зв’язок виникнення та подальших загострень хвороби з індивідуальним біоритмологічним статусом та переважання аутохтонного тріггер-механізму, тобто більшу «ендогенність» хвороби.

З іншого боку, більша варіабельність типів працездатності при біполярному афективному розладі можливо пов’язана з характерним для даної хвороби екзо-ендогенним типом реагування, при всій умовності даного визначення.

Ми вважаємо, що врахування індивідуальних біоритмологічних типів в профілактично-терапевтичних заходах щодо пацієнтів з маніакальними синдромами різного походження дозволяє виділити групи підвищеного ризику загострень, стосовно яких лікарська тактика потребує більшої уваги. Особливої актуальності даний висновок набуває, враховуючи високу вірогідність суспільно-небезпечних дій пацієнтів в період загострення хвороби [1].

Література

1. Жабокрицький С. В. Клінічний критерій суспільно небезпечної агресивної поведінки хворих // Архів психіатрії. — 1999. — № 1. — С. 49–51.
2. Пантус О. Ю. Експериментально-психологічна характеристика хворих з різними типами маніфестації циклотимії // Вісник Вінницького державного медичного університету. — 1999. — № 3/1. — С. 103–104.
3. Серебреннікова О. А. Клініко-психопатологічний аналіз різних форм гіпоманіакального синдрому на I та II стадіях алкогольної хвороби // Проблеми екстремальної психіатрії: Матеріали науково-практичної конференції «Платоновські читання». — Харків, 2000. — С. 118–121.
4. Сонник Г. Т. Эпидемиология, патоморфоз, диагностика и лечение депрессивных состояний с учётом гелиогеофизических факторов. — Автореф. дис. … д-ра мед. наук. — М., 1988. — 32 с.